А що там з НАТО? 5 відповідей щодо членства України в Альянсі

Нещодавно Конституційний суд України визнав конституційним закріплення у Конституції курсу України на членство в Європейському Союзі та НАТО. Більшість суддів підтримала президентський законопроект про внесення змін до Конституції щодо стратегічного курсу України на набуття членства в Європейському Союзі та в НАТО, що тепер дозволить розглядати цей закон у парламенті.

Незважаючи на тривалу роз'яснювальну роботу багатьох організацій щодо відносин Україна – НАТО, у суспільстві продовжують залишатися деякі міфи та вигадки щодо діяльності організації та відносин із нею України. Розглянемо 5 найпоширеніших питань, що досі викликають дискусії в Україні.

😝 1. Чи зможемо ми взагалі співпрацювати з країнами НАТО? Вони ж були нашими ворогами за радянських часів.

Радянські часи минули, а незалежна Україна співпрацювала та продовжує співпрацювати із НАТО, як мінімум, з 1994 р. (певні контакти сформувалися ще в перші роки незалежності). Незважаючи на відсутність офіційного членства, Україна стала єдиною країною-партнером НАТО, що брала участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під проводом Альянсу. Орієнтуватися на радянські часи, у той час як незалежна Україна була учасницею операцій країн НАТО у Боснії, Іраку, Афганістані, – нонсенс.

🤔 2. Так чи інакше, Україна зобов'язана зберігати позаблоковий статус, чи не так?

Розповсюдження такої інформації відбулося у 1990-ті рр., але з тих часів вже теж багато чого змінилося. Насправді, саме на законодавстві 1990-х рр. засновані такі заяви, однак відповідні документи вже давно не мають сили закону, і ініціативи «позаблоковості» від початку базувалися на протиріччях у тексті законів. Конкретно, 2 липня 1993 року Верховною Радою України були затверджені «Основні напрями зовнішньої політики України», де підкреслювалося, що «в умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки. З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки». У той же час «Основні напрями» визначили «Воєнну доктрину України» як документ, який реалізовуватиме «налагодження військово-політичного співробітництва з іншими, насамперед сусідніми державами та міжнародними організаціями, зокрема НАТО та ЗЄС» (Західноєвропейський Союз – колишня організація з питань безпеки країн НАТО та членів ЄС, що мала піклуватися загальноєвропейською безпекою та обороною без участі США)… Однак саме редакція Воєнної доктрини, затверджена Верховною Радою 19 жовтня 1993 року, стала першим і єдиним випадком поєднання формули «дотримання позаблокового статусу» та «виступу за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і… участі у них як важливого компоненту своє національної безпеки». Таке діаметральне поєднання позбавило її навантаження будь-якого практичного застосування. 1 лютого 2005 року Верховна Рада України прийняла Постанову N 2400-IV, якою визнала такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 року «Про Воєнну доктрину України», таким чином, відмовившись від згадки про «позаблоковий статус нашої держави».

Ще більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції «Воєнної доктрини України», що була затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року. У цьому документі стверджувалося: «Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки».

😳 3. То в чому тоді перепони вступу України до НАТО? Чому ми все ще не приєдналися до Альянсу?

Формальна процедура така: країна має стати кандидатом до вступу, отримати План дій щодо членства в НАТО, виконати все в рамках Плану дій, та подати заявку щодо членства. Тільки після подання цієї заявки можливе проведення референдуму для того, щоб продемонструвати країнам Альянсу, що це не тільки прагнення нинішньої влади окремо взятої держави, але і прагнення всього народу. Власне, референдум не є обов'язковим для самого Альянсу: за весь час існування НАТО тільки чотири країни проводили референдум: Угорщина, Іспанія, Словенія і Словаччина. Крім того, проводити референдум щодо приєднання до Альянсу не обов'язково і для України, відповідно до нинішньої редакції конституції. Все ж таки, закріплена схвальним рішенням референдуму заявка буде краще сприйнята у НАТО, тож скоріш за все референдум відбудеться.

У той же час Україна має до чергового саміту НАТО провести ретельну роботу щодо реформ військових сил. Не просто так було вирішено, що саме в Україні відбудеться засідання Парламентської асамблеї Північноатлантичного союзу у 2020 році, і відповідно до Варшавського Саміту НАТО, саме до 2020 року Україна має працювати щодо виконання своїх обов'язків задля вступу до НАТО. Парламентська асамблея у Києві стане підбиттям підсумків і закінченням важливого періоду підготовки до членства, яке того ж року буде формалізоване в угодах Україна – НАТО. Звичайно, НАТО – це не просто військовий блок, але й політична організація, через що її вимоги стосуються не лише модернізації армії, але й змін у всій країні: громадянський контроль за армією і спецслужбами, боротьба з корупцією, демократизації політичної системи, підтримка засад парламентаризму та громадянського суспільства, захист прав людини та забезпечення функціонування ринкової економіки. Тож не має сенсу проводити референдум, доки не повністю проведене реформування країни – НАТО не просто так ставить «дедлайн» до 2020 року.

😟 4. Але ж кажуть, що до НАТО не беруть країн з невирішеними територіальними суперечками?

Формально, такого «правила» чи умови до вступу ніколи не існувало. Цю тезу активно розповсюджує московська пропаганда, таки чином «погрожуючи» створенням територій конфлікту, щоб «унеможливити» приєднання до НАТО сусідніх країн. Насправді, територіальні розбіжності взагалі згадуються лише в умовах Індивідуальних планів партнерства з НАТО (Individual Partnership Action Plan). Згідно цим умовам країна-партнер НАТО повинна продемонструвати «бажання вирішувати міжнародні, етнічні, зовнішні територіальні суперечки мирним шляхом». Відповідно, Україна зберігає відданість мирним планам, ініціативам миротворців та перемир'ям як єдиному шляхові вирішення конфліктів.

😱 5. Чи вистачить нам грошей на членство у НАТО та постійну модернізацію збройних сил?

Неофіційно, члени НАТО домовилися витрачати 2% ВВП на оборону. Водночас, з боку США лунають голоси про те, що частина країн навіть не виконують цих обов'язків. Згадаємо, як Дональд Трамп докоряв Німеччині, що та не дотягує до межі у 2 відсотка від ВВП  у фінансуванні оборонного сектору, а також заявляв, що межу взагалі треба підвищити до 4-х. У решті-решт країни Європи та США зійшлись на домовленості: до січня 2019-го року всі країни НАТО мають подолати двовідсотковій бар'єр. Як заявив Президент Трамп: «Європейці будуть дуже нещасливі, якщо не виконають своїх зобов'язань. А зараз я радий, що маємо сильне НАТО. Альянс став сильнішим, ніж він був учора» Однак за даними видання Forbes, тільки п'ять країн НАТО взагалі досягли узгодженої межи у 2 відсотка: США (3,6%), Греція (2,4) Велика Британія (2,1), Естонія (2,1) та Польща (2). Україна ж типово витрачає 5-6% ВПП на оборону, тож вона відразу буде однією з найрезультативніших країн НАТО у цьому аспекті.

Чутки, побоювання, міфи про НАТО мають одне джерело – Москву, яка вже приречена тим фактом, що до НАТО приєдналися країни Балтії, але все ж намагається противитися Альянсові у безглуздій суперечці. Здавалося б, який сенс волати про можливі «націлені на Москву натівські війська в Україні», коли їх вже можна розмістити значно ближче, в Естонії? Московські намагання залякати українців щодо теми НАТО не мають аж ніякої «стратегічної мети» та є панічними потугами зробити хоч щось в умовах безвихідності.