19-го грудня до дитячої лікарні Охматдит прибув Святий Миколай, щоб вручити подарунки від Благодійного фонду BGV та німецьких партнерів #WeAreAllUkrainians. Попри ранкові обстріли, якими ворог намагався забрати в маленьких українців свято, у лікарні все ж відбувся святковий концерт. А діти бодай ненадовго забули про війну та хвороби.
У цей день жоден з 600 маленьких пацієнтів не залишився без уваги. Більше того — кожен із них встиг переказати Миколаю своє найпотаємніше бажання. Поділились своїми мріями діти і з "Рубрикою".
— Я з понеділка в лікарні. Мені тут навіть подобається. Цього року нічого не загадував Святому Миколаю, — говорить 12-річний Денис.
— Чемно поводився? — питаємо у відповідь.
— Нормально, — малий сміється і засоромлено опускає темні очі. Тоді весело поглядає на всіх з-під лоба.
— Про що мрієш?
— Щоб діабету не було.
Поруч із Денисом свій подарунок від Миколая розглядає 12-річна Софія. Всередині — іграшка, м'який плед, бамбукова термочашка й солодощі без цукру. Дівчинка також має діабет. До Охматдиту потрапила майже на два тижні раніше, ніж Денис.
— Я просила у Святого Миколая вилікуватись. Хочу, щоб закінчилася війна і всюди був мир. Я тут лікуюсь з мамою. Вона теж на лікуванні. Війну ми зустріли тут, але все було доволі спокійно. Ми були разом, і це головне, — ділиться Софія.
Поки діти видобувають зі своїх іграшок-трансформерів пледи, зустрічаємо генерального директора Охматдиту Володимира Жовніра. Перше, про що питаємо — яку мрію медик попросив здійснити Миколая.
— Мрій має бути багато чи одна? — сміється лікар. — Хочу перемоги й миру, це вже дві. Ну й основна мрія, щоб всі дітки були здорові, найшвидше одужали й повернулися додому. І для пацієнтів своїх я хочу миру, але обов'язково з перемогою. Бо без перемоги він нам не потрібен.
Володимир Апполінарійович каже — 24-те лютого запам'яталося йому тотальною невідомістю. Було ясно, що почалася велика війна, але зовсім неясно, що тепер із цим робити. Попри все того ж дня команда Охматдиту зібралася й вирішила залишитись на своєму місці. Лікарі й медсестри розуміли, що відтепер буде чимало не тільки хворих, а й поранених дітей, і рятувати їх — прямий обов'язок лікарні.
"У перший день повномасштабного вторгнення в нас була повна лікарня пацієнтів. Ми швидко зрозуміли, що потрібно виписувати планових хворих, що й вдалося зробити буквально за два дні. Потім, протягом першого тижня, ми евакуйовували дітей з онкологічними хворобами, імунодефіцитами, нирковою недостатністю. Ми домовлялись з лікарнями в інших країнах і туди через західні області перевозили дітей.
Найгірше для лікаря — це коли ти не можеш допомогти хворій дитині. Один із перших хворих з 24 лютого приїхав мертвим, один — у стані клінічної смерті. І ми нічого не могли зробити. Це найстрашніші виклики.
Ці діти, здорові діти, померли від воєнної травми. Цього, на мій погляд, в сучасному світі бути не повинно. Це найгірше, коли людина, яка обрала найбільш мирну професію, дитячий хірург, мусить працювати з воєнною травмою", — розповідає Володимир Жовнір.
А в кількох кроках продовжується свято. Святий Миколай всідається зручніше, щоб уважно вислухати все про мрії малечі. А його помічниця вже готується вручати чергові подарункові набори. Сьогодні їх 599. Як і юних пацієнтів.
— Я теж писав листа Святому Миколаю. Дуже хочу, щоб війна закінчилася, і я отримав свій подаруночок, — щебече восьмирічний Сашко, стискаючи свої милиці.
— А який подаруночок ти хочеш?
— Не скажу! — малий починає заливисто сміятись, а тоді таки продовжує: Ну добре, хочу набір будівельника. Щоб інструменти були й каска. А ще хочу набір поліцейського. Хочу стати поліцейським або військовим. Щоб усіх захищати. А більше не скажу, що ще загадав.
Хлопчик знову сміється, а за трохи додає:
— А ще хочу додому.
— А що робитимеш вдома?
— Буду з собакою гуляти, він великий сторожовий, вівчарка. Це мій охоронець, він гавкає! Я його треную, кажу "голос" і "сидіти". І він сидить! Але не дуже слухається, вредний. Коли буду військовим, мій собака буде в бронежилеті і з власним кулеметом, — підсумовує Сашко.
Охматдит завжди опікувався дітьми, які потребують складного й тривалого лікування. З початком повномасштабної війни сюди почали потрапляти все більше діток, які постраждали від обстрілів. У лікарні кажуть — створювати атмосферу свята в цих стінах зараз важливо, як ніколи.
Цим же керувалася і команда Благодійного фонду BGV, яка долучилася до привітання за ініціативи членкині наглядової ради АТБ Анни Буткевич. Донорами проєкту також стали німецькі партнери — ініціатива #WeAreAllUkrainians Володимира Кличка.
"Я не лікарка, не військова і не супергероїня. На жаль, я не можу врятувати весь світ, але принести свято дітям в Охматдит разом зі своєю командою я можу. І я щаслива, що поруч зі мною люди, які теж готові дарувати дітям радість у такі складні часи.
Ми не перший рік підтримуємо Охматдит. Раніше ми купували сюди необхідне медичне обладнання, а тепер радуємо маленьких пацієнтів. Діти — це наше майбутнє. Ми захищаємо, відстоюємо та відбудовуємо країну насамперед для них. Вони — наш персональний пункт незламності. І, якщо ці маленькі герої не здалися ні хворобі, ні війні, ми теж не маємо права здатись", — каже Анна Буткевич.
Благодійниця розповідає — свято стало особливим і для команди фонду. У BGV вирішили не наймати нікого для пакування подарункових наборів, а зробити це самотужки, провівши таким чином тімбілдинг.
"Ми навмисне не набирали додатково людей на склад. Вся команда фонду (близько 30 людей) зібралась на вихідні й у форматі тімбілдингу фасувала та збирала всі 600 подарунків. І це було прекрасно, тому що можливість зробити щось корисне й поділитись добром з тими, хто цього потребує, найкраще об'єднує команду.
Подарунки отримали всі діти, які зараз лікуються в Охматдиті. Більше того, одна маленька дівчинка отримала свій подарунок на день раніше, бо її виписали 18-го грудня. Вона перемогла хворобу. Тому перший подаруночок пішов ще вчора до маленького переможця", — додає Анна Буткевич.
У коридорі зустрічаємо двох дівчаток шести й дев'яти років. Діти розповідають, що сумують за школою та друзями. Тоді молодша починає співати пісеньку про Миколая. Старша розповідає віршик. Обидві ще багато розповідають про себе й обіймаються з командою фонду. Добре видно, що дітлахам бракує звичайного спілкування й життя поза лікарнею. Тож кожна можливість відчути його тут — на вагу золота.
Серед тих, кому хочеться нарешті повернутися додому, й дев'ятирічна Ангеліна. Зараз дівчинка пересувається на візку, але мріє, що незабаром це зміниться.
— Я хочу стати лікарем і ще хочу танцювати. У моєму місті є танцювальний гурток, там буду займатися балетом.
— Яким лікарем будеш?
— Тим, що ніжки лікує. Тут лікарі хороші, вони мені ніжки лікують, і я буду лікувати. Зі мною тут всі лікарі дружать, я тут місяць і пару днів. Скоро додому.
— Що робитимеш вдома?
— Гулятиму з сестрами і братами. У мене три сестри й два брати. Ми будемо ліпити сніговика й грати в сніжки.
— Який подарунок хочеш від Миколая?
Хтось збоку підказує дівчинці щось про солодощі. Та ненадовго замислюється й тоді відповідає по-своєму:
— Щоб війна закінчилась. Дуже хочу.
Працівники лікарні кажуть, що у всіх дітей в Охматдиті завжди одна мрія — якомога швидше одужати. Цього року до неї додалася ще одна — мир. Багато дітей, які у лікарні сьогодні, тут і зустріли повномасштабну війну. Лікарі, медсестри та няні переживали перші дні разом із маленькими пацієнтами, однією великою родиною. У лікарні додають: дітям знаходитись постійно тут складно. Тому такі свята допомагають їм ожити й знову відчути себе дітьми.
Наостанок просимо гендиректора Володимира Жовніра розповісти історію, яка найкраще показала б Охматдит під час війни. Лікар по-доброму посміхається:
— Історія? Це численні історії чудес. Одне диво, коли дитина з пораненням у голову прожила певний час там, де її поранили, у Миколаєві. Лише потім її доправили сюди, ми провели операцію, витягнули уламок з голови, зсередини мозку і дитина вижила, відновила свою розумову та фізичну діяльність. Це диво.
Диво, коли на Свято весни у березні всім працівницям Охматдиту подарували квіти, приїхав Олег Скрипка і провів концерт. Таких див було багато й вони продовжуються.
Диво, що сьогодні, попри обстріли, до дітей прийшло свято. Приїхали подарунки, артисти, всі встигли натанцюватися й наспіватися. І лише по завершенню святкування зникло світло та пролунала повітряна тривога. Миколай дав дітям свято, а фонд — подарунки. Всі щасливі, всі на хвилину відволіклися від війни.
Сезон спаржі розпочався! Та оскільки цей продукт ще відносно новий для нас, не всі мають… Читати більше
Свій заміський будинок Євгеній Довгалюк перетворив на науковий хаб для громадських науковців. Тут займаються бьордвотчингом,… Читати більше
Relive the magic of Eurovision with Rubryka's countdown of Ukraine's top 5 performances, showcasing a… Читати більше
Першого травня Міністерство закордонних справ опублікувало вітальне слово нової консульської представниці. Нею виявилась цифрова особа… Читати більше
From talented vocalist Jamala to entertaining performer Verka Serducka, Ukraine has always offered strong and… Читати більше
Пироги, джем, салат, соус до мʼяса і навіть борщ — усе це можна приготувати з… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.