“Раніше відводила погляд від дзеркала, тепер дивиться і усміхається”: як “Неопалимі” допомагають постраждалим від війни дітям відновлюватися від шрамів та рубців

У чому проблема?

Станом на лютий 2025-го року, за даними порталу "Діти війни", в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення загинуло 599 дітей, ще близько 1771 постраждали.

Чимало дітей отримали травми та різних видів поранення внаслідок бойових дій. Однак до фізичної реабілітації додається також і психологічна. Адже часом діти з видимими пораненнями, травмами можуть стикатися із неприйняттям нових себе, ставати об'єктами булінгу, чути неприємні запитання, які ретравматизують і без того болючий досвід.

Надія Оксюта разом із донькою Алісою (на той час дівчинці було шість) постраждали внаслідок падіння гелікоптера в Броварах 18 січня 2023-го. У той день Надія відводила дитину в дитячий садочок. Вона прикрила Алісу своїм тілом, щоби хоч якось захистити. Обидві тоді отримали опіки обличчя, верхніх та нижніх кінцівок. Спочатку матір із донькою доправили до Львова, потім — на лікування до Австрії.

Зараз про пережите їм нагадують шрами від опіків, які Надії та Алісі допомагають лікувати лікарі програми "Неопалимі". Жінка каже, що шрами — це частина їхньої з донькою історії, але вони не визначають їх як особистостей. Проте, на жаль, не всі це розуміють.

"Часом доводиться стикатися із зайвою увагою, запитаннями, поглядами чи жалем. В Аліси залишилися сліди від опіків на ручках та ніжках. Одного разу, коли вона переодягалася під час занять із танців, інша дитина побачила шрами й одразу запитала у мами: «А що це? Чому так?». Проте мати, замість пояснення, відвернула її погляд зі словами: «Некрасиво, не дивись». І це найгірше, що можна було зробити в цій ситуації, бо тоді у дитини можуть виникати думки, що з нею справді щось не так", — пояснює Надія.

Насправді, за її словами, дітям важливо розуміти реальність. Від цього їх не ізолюєш — вони рано чи пізно побачать різних людей на вулиці, у магазині, будь-де. І діти сприймають такі речі простіше, якщо їм правильно й чесно все пояснити.

"Часто саме дорослі не знають, як поводитися — дехто починає жаліти, хтось дивується, ставить незручні запитання. Але жалість нам не потрібна. Головне — що ми живі й можемо рухатися вперед. Є люди, яким набагато складніше, і це варто розуміти, перш ніж робити поспішні висновки", — додає жінка.

З нетактовним ставленням з боку дорослих щодо змін у своїй зовнішності стикалася і 10-річна Ангеліна. У жовтні 2022 року в будинок у Куп'янську, де дівчинка перебувала разом із татом, влучила російська ракета. Тато загинув, дівчинка дивом вціліла — українські військові швидко доправили її до лікарні. З рідних у неї залишилися старші два брати й сестра.

"У Ангелінки було чимало поранень та травм: пошкоджені нога та око, численні осколочні травми, порохові опіки обличчя. Після лікування за кордоном та в Україні у неї залишилися різнокольорові цяточки на обличчі, які утворилися після вибуху. Лікарі казали, що вони зійдуть за кілька років. 

Але це щораз більше впливало на дитину, нагадувало про біль, звертало небажану увагу інших дітей та дорослих. З часом я помітила, що Ангелінка почала уникати дзеркал, намагалася не дивитися в них", — розповідає прийомна мама дівчинки Зоя Лаврикова.

За її словами, дитина отримала серйозну психологічну травму й очікування, щоб це минуло саме по собі, лише ускладнювало б її становище та переживання. Саме тому жінка звернулася за допомогою в межах програми "Неопалимі". Вона каже — коли Ангеліна дізналася, що вони поїдуть забирати з обличчя сліди від вибуху, дівчинка стала іншою, немов ожила і з нетерпінням чекала цього дня.

Яке рішення?

"Неопалимі" — це національна програма безплатної зовнішньої реабілітації і лікування деформаційних, поствоєнних травм, опіків та рубців для дорослих і дітей, які постраждали внаслідок війни. Саме лікування відбувається в клініках-партнерах програми.

"Ми надаємо допомогу в понад 32 клініках в 16 областях України, а також у Польщі та Молдові. Шрами можуть завдавати не тільки психологічного дискомфорту, а й фізичного болю. Ми хочемо дати людям можливість зрозуміти та відчути, що це не назавжди", — каже Олександр Туркевич, медичний директор програми "Неопалимі".

Що потрібно, щоб потрапити на програму?

Загалом умови як для дорослих, так і для дітей однакові:

• потрібно мати підтвердження від лікаря/військово-медичної комісії (для військових) про отримання НЕпобутової травми;
• заповнити реєстраційну форму за покликанням.

Як це працює?

У межах програми лікують посттравматичні рубці (у тому числі післяопікові, мінно-вибухового генезу, унаслідок лікування великих дефектів тканин, отриманих унаслідок військових дій). Саме лікування проводять за допомогою лазерів, мікроголкової радіочастотної технології, полінуклеотидних препаратів та заспокійливих і відновлювальних топічних засобів.

Після заповнення реєстраційної форми з пацієнтами контактує менеджер, який допомагає підібрати територіально найближчу клініку та призначає первинну консультацію. Там лікар уже складає план лікування та види процедур.

"Я дізналася про цю програму лише через рік після трагедії, яка з нами сталася. Одного разу я зайшла на сторінку в Instagram, побачила фото «до й після» та розплакалася. Це був момент усвідомлення, що не все втрачено, що можна щось змінити. Для мене також було важливо, що ця програма лікує і дітей, оскільки я хотіла, щоб ми проходили лікування разом із донечкою. Уже наступного дня мені зателефонували, і ми поїхали на першу консультацію", — розповідає Надія Оксюта.

Аліса проходила підготовку до лазерного шліфування, а нещодавно відбулась і перша процедура. Оскільки вона не з приємних, Надія заздалегідь готувала доньку, розповідала про все із власного досвіду. Каже, що говорила чесно, відкрито, без прикрас. За її словами, дитина має знати, що на неї очікує, але важливо не залякати, а навпаки сконцентруватися на результатах, як це вплине надалі на зовнішній вигляд тощо.

"Мабуть, саме ця відкритість допомогла їй прийняти лікування. Звичайно страх є, але ми із чоловіком підтримуємо її. Під час процедур я тримаю її за одну руку, чоловік — за іншу. Найголовніше — це підтримка й розуміння, для чого це потрібно. І, звісно ж, ми постійно наголошуємо донці, що любимо її такою, якою вона є", — акцентує жінка.

Як додає Олександр Туркевич, якщо ураження дуже складні, то такі процедури проводять під загальною анестезію і тоді лише роблять процедуру. Так було й у випадку з Ангеліною, каже Зоя Лаврикова. За її словами, тоді за один раз вдалося прибрати понад 70 % рубців на обличчі. 

Хоча перед процедурою Ангеліна дуже хвилювалася, вона водночас і чекала цього моменту. Як розповідає Зоя, дівчинка пройшла через це, як справжній боєць. Реабілітація була досить швидкою, сліди на обличчі теж зникли, трохи довше гоїлися рубці на ногах.

"Але найголовнішим результатом лікування стало те, що в Ангелінки змінилося сприйняття себе. Раніше вона ловила на собі небажані, часом жалісливі погляди. Тепер вона почувається звичайною дівчинкою. Вона радіє, приміряє одяг, до якого раніше їй було байдуже, а ще дивиться в дзеркало й усміхається!" — каже мама Ангеліни.

Як допомогти дитині прийняти себе?

Діти, які зазнали змін у зовнішності через травми чи інші травматичні події, стикаються з низкою викликів. З одного боку, як розповідає Аліна Касілова, психологиня програми "Неопалимі", середовище однолітків може бути досить жорстоким, оскільки діти нерідко схильні до насмішок і булінгу. 

З іншого боку — допитливі чи жалісливі погляди дорослих, а також певні стандарти краси, які формують медіа. Вони впливають на самооцінку як дорослих, так і дітей (особливо в підлітковому віці, коли формується потреба в прийнятті серед однолітків).

Роль оточення. Будь-яка зміна зовнішності може стати причиною тривоги, і її гострота залежить від того, як реагує найближче оточення — сім'я, друзі, клас. Якщо в якомусь із колективів прийнято насміхатися з когось, дитина підсвідомо боятиметься опинитися в такій самій ситуації. Якщо ж середовище толерантне, то тривожність знижується.

Важливо й те, як сприймають дитину самі батьки та родичі. Якщо сім'я підтримує дитину, пояснює, що відбувається, і допомагає їй адаптуватися, це значно полегшує ситуацію. Натомість спроби приховати особливості дитини (наприклад, поради носити довгі речі, щоб не було видно шрамів, рубців, маскувати їх тональним кремом тощо) можуть спричинити відчуття сорому й думку, що з нею "щось не так".

"Так само некоректними є вислови на кшталт «була така гарненька, а тепер…» або інші жалісливі слова чи запитання про те, як усе сталося. Такі коментарі можуть лише посилити почуття ізоляції та невпевненості, а розпитування про причини може повторно травмувати дитину", — наголошує Аліна Касілова.

Якщо дитина шкільного віку, то перед тим, як йти до школи, психологиня радить поговорити з нею про те, як реагувати на можливі запитання від однокласників щодо травми:

• поясніть дитині, що інші можуть цікавитися її досвідом не завжди зі злого наміру;
• наголосіть, що вона має право відмовитися від відповіді, якщо не почувається готовою до розмови. У цьому немає нічого поганого.

"Також під час занять важливою є поведінка вчителів. Наприклад, у початковій школі педагоги є авторитетами для дітей. Тож вони можуть переймати поведінку вчителів. Якщо останні ставитимуться до дитини як зазвичай, без жалості, залучатимуть її до спільних активностей, а не уникатимуть, то це буде гарним прикладом для решти дітей", — каже Аліна Касілова.

Власний приклад. Діти також переймають поведінку батьків. Якщо дорослі уникають розмов або коментують зміни в зовнішності інших із жахом чи зневагою, дитина засвоює таку модель. Варто показувати емпатію та нейтральне ставлення до змін у зовнішності чи здоров'ї інших.

Крім цього, щоб дитина сприйняла себе, важливим є і те, як сприймають себе самі батьки. Якщо, наприклад, мамі в собі щось не подобається і вона постійно про це акцентує при дитині, то остання може переймати таку поведінку на себе.

Довірливі взаємини. Якщо дитина готується до якихось процедур, то щоб допомогти їй впоратися зі страхом, дорослим, які поруч, важливо мати довірливий контакт. Аліна Касілова радить перед процедурами розповісти дітям у доступній для них формі про те, що відбуватиметься.

"Можна разом почитати якісь наукові матеріали на цю тему, переглянути відео про особливості шкіри, процеси загоєння тощо. Але обирайте інформацію за віком дитини. Для молодших дітей це можна донести через гру або спрощені пояснення. Це допоможе розвіяти страхи та зменшити тривожність. Також діти мають знати, що дорослі їх почують, якщо біль стане нестерпним, і що насильно утримувати їх ніхто не буде", — радить психологиня.

Водночас варто уникати суперечливих меседжів: якщо до травми батьки наголошували на зовнішньому вигляді ("ти ж дівчинка, маєш гарно виглядати"), а після раптом почали говорити, що зовнішність не має значення, це може звучати нещиро. Тому, як наголошує Аліна Касілова, підтримка має бути не лише в складний момент, а й у повсякденному житті, формуючи у дитини впевненість у собі та власній цінності незалежно від зовнішності.

"На завершення хочу сказати батькам, чиї діти переживають подібний досвід: найголовніше — не опускати руки. Якщо батьки втрачають віру, це передається і дітям. Я вже понад рік проходжу процедури, донька також, і ми не зупиняємося. Головне — правильне налаштування та віра, що все вдасться", — підсумувала Надія Оксюта.