Три місяці — один блискавичний курс: як українські фахівці навчаються протезування за кордоном
У чому проблема?
За час повномасштабної війни величезна кількість українців втратили кінцівки внаслідок бойових дій на території України — так кажуть у найбільшому у світі виробнику протезів, німецькій компанії Ottobock.Медичні партнери компанії таку думку підтримують.
Хоча Україні необхідна велика кількість протезистів, цьому фаху навчають лише в трьох закладах вищої освіти. Їхніх випускників недостатньо, аби задовольнити потребу в таких спеціалістах.
Сама процедура протезування — доволі складний і тривалий процес, який складається з багатьох етапів, пояснює фізичний терапевт Ігор Яблонський. Спочатку у пацієнта мають загоїтися рани, тоді він має пройти курс реабілітації, після якого відбувається протезування. Надалі пацієнту протягом всього життя доведеться відвідувати протезиста для коригування протеза, зокрема через зміну ампутованої кінцівки, способу життя, фізичної форми тощо.
"Потреба у протезистах доволі висока наразі й надалі актуальність таких спеціалістів не зменшуватиметься. Працюючи фізичним терапевтом та реабілітуючи військових, я зрозумів, що хочу опанувати протезування, аби більше моїх пацієнтів швидше поверталися до свого активного способу життя", — підкреслює Ігор Яблонський.
Ігор Яблонський. Фото з архіву Ігоря
Яке рішення?
Вже на початку цього року Юрій, Ігор та Назар отримали унікальну можливість вивчати протезування під опікою досвідчених тренерів-протезистів за кордоном. Благодійний фонд BGV запропонував їм поїхати до німецького міста Дудерштадт для стажування в компанії OttoBock — світового лідера у сфері виробництва протезів.
"Наш Фонд отримав можливість відібрати та направити на навчання трьох спеціалістів із протезування на тримісячне стажування в німецьку компанію Ottobock. Ми сконтактували з українським реабілітаційним центром «Галичина», оскільки співпрацюємо з ними в межах програми з протезування українських військових.
Вони допомогли вибрати нам спеціалістів, які підійшли під усі вимоги компанії. Усі витрати на перебування українських фахівців під час навчання у Німеччині профінансувала німецька некомерційна організація #WeAreAllUkrainians. Фонд BGV взяв на себе усі організаційні процеси та покриття логістичних витрат", — розповідає директорка благодійного фонду BGV Поліна Алдошина.
Навчання для українських фахівців складалося із теоретичної частини та практичної. Зокрема стажувальники дізналися, як правильно знімати мірки з ампутованих нижніх кінцівок, навчилися виготовляти та вирівнювати протези, робити їх примірку й підгонку, працювати з ампутованими суглобами вище коліна. Крім роботи з протезами, також навчали особливостей психологічної підтримки пацієнтів та їхніх сімей.
Під час навчання. Фото з архіву БФ BGV
Як це працює?
Зазвичай навчання в OttoBock тривай рік, проте українські фахівці не мають стільки часу. Для групи, де були українські протезисти, створили окремий спецкурс. Він складався переважно з тренінгів та практичних занять фокусувався на протезуванні нижніх кінцівок і тривав лише три місяці.
"Це навчання за кордоном додало мені більше досвіду. Я зрозумів будову протеза. У мене сформувались уявлення про правильне протезування. Я зрозумів, як має виглядати протез, як його налаштовувати правильно, що для цього потрібно", — розповідає Назар, який перед навчанням мав менш як рік досвіду роботу помічником протезиста.
Перший крок — це анамнез, коли вивчають здатності та стан кінцівок пацієнта. Лише після того за вказівками викладачів OttoBock вчилися їх виготовляти.
"Нам пояснили основні обов'язки протезиста — як підготувати куксу до протезування, аби вона була правильної форми. Ми вчилися оцінювати її стан завдяки пальпації. Далі нам показували, як правильно знімати мірки для майбутнього протезу й лише після цього ми могли братися до його виготовлення", — розповідає Ігор.
Чоловіки робили гіпсові зліпки, на основі яких вручну виготовляли куксоприймачі, що з'єднують ампутовану кінцівку з протезом. Спочатку їх роблять пробними для тестування й коригують залежно від потреб та відчуттів пацієнта. Вже пізніше протезисти створюють основний куксоприймач, з якого й виходить повноцінний готовий протез.
Ігор Яблонський виготовляє куксоприймач для протеза. Фото з архіву Ігоря
"Хоч я і мав трошки досвіду з 3D протезуванням, але я ніколи не працював з гіпсовою методикою. Тож фактично я всьому вчився майже з нуля. Навчання в OttoBock кардинально відрізнялося від мого попереднього досвіду", — зауважує Юрій.
Юрій Бублик. Фото з архіву Юрія
Студенти дізналися про механічні та мехатронні протези колінних суглобів. Їх використовують у випадку ампутації вище коліна. Перевага протеза з електронним колінним вузлом в тому, що він полегшує ходьбу та пересування сходами завдяки тому, що частину роботи виконує електроніка.
Робота такого протеза відбуваються за визначеними кодами. Їх можуть активувати різні дії. Наприклад, якщо людина хоче покататись на велосипеді, їй потрібно тричі натиснути на носок і протез перейде у відповідне положення. Спеціаліст же має налаштувати вузол під пацієнта та навчити його користуватись ним правильно.
"Наприклад, коли пацієнт сідає на стілець треба, щоб він відчував супротив. Не має бути так, що коліно просто зігнулось і пацієнт швиденько впав на стілець. Треба, щоб вузол підтримував його. І нас вчили налаштовувати цей механізм так, щоб пацієнт почувався більш впевнено і стабільно", — розповідає Назар.
А у них точно вийшло?
Отримані знання Ігор, Назар та Юрій одразу відпрацьовували на реальних пацієнтах, які втратили кінцівки. Протягом навчання їм вдалося виготовити десятки протезів для різних видів ампутацій.
"Пам'ятаю свого першого пацієнта. Це був чоловік похилого віку, який втратив кінцівку на рівні гомілки через струм високовольтної лінії. Це був мій перший досвід як протезиста-початківця. А от певні складнощі роботи я вже відчув, коли знімав мірки масивному хлопцю з парною ампутацією стегна. Для того аби зняти гіпсовий зліпок, він мав бути в вертикальному положенні й навантажувати ампутовану кінцівку власною вагою. Тож поки все застигало, мені доводилося тримати його. Це було доволі важко", — зізнається Ігор.
Протезування військових трохи складніше в порівнянні з цивільними в Німеччині, ділиться Юрій. Сама процедура нічим не відрізняється, однак ампутації часто мають різноманітні ускладнення із судинами та нервовими закінченнями внаслідок мінно-вибухових травм. Через це протези для військових вимагають більше уваги та спеціального підходу у виготовленні.
"Наші українські протезисти наразі отримують багато практичного досвіду в протезуванні саме важких ампутацій і вчаться враховувати усі ускладнення, які є та можуть виникати в майбутньому, аби виготовляти максимально зручні протези. Якби більше наших спеціалістів змогли повчитися в Німеччині, то рівень протезування в Україні ставав би набагато вищим. Наразі багато чому українські протезисти навчаються самостійно та інтуїтивно на практиці. Проте я переконаний, що й у майбутньому саме наші розробки точно будуть корисними для іноземних колег", — розповідає Юрій Бублик.
Юрій Бублик виготовляє протез для свого пацієнта в Німеччині. Фото з архіву Юрія
Методика протезування підбирається під кожного пацієнта індивідуально. Під час навчання троє українських фахівців опанували вакуумне, шателлок та гармонне протезування.
Окрім виготовлення та налаштовування протезів, групу навчали, як правильно налагоджувати комунікацію з пацієнтами. Для протезистів важливо вміти не лише підтримати людину, а й зрозумілою мовою пояснити що й для чого вони роблять. Крім того, навчити правильно одягати протез та розповісти, як за ним доглядати. Як зауважує Ігор, протягом усього протезування потрібно бути максимально уважними до поведінки пацієнта, аби зробити протез та звикання до нього комфортним.
"Коли ми працюємо з пацієнтом, то маємо дізнатися його спосіб життя та плани на майбутнє. Оскільки від цього також залежить, які технології та методики ми будемо використовувати. Для малорухливих пацієнтів обиратимуться колінні вузли з кінео, а для більш активних — сілек", — розповідає Юрій.
Юрій Бублик та Ігор Яблонський роблять куксоприймачі для протезів. Фото з архіву чоловіків
Наприкінці навчання студенти писали два тести. Один загальний із запитаннями по курсу, а інший на тему електронних колінних вузлів. Тепер у протезистів є сертифікат, який засвідчує їхню можливість налаштовувати, встановлювати та обслуговувати вузли.
Що далі?
Сертифікати студентам вручили під час прощальної вечері. На ній зібрались самі протезисти, їхні викладачі та пацієнти. Назар розповідає, що тоді всі обмінялись контактами між собою та домовились звертатись одне до одного за потреби. І вже 30 березня чоловік, як і всі його колеги, вирушив назад додому.
"Якщо виникають якісь питання, ми спокійно можемо зв'язуватись. Я думаю, що точно допоможуть, бо ми за три місяці, можна сказати, стали такою великою протезувальною родиною. Ми всі здружились", — додає він.
Протезисти, які проходили і проводили навчання. Фото з архіву БФ BGV
Говорячи про важливість цього курсу, Назар розповідає, що до навчання в OttoBock мав зовсім малий досвід роботи. Як помічник протезиста він лише допомагав старшим колегам. Але зараз він вже готовий самостійно братись спочатку за легших пацієнтів, а з часом виходити й на вищий рівень. Його колеги, Ігор та Юрій, теж мають чіткі плани після пройденого навчання.
"Ми плануємо виготовляти протези нижніх кінцівок для військових за вивченими німецькими технологіями та методиками. Спочатку почнемо з протезування гомілок і поступово робитимемо ще протези для стегна", — ділиться Юрій.
Після відкриття цеху Ігор та Юрій планують надалі розвиватися у цій сфері та ділитися своїми знаннями із колегами. Вони переконані, що Україна обов'язково переможе і матиме чималі успіхи в розвитку інновацій в протезуванні.
