“Ти дівчина, ніхто тебе нікуди не візьме”, або історія української морячки, яка долає стереотипи

Єлизаветі Сербіній майже 22. За спиною в дівчини вже два рейси, хоча вона ще здобуває диплом магістра. Вона розповідає — стати морячкою не було мрією дитинства. Шукати для себе професію Єлизавета почала, коли закінчувала школу. Так дівчина потрапила на день відкритих дверей в "Одеській морській академії", де й дізналась про спеціальність судноводіння, після якої моряки стають капітанами.

Єлизавета почала шукати дівчат, які вже розбираються в тонкощах роботи в морі. Дізнавшись більше про особливості морської професії, у 2018 році вона вступила до морської академії на факультет навігації і управління морськими суднами. Тоді серед 300 курсантів розпочали навчання семеро дівчат.

"Вступила на морську спеціальність, щоб вдало вийти заміж", — цю фразу Єлизавета чула неодноразово від родичів, знайомих, викладачів та курсантів із якими вчилася. З усмішкою дівчина каже, що це її улюблений вислів.

"Коли я вступала на перший курс, то форма навчання у мене була контрактна. Люди дійсно думали, що я платила понад тисячу доларів, щоб знайти собі чоловіка? Це ж не якась шлюбна агенція. Це смішно".

Разом з цим морячку переконували, що вона не буде ходити в рейси. Мовляв, коли народиться дитина, брати її з собою вона все одно не зможе. А крім цього, якщо вона піде в рейс, їй не сподобається заважка робота і на цьому буде все. Але такі "мантри" на курсантку не подіяли. Попри все, дівчина з посмішкою згадує навчання на бакалавра.

"Був випадок, коли мені сказали: «Ну ось ти склала іспит, тепер подивимося, як ти підеш у рейс. Ти дівчина, ніхто тебе ніколи не візьме», бувало таке. Але, на мій погляд, такі випадки трапляються не лише з морячками, а й в інших професіях. Завжди буде людина, яка казатиме, що в тебе нічого не вийде. Просто слід не загострювати на цьому увагу і далі йти до своєї мети".

Уже на другому курсі Єлизавета почала шукати собі рейс, оскільки курсантам виділяють певний час, щоб вони могли отримати практичні знання. Ускладнювала ситуацію не лише пандемія Covid-19, а й небажання брати у рейс жінку. За словами дівчини, за день вона могла подзвонити до десяти крюїнговим компаніям, які виступають посередниками між моряками та морськими компаніями. Від них вона отримувала відмову через свою стать. Попри те, що на сторінках компанії могла бути інформація, що у них працюють морячки. Половина крюїнгів відмовлялися розмовляти нею, коли дізнавалися, що в рейс хоче піти саме Єлизавета.

"У мене запитували: «Ви для себе шукаєте? Чи для хлопця, батька, родича?» Якщо я казала, що для себе, то у відповідь чула: «Ні-ні, ми дівчат не беремо»".

Інколи Єлизаветі все ж давали надію, вона складала іспити, проходила співбесіди. Потім дівчині обіцяли зателефонувати та повідомити про результати, але зв'язок із роботодавцями втрачався. Деколи все ж вона отримувала у відповідь відмови, які або не пояснювали, або аргументували тим, що вона дівчина.

"Мені казали, що я дівчина, а у нас така робота в морі, ви не впораєтеся, нам вас жаль. Але мене не треба жаліти, я ж знала куди вступаю та що мене очікуватиме далі".

Як пригадує морячка, у неї був випадок, коли вона пройшла всі етапи відбору до рейсу. Їй сказали, що вона гарно зі всім впоралася. Однак у результаті замість в неї вирішили взяти чоловіка, аргументувавши рішення тим, що їй буде важко працювати виключно серед чоловіків.

"Неприємно, що мене оцінювали та не брали через те, що я не можу змінити. Не можеш, наприклад сісти та довчити, покращити щось".

Постійні відмови та тестування дуже виснажили дівчину. Багато часу йшло на проходження відбору, який врешті-решт закінчувався відмовою.

У кінці третього та майже увесь четвертий курс дівчина все ж пропрацювала в морі. За цей час вона була у двох рейсах, працювала кадетом на контейнеровозі. Кожен її робочий контракт склав близько 6 місяців.

Середній робочий день тривав близько 10 годин, але залежно від кількості роботи він міг змінюватись. Спершу морячка мала певний час мала відпрацювати на палубі, де необхідно було фарбувати, відбивати іржу, носити твістлоки (twistlock — спеціальне обладнання для скріплення контейнерів один з одним вертикально, — ред.), які важать близько 6 кілограмів тощо. Крім цього, дівчина займалася документацією та баластовими операціями — вирівнювала судно — працювала разом із третім помічником капітана, робила інвентаризацію та допомагала йому з обладнанням, яке забезпечувало безпеку на судні. У порту їй потрібно було слідкувати за завантаженням вантажів, а також зустрічати перевірки, міграційні служби.

"Незалежно від того, чоловік ти чи жінка, у тебе є обов'язки, які ти маєш виконувати. Хоча я дівчина, мені ніхто не казав «Ну, можеш це не робити». Маєш ти якісь проблеми чи стомився, є робота, яку потрібно виконувати. Ти не скажеш судну — я більше не можу".

Морячка встигла відвідала країни Європи, Азії, Африки. Перший рейс, як каже дівчина, був складним, оскільки це її був перший досвід. Наразі Єлизавета продовжує навчатися за своєю спеціальність на магістратурі. Після того, як закриє сесію, планує піти до наступного рейсу.

Єлизавета — ледь не завжди єдина дівчина на судні. Проте каже, що бували й неприємні випадки:

"У першому рейсі був випадок, коли мені один з членів екіпажа казав: «Якщо ти цього не знаєш, то викинься за борт». Потім, як він мені пояснив, це був у нього такий жарт, але чути це мені було неприємно", — ділиться морячка.

Іншого разу один із колег настійно пропонував дівчині вийти за нього заміж, хоча вони майже не спілкувалися.

Втім, за словами Єлизавети, компанія, у якій працює морячка, реагує на такі випадки й щомісяця проводить тренінги та збори, присвячені харасменту та булінгу на судні. Також моряки мають спеціальні контакти, куди вони можуть подзвонити у разі конфліктних ситуацій.

Рейс — це не лише робота, а й життя. Так, Єлизавета бувала в рейсах і на різдвяні свята й пригадує, що один із капітанів судна перевдягнувся в Різдвяного діда й дарував усім подарунки. Крім того, команда збирається  й на барбекю, щоб поспівати й потанцювати.

Дівчатам, які роздумують над обранням морської професії, Єлизавета радить спробувати. За її словами, наразі ситуація щодо ставлення до морячок змінюється, в рейси починають брати більше жінок, ніж ще кілька років тому. Навіть зараз, коли вона повернулася з нещодавнього рейса, то компанія запитувала у неї, чи може вона порадити когось зі своїх знайомих, бо шукають саме дівчат.

За словами Єлизавети, дівчат у морі зустріти вже можна набагато більше, це вже не є чимось дивним та незвичним. Такі зміни морячка пов'язує з декількома причинами, серед яких воєнний стан в Україні, який ускладнює виїзд чоловіків та діяльність ІМО, яка сприяє гендерному балансу в морській сфері. За її ініціативи утворилися вісім Асоціацій жінок у морському судноплавстві (WIMA), які охоплюють 152 країни та сприяють працевлаштуванню жінок у морі та подоланню стереотипів.

"Не порівнюйте себе ні з ким, тим паче з чоловіками. Не слухайте про те, що каже вам оточення, особливо коли кажуть, що море це нежіноча справа. Ну немає вже таких понять — жіноча чи нежіноча професія. Ми вже живемо в такий час, коли жінки працюють на посадах, до яких їх багато років просто не допускали. Навіть шахтарями дівчата працюють".

Морячка пригадує, що їй казали, що вона не зможе вступити, але вона все ж потрапила на навчання та перевелася на бюджет. Їй казали, що вона не зможе піти в рейс, але вона побувала вже у двох. Їй казали, що вона витримає на судні лише місяць, але вона вже двічі працювала по пів року. Тож попри упередження суспільства, слід йти до своєї мрії, як це робила Єлизавета.