Почувайтеся як вдома. Як лондонський притулок став музеєм та ідеї для України

На щастя, родичів не обирають. Тому під одним дахом часом збираються люди з протилежними темпераментами та поглядами. Збираються і з більшим чи меншим успіхом знаходять порозуміння. Музей дому (Museum of the Home) в Лондоні прагне стати місцем, де кожен почувається як вдома. Заможна зала у вікторіанському стилі, кімната емігрантів з Карибів, історії про побут матерів-одиначок — тут співіснують досвіди людей, які б ніколи не перетнулися деінде.  

18 травня у світі відзначається Міжнародний день музеїв. Цю подію започаткувала Міжнародна рада музеїв (ICOM) у 1977 році. Тему Дня музеїв-2021 сформулювали як "Майбутнє музеїв: перевинайдення та переосмислення". Українські музеї також працюють у цих напрямках, навіть попри вічно обмежені бюджети. Вони шукають нові форми роботи з відвідувачами, переосмислюють експозицію і проводять ребрендинг.

"Рубрика" зазирнула (віртуально) до Музею дому, який у червні має відкритися після тривалої реконструкції. Ми дізналися, як музей переосмислює свою роботу і як залишається на зв'язку з відвідувачами, навіть зачинений. Можливо, деякі з цих прикладів надихнуть українських музейників на експерименти. Адже ця історія не стільки про багатомільйонні вкладення, скільки про пошуки нових підходів у роботі.

Історія

Музей дому розташовується у районі Гокстон, що в Східному Лондоні (відомий як Іст-Енд). Цей район колись був промисловим, а з кінця минулого століття все більше приваблює митців і перетворюється на тусовочне місце з галереями та модними барами.  

Будівля Музею дому початково була прихистком для тих, хто дому не мав. У 1714 році англієць Роберт Джеффрі, керівник компанії The Ironmongers', профінансував побудову притулку. У ньому могли жити працівники підприємства, які вийшли на пенсію, а також бідні та літні люди, про яких не було кому подбати. 

У 1911 році лондонська мерія викупила будівлі притулку і сади — важливий для району відкритий простір. У той же час митці, дизайнери та архітектори просили про простір, де можна представляти мистецтво та ремесла. Мерія дозволила використовувати для цього споруди притулку, а в 1914 році з'явився музей. 

У колекції музею є експонати, пов'язані з будинком і побутом, починаючи з 17 століття і до сьогодні. Основне фінансування заклад отримує від держави. Її представляє урядовий департамент, який опікується цифровим напрямком, культурою, медіа та спортом (аналог українського Міністерства культури). Також музей підтримують благодійники, є прибуток від сувенірної крамнички та кафе.

У 2018 році Музей дому закрився для відвідувачів через масштабну реновацію. 

Оновлення музею обійшлося у 18,1 млн фунтів стерлінгів (близько 700 млн гривень). З них 12,3 млн — з фонду Британської національної лотереї, який опікується спадщиною (National Lottery Heritage Fund). Також допомогли благодійники і трасти. Вже 6 травня запрацювало нове музейне кафе, 12 червня музей має запрацювати повністю. 

Завдяки оновленню в Музеї дому зможуть використовувати приміщення, раніше не пристосовані для цього. Зокрема, цокольний поверх. У музеї вже анонсують сім проєктів та ініціатив, які з'являться в нових приміщеннях. Наприклад, "Хатня робота" (House Work). Він розкриває історію особистої гігієни та чистоти, починаючи від методів боротьби з клопами на початку 1700-х років до боротьби за зміну гендерних ролей у домі, а відтак — ілюструє соціальний поступ, якого, по ідеї, прагне людство. 

А ще є технічний прогрес, який часто асоціюється з ракетами або гігантськими заводськими машинами. Проте найяскравіше унаочнення прогресу — те, як змінюється наш побут. Півтораста років тому замість холодильника були лід і сіль, прали руками, а унітаз ніколи не засмічувався, бо замість нього був горщик або яма надворі. В уже існуючих музейних приміщеннях після ремонту з'явиться експозиція Domestic Game Changers (за сенсом цю назву можна перекласти як "зміни у хатніх правилах гри"), де продемонструють повсякденні предмети, які радикально впливали на житло людини. Це може стосуватися як дизайну приміщення, так і стилю життя в ньому: від звичайної цегли до Alexa, системи для розумного будинку. 

Як людина, яка втратила дім, намагається знайти його в іншому місці? Ще й у країні, для якої твоя батьківщина донедавна була колонією? Цих питань торкатиметься "Парадна кімната 1970-х" (1970s Front Room). У цьому приміщенні можна буде дізнатися про життя емігрантів з африкано-карибського регіону, які оселились у Великобританії в середині 20 століття. Експозицію курує британський драматург і художник Майкл МакМіллан. Він народився в Англії, його батьки емігрували туди з Сент-Вінсент і Гренадин — острівної держави в Карибському морі, яка тривалий час була британською колонією.

Історії вкрай різних людей мають бути не лише у вітринах. Треба дати можливість "різним людям" прийти до музею, осмислити та обговорити побачене. Клер Райт, партнерка компанії Wright & Wright Architects, що проєктувала роботи з переоблаштування, запевняє: тепер Музей дому буде доступний як для тих, хто звик досліджувати музеї, так і для нових та молодших відвідувачів. Зокрема, новий навчальний павільйон Музею дому буде доступний для людей з інвалідністю, загалом для маломобільних осіб. Відвідувачі отримають цілорічний доступ до музейних садів "крізь часи" (Gardens Through Time) і нової локації на даху. 

Зміни в Музеї дому торкнулися не лише стін та експозицій. У 2019 році з назви закладу прибрали ім'я Роберта Джеффрі, щоб "краще відображати оновлений фокус на тему дому". 

Інша дискусія стосується статуї цього підприємця і засновника притулку, де розташовується музей. Частину статків Джеффрі отримав завдяки інвестиціям у трансатлантичну работоргівлю. Через це виникла дискусія, чи доречно залишати його статую на будівлі музею. Заклад проводив онлайн-консультацію з людьми, зокрема, місцевими жителями. Більшість опитаних висловилися проти статуї. Торік в урядовому департаменті, який опікується цифровим напрямком, культурою, медіа та спортом, запропонували залишити статую, але представити її в новому контексті, повідомляло британське видання i. Аналогічної думки дотримується опікунська рада музею. Дискусія триває, і музей та його опікунська рада стежать за її перебігом, щоб знайти оптимальне рішення щодо статуї.

Можна просто випити 15 пляшок вермуту, а можна сфотографувати їх і музеєфікувати свій досвід проживання карантину. Під час пандемії Музей дому запропонував людям зробити їхній карантинний побут частиною музейного зібрання. Так з'явився проєкт "Залишайся вдома" (Stay Home). Долучитися можна у спеціальному розділі на сайті музею. Потрібно відповісти на сім запитань про вас і ваш будинок, про ваші відчуття від карантину, також поділитися п'ятьма фотографіями дому і загалом розповісти про себе. За бажання, можна додати свої щоденникові записи. Музей збирає персональні дані учасників проєкту, зокрема щоб зрозуміти, наскільки повно представляє власну спільноту. Цю інформацію порівняють з даними перепису населення Великобританії у 2021 році. 

На сторінці проєкту є десятки історій, на знимках хтось стриже родича, хтось прасує або опановує кухню. Люди перетворюють житло на барліг або діловий офіс, на одній зі світлин — обшарпана стіна: людина, яка орендує помешкання, розповідає, що під час карантину відчула, як воно з дому перетворилося на чужі стіни, звідки можуть легко вигнати.

Директорка музею Соня Солікарі підкреслює в контексті відкриття музею після ремонту: "У рік, коли багато наших будинків перетворилися на місця для роботи, навчання та підтримки форми, дебати, обмін думками та заглиблення в ідеї, почуття та особистий досвід дому видаються важливими та актуальними як ніколи". 

Проєкт "Залишайся вдома" є частиною зібрання "Документуючи дім" (Documenting Homes archive) — це архів фото та особистих свідчень британців, що має унаочнити життя людей з початку 20 століття і до сьогодні.

Музей дому не лише приймає благодійну допомогу, але й сам долучається до благодійництва. У 2021 році він почав партнерство зі спільнотою London Homeless Collective. Вона об'єднує понад 25 благодійних організацій, що в Англії допомагають людям без дому. Кампанія "За дверима" (Behind the Door) триватиме два роки і має допомогти безпритульним жінкам та родинам загалом за допомогою різних подій, зокрема виставок і громадських ініціатив. 

Так, у березні на платформі Музею дому пройшов онлайн-аукціон, кошти від якого пішли на допомогу безпритульним. Учасники аукціону — креативні підприємці, чимало хто з яких працюють з дизайном інтер'єрів. Серед лотів були речі та ексклюзивні досвіди. Наприклад, воркшоп парфюмера або майстер-клас із розпису шпалер. У рамках проєкту влітку пройде виставка художниці Поллі Брейден у співпраці з письменницями Саллі Вільямс та Клер-Луїзою Беннет. Проєкт "Тримаючи дитину" (Holding the Baby) у фотографіях і текстах розповідає про життя одиноких матерів і труднощі, з якими вони зіштовхуються. 

Фокус програми на жінках зокрема пов'язаний із труднощами через пандемію COVID-19. Одна з засновниць London Homeless Collective Поллі Ніт говорить, що різке збільшення випадків домашнього насильства і невпевненість із роботою, тиск цих факторів на психічне здоров'я можуть підштовхнути до бідності і бездомності. Тож треба привернути увагу громадськості до цих прихованих проблем і спільно підтримувати жінок у скруті та їхні родини.

Музей, який колись був притулком для беззахисних, тепер допомагає безпритульним не залишитися без дому. Директорка музею Соня Солікарі зазначає, що вони пишаються таким партнерством, "першим у своєму роді між культурним закладом та благодійною організацією". Соня Солікарі каже: "У нас є великі амбіції змінити життя людей у контексті переглянутого бачення Музею дому. А саме — розкрити та переосмислити значення дому, щоб краще жити разом".