fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
15/11/2018
16:48
курси валют
$27,85/28,10
31,30/31,85
Ексклюзив
09:49 17 Кві 2018

Мирослава Гонгадзе: Україні треба знайти новий шлях присутності у світовому інформпросторі

Репортаж про будні української служби «Голосу Америки» та розмова з її шеф-редактором Мирославою Гонгадзе

Мирослава Гонгадзе

Велика будівля на 330 Independence Avenue в центрі Вашингтону. Буквально напроти, у 5-ти хвилинах ходьби – чепурний та зовні спокійний Капітолій. З цих культових вулиць веде мовлення «Voice of America» під гаслом «Скажи світові правду і дозволь йому вирішити».

На фото: Штаб-квартира Voice of America, на поверхах якої розташована і українська служба

Українській службі цієї легендарної міжнародної телерадіокомпанії наступного року вже 70 років. Вона виросла з радіохвиль до мультимедіа-платформи з популярним новинним сайтом, соцмережами у 180 тисяч фоловерів, мобільними додатками та затребуваними ТБ-ефірами. Домовитись з головною редакторкою та керівником української служби «Голосу Америки» про інтерв’ю виявилось неважко – Мирослава дуже відкрита і зраділа українським журналістам попри щільний графік. Я потрапила у «святая святих» виробничого процесу – ефірну апаратну під час запису щоденної російськомовної передачі «Студія Вашингтон».

Ефірна апаратна Голос Америки

Це лаконічний 5-ти хвилинний випуск новин, тож після максимальної концентрації режисеру та його команди, наступає розрядка. Не втрачаючи часу, я беруся розмовляти з «ветераном» української служби «Голосу Америки» – Ігорем Гулявим.

Команда української служби "Голосу Америки". Ігор ГУЛЯЄВ - її ветеран - праворуч біля Мирослави Гонгадзе

Команда української служби “Голосу Америки”. Ігор ГУЛЯВИЙ – її ветеран – праворуч біля Мирослави Гонгадзе

У штаті української VOA він уже 34 роки. «Навіть історія його життя почалася дотично до історії – він народився під час акції «Вісла» (примусова депортація українців з їх етнічних територій до західної та північної Польщі, – ред.), – розповідають мені колеги. Пан Ігор підтверджує: «Коли відбувалася депортація, мені було 16 днів, мати була дуже хвора. Я майже вмер у дорозі, і тільки зусиллями жінок-сусідок у вагоні був виходжений». Запитую про те, як потрапив до «Голосу Америки» і якою була робота каналу тоді: «Я навчався на українській філології Варшавського університету, потім вступив до аспірантури і захистив докторську. У 1978 році на запрошення своєї родини переїхав до Сполучених Штатів. Вивчав англійську, бо зовсім її не знав, працював в українській католицькій школі, потім став працювати у редакції газети «Українські Вісті», що була переважно для людей зі Східної України. Одного разу зустрів товариша, що працював у «Голосі Америки», і загорівся тут працювати. Склав іспит з англійської і переїхав до Вашингтону, і з 1984 році працюю тут у штаті». «Був і радіоведучим, і продюсером, і просто перекладав новини – все що треба було по суті робити, – продовжує Ігор Гулявий. – Ми працювали вночі, щоб випустити ранкову програму для України, вдень – щоб був вечірній випуск. І була ще додаткова програма на Далекий Схід і Північний Казахстан для українськомовного населення».

«Я нею знаю точні цифри, наскільки нас масово слухали в Радянському Союзі, але опитування, що проводили американці свідчать, що про нас добре знали. Звичайно, про незалежну Україну тривалий час ми не говорили. Інтенсивно почали лише після Гельсінкської конференції. Через права людини можна було багато сказати і зробити, піднімати теми дисидентського руху, інакодумства. Пам’ятаю, як в бюро новин подзвонив наш колега з Литви і сказав: через кілька хвилин ви отримаєте новину з Києва. Це було те, що Верховна Рада проголосила незалежність. Добре пам’ятаю цей момент. Пам’ятаю і інше – як прийшла новина зі Швеції, що робітники ядерного дослідного інституту виявили радіоактивне забруднення на своєму одязі. За допомогою обладнання вони вияснили звідки і з якою швидкістю прибула хмара, моментально сказали: це Чорнобиль. Так що ми набагато раніше знали про трагедію, бачили, як приховували інформацію в Україні», – пригадує журналіст.

«Колеги-журналісти з Києва часто запитують: чому ви не коментуєте? Це не в наших правилах, ми подаємо інформацію, щоб думаюча людина могла сама аналізувати новини. Так є зараз, і було раніше», – пояснює Ігор Гулявий. І зазначає, що йому в травні вже 71 рік, збирається таки піти на пенсію і подорожувати – зокрема, приїхати в Україну.

Команда української служби "Голосу Америки"

Команда української служби “Голосу Америки”

Ньюзруми української служби «Голосу Америки» зроблені за принципом «open space» – поруч з новинарями одразу і студія, а от сидять журналісти, які щойно приїхали з Флориди і пишуть репортаж, як і чому українки їздять народжувати до Штатів. Таки виловивши шеф-редакторку каналу Мирославу Гонгадзе у перерві між зустрічами, ми кілька разів переходили на нове місце, щоб не заважати своєю емоційною розмовою роботі над продуктом журналістами.

На фото: У коридорах “Голосу Америки”
На фото: Студія і українська служба VOA в роботі
На фото: Мирослава Гонгадзе під час інтерв’ю
/
На фото: У коридорах “Голосу Америки”
На фото: Студія і українська служба VOA в роботі
На фото: Мирослава Гонгадзе під час інтерв’ю

СТВОРЕНІ РЕСУРСИ ІНОМОВЛЕННЯ – ДУЖЕ СЛАБКІ ЗАРАЗ

– США широко використовує медіадипломатію, інструментами чого є глобальні медіа, на один з яких Ви зокрема працюєте. Наскільки нам далеко до ефективних засобів просування себе у світі, і щоб Ви порадили зробити?

– Давайте почнемо з того, що таке «Голос Америки». Сполучені Штати започаткували його, зрозумівши, що потрібно протиставляти щось пропаганді нацизму під час Другої світової війни і потім – радянській пропаганді. Саме тому тоді виникла ідея створити це медіа. Але треба розуміти, що «Голос Америки» – це дуже незалежна структура. Ми абсолютно не залежимо від уряду, хоча отримуємо фінансування від Конгресу. У нас є так званий «firewall», тобто жодна державна структура нам не може вказати висвітлювати події так чи інакше. І наше завдання як медійного міжнародного мовника – показувати всі прошарки американського суспільства, демонструвати всі позиції американської політики, розповідати про життя у Сполучених Штатах.

Навіть багато американців не знають, що «Голос Америки» існує, вони не знайомі з цим ресурсом, скільки нам не дозволено мовити на територію Сполучених Штатів через те, що ми отримаємо фінансування з бюджету. Канал мовить лише за кордон. З розвитком інтернету ці межі розмились і нам дозволили мовити через інтернет.

Такий стан справ у США важко співставний з ситуацією в Україні. Остання сьогодні досі перебуває у зародковому стані як країна, як структурна, інфраструктурна, геополітична одиниця. І, насправді, мусить бути трохи інший підхід до цього процесу. Протистояти російській пропаганді дуже важливо, але перше завдання – не створити міжнародного мовника в Україні, а зробити самі українські медіа незалежними. В Україні сьогодні є великий плюралізм, свобода слова, але немає незалежності. І практично всі українські медійні ресурси належать тим чи іншим олігархам, які використовують їх для власних бізнес- чи політичних інтересів.

В ідеальних умовах Україна мала б мати сильний, потужний, інформаційний ресурс національного та міжнародного мовника. Але для цього потрібні великі гроші. На жаль, Україна реально не може дозволити собі такий ресурс. Те, що зараз існує в Україні – дуже слабке. І воно зовсім неефективне. З моєї точки зору, це просто витрачання коштів. Я розумію, що з чогось потрібно починати, але, як на мене, сьогодні ми не досягаємо того результату, який хочемо, тими медійними ресурсами, що нібито створюються – UA Today, UATV і так далі. Наприклад, такі держави як Росія, Туреччина, Китай – сильні країни світу – можуть дозволити собі створювати такі ресурси. Україні, на жаль, наразі далеко до цього.

VOA women

Який вихід тоді?

– Однозначно, в міжнародному інформаційному просторі треба бути присутніми. Тільки треба знайти правильний шлях. Створити умови для іноземних журналістів працювати в Україні. Наприклад, можна зробити хаб для міжнародних журналістів у Києві, заснувати Міжнародний дім журналістики. На сьогодні більшість міжнародних журналістів працює у Москві. Це місто стає все більше і більше закрим. І Україна зараз має велику можливість переманити їх і перетворитися у центр міжнародної журналістики Східної Європи в Києві. Це один із ефективних шляхів, мені здається. Треба пам’ятати, що серйозні міжнародні ресурси – The New York Times, The Wall Street Journal, CNN чи будь-який інший – не будуть використовувати інформацію якогось українського ресурсу. Вони хочуть завжди мати власну інформацію, тобто власний кореспондент повідомлятиме для них. Тому створити умови для них працювати в Києві було б першим і важливим шляхом інформполітики.

Другий варіант – кожен медійний ресурс, навіть якщо він досить потужний, має проблеми з бюджетом. До прикладу, Ізраїль, який має спеціальний фонд, куди західні журналісти можуть звертатися, вигравати гранти на покриття якоїсь теми в країні. Тобто міжнародний журналіст ВВС чи The New York Times може виграти спеціальний грант, приїхати і незалежно висвітлювати подію чи певну проблематику.

І третій шлях. Просто створити не телебачення, яке для якісної роботи потребує значних коштів, а сильне англомовне інформаційне агентство, що б розповідало про Україну закордон. Так, як це насправді, на жаль, робить Ruptly, Russia Today, тільки вони маніпулюють інформацією. Але коли ви зайдете в Google і шукатимете інформацію про Україну, то першими побачите новини саме з Ruptly або Russia Today. Нам треба змінити цю систему і зробити такий інформаційний ресурс, який би просто писав і створював нескладні відео. Не треба програм, ведучих, студії, нічого. Просто такі row-відео і тексти, щоб ними могли користуватися у світі. Міністерство інформаційної політики сьогодні мало б саме цим займатись.

«СУСПІЛЬНЕ» МАЄ ДАВАТИ ІНФОРМАЦІЮ, А НЕ «ІНФОРМАЦІЙНУ ВІДРИЖКУ»

– Україна – у процесі запуску «Суспільного телебачення». Як це функціонує у Сполучених Штатах?

Україна взяла за зразок Суспільного мовлення європейський досвід, не американський. Американська система Суспільного-ТБ трошки інакша. У США воно частково фінансується з бюджету, на решту – шукає кошти з різних фондів. У них є таке поняття, як спонсорські програми, коли продукт каналу обирається та купується.

Я дуже підтримую створення Суспільного мовлення в Україні. Ви знаєте, що мене запросили модерувати передвиборчі дебати, і я з радістю погодилася, бо вважаю створення Суспільного принципово важливим для України. Також ми підтримуємо його і власне нашим продуктом, який вони беруть у нас.

У Сполучених Штатах, як і всюди, є праві, ліві, правоцентристські, лівоцентристські медійні ресурси, але є один важливий стовбур – це Суспільне телебачення і Суспільне радіо. Для мене особисто це дуже важливий ресурс, я, наприклад, слухаю Суспільне радіо весь час. Тому що вони дають найбільш незалежну, незабарвлену, максимально точну, аналітичну інформацію. Вони можуть бути трошечки нудні, але в них немає інфотейменту, який існує в інших медійних ресурсах. Вважаю, що в Україні має створитися цей головний стовбур, від якого вже можуть бути відхилення. Це нормально, коли є різні позиції, альтернативи. Але мусить бути щось, що показуватиме стандарт. І я маю сподівання, що Суспільне телебачення стане ним. Це довгий, складний процес. Він вимагає величезних коштів, якісних журналістів, яким потрібно платити зарплату.

На американському Суспільному ТБ є фільми, багато програмного продукту для дітей, новини, аналітичні програми, документалістика. Але у них немає цих безкінечних «говорячих голів», які будуть про це чи інше шуміти зайвий раз. І я це поважаю. Тому що особисто мені не треба чути, що думає журналіст з того чи іншого приводу. Я сама розберуся, дайте мені інформацію. Хотіла б, щоб український медійний ресурс «Суспільного» був саме таким. Давав глядачеві інформацію, а не «інформаційну відрижку».

УКРАЇНУ ХОЧУТЬ БАЧИТИ УСПІШНОЮ

– Як Ви оцінюєте новини з підтримки США України летальною зброєю? Які настрої взагалі в американському суспільстві та істеблішменті?

– Я багато спілкуюся як з урядовцями, так і законодавцями. І можу сказати стовідсотково, що в американському Конгресі існує абсолютна двопартійна підтримка України – як республіканці, так і демократи вважають, що Америці потрібно робити більше для України, постійно пропонується нове і нове законодавство. Цього року, як ми знаємо, лише на систему оборони було виділено 300 млн доларів, ухвалені рішення щодо надання Україні зброї. Новий законопроект запропоновано щодо допомоги Україні в кіберпросторі. Тобто допомога України є багатовекторною. Така ж сама підтримка існує в Держдепартаменті. Україну хочуть бачити успішною. Сьогодні, насправді, м’яч на полі України. Тому що готовність допомагати і підтримувати Україну не є безкінечною. І від України хочуть, щоб вона показала результат роботи. Всі розуміють, що йде війна, що це дуже складно, але країна повинна продемонструвати ефективність свого урядування. На жаль, цього на даному етапі не відбувається.

Чому саме підтримують Україну? Не лише тому, що це Україна. Великою мірою, бо вона є сусідом Росії. І фокус є на Росії, але оскільки Росія вторглася саме в Україну, Києву йде підтримка у цьому протистоянні. До Революції та війни Україною не так сильно цікавилися. До того – лише під час Помаранчевої революції, потім знову пішов демократичний та економічний регрес, і в Україні розчарувалися. Але українці показали готовність відстоювати свої права, вийшовши на Майдан. Жертви, які Україна понесла, продемонстрували готовність самого суспільства воювати за самоідентифікацію. І цей інтерес до України і підтримка відновилися після Майдану. Знову з’явилася надія.

Мирослава Гонгадзе

МИ ВІДЧУВАЄМО ВЕЛИКУ ЗАТРЕБУВАНІСТЬ РОБОТИ «ГОЛОСУ АМЕРИКИ»

Чи відчула зміни міжнародної ситуації українська служба «Голосу Америки»? Наприклад, чи торкнулося це питання збільшення фінансування? І взагалі, як ви функціонуєте, скільки людей в штаті?

– Змінилося. Не знаю, чи через геополітичні речі, чи також через зміну керівництва. Але відколи я очолила службу у 2015 році, мені вдалось розширити як кількість працівників так і значно збільшити кількість і якість контенту. І ми маємо більше ресурсів, аби робити наші програми. Ми найняли ще декількох кореспондентів, тепер маємо і в Лондоні. Тобто останні 2-3 роки почуваємося однозначно краще, забезпеченіше, ніж це було раніше. І ми дуже відчуваємо потребу в нашій роботі. Бачимо це по соціальним мережам, по запитам українських каналів на спеціальні включення. Ми практично покриваємо американську політику для багатьох телевізійних каналів в Україні. Наша аудиторія у соціальних мережах лише за останній рік збільшилася у 4 рази. Така затребуваність нас дуже тішить. І ми намагаємося фокусуватися на питаннях, які дійсно цікавлять українців, і водночас які не покривають українські медіа, а саме – позиції, зовнішні бачення того, що відбувається в Україні, і будування цього міста розуміння між Україною і світом.

Скільки годин контенту ви виробляєте?

– Важко сказати, тому що зараз все перемішалося – телевізійний і соціально-мережевий контент. У нас є 20-хвилинний тижневик «Вікно в Америку», 5-хвилинна програма російською мовою «Студія Вашингтон», яку багато беруть на Сході Україні маленькі містечка прифронтової території – Маріуполь, Слов’янськ. Так само ми виходимо на ICTV і 24 каналі з цією програмою. І маємо «Час Time» – наш головний 15-хвилинний продукт, який щодня виходить на 5 каналі. Ми працюємо з різними телевізійними каналами, загалом наші програми транслюють 25 національних та регіональних каналів . Ми також працюємо як корпункт для багатьох каналів. Бувають ефіри на 10, 5, 3 хвилини, але їх може бути декілька в день, якщо є події. А може бути так, що в місяць декілька. Тобто в залежності від інформаційної активності та порядку денного.

Як невеликому каналу з вами запартнеритися?

– Дуже легко. Весь контент безкоштовний, потрібно зареєструватися на сайті, використовувати RSS-feed, тільки ставити посилання на нас і все. Всі матеріали, які є на сайті, також можна вільно передруковувати з умовою посилання. Бо у нас була історія, коли «СТБ» вкрали у нас сюжет, перемонтували його, видали за свій. Це був серйозний скандал, вони писали листи вибачення і так далі. Тобто авторське право має бути збережене.

На скільки країн зараз взагалі мовить «Voice of America»?

–  Є 46 мовних служб. Але кількість країн більша, тому що деякі служби, особливо в Африці, покривають одразу кілька регіонів. Наприклад, French to Africa, English to Africa.

Я ПОКЛАДАЮ НАДІЮ НА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

– Яка Ваша думка в цілому про соціально-політичну ситуацію, що склалася зараз в Україні? У суспільстві є певні настрої розчарування, всі хочуть швидшої динаміки перетворень. Що заважає Україні системно “перезавантажитись”?

– По-перше, мусить бути політична воля. Я розумію, що в умовах війни все дуже важко. І взагалі корупційна система дуже швидко само регенерується, її важко зламати. Це зрозуміло. І я віддаю належне сьогоднішньому керівництву, за те що вони вже зробили і роблять. Але більше я віддаю належне громадянському суспільству, яке тисне, контролює і вимагає. У мене одне сподівання – що це не припиниться. Адже ми вже мали поганий досвід після Помаранчевої революції, коли громадянське суспільство подумало, що вони зробили свою роботу – вийшли на Майдан, вибрали свого президента, і тепер він робитиме те, що забажають люди. Цього не сталося. Почалося розчарування, смерть ілюзій, люди перестали вірити у себе та зміни в принципі. Сьогодні все це теж відбувається, але, я бачу, що громадянське суспільство тримає свої позиції. І дуже важливо розуміти, що ніхто не буде змінюватися самостійно. Владним колам не властиво цього бажати. Тому цей контроль, тиск повинні бути безкінечними. По ідеї в цьому мали би бути ефективними також медіа, але вони не є такими. Тому що здебільшого маніпулюють замість того, щоб бути насправді суспільно відповідальними. І ця маніпуляція потім дуже негативно відбивається на настроях українського суспільства. Адже люди стають незадоволеними і розчарованими, навіть коли для цього немає підстав. Тому що їм про це говорять. З іншого боку, іде постійне інформаційне «бомбардування» і «зашумлення», щоб аудиторія потім не змогла розібратися у проблемі. Не вистачає таких медійних ресурсів, які будуть давати суть, а не заговорювати тему.

Мирослава Гонгадзе

Я би хотіла бачити набагато більше перетворень, створення системи Антикорупційних судів, якого вимагає міжнародна спільнота, земельної реформи. Принципово важливим сьогодні є ухвалення нового виборчого законодавства. Я бачу багато молодих людей з регіонів – розумних, талановитих, сильних, які могли би стати керівниками місцевого рівня чи рухатися далі, самостійно ухвалювати рішення. Але діє система закритих списків, політичних партій як «товариств з обмеженою відповідальністю». Ця існуюча система не дає соціальних ліфтів і можливості пробитися. Тому її потрібно змінити цим новим виборчим законом і відкритими списками. Люди зараз дивляться – а кого вибирати? Звичайно, немає з кого. Бо ніхто нікого не пускає. У нас є Юлія Тимошенко і партія «Батьківщина», Петро Порошенко і «Блок Петра Порошенка», є Яценюк і «Народний фронт». Покажіть мені нові обличчя, нехай вони борються між собою. Без виборчої реформи не відбудеться політичного перезавантаження в країні, яке давно на часі.

Наскільки в Америці активна наша діаспора?

– Діаспора у нас просто гіперактивна і сильна – допомагає, тисне і просуває пропозиції, лобіює їх на рівні Конгресу. Багато законодавчих актів, які пройшли через Конгрес – це досягнення української громади тут. У США насправді легко лобіювати, тому що конгресмени і сенатори реально залежать від голосів виборців. І вони намагаються їх задовольняти, оскільки обираються на місцях, фактично – як по мажоритарних округах. Тому, коли виборець приходить з проханням – вони дослухаються, кожен для них важливий. Тож, за підтримку, яку ми сьогодні маємо на Капітолійському пагорбі, маємо дякувати українській громаді у США.

– Чи бачите Ви зміни в Україні, коли приїжджаєте?

– Зовнішніх змін дуже багато, звичайно. Інші люди, особливо молодь. Ти бачиш зовсім інші обличчя, блиск в очах, готовність до звершень. Є і багато розчарувань, багато негативу. Але в мене відчуття, що люди стали більш асертивними, впевненими, готовими брати відповідальність, приймати рішення, щось робити. Здається, якщо знищити цю українську корупцію і звільнити приватну ініціативу – Україна просто  розцвіла б як квітка по весні і дуже швидко.

Часто можна почути, що інвестор не йде в Україну через війну. Які ваші спостереження?

– Великий бізнес не інвестує сьогодні в Україну не тому, що війна, а тому що корупція, тому що немає судової системи, де вони можуть захистити права власності і захистити свої збереження, інвестиційні вливання. Якщо б ефективно діяли ці дві системи – антикорупційна та судова – то інвестиції пішли б. Підприємці завжди роблять дуже серйозну оцінку ризиків. Якщо вони йдуть у таку державу, як Україна, вони знають на що вони йдуть. Але принципово для них – це існування прозорої системи діяльності бізнесу і судової системи для захисту власних інтересів. Ні того, ні того зараз в Україні немає.

Фото надані VOA та Мирославою ГОНГАДЗЕ

4869

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: