Захищають, лікують та рятують: історії жінок, що наближають перемогу України

З початком повномасштабного вторгнення мільйони українців потребували допомоги. Хтось медичної, а хтось — психологічної. Комусь потрібне було місце для ночівлі після втрати домівки, а комусь — дрони та окопні свічки на передову. Кожен день вже понад рік цю допомогу надають волонтерки, парамедикині, психологині, захисниці. У Міжнародний день боротьби за права жінок розповідаємо, як жінки роблять свій внесок у перемогу України та чому про це важливо говорити.

Ще з 2014-го року українки були готові ставати на захист своєї держави. Через військові дії численність жінок в армії збільшувалась. Якщо у 2015-му році у лавах ЗСУ нараховувалось 49 867 жінок та 2204 офіцерки, у 2020-му році було вже 56 726 військовослужбовець та 4819 офіцерок. 

Через повномасштабну агресію росії проти України у 2022 році тисячі жінок звертались до військкоматів з бажанням мобілізуватися. Станом на листопад 2022 року у ЗСУ проходили службу 59 786 жінок, про це повідомляв міністр оборони Олексій Резніков. У цифру входять як військовослужбовиці, так і цивільні працівниці.  

Тоді ж повідомили про втрати серед захисниць. На листопад минулого року 101 жінка загинула на полі бою, 50 зниклі безвісти, понад 100 поранених. Понад 350 жінок отримали державні нагороди, у тому числі й Героїв Україні. Деякі, на жаль, посмертно. 

Так, звання "Героя України" посмертно отримала сержантка медичної служби ЗСУ 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського Інна Дерусова. Як бойова медикиня вона брала участь у боях під Охтиркою Сумської області. Тоді Інна врятувала життя понад десятку захисників, ризикуючи власним. Загинула 26 лютого через артилерійський обстріл російських військ. До останніх хвилин Інна надавала допомогу пораненим. Вона стала першою жінкою, яка отримала звання "Героя України" посмертно. 

Сьогодні на передовій знаходиться до 5 тисяч військовослужбовиць. Вони виконують бойові завдання, тримають оборону, захищають країну. 

Заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомляла, що Україна має один з найбільших показників кількості жінок у Збройних силах України серед країн-членів НАТО. Та попри повноцінну присутність в армії, українки стикались та продовжують стикатися з дискримінацією у військах. 

Рівні права жінок та чоловіків у армії були законно підтверджені лише у 2018 році, тоді ж жінки отримали можливість займати ряд військових посад, які до цього були для них недоступні. 

Обмеження спостерігались й у навчанні. Тільки з 2018 року Київський військовий ліцей імені Івана Богуна почав приймати дівчат навчання з  військово-професійним напрямком.  

Ще одна з головних потреб для захисниць сьогодні — жіноча військова форма. Досі військовослужбовицям доводиться вдягати одяг більший за їхній розмір у декілька разів.  Щоправда, таку проблему вже вирішують. Соціальна ініціатива Arm Women Now вже розробляє та шиє військовий та тактичний одяг для захисниць згідно з міжнародними стандартами та вимогами.

Питанням щодо створення жіночої форми займається проєкт першої леді Олени Зеленської "Безбарʼєрність", а також волонтерські ініціативи, наприклад, "Землячки. Ukrainian Front". 

Для комфортного перебування жінок у лавах ЗСУ ще потрібно вирішити купу проблем, починаючи військовою формою та закінчуючи засобами гігієни. Адже навіть після року повномасштабної війни більшість гігієнічних потреб для військовослужбовиць закривають волонтери.

Досі трапляються прояви зневаги до жінки в армії чи у військовому навчальному закладі.  Та попри це українок у лавах Збройних сил тільки більшає. А це головна причина вирішувати проблеми жінок в армії та на полі бою. 

А поки українки продовжують бути розвідницями, снайперками, танкістками, артилеристками, водійками, гранатометницями, кухарками, звʼязківицями та боронити нашу державу від ворога. 

"Йти в бій набагато легше, коли знаєш, що поруч є парамедик", — кажуть захисники та захисниці. Прямо зараз сотні парамедикинь перебувають на "нулі", щоб врятувати життя військовим. У будь-який момент вони готові бути поруч з підрозділами, витягувати поранених та надавати невідкладну допомогу. На їхньому рахунку — тисячі врятованих життів. 

Тетяна — бойовий  медик в одному з підрозділів одеської бригади морської піхоти. Майже з перших днів повномасштабного вторгнення долучилась до служби. Рятувати захисників та захисниць жінці допомагає 25-річний досвід роботи в реанімації однієї з районних лікарень Одещини. 

Тетяна має освіту психологині. До 24 лютого як волонтерка надавала психологічну допомогу безхатченкам та людям зі складними життєвими обставинами. Тетяна мріє, щоб усі хлопці, з якими вона служить, повернулись додому живими та здоровими. 

Ірина Язова до 24 лютого працювала в Ірпінській центральній міській лікарні. До 9 березня жінка залишалась у місті — рятувала поранених, приймала пологи та допомагала хворим. 

Жінка працювала у надскладних умовах — без води, світла, опалення й газу. За час перебування у місті Ірина перев'язувала чоловіка, якому окупанти прострелили дві ноги. Приймала пологи у жінки із сусіднього під'їзду.  Обробляла рани півторарічної дівчинки, яка потрапила під ворожий обстріл під час спроби виїзду з сусіднього міста разом з батьками. Ірина розповідала для "Рубрики", що героїнею себе не вважає, та допомагати людям готова була постійно. 

Яна Рихліцька до повномасштабного вторгнення працювала в ІТ-компанії. Після 24 лютого почала активно займатися волонтерством, а у травні почала служити парамедикинею. На різних напрямках дівчина врятувала не одне життя. 

Яна загинула під Бахмутом 3 березня 2023-го року, коли проводила евакуацію поранених бійців. Їй назавжди буде 29 років. Знайомі та друзі Яни у соціальних мережах пишуть, що її вклад у перемогу важко переоцінити — таких людей "один на мільйони". 

Внесок волонтерів у цій війні важко переоцінити. Вони завжди поруч — і з військовими, і з цивільними. Завжди готові надати допомогу, проконсультувати, зустріти евакуйованих з прифронтових територій, знайти житло та забезпечити цілі підрозділи дронами чи автомобілями. 

Волонтерки встигають бути усюди: збирають на дрони, відвозять захисникам та захисницям знаряддя, готують для них домашні страви чи допомагають переселенцям. 

Мешканка Житомира Олена Козак готує страви власного виробництва та передає їх захисникам та захисницям. Через волонтерів жінка передає вареники, деруни, перші страви у банках та страви швидкого приготування, і головне — мʼясну тушкованку. 

Окрім цього, жінка організовує збори на власній сторінці у Facebook. Завдяки донатам небайдужих людей вдається закупати на фронт необхідні ліки, сухі душі, смаколики, а також тепловізори та інше знаряддя. 

А ось переселенка з Волновахи Яна волонтерить у соціальному ресторані у Дніпрі та допомагає іншим переселенцям. Дівчина розповідала, що завдяки доброму ділу відволікається та менше згадує про пережите у рідному місті, яке росіяни майже повністю знищили ще у лютому 2022 року. 

У ресторані можна отримати гарячий обід безплатно. Для цього треба показати довідку переселенця.  Яна допомагає з адміністративними обов'язками — приймає гостей, видає талончик на обід та слідкує, щоб усі отримали свою порцію.  

Щодня у ресторані готують понад 400 порцій гарячих обідів. Усього за декілька днів тут встигають нагодувати понад півтори тисячі осіб. 

Вікторія Гушель з Києва з перших днів війни допомагала спочатку постраждалим в Ірпені, а потім військовослужбовцям на Харківському, Луганському та Донецькому напрямках. 

Чоловік Вікторії у березні пішов служити. Щоб "не зʼїхати з глузду", жінка вирішила допомагати людям спочатку у Києві, а потім в Ірпені. Згодом Вікторія вже з іншими волонтерами спрямувала допомогу для військових, а восени заснувала благодійний фонд "Проміння Єдності".

Серед головних речей, якими забезпечують хлопців та дівчат волонтери фонду, військове спорядження, харчові продукти, засоби гігієни та першої необхідності, автомобілі, генератори, старлінки, тепловізори. Вікторія розповідає, що потреба є у всьому.

Зараз Вікторія намагається залучити більше допомоги від міжнародних організацій, щоб закривати більше запитів для захисників та захисниць. 

Поваги заслуговує кожна, хто так чи інакше наближає нашу перемоги. Кожна, хто служить, волонтерить, лікує, чекає, приймає, годує, виховує та рятує. Адже саме це поступово наближає заповітний переможний день.

Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів