fbpx
Сьогодні
07/12/2019
03:08
курси валют
$23,50/23,85
25,85/26,45
Небайдужа
09:05 13 Тра 2019

Мирослава Гонгадзе: «Дійте з позиції відваги»

«Колись Георгій завжди казав мені: «Ніколи не повертайся назад. Навіть маленький крок вперед – це вже прогрес». Ми провели один день з очільницею Української Служби «Голосу Америки» у Гарварді, де вона зараз закінчує навчання в рамках програми Nieman Fellowship. І поговорили про професійні та особисті «оголені проводи» в рамках рубрики #Небайдужа

Рубрика «Небайдужа» — розмови з соціально-активними українками

Рубрика «Небайдужа» — розмови з соціально-активними українками

Бостон. Місто, де зчепилося минуле і майбутнє. Після кипучої енергії Нью-Йорка, здається, що потрапляєш у стару добру Європу.

«О так, – сміється Мирослава Гонгадзе, яка мене зустріла. – Бостон особливий. Тут відчувається спокій Вашингтону, але сумуєш за відчуттям столиці. Немає метушні Нью-Йорку, але є його енергія змін».

У Філадельфії цікавляться твоїм походженням, у Нью-Йорку – грошима, а у Бостоні – твоїми знаннями. Краще за Марк Твена дух, який панує у цьому місті, не опишеш.

Ми під’їжджаємо до ріки Чарльз, обабіч лишається Масачусетський технологічний інститут, і ми майже на місці. Для Мирослави Гонгадзе завершується її академічній рік навчання в Гарварді.

За день до нашого інтерв’ю Мирослава провела для тамтешніх студентів та дослідників панельну дискусію Ukraine Presidential Elections. Усміхнена, видихнула після події: «Я ще не бачила українську подію тут, що зібрала стільки людей». Каже, про сучасну Україну в Гарварді, на жаль, говорять рідко. Якщо історичні та культурні пошуки Український науковий інститут Гарвардського університету ще проводить, то актуальний порядок денний не розкритий.

Мирослава возить мене на своїй автівці, хоча рідко нею користується в Кембріджі. Але наразі кульгає, і я охаю: «Попри фізичні складнощі, продовжуєте активну діяльність – організували подію, яка вимагала побігати». Вона у відповідь сміється: «Нічого особливого я не роблю, просто живу. Якби кожен на своєму місці займав би активну позицію, ми жили б у зовсім іншому світі».

Ми намотуємо круги в пошуках місця для парківки, а Мирослава продовжує: «Бачиш цей непримітний готель? В ньому зупиняються всі президенти, які сюди приїздять. У травні на випускному буде Ангела Меркель. А загалом, якщо б тут кожен одягнув свою форму за місцем їх головної праці – вийшла б вельми цікава картина. Багато військових, політиків, вузькопрофільних спеціалістів. Справжнє diversity».

Насилу знайшовши собі місце, ми проходимо в Nieman Fellowship House. «Це наш – стипендиатів – дім», – каже вона. Заварює чай, і ми сідаємо говорити у залі для презентацій, де щотижня проходять семінари, тренинги, лекції для учасників програми.

На фото: «Дім» стипендіатів Nieman Fellowship у Гарварді

-Уже цілий академічний рік Ви студентка Гарвардського університету на правах стипендіатки престижної програми для журналістів Nieman Fellowship. Разом з Севгіль Мусаєвою Ви стали першими українками в історії цієї премії. Підведемо підсумки навчання?

– Так, Nieman Fellowship – одна з найстарших і найпрестижніших програм у Сполучених Штатах для журналістів. Якщо ти Nieman – то це «знак якості» в журналістиці.

Я знала про цю програму. Декілька шанованих мною колег брали у ній участь, і я вирішила спробувати свої сили. Сюди дуже важко потрапити – набір складає 24 журналісти: 12 місць – американська квота і 12 – міжнародна. Плюс цього року взяли ще троє журналістів з локальних американських медіа під спеціальний проект. А подається на цю програму сотні журналістів. Минулого року з першої спроби мене не взяли. Але цьогоріч вдалося завоювати місце.

Ця програма існує вже 80 років, і є єдиною в Гарварді такого характеру. Є ще Shorenstein Center, але він дає можливість журналістам робити дослідження лише 4 місяця. Nieman має інший характер. Його мета – дати журналістам, які вже показали себе у професії можливість сфокусуватися на власних думках, досягненнях і переосмислити себе. Наша фінальна головна презентація, яку кожен організовує, називається «Why I Do What I Do» (Чому я роблю те, що роблю, – Ред.).

Головний фокус програми – професійне вдосконалення. Для нас проводиться багато лекцій безпосередньо в Nieman, і ми маємо можливість брати курси у всіх школах Гарварда. Кожен обирає за власним бажанням. Я обрала Harvard Business School і Harvard Kennedy School. Взяла класи по лідерству, впливам і владі, національній безпеці, міжнародній політиці, менеджменту і медіа.

На фото: Мирослава Гонгадзе та Севгіль Мусаєва у Гарварді
На фото: 81-ий склад програми Nieman Fellowship. Стипендіати 2019
/
На фото: Мирослава Гонгадзе та Севгіль Мусаєва у Гарварді
На фото: 81-ий склад програми Nieman Fellowship. Стипендіати 2019

– Що в Гарварді кажуть і знають про Україну?

– України у Гарварді надзвичайно мало. Головними викликами в міжнародній політиці для Сполучених Штатів є Росія, Китай, зараз Північна Корея. І Україна розглядається, на жаль, як країна на кордоні з Росією, як певний буфер між Росією та Європою.

Декілька разів я пробувала задавати питання щодо війни в Україні, мирного процесу, небезпек для Європи. Але відчувається, наскільки академічна думка відстає від policy-makers у Вашингтоні. Тут не настільки готові давати реакцію на поточні події. Але Еш Картер, Саманта Пауер, чимало чинних і колишніх дипломатів та політиків все ж тут, і ми переймаємо з їхній досвід. Мій професор у класі з національної безпеки – досвідчений урядовець, який багато років керував Пентагоном. Він розповідає реальні історії, як приймались чи приймаються рішення на верхівці американської влади. В одному з проектів, наприклад, ми мали рольову гру, коли робили закриті слухання у Конгресі. Це надзвичайно цікавий і корисний досвід.

– Інформаційний порядок денний у Штатах. Вирвіть нас зі своєї «мильної бульбашки». Які загрози обговорюєте передусім?

– Тут ми багато дискутуємо про виклики для національної безпеки Сполучених Штатів, серед головних – Росія і Китай.

Росію розглядають як занепадаючу силу. Вона небезпечна тим, що намагається підірвати інституції в західному світі. Водночас це держава, яка втрачає свої позиції, не розвивається, не має диверсифікованої економіки, і через те вона агресивна.

Китай зовсім по-іншому себе поводить, його розглядають як зростаючу силу – ця країна починає все більше домінувати у світі. Китай має іншу тактику поведінки – використовує західні інституції для того, щоб збудувати свою силу.

Третя загроза – Північна Корея. У класах з Ешем Картером ми багато говоримо, як можна обмежити загрози від Кореї, говоримо про нестабільність на Близькому Сході, ISIS, загрозу тероризму, як локалізувати конфлікти в світі.

У класі з медіа – дискутуємо, як розбити монополію Facebook, Google та Amazon, чи можна регулювати ці структури і зробити їх кориснішими для суспільства. Ми годинами говоримо про втрату довіру, зміну парадигми та підходів аудиторії до інформації, як це впливає на вибір та демократію.

Дискусія про майбутнє журналістики та активізму у Nieman.

Дискусія про майбутнє журналістики та активізму у Nieman Foundation

– Які тренди в світовій журналістиці?

– Світ перебуває в стані інформаційної та технологічної революції, як колись 100 років тому ми мали індустріальну революцію. Старі правила вмирають, нові вимальовуються. На медійному ринку маємо Дикий Захід.

Перше – через втрату довіри до медій – зокрема, традиційних – люди в пошуку довіри ідуть до особистостей. Довіра та репутація окремих журналістів, а не інституційних медіа стає ключовою.

Друге – старі бізнес-моделі організації і функціонування медій, базовані на отриманні прибутків від реклами, перестають працювати. Один зі шляхів вирішення проблеми – коли аудиторія платить за підписку, або вкладає гроші в розвиток ресурсу, в існуванні якого зацікавлена.

Третє – традиційна «об’єктивна» журналістика також вмирає. Люди потребують не так інформації, як контекстів від журналістів. Люди хочуть розуміння, а не простого перерахунку подій та фактів.

В журналістиці сильним залишиться той, хто отримає і збереже довіру, даватиме аудиторії контексти та розуміння і зможе завоювати свою аудиторію так, щоб вона була готова платити за вашу працю.

Звичайно, на медійний ринок вплинув конфлікт з Трампом. Коли лідер вільного світу називає журналістів fake-news і ворогами людства – це величезна небезпека. Деякі диктатори беруть за приклад таку риторику, вважаючи, що якщо Президент США так говорить, чому ми не можемо собі дозволити подібне? І це видно по трендах у світі. Кількість нападів та вбивств журналістів збільшується, на жаль.

– Так чому Ви робите те, що робите? Уже готові відповісти на ключове запитання програми?

– Я перебуваю у постійному пошуку правди чи суті. Як писав Тімоті Снайдер, «Final truth in this world is unattainable, but its pursuit leads the individual away from unfreedom» (Остаточна істина в цьому світі недосяжна, але її прагнення звільняє особистість від несвободи, – Ред.).

Моє покликання – інформувати, зв’язувати людей і надихати. Я намагаюсь робити усе, щоб люди краще розуміли себе і світ, в якому живуть, мали достатньо інформації приймати усвідомлені рішення, брали на себе відповідальність, не були дорослими дітьми.

Я хочу своїм прикладом показати, що не можна складати рук.

Колись Георгій завжди казав мені: «Ніколи не повертайся назад. Навіть маленький крок вперед – це вже прогрес». І цим я керуюся. Просто щодня робити все, що в твоїх силах, щоб отримати краще розуміння для себе, передати його іншим для дії та загального блага.

Мені також дуже важливо бути корисною Україні. Якщо б мені сьогодні запросили працювати на CNN – я б відмовилась. Мені не цікава американська аудиторія. Набагато ефективнішою я буду для українців – їм мої знання та розуміння корисніші.

– Що для Вас значить бути соціально-активною?

– Зрозуміло, що твоя первинна відповідальність – дбати про себе та свою родину. Але якщо ти маєш силу і можливість ще своїми рішеннями і діями допомогти ширшому колу осіб і не боїшся діяти – це  соціально-активна позиція. Це може бути будь яка діяльність на благо інших -можна організовувати гуманітарну допомогу, їхати на фронт, бути в політиці чи робити прості речі, допомагаючи своїй громаді.

Головне – брати на себе відповідальність, робити якісь кроки не тільки для себе і власного інтересу, але й для громади.

– У цьому контексті ми не можемо не згадати про Катерину Гандзюк. Дівчина, яка не тільки публічно писала про проблеми, а й пішла в органи влади змінювати систему. За свою позицію вона заплатила найвищу ціну. Виходить, бути соціально-активним в Україні – пряма загроза для життя і здоров’я? Як з цим боротися?

– Так. На жаль, боротися з цим можна лише, створюючи нормальну державу з відповідальним урядом, дієвою судовою системою, ефективними правоохоронними органами, які захищають людину, а не систему, та верховенством права. В існуючих же умовах соціально-активна людина наражає себе виклики і ризикує часто здоров’ям, а інколи і життям. У свій час я пройшла через це.

З Facebook Мирослави Гонгадзе: Не можу залишитись в стороні трагедії нападу на Катерину Гандзюк. Геннадій Фузайлов - найкращий лікар в Гарварді з опікової медицини. Намагаємось знайти шлях як допомогти Катерині.

З Facebook Мирослави Гонгадзе: Не можу залишитись в стороні трагедії нападу на Катерину Гандзюк. Геннадій Фузайлов – найкращий лікар в Гарварді з опікової медицини. Намагаємось знайти шлях як допомогти Катерині.

– Чи вірите, що справа Гандзюк може стати першою політичною справою, в якій накажуть замовників? У справі Гонгадзе теж були замішані імена топових політиків, але це мало що змінило.

– Будь-яка справа про насильство чи тиск на журналістів та активістів мають бути розслідувані, якщо ми хочемо мати правову державу.

Безкарність породжує злочин. Це те, чому я добивалася правосуддя у справі Георгія. І я поклялася колись собі давно, що зроблю все, що в моїх силах, щоб отримати принаймні часткове правосуддя у справі вбивства Георгія. Я думаю, що ми зробили багато. Так, у нас немає кінцевого вироку, не всі підозрювані покарані, але частково винуватці понесли відповідальність. У таких справах це принципово важливо.

Тому я завжди казала – необхідно, щоб настало покарання у вбивствах на Майдані. І, на жаль, якщо правоохоронні органи цього не роблять, то завдання родин і журналістів, громадських активістів – тиснути на владу і змушувати їх діяти. Тільки таким чином ми зможемо добитися успіху та правосуддя.

Сол Алінський писав: «Недостатньо вибрати собі лідерів. Для того, щоб добитися змін, нам потрібно постійно здійснювати на них тиск і тримати під контролем». Українське суспільство має це засвоїти. Це не було усвідомлено у часи Помаранчевої революції. Люди думали, що обрали собі лідера, і він принесе їм щастя. Так не працює. Після Революції Гідності громадянське суспільство стало мудрішим, воно не припиняє тиск на владу, але все рівно цього не достатньо, треба ще більше консолідації. І після цих виборів ми маємо це усвідомити сповна.

– Однією з цілей рубрики «Небайдужа» є розказати про спосіб життя соціально-активних жінок. Розкажіть про свій графік дня і, загалом, про особисте. Як вдавалося суміщати виховання доньок і професійне зростання?

– (посміхається) Коли перед тобою великі виклики та велика відповідальність нема часу довго думати, береш і робиш. У Штатах кажуть: «Як з’їсти слона? Укус за укусом». Якщо є мета або проблема – розділяєш її на малі завдання і потроху вирішуєш. Так я кожен день робила щось важливе, і намагалася просто face my challenges (прийняти свої виклики). І водіння на різні заняття дітей, і уроки, і готування сніданків-обідів-вечерь, і часто не одна робота – все це було.

Зараз трошки легше – діти в університеті. Минулого року я повністю перейшла на здорове харчування, практично не їм м’яса, навчилася збалансовано харчуватися, намагаюся займатися спортом щотижня.

На фото: Мирослава з доньками – Соломією та Наною

– Чи ловила Вас колись втома чи депресія? Професійне вигорання?

– Так. Я з цим борюся сьогодні. Перед Nieman у мене була велика втома. У 2014-2015, одразу після Революції, я дуже багато працювала – стала керівником Української служби («Голосу Америки»), продюсувала програму, вела ефіри, у мене було багато підлеглих, багато відповідальності. Лише у 2015-му я була 9 чи 10 разів в Україні. Тоді мене здолав величезний стрес, втома, я набрала зайвої ваги. І в один момент вирішила, що мені треба зупинитися – зняла частину відповідальності з себе, делегувала деякі повноваження, і почала шукати можливості, щоб трошки відпочити від щоденних дедлайнів, але з користю для власного інтелектуального розвитку. Тішусь, що фундація Nieman обрала мене для навчання в Гарварді. Зараз я відчуваю, що відновилася – можу повертатися до роботи.

– Зверталися до психолога? В американському суспільстві це цілком прийнятно.

– Під час мого навчання тут одного разу був тренінг з посттравматичного синдрому. І я розклеїлася дуже сильно. Прослухавши психотерапевта, яка вела тренинг, я зрозуміла, що я таки переживаю постравматичний симптом. Глибоко захований і без активних проявів, але є. До цього наклалась ще одна трагедія – на початку року в мене померла дуже близька подруга (Надія Дюк, віце-президент NED, одна із найбільш яскравих і потужних адвокатів української справи в Америці). Я доглядала за нею два останні тижні її життя у Вашингтоні. Її смерть у день після того, як я повернулась до навчання, дуже сильно вибила мене з колії. Але цей процес у Гарварді коли я працюю над собою, відточую розуміння, для чого я все роблю, допоміг мені.

Зараз я пишу історію свого життя – сподіваюся, це виллється в книжку. Це дуже допомагає заглянути в себе і стати трошки відкритішою. Щодо психологів, то я ніколи до них не зверталась.  Оскільки в мене дуже багато навантаження і відповідальності, зокрема, діти, я все життя мусила бути мобілізованою, я ніколи на давала собі права повністю розслабитись. Якщо я розслаблюся – я розклеюся, а якщо я розклеюся – потім ніхто мене не зможе склеїти до купи (сміється). Тому я завжди тримала планку.

Після тренінгу про посттравматичний синдром я підійшла до тренера-психолога, розповіла про себе, порадившись «Чи варто мені спробувати піти попрацювати з психологом?». Вона на мене подивилася і сказала: «Ти знаєш, я думаю, що тобі не треба». «Попри всі виклики і травми, в тобі є світло. Я бачу, що ти можеш справитися зі своїми викликами сама», – сказала вона. До психолога треба йти, коли людина не може здолати свою проблемою. А якщо ти можеш артикулювати, усвідомити причину, то, значить, можеш справитися з проблемою. На тому на цьому етапі я закрила для себе питання про потребу у психотерапії.

– Але в Штатах це поширено.

– Так, дуже поширено і прийнято. Тут практично всі ходять до психологів. І це суспільна норма, люди цього не бояться. Це важливо.

В Україні всі сидять в посттравматичному синдромі. Окрім загального тла, це пов’язано з історичними викликами, стрес в нас закладений на генетичному рівні, адже нація пройшла через стільки травм. І якщо люди мають таку можливість – піти до психолога, то я дуже рекомендую.

– Так коли можна чекати видання автобіографічної книги українською?

(посміхається) Почекайте, давайте спочатку допишу англійською, а потім будемо обговорювати. Раніше не могла себе змусити, а зараз роблю це в рамках одного з Гарвардських класів. Ніколи не думала, що зможу писати англійською, але, виявляється, можу. Більше того – мені цікавий сам процес. Якщо я заглиблююся у написання, то навіть не їм, не ходжу нікуди, а просто сиджу і пишу цілий день. Але така робота вимагає великих зусиль і часу. Це може зайняти не один рік.

– Що би Ви побажали собі 20-річній, якби була така можливість?

– Єдина порада – знайти своє покликання чим раніше, тим краще і йти за своєю мрією, реалізовуючи своє покликання. Не боятися, рухатися вперед. Не чекати, що хтось тобі щось дасть чи зробить. Я особисто у своєму віці зараз зрозуміла, що не шкодую ні за чим, за жодним своїм кроком. Бо завжди робила, як відчувала за потрібне.

Багато разів у своєму житті ризикувала. Мені казали залишатися у маленькому місті – будеш королем, але я казала ні, бо відчувала, що мала більше завдання в житті. Я також ніколи не зраджувала своїм принципам, баченням, бажанням. І це б я дуже рекомендувала всім.

Тоді будь-яка ефективна соціальна активність буде базуватися на тому, що ти хочеш принести світу. Важливо якомога швидше знайти і зрозуміти себе, тоді з’явиться внутрішня потреба щось робити для інших. А для цього треба мати внутрішню сміливість почути себе.

– Які далі амбіції?

– Наступний професійний крок кристалізується. Зараз я менеджер у медіа і телеведуча – це робота, яку я люблю і вважаю своїм покликанням. Сьогодні мій інтерес – міжнародна політика, національна безпека. Час в Гарварді допоміг мені зрозуміти певні речі про себе і визначити свої інтереси.

Сьогодні я відкрита до світу. Доля мене ще ніколи не розчаровувала, навіть якщо виклики, професійні чи особисті, які вона приносила, були дуже складними. Я готова до нових звершень (посміхається).

📎 Книги, які радить Мирослава Гонгадзе:

  • Тімоті Снайдер «Road to Unfreedom». Про Росію і її ідеологію в паралелі з сучасним суспільством.
  • Bessel van ber Kolk «The Body Keeps The Score». Про вплив психологічних травм на наші нейрозв’язки та реакції у стосунках, до навколишнього світу, до себе.
  • Kevin Carroll «Make Your Point!». Про те, як правильно формулювати свою думку, писати і говорити, щоб бути ефективним комунікатором.
  • Philippe Sand «East West Street: On the Origins of «Genocide» and «Crimes Against Humanity». Про двух відомих юристів, які народилися в Західній Україні. Один ввів у міжнародну юридичну систему формулювання «геноцид», а другий був одним з авторів Декларації з прав людини. Обидва закінчили Львівський університет. Через їхню історію розкривається життя до і після Другої світової війни – як змінюється демократія, трансформація Німеччину у фашистську, геноцид євреїв.

швеція україна

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

5016

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: