Перші студенти вже закінчили своє навчання у Дніпрі, Києві, Кам'янці-Подільському, Львові та Кропивницькому. Що було необхідно, аби запустити цю освітню програму, та з якими викликами борються керівники проєкту на місцях? Розкажемо у цьому тексті. Кореспондентка "Рубрики" побувала на практичному занятті дніпровської автошколи.
Історія Галини Мандри з Харкова
Замість педалей внизу — важелі з обох боків від керма. Газ, гальма та зчеплення — все у доступності для рук Галини Мандри з Харкова. Жінка на черговому занятті з кермування.
"Нічого складного у водінні немає. Але, звісно, страшно. Ще не все встигаю помічати все, коли навколо насичений рух чи ідемо через велике перехрестя. Мені потрібно хоча б 2-3 заняття, щоб набути досвіду", — це вже восьме заняття Галини Мандри за кермом.
Галина Мандра за кермом навчальної машини
До Дніпра Галина переїхала одразу після початку повномасштабного вторгнення — у лютому 2022-го. Жінка має інвалідність з народження, доглядає 81-річну маму. Залишатись у Харкові, який потерпав від обстрілів весь час, було страшно. Без електрики, якої часто не було, жінка не змогла б спуститись з квартири чи піднятись до неї.
"З першого дня війни попросили мого знайомого, щоб вивіз мене та маму з Харкова. Бо як без допомоги залишатися під час війни?"
З собою Галина забрала лише найнеобхідніше — особисті речі та одну з картин. Жінка захоплювалась малюванням фарбами та олівцями. Коли збиралась, схопила найулюбленішу роботу з намальованими персиками, все інше залишила вдома.
Картина Галини, яку жінка вивезла з Харкова. Фото з архіву героїні
"У мене хист, про який я ніколи не знала. Він відкрився у якийсь момент: з'явилось бажання малювати. Я роблю це не за правилами художників, а за своїми відчуттями. Картина з персиками була на очах, коли збиралась, тому її схопила. Хоча навіть частину документів залишили".
Вже у Дніпрі разом зі старенькою мамою Галина поселилась у приватному секторі Діївки. Через інвалідність першої групи жінка пересувається за допомогою електробайку чи на милицях. Останні — для коротких відстаней, бо швидко втомлюється тіло.
"Мій електробайк легенький, важить трохи більше за 11 кілограм. Раніше складався, а вже через старість — ні. Посередині зварений, аби не розпадався. Раніше велосипедне місце замінили на звичайне, бо на тому було боляче сидіти довгий час. На байці я їду до зупинки громадського транспорту, там прошу людей, вони мені його заносять всередину", — розповідає Галина.
Галина Мандра на її байку
"Я загорілась ідеєю кермувати"
"У мене дуже багато потреб. А щоб поїхати навіть до поліклініки, потрібно викликати дві машини таксі. Часто всередині автівок, що приїздять, вже зайнятий багажник, ніде скласти крісло колісне. А ще це дуже дорого. Принаймні одне таксі в середньому коштує 200 грн, два — 400 гривень. З інвалідними пенсіями це неможливо потягнути", — говорить Галина.
Люди з інвалідністю можуть користуватись соціальним таксі, але кількість поїздок обмежена. Вже кілька років Галина стоїть в черзі на отримання машини від держави. Також господар будинку, у якому вона живе зараз, має стареньку автівку, на якій би дозволяв їздити жінці після переобладнання.
Галина Мандра показує облаштування навчальної машини
"Я загорілась ідеєю сісти за кермо. В інтернеті знайшла приватну школу Дніпра, яка навчає людей з інвалідністю, але її керівниця сказала: якщо не навчусь кермувати за 10 практичних занять, то доведеться ще раз платити", — розповідає Галина Мандра.
Жінка шукала інші варіанти. У мережі натрапили на новину про відкриття автошколи для людей з інвалідністю на базі Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Для того, аби почати навчатись, жінці довелося пройти медичну комісію. Після неї розпочався теоретичний блок навчання.
"Я вже пройшла теоретичне навчання та склала іспит. Все вийшло з першого разу! У сервісному центрі допомагали його працівники — показували, що і як робити: як взяти талончик, як оплатити послуги, як правильно все заповнити у документах", — говорить Галина.
Тепер Галина опановує авто. Від приватного будинку, де живе, Галина їде кілька зупинок на маршрутці, а далі її забирає інструктор з водіння на машині. Після кожного уроку привозить на зупинку, від якої далі Галина їде додому громадським транспортом.
"Складно. Якби байком чи мене машиною підвозили до дому, було б простіше. Я б не так втомлювалась. Але ж мені потрібно навчатись, інших варіантів немає", – ділиться Галина Мандра.
Під час підготовки цього тексту до публікації Галина Мандра успішно склала практичний іспит та отримала водійське посвідчення. Також раніше це вдалось іншій студентці Софії Грубовій.
Галина Мандра показує своє водійське посвідчення
"Сильно вмотивовані до навчання"
"У наших студентів після першого заняття з практики зашкалювали емоції. Їм хотілося ще та ще. Людям з інвалідністю можливість кермувати дає стимул у житті", — говорить викладачка з правил дорожнього руху Тетяна Астахова. Вона вже 17 років навчає людей безпеки за кермом, а цього року почала працювати з людьми з інвалідністю.
Тетяна Астахова у навчальному кабінеті автошколи
Теоретичний курс складається з 64 годин навчання протягом чотирьох тижнів. Все проходило онлайн, додатково Тетяна зв'язувалась зі своїми студентами, якщо ті потребували глибших роз'яснень щодо тем.
Тетяна Астахова говорить, що у її студентів відчувалось сильне бажання опанувати правила дорожнього руху. "Коли людина з інвалідністю приїжджає сюди, для неї це вже радість. Наші студенти сильно вмотивовані до навчання. Через те, що вони пересуваються на кріслах колісних, у них є відчуття швидкості за кермом. Завдяки чому, сідаючи в авто, людям з інвалідністю навіть трохи простіше, ніж людям, які ніколи до того не їздили", — розповідає викладачка.
В іншому, за словами Тетяни Астахової, заняття нічим не відрізнялись: "Я люблю спілкуватись зі студентами, щоб людина розуміла все те, що я говорю. Люблю ставити додаткові питання. Якщо бачу по очах, що студент щось не зрозумів, розбираємо кожне питання додатково".
Навчальні матеріали автошколи
"Ми готові займатись і перекваліфікацією"
Автошколою для людей з інвалідністю у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ почали займатись з осені минулого року. Для того, аби її запустити, заклад мав пройти акредитацію.
"Пандуси в університеті були готові давно. Тому ми швидко підготували клас, ректор дав машину, яку переобладнали на ручне кермування. У лютому ми вдало пройшли акредитацію та запустились", — розповідає доцент кафедри тактико-спеціальної підготовки ДДУВС Андрій Жбанчик.
У березні розпочався набір у тестовому режимі. Андрій говорить, що люди, які телефонували, аби записатись, не завжди знали, як їм діяти далі. "Особи з інвалідністю не розуміли, як це загалом робиться, де брати довідку для навчання, як проходити комісію перед зарахуванням в автошколу. Але ми їм допомагали на кожному кроці", — говорить Андрій Жбанчик.
Андрій Жбанчик розповідає про автошколу. Фото: "Відкритий"
Зараз для навчання людей з інвалідністю в автошколі є одна машина з механічною коробкою передач. Для студентів готують ще другу — з автоматичною. Нині займаються її переобладнанням. Завдяки двом авто на місяць зможуть готувати до 20 людей, але поки такої кількості охочих немає.
"У нас зараз на фінішній прямій Галина та ще одна дівчинка Софія. Обидві готуються у серпні складати іспит з практики. Ще двоє людей тиждень тому зареєструвались на теорію, інші двоє проходять комісію. Але загалом є ще звернення", — розповідає Андрій Жбанчик.
Вартість навчання в автошколі складає 6000 гривень. У цю суму входять зарплати викладачам та амортизація авто. Але після отримання водійських посвідчень ці гроші збираються компенсувати з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Галина Мандра біля навчальної машини на своєму байку
Нині автошколи для людей з інвалідністю працюють у Дніпрі, Києві, Кам'янці-Подільському, Кропивницькому та Львові. Зареєструватись або отримати консультацію можна на сайті.
"Ми готові займатись і перекваліфікацією людей. Наприклад, особа мала водійське посвідчення, а потім отримала інвалідність. У нас можна перевчитись на переобладнаному авто".
Андрій Жбанчик підсумовує, що чекають і всіх захисників та захисниць, які мають інвалідність, але хочуть кермувати.
