Яке місто в Україні насправді найбрудніше? Що не так з державною системою моніторингу повітря
Як дізнатися, чим ми насправді дихаємо? Інстинктивна відповідь — звернутися до офіційних даних. Але чи можна їм довіряти і чому всі експерти кажуть про системні вади? Розбираємося, в чому проблема і як її можна вирішити.
Фото sovest.ucoz.ua
Нещодавно в Україні опублікували рейтинг міст із найбільш забрудненим повітрям. Перше місце посів Маріуполь, друге — Дніпро, а третє, як не дивно, Одеса. При цьому індустріальне Запоріжжя не потрапило навіть у топ-5 цього рейтингу.
Такі дані викликали неабиякий резонанс в українському суспільстві, тож "Рубрика" звернулась до експертів з екології, щоб розібратися у ситуації.
Депутат Маріупольської міськради, експерт з питань охорони здоров'я та екології Максим Бородін.
Як працює система моніторингу повітря
"Сьогодні виміри стану повітря в Україні робляться Гідрометцентром. Це доволі стара служба, як за часом створення, так і за технічним та кадровим наповненням. В Україні система моніторингу повітря не змінювалась з часів СРСР. При цьому в Чехії чи Польщі, які проходили аналогічний нашій країні шлях, цю систему змінили кардинально", — розповідає депутат Маріупольської міськради, експерт з питань охорони здоров'я та екології Максим Бородін.
Експерт пояснив, що Гідрометцентр має майже в кожному місті, особливо в промислових, пости спостереження. У постах встановлені пробозбірники — колби з таймером, які періодично забирають на перевірку.
💨 Слабкі місця
1. Відсутність безперервності моніторингу за станом повітря
Головна проблема полягає в тому, що ці забори речовин робляться лише декілька разів на день. Наприклад, у Маріуполі це може бути 2 або 4 рази на день.
Крім того, забори речовин не робляться у вихідні та святкові дні. І що коїться у час, коли немає вимірів — ніхто не знає. Тому назвати такі виміри показовими дуже складно.
2. Відсутність оперативності в отриманні результатів
У пункт спостереження приходить співробітник, бере забори, відвозить у лабораторію, робить аналізи, отримує результат через кілька годин — і тільки потім ці дані заносяться у журнал. І тільки якщо буде якесь перевищення, співробітник лабораторії звертається до забруднювача і повідомляє, що у місті — НМУ (несприятливі метеорологічні умови). А забруднювач має робити відповідні дії, щоб знизити НМУ.
Усе це — занадто великий проміжок часу між вимірами
Також проблемою є те, що у різних пунктах збір робиться за різними речовинами. І на деяких постах фізично немає виміру речовин, які потрібно робити. Тож ми не маємо повної картини по всім речовинам у повітрі.
3. Відсутність чіткої системи контролю
Експерт наголошує, що проконтролювати дії забруднювача наразі майже неможливо.
"За логікою, система має працювати. На практиці — не працює. Тому що ми ніяк не можемо проконтролювати забруднювача. Ми можемо йому зателефонувати, сказати, що є НМУ, він має щось із цим зробити. Але перевірити дії забруднювача може лише екоінспекція, яка фактично не має права зайти на підприємство", — окреслює ситуацію Бородін.
4. Застаріли нормативи ГДК (гранично дозволених концентрацій)
Головний забруднювач в Україні та у світі — це пил, суспендовані частинки. Але в Україні він навіть недиференційований за складом. Туди включають і дрібнодисперсний пил, і крупнодисперсний.
І на нього стоїть шалений ГДК (рівень, до якої речовину-забруднювач не вважають небезпечною). В Україні є максимально разовий норматив, і є середньодобовий. І максимально разовий — це 500 мікрограм. Максимально разовий за добу — 150 мікрограм.
Для порівняння. У ВООЗ чи США встановлені нові нормативи. Пил поділяють мінімум на 2 фракції: PM — 2,5 (дрібнодисперсні частинки) і PM-10 (більш крупні частинки). Середньодобовий норматив по PM-2,5 — від 25 до 30 мікрограм. А в нас — 150 мікрограм. Що ж казати про 500 мікрограм?
Чому це небезпечно?
PM — 2,5, потрапляючи у легені, не просто подразнюють шляхи дихання, але і потрапляють через альвеоли у кровотік. І вже у кровотоці ми отримуємо купу реакцій в організмі, починаючи від аутоімунних захворювань, закінчуючи інфарктами, інсультами тощо.
Науковцями вже доведено, що саме пил спричиняє більшість системних хвороб. Інфаркти, інсульти, навіть деменсію.
Як вирішити проблеми моніторингу повітря в Україні?
1. Привести до ладу законодавство та привести ГДК до світових стандартів
Експерт підкреслив, що наразі є дуже багато проблем із законодавством, яке регулює питання моніторингу повітря.
"В Україні немає єдиного документу, де чітко та зрозуміло прописані стандарти моніторингу повітря. Натомість, є купа документів, які можуть протирічити один одному. І в цьому велика проблема. Бюрократія та сильне лобі забруднювачів заважають впроваджувати ефективну систему державного моніторингу", — пояснив Бородін
2. Створення державного органу щодо моніторингу атмосферного повітря
Виходячи зі світового досвіду, Україні необхідно мати окремий орган моніторингу повітря. Він має:
- координувати діяльність суб'єктів моніторингу, створити централізовану базу всіх вимірювань
- підтверджувати приєднання до Національної мережі моніторингу, встановити Національний індекс вимірювання. Адже в різних країнах є свій ГДК за пилом, іншими речовинами
- доступно інформувати населення про стан якості повітря. Дані мають бути у відкритому онлайн-доступі
- аналізувати стан якості повітря з науковими інститутами
- надавати рекомендації щодо зміни національного законодавства у галузі
3. Створення Національної референтної лабораторії
Така лабораторія є в кожній цивілізованій країні. Вона є Центральна плюс у крупних агломераціях. Наприклад, Київ, Львів, Одеса, Дніпро.
Такі лабораторії можуть оцінювати автоматизовані пункти моніторингу за якістю вимірювання. І має перевіряти навіть ті виміри, які робить Гідрометцентр.
4. Введення автоматичних постів спостереження
Щоб ввести дієву систему моніторингу повітря, потрібно встановити автоматичні пості онлайн-спостереження і оновити технічну базу.
При цьому, пости Гідрометцентру, які не автоматичні, теж мають працювати. Така модель існує у Чехії. Навіщо? Тому що будь-яка техніка може зробити збій. І потрібно періодично робити звірку з не автоматичними постами.
5. Збільшення кількості постів та розумне розташування
Кількість постів спостереження необхідно збільшувати. Крім того, важливо правильно розтушувати їх.
"Якщо, наприклад, у Маріуполі 2 заводи, то потрібно встановити пункти навколо них, щоб при всіх варіантах напрямку вітру, викиди проходили через станції. Якщо це не зробити, то ми на камерах спостереження бачимо викиди, аде вони проходять повз посту моніторингу, і він нічого не фіксує.
Так, встановлення таких постів потребує багато грошей. Але міста можуть собі це дозволити, це не фантастичні суми. Так, можливо не одразу всі, але поступово це можна реалізувати. І втілювати це системно", — пояснює експерт.
6. Збільшення заробітної плати спеціалістам
Наразі спеціалісти Гідрометцентру працюють "за звичкою". У них маленькі зарплати, молоді спеціалісти не хочуть іти працювати у держустанову, і їдуть за кордон чи йдуть на роботу до забруднювачів, бо там є гроші.
"Потрібно створити гідні умови праці для спеціалістів", — наголошує експерт.
Яка альтернатива є зараз?
Наразі в Україні існує громадська система онлайн-моніторингу повітря SaveEcoBot. "Рубрика" запитала в однієї із засновниць проєкту, які вона вбачає проблеми у державній системі контролю за якістю повітря та які наразі є альтернативи.
"Державна система моніторингу повітря вже морально та фізично застаріла. Вона не вимірює всі показники, які на сьогодні необхідні, згідно європейських директив. У першу чергу, це відсутність аналізу дрібнодисперсного пилу у повітрі, який є основним забруднювачем у містах.
Незважаючи на постанову "Щодо деяких питань моніторингу якості повітря", яка діє з серпня 2019 року, гроші, які бюджет виділив на початок реформування існуючої системи та впровадження необхідного обладнання для замірів дрібнодисперсного пилу, були перенаправлені у галузі, які ніяк не пов'язані з природоохоронними заходами", — пояснює проблему співзасновниця Saveecobot Ірина Черниш.
На її думку, проблема в тому, що у 2020 році Україна залишається на тому ж самому місці, де була кілька років назад. І наразі альтернативою є системи моніторингу повітря, які впроваджуються громадськістю та деякими органами місцевого самоврядування.
"Наприклад, Дніпропетровська, Київська, та Донецька ОДА на своїх постах впроваджують онлайн-системи, які 24/7 моніторять дрібнодисперсний пил.
Наша ж система Saveecobot надає дані не тільки систем громадського моніторингу. Це, власне, найбільший агрегатор даних про стан атмосферного повітря з більше ніж 15 джерел. Це значні показники у країні.
На сьогодні Saveecobot агрегує більше 1000 точок збору даних. Тих, які працюють неприривно останні 2 доби, — майже 800. Якщо пункти не дають дані останні 2 доби — вони виходять в режим "очікування", — повідомила Черниш.
Експертка підкреслила, що система моніторингу повітря має бути зрозумілою для людей.
"Пересічні громадяни не завжди мають відповідну кваліфікацію та знання, щоб розібратися в існуючій системі державного моніторингу повітря. Наприклад, якого газу в повітрі скільки, і що таке ГДК, і як воно впливає… Багатьом це абсолютно незрозуміло. Тому ми, у своїй системі, даємо не тільки сирі дані. Ми ще даємо кольорові позначки та рекомендації-пояснення для людей. Наприклад, якщо показник небезпечний для окремих груп населення — ми так і зазначаємо. Якщо для усіх — теж", — каже Ірина.
***
Для того, щоб людина могла планувати своє життя, своє дозвілля, активності на повітрі, вона має розуміти, чим дихає, і як забруднення повітря впливає на її здоров'я. Наразі державна система моніторингу не може надати повну оцінку стану повітря. Проте будемо вірити, що активність суспільства та здоровий глузд підштовхне владу до більш рішучих дій у галузі екології.
