“Мій собака буде в бронежилеті і з власним кулеметом”: Миколай у київському Охматдиті

У цей день жоден з 600 маленьких пацієнтів не залишився без уваги. Більше того — кожен із них встиг переказати Миколаю своє найпотаємніше бажання. Поділились своїми мріями діти і з "Рубрикою".

— Я з понеділка в лікарні. Мені тут навіть подобається. Цього року нічого не загадував Святому Миколаю, — говорить 12-річний Денис.

— Чемно поводився? — питаємо у відповідь.

— Нормально, — малий сміється і засоромлено опускає темні очі. Тоді весело поглядає на всіх з-під лоба.

— Про що мрієш?

— Щоб діабету не було.

Поруч із Денисом свій подарунок від Миколая розглядає 12-річна Софія. Всередині — іграшка, м'який плед, бамбукова термочашка й солодощі без цукру. Дівчинка також має діабет. До Охматдиту потрапила майже на два тижні раніше, ніж Денис.

—  Я просила у Святого Миколая вилікуватись. Хочу, щоб закінчилася війна і всюди був мир. Я тут лікуюсь з мамою. Вона теж на лікуванні. Війну ми зустріли тут, але все було доволі спокійно. Ми були разом, і це головне, — ділиться Софія.

Поки діти видобувають зі своїх іграшок-трансформерів пледи, зустрічаємо генерального директора Охматдиту Володимира Жовніра. Перше, про що питаємо — яку мрію медик попросив здійснити Миколая.

— Мрій має бути багато чи одна? — сміється лікар. — Хочу перемоги й миру, це вже дві. Ну й основна мрія, щоб всі дітки були здорові, найшвидше одужали й повернулися додому. І для пацієнтів своїх я хочу миру, але обов'язково з перемогою. Бо без перемоги він нам не потрібен. 

Володимир Апполінарійович каже — 24-те лютого запам'яталося йому тотальною невідомістю. Було ясно, що почалася велика війна, але зовсім неясно, що тепер із цим робити. Попри все того ж дня команда Охматдиту зібралася й вирішила залишитись на своєму місці. Лікарі й медсестри розуміли, що відтепер буде чимало не тільки хворих, а й поранених дітей, і рятувати їх — прямий обов'язок лікарні.

"У перший день повномасштабного вторгнення в нас була повна лікарня пацієнтів. Ми швидко зрозуміли, що потрібно виписувати планових хворих, що й вдалося зробити буквально за два дні. Потім, протягом першого тижня, ми евакуйовували дітей з онкологічними хворобами, імунодефіцитами, нирковою недостатністю. Ми домовлялись з лікарнями в інших країнах і туди через західні області перевозили дітей. 

Найгірше для лікаря — це коли ти не можеш допомогти хворій дитині. Один із перших хворих з 24 лютого приїхав мертвим, один — у стані клінічної смерті. І ми нічого не могли зробити. Це найстрашніші виклики. 

Ці діти, здорові діти, померли від воєнної травми. Цього, на мій погляд, в сучасному світі бути не повинно. Це найгірше, коли людина, яка обрала найбільш мирну професію, дитячий хірург, мусить працювати з воєнною травмою", — розповідає Володимир Жовнір. 

А в кількох кроках продовжується свято. Святий Миколай всідається зручніше, щоб уважно вислухати все про мрії малечі. А його помічниця вже готується вручати чергові подарункові набори. Сьогодні їх 599. Як і юних пацієнтів.

— Я теж писав листа Святому Миколаю. Дуже хочу, щоб війна закінчилася, і я отримав свій подаруночок, — щебече восьмирічний Сашко, стискаючи свої милиці.

— А який подаруночок ти хочеш?

— Не скажу! — малий починає заливисто сміятись, а тоді таки продовжує: Ну добре, хочу набір будівельника. Щоб інструменти були й каска. А ще хочу набір поліцейського. Хочу стати поліцейським або військовим. Щоб усіх захищати. А більше не скажу, що ще загадав.

Хлопчик знову сміється, а за трохи додає:

— А ще хочу додому.

— А що робитимеш вдома?

— Буду з собакою гуляти, він великий сторожовий, вівчарка. Це мій охоронець, він гавкає! Я його треную, кажу "голос" і "сидіти". І він сидить! Але не дуже слухається, вредний. Коли буду військовим, мій собака буде в бронежилеті і з власним кулеметом, — підсумовує Сашко.

Охматдит завжди опікувався дітьми, які потребують складного й тривалого лікування. З початком повномасштабної війни сюди почали потрапляти все більше діток, які постраждали від обстрілів. У лікарні кажуть — створювати атмосферу свята в цих стінах зараз важливо, як ніколи.

Цим же керувалася і команда Благодійного фонду BGV, яка долучилася до привітання за ініціативи членкині наглядової ради АТБ Анни Буткевич. Донорами проєкту також стали німецькі партнери  — ініціатива #WeAreAllUkrainians Володимира Кличка.

"Я не лікарка, не військова і не супергероїня. На жаль, я не можу врятувати весь світ, але принести свято дітям в Охматдит разом зі своєю командою я можу. І я щаслива, що поруч зі мною люди, які теж готові дарувати дітям радість у такі складні часи.

Ми не перший рік підтримуємо Охматдит. Раніше ми купували сюди необхідне медичне обладнання, а тепер радуємо маленьких пацієнтів. Діти — це наше майбутнє. Ми захищаємо, відстоюємо та відбудовуємо країну насамперед для них. Вони — наш персональний пункт незламності. І, якщо ці маленькі герої не здалися ні хворобі, ні війні, ми теж не маємо права здатись", — каже Анна Буткевич. 

Благодійниця розповідає — свято стало особливим і для команди фонду. У BGV вирішили не наймати нікого для пакування подарункових наборів, а зробити це самотужки, провівши таким чином тімбілдинг. 

"Ми навмисне не набирали додатково людей на склад. Вся команда фонду (близько 30 людей) зібралась на вихідні й у форматі тімбілдингу фасувала та збирала всі 600 подарунків. І це було прекрасно, тому що можливість зробити щось корисне й поділитись добром з тими, хто цього потребує, найкраще об'єднує команду. 

Подарунки отримали всі діти, які зараз лікуються в Охматдиті. Більше того, одна маленька дівчинка отримала свій подарунок на день раніше, бо її виписали 18-го грудня. Вона перемогла хворобу. Тому перший подаруночок пішов ще вчора до маленького переможця", — додає Анна Буткевич.

У коридорі зустрічаємо двох дівчаток шести й дев'яти років. Діти розповідають, що сумують за школою та друзями. Тоді молодша починає співати пісеньку про Миколая. Старша розповідає віршик. Обидві ще багато розповідають про себе й обіймаються з командою фонду. Добре видно, що дітлахам бракує звичайного спілкування й життя поза лікарнею. Тож кожна можливість відчути його тут — на вагу золота. 

Серед тих, кому хочеться нарешті повернутися додому, й дев'ятирічна Ангеліна. Зараз дівчинка пересувається на візку, але мріє, що незабаром це зміниться.

— Я хочу стати лікарем і ще хочу танцювати. У моєму місті є танцювальний гурток, там буду займатися балетом. 

— Яким лікарем будеш?

— Тим, що ніжки лікує. Тут лікарі хороші, вони мені ніжки лікують, і я буду лікувати. Зі мною тут всі лікарі дружать, я тут місяць і пару днів. Скоро додому.

— Що робитимеш вдома?

— Гулятиму з сестрами і братами. У мене три сестри й два брати. Ми будемо ліпити сніговика й грати в сніжки.

— Який подарунок хочеш від Миколая?

Хтось збоку підказує дівчинці щось про солодощі. Та ненадовго замислюється й тоді відповідає по-своєму:

— Щоб війна закінчилась. Дуже хочу.

Працівники лікарні кажуть, що у всіх дітей в Охматдиті завжди одна мрія — якомога швидше одужати. Цього року до неї додалася ще одна — мир. Багато дітей, які у лікарні сьогодні, тут і зустріли повномасштабну війну. Лікарі, медсестри та няні переживали перші дні разом із маленькими пацієнтами, однією великою родиною. У лікарні додають: дітям знаходитись постійно тут складно. Тому такі свята допомагають їм ожити й знову відчути себе дітьми.

Наостанок просимо гендиректора Володимира Жовніра розповісти історію, яка найкраще показала б Охматдит під час війни. Лікар по-доброму посміхається:

— Історія? Це численні історії чудес. Одне диво, коли дитина з пораненням у голову прожила певний час там, де її поранили, у Миколаєві. Лише потім її доправили сюди, ми провели операцію, витягнули уламок з голови, зсередини мозку і дитина вижила, відновила свою розумову та фізичну діяльність. Це диво.

Диво, коли на Свято весни у березні всім працівницям Охматдиту подарували квіти, приїхав Олег Скрипка і провів концерт. Таких див було багато й вони продовжуються.

Диво, що сьогодні, попри обстріли, до дітей прийшло свято. Приїхали подарунки, артисти, всі встигли натанцюватися й наспіватися. І лише по завершенню святкування зникло світло та пролунала повітряна тривога. Миколай дав дітям свято, а фонд — подарунки. Всі щасливі, всі на хвилину відволіклися від війни.