“Ми просто їх втратимо”: як науковиця об’єднує українських вчених за кордоном

Викладала в університеті на кафедрі корпоративних фінансів і контролю, досліджувала малий і середній бізнес та його інновації в Україні, була заступницею голови Ради з міжнародного напрямку у Раді молодих вчених при Міністерстві освіти і науки України. Такою до повномасштабної війни була діяльність Євгенії Поліщук — докторки економічних наук та професорки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну вона зустріла у Кракові в Польщі. Туди Євгенія виїхала з Києва разом зі своєю родиною. З того часу професорка часто поверталася до Києва у справах. Вона пригадує, як сильно обстрілювали столицю у травні під час одного з її повернень додому.

"Я не знаю, як до війни можна звикнути, я не так спокійно реагувала на обстріли, як мої друзі. Все, що зараз відбувається в Україні — це жах. Бог милував, моя дитина не бачила цього. Я дуже співчуваю нашим колегам-науковцям, я багато чого чула від них". 

Завдяки членству в Раді молодих вчених при Міністерстві освіти і науки України Євгенія Поліщук мала корисні контакти міжнародних партнерів, які після початку повномасштабної війни готові були надавати свою допомогу українським науковцям: 

"До нас постійно зверталися іноземні партнери та питали, що потрібно науковцям. Ми самі не розуміли, що треба, сподівалися ж тоді, що це триватиме два-три тижні. Це, мабуть, найважчий період мого життя в плані інтенсиву, тому що це була постійна комунікація з міжнародними колегами. Це звісно втомлювало, але підбадьорював той факт, що багато людей хоче допомогти".

Після 24-го лютого увага міжнародних партнерів до українських вчених помітно зросла, каже Євгенія. Вона пригадує, що серед науковців поширювалася таблиця із понад 2000 пропозицій, де переважала STEAM-освіта, виникало багато програм та стипендій для українців, деякі проєкти рекомендували включати у склад консорціуму (статутні об'єднання для реалізації великих проєктів, — ред.) саме українських вчених. Проте навіть попри такий багатий вибір, наші дослідники не завжди мали змогу долучитися, оскільки не знали англійської. 

"Якщо науковець знає англійську, то він зможе працевлаштуватися майже в будь-яку лабораторію світу", — пояснює Євгенія.

Також були складнощі з розумінням конкретних потреб науковців за кордоном. Тому Євгенія разом з іншими вченими та колегами з Варшавського університету, Польської академії наук та SGH Варшавською школою економіки провели дослідження "Професійні виклики, уподобання та плани українських дослідників за кордоном"

"Зробивши дослідження, ми підсвітили ті проблеми, з якими зустрічаються українські науковці. Свої результати ми представили у вигляді аналітики для міжнародних партнерів", — ділиться Євгенія. 

У дослідженні половина з 619 опитаних українських науковців за кордоном зазначили, що наразі не готові повертатися в Україну. Однак у той же час вони готові долучитися до відновлення країни. Це породило ідею створити цифрову платформу "Українська наукова діаспора", пояснює Євгенія Поліщук, яка стала її співзасновницею. Мета платформи — об'єднати вчених за кордоном, допомогти інтегруватися в інших країнах та залучити їхні зусилля до післявоєнної відбудови України.

"Те лихо, що сталося й продовжує відбуватися з Україною, матиме наслідки, які неможливо буде подолати звичайними традиційними способами. Долучення науковців до відбудови буде гарним рішенням, оскільки вони демонструють першість в інноваціях", — пояснює українська професорка.

Робота над платформою "Українська наукова діаспора" розпочалася через три місяці після початку повномасштабної війни. Одним з перших етапів став пошук української наукової діаспори:

"Ми почали шукати осередки українських діаспорян, саме наукових діаспорян. Ми знайшли їхні осередки у Польщі, Чехії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Франції, Бразилії, Австрії, Нідерландах, Португалії та навіть у Люксембурзі. Це були формальні й неформальні об'єднання, як групи в Фейсбук чи Телеграмі. Вони могли бути більш або менш активні, отримувати гранти або ні".

Наразі українська наукова діаспора зосереджена на розширенні мережі контактів українських вчених за кордоном, оскільки у кожній країні своя особлива наукова культура зі своїми правилами. Через це єдиної універсальної рекомендації для інтеграції дослідника немає, пояснює Євгенія. Тому для науковців важливо мати осередки та нетворкінг, який дозволить обмінюватися досвідом. Також завдяки платформі міжнародні партнери матимуть можливість залучати українських науковців до своїх проєктів. 

"Ініціатива «Українська наукова діаспора» важлива, бо покликана поєднати дві, здавалось би, непоєднувані мети. З одного боку — допомагати українським вченим краще інтегруватись у наукове життя країн, де вони опинились, а з іншого — сприяти збереженню і розширенню зв'язків цих діаспорян із науковими інституціями в Україні, стимулювати прагнення діаспорних науковців підтримувати Україну. І, врешті решт, перетворювати brain drain (відтік мізків або відтік ресурсів, — ред.) на brain circulation (циркуляцію ресурсів, — ред.)", — пояснює співзасновник цифрової платформи "Українська наукова діаспора" Ігор Лиман.

Реалізувати цей проєкт вдалося завдяки Офісу підтримки вченого та Раді молодих учених при Міністерстві освіти та науки України, а також програмі MIT-Ukraine, де студенти Массачусетського інституту технологій разом зі студентами та колегами з Національного технічного університету "Дніпровська політехніка" на чолі з Іриною Удовик розробляли платформу. Спонсорами та партнерами стали українська ініціатива Twinning та група Cormack Consultancy Group. Своєю чергою Міністерство освіти та науки України розмістило платформу "Українська наукова діаспора" на своєму домені. 

Цифрова платформа "Українська наукова діаспора" має кілька розділів та три провідні напрями:

• Наукова дипломатія полягає в тому, що українці мають змогу не лише презентувати себе як вченого на наукових заходах, а й розповісти про Україну, її історію, досягнення та війну іноземним колегам. Окрім цього, це обмін досвідом та можливість залучення до спільних проєктів на базі закордонних лабораторій.  

"Наприклад, у нас в Харкові розбомбили лабораторію, де відбувалися дослідження, пов'язані з ядерною енергетикою. Хоч вона не єдина в Україні, але війна триває і фінансування наукових лабораторій часто обмежені. Зараз наші науковці за кордоном мають можливості працювати в лабораторіях, отримувати досвід та навчитися знаходити кошти на них, щоб продовжити свій проєкт вже в Україні", — пояснює професорка та співзасновниця цифрової платформи. 

• Менторство — це важлива частина підтримки та інтеграції вченого в науковий простір інших країн. Тут своїми знаннями та рекомендаціями ділитимуться вчені, які виїхали до 24 лютого. Напрямок передбачає індивідуальні сесії, на яких ментори розповідатимуть про корисні кейси з власного досвіду та даватимуть практичні поради з реалізації своїх досліджень та співпраці з міжнародними партнерами. 

"Я як менторка зможу поділитися досвідом, як готувати заявку на програму імені Фулбрайта. А ось, наприклад науковець із Мічиганського університету зможе розповісти, як та де краще подавати власні напрацювання. Тобто це дуже індивідуальний та різний рівень потреб, які ми хочемо задовольняти", — розповідає Євгенія. 

• Історії — тут науковці розповідають про свій досвід початку повномасштабної війни та перебування за кордоном, де вони продовжують реалізовуватися як вчені. Зокрема у цьому розділі науковці діляться своїми успіхами та дякують за підтримку міжнародним партнерам. 

"Тут ви можете також почитати, що вони робили та за що дякують партнерам публічно. Це такий спосіб віддячити за допомогу, яку надають науковцям", — зазначає Євгенія. 

Також на цифровій платформі є мапа з розташуванням українських науковців. На ній можна обрати країну та місто та отримати коротку довідку про науковця: дані, галузь досліджень, час та місце виїзду з України та електронну адресу. 

Наразі діяльність Євгенії Поліщук більше зосереджена на координації діяльності спільнот українських науковців за кордоном, а також на розширенні мережі.

"Якщо ми не залучатимемо науковців за кордоном до проєктів, то ми просто їх втратимо. Якщо вони готові працювати та приносити користь суспільству, то чому не надати їм таку можливість?" — говорить Євгенія.

Співзасновник проєкту Ігор Лиман каже — новоствореній платформі важливо бути майданчиком для всіх українських науковців та об'єднувати їх незалежно від місця перебування:

"Євгенія Поліщук представниця нашої наукової діаспори спочатку в Польщі, тепер в США, тоді як я залишаюсь на Батьківщині. Тож вже самі такі наші статуси є певною запорукою того, що не буде «перекосу» у просуванні та відстоюванні інтересів жодної зі сторін. Євгенія, перебуваючи за кордоном, постійно популяризує нашу ініціативу, наслідком чого стала у тому числі й зацікавленість, яку до неї проявили чисельні поважні міжнародні інституції та закордонні університети".

Вчені планують і надалі розвивати платформу та співпрацювати з урядами й міжнародними організаціями інших країн. Це дозволить збільшувати мережу науковців та залучати їх до різних проєктів, зокрема відбудови України.

За кордоном розвинена культура наукових конференцій та заходів, зокрема й сама Українська наукова діаспора часто ініціює онлайн-воркшопи та офлайн-зустрічі на кшталт наукових пікніків. Євгенія також відвідує різні заходи для науковців із різних куточків світу, де зустрічаються учасники з різною позицією щодо України. До прикладу, трапляються такі, що вважають українців і росіян одним народом, а Україну інструментом США.

На подібне українська професорка вже має заготовлені відповіді. Вона починає пояснювати, за що бореться Україна, що українці та росіяни це не один народ, розповідає про європейський шлях, який обрала Україна та її відмову від ядерної зброї, якою зараз весь світ лякає росія. 

Інколи здається, що пояснення для подібно налаштованих іноземців сприймаються, як "горохом об стіну", зізнається науковиця. Але вони не мають права знецінювати українців:

"Наша місія як українських науковців — поширювати наші цінності та культуру. Не соромитися свого походження. Я завжди маю на сумці щось жовто-блакитне, це мій оберіг від спілкування з небажаною руснею".

Та здебільшого досвід спілкування з іноземцями у Євгенії все ж приємний. Героїня згадує про курс в Массачусетському технологічному інституті. Там студенти з Індії цікавилися у неї, чи досі триває війна в Україні. Хоч вони й мало про неї чують та знають, але все ж висловлюють співчуття, зазначає жінка:

"Потім вони розкажуть про зустріч зі мною своїм друзям і ця інформація піде на ширші кола людей в Індії. Може хтось із них і українською культурою й історією зацікавиться".

Наразі Євгенія Поліщук тимчасово припинила викладання, оскільки стала стипендіаткою програми Фулбрайта у Массачусетському технологічному інституті. З Польщі вона переїхала до Бостона:

"Я залучена до програми «Fullbright Visiting Scholar» як гостьовий дослідник. В її межах я можу використовувати потужності лабораторій для свого дослідження у галузі цифрової економіки".

У межах програми професорка також має змогу зустрічатися з іншими дослідниками-новаторами в цифровій економіці. Свої напрацювання та практики з США вона хоче надалі реалізовувати в Україні задля подолання корупції.  

Для українських вчених, які потрапляють на подібні програми, важливо потім реалізувати свої набуті знання, а не просто формально відзвітувати, пояснює Євгенія Поліщук. Важливо, щоб потім українські науковці долучалися до масштабних проєктів, оскільки такі програми для науковців вимагають неабияких коштів: 

"Мене долучили як консультантку до розробки 4-місячної програми для п'яти науковців в Массачусетському технологічному інституті. Просто аби ви приблизно розуміли вартість допомоги українцям. Моя квартира в університетському кампусі коштує 2400 доларів, це більше ніж половина моєї стипендії. 2500-3000 доларів потрібно буде учасникам програми для проживання. Загальна сума виходить приблизно 50 тисяч доларів. Плюс стипендія не менше двох тисяч, яка потрібна для життя. І це ще не рахуючи оплату персоналу, який буде опікуватися учасниками. Стільки коштує перебування вчених в сучасних лабораторіях в США". 

Після завершення наукової роботи в Бостоні Євгенія планує й надалі розвивати свій науковий потенціал та роздумує про повернення до викладання. А ще націлена продовжувати розвивати цифрову платформу "Українська наукова діаспора", щоб допомогти якомога більшій кількості українських вчених інтегруватися в науковий простір за кордоном, а згодом залучити їхні зусилля й до післявоєнної відбудови України.