Микола Сергієнко все життя пропрацював з будівництвами. Закінчивши професійно-технічне училище та отримавши спеціальність “муляр- монтажник-зварювальник”, з невеликою перервою на строкову службу та роботу пожежником, він почав класти плитку. Робота йому подобалась: вона у нього вдавалась і приносила гарний прибуток.
Чоловік з Ірпеня. Разом з дружиною має двох дітей, встиг стати дідусем. Син Миколи — військовий, служив за контрактом.
"Війна застала його в Чернігові, тож він служив з перших днів. Потім перевівся в бригаду «Буревій» Національної Гвардії України, зараз на Сході", — розповідає Микола.
Його самого з сім'єю зранку 24 лютого розбудили вибухи. Але він та дружина залишались в Ірпені аж до прильоту в їхній двір.
"Я хотів піти одразу у військкомат, але дружина була проти, а потім російський снаряд підірвав нашу машину. Тоді ми поїхали до знайомих за місто, трохи побули там. А вже 9 березня я повернувся з волонтерами до Ірпеня, щоб забрати нашу кішку", — згадує чоловік.
Далі сім'я переїхала до Львова, де Микола пішов до військкомату добровольцем. Вже 19 березня чоловік почав служити:
"Одразу я потрапив у роту охорони, охороняв водокачки під Львовом. Протягом літа ми також мали навчання на полігонах. У нас були хороші інструктори: військові з Великої Британії, США, Нової Зеландії. Нам перекладали, але і без знання мови вдавалось спілкуватись та розуміти одне одного", — зізнається колишній військовий.
Після закінчення навчання Микола перевівся до 24-ї ОМБр імені короля Данила й одразу потрапив на Донецький напрямок. Зі званням сержанта чоловік став командиром відділення.
"Наше завдання — зайти на посадки, взяти, утримати й рухатись далі, все, що зазвичай робить піхота. У моєму підпорядкуванні було восьмеро хлопців добрих, бойових таких", — пояснює ветеран.
У день, коли чоловік отримав поранення, 1-го грудня, був штурм селища Курдюмівка. За словами Миколи, планувалась грандіозна операція. Але все пішло не за планом:
"Нас вже витісняли з села. Ми виходили останніми, бо прикривали іншу групу. Тоді, під час виходу, нас і накрила артилерія. Так я отримав своє поранення".
За свідченням чоловіка, йому пощастило, що побратими вчасно надали допомогу і швидко приїхала машина, якою його та інших поранених евакуювали. Він пригадує:
"У мене весь удар припав на ногу. Її майже відірвало. Пам'ятаю, коли мене в машину закидали, то мені її зверху поклали. Потім, уже на стабпункті, мені наклали апарат Єлізарова і відвезли до Дніпра".
Як згадує Микола, першою його думкою було: "Все пропало":
"Чотири місяці я взагалі не вставав, переніс 12 операцій. Через гангрену в госпіталі Хмельницького мені ампутували спочатку ліву ногу до коліна, а у Києві зробили ще реампутацію вище коліна. Мене возили з одного госпіталю до іншого, я підрахував, що змінив сім госпіталів", — ділиться ветеран.
Врешті-решт, дружина змогла влаштувати його в ірпінський військовий госпіталь, і останні пів року чоловік проходить лікування та реабілітацію там.
Перший протез, механічний, Миколі встановили у Києві. Але ходити на ньому у військового не виходило:
"У мене були проблеми з куксоприймачем, він не тримався і падав. Ще колінний вузол… У мене був протез VGK, і я поміняв два, перш ніж форма та якість мені підійшли. Тільки тоді я зміг ходити".
Весь цей час Микола думав знайти новий, зручніший протез і протезуватись знову. Побратими, які вже отримали сучасніші протези в Естонії, порадили йому подати заявку.
"Я написав листа, що хочу протезуватися. Мені зателефонували і кажуть: «Ви готові виїхати наприкінці травня на протезування?», я відповів, що готовий, і почав збиратися в дорогу", — розповідає чоловік.
Миколі з побратимом, який теж їхав на протезування, винайняли автобус, і вони виїхали в Естонію. За тиждень туди приїхали ще двоє військових з України, і їх чотирьох протезували.
За словами ветерана, він дуже вдячний своєму протезисту з Естонії, який за 3 тижні зробив протезування, зокрема, підігнав куксоприймач.
"Мною займався протезист на ім'я Мадіс. Він воював в Іраку і має парну ампутацію нижче колін, теж ходить на протезах. Спочатку спеціаліст зробив навчальну скляну гільзу, через тиждень вже був готовий постійний куксоприймач. Після цього я одразу встав."
Порівнюючи досвід користування механічним і біонічним протезом Genium X3, чоловік відмічає, що жодного разу не впав з провини протеза.
"Genium X3 має захист від падіння. З механічним протезом треба правильно наступити, постійно контролювати, щоб поставити ногу рівно, потім наступити на п'яту, придавити до землі, перенести вагу на носок і тільки тоді він спрацьовує та згинається. У цьому ж я ходжу і навіть не замислююсь, просто йду і все", — пояснює Микола.
Новим протезом колишній військовий може керувати за допомогою програми в телефоні, просто перемикаючи режими:
"Коли мені потрібен якийсь режим, я заходжу й обираю: біг, ходьба, сидіння, волейбол, велосипед. Люблю режим «волейбол», там ногу так амортизує, що можна трохи навіть і пробігтися. Бо повноцінно бігати на протезі я поки що не можу", — каже Микола.
Вранці ветеран одягає свій новий протез і знімає ввечері перед сном, а так цілий день перебуває в ньому й на ногах. У Genium X3 він і тренується, проходячи реабілітацію та відвідуючи тренажерний зал з іншими ветеранами.
Про плани на майбутнє Микола говорить обережно. Поки що ціль одна — почати знову повноцінно працювати та підтримувати фізичну форму:
"Намагатимусь повернутися в професію. Хоч зараз у мене стоїть гарний колінний вузол на протезі, але мені все ще незручно стояти на колінах та присідати. Зараз займаюсь ремонтом у себе в квартирі, потроху виходить. Але який би протез не був, треба постійно займатися спортом. Тепер він у мене чотири рази на тиждень".
Серія матеріалів "Обличчя сили" була створена в межах спецпроєкту українського Благодійного фонду BGV й медіа рішень "Рубрика" як спосіб висловити вдячність Естонській Республіці за системну підтримку і з великою надією на продовження програми з протезування українців. Підтримати протезування українських захисників ви можете за посиланням ТУТ. Ваш внесок піде на покриття логістичних витрат для учасників програми.
Останніми роками українським дітям дедалі важче включатися в соціалізацію — пандемія та війна забрали в… Читати більше
Ще у липні 2022 року в розпал бойових дій уряд започаткував грантовий проєкт “єРобота”. Будь-хто… Читати більше
В Україні діє найбільша у світі програма Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) з… Читати більше
Віктор Рудий з Тернополя, нині йому 27. За плечима у хлопця контрактна служба в ООС… Читати більше
Законодавство України до 2017 року обмежувало право жінок обіймати посади, які начебто були небезпечними й… Читати більше
Марина Литовченко — призерка Паралімпіади у Ріо-де-Жанейро, чемпіонка в Токіо та віцечемпіонка в Парижі, випускниця… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.