Волонтерство на роботі та поза нею
Ангеліна Тьохта почала займатися волонтерством ще у 2016 році. Тоді, на першому курсі університету, вона приєдналась до скаутської організації "Пласт". Перші декілька років волонтерила на різних заходах та працювала зі своїм куренем. Так у "Пласті" називають об'єднання дітей.
Ангеліна Тьохта та її курінь. Фото з архіву героїні
За деякий час Ангеліна вже почала очолювати гніздо — це об'єднання 4 різних гуртків у "Пласті". Тобто кількість дітей, якими вона опікувалась, збільшилась до сорока. Так вона працювала до 2023 року, поки її дівчата не виросли з вікової групи 6-11 років. Тоді Ангеліна передала їх своїм колегам, а сама почала займатись напрямком волонтерського фандрейзингу.
"Що означає волонтерський фандрейзинг? Це ось ці всі банки, які волонтери відкривають для своїх зборів для пластунів, які зараз у війську. Тобто я отримую запити від військових і шукаю тих пластунів, які можуть відкрити ці банки, або провести ярмарок, або ще якось зібрати кошти", — пояснює вона.
Ангеліна пригадує відкриття однієї такої банки. Тоді вона допомогла запустити збір волонтерці та депутатці Верховної Ради. Та хотіла зробити це на свій день народження. Гроші збирали на прилад нічного бачення для пластуна, який воював у Луганському лісництві.
Вони довго продумували, як краще це зробити — "хотіли добре підготуватись, бо цей прилад дуже дорого коштував". І вранці того дня, через 30 хвилин після відкриття банки, Ангеліні прийшло повідомлення, що військовослужбовець загинув.
"Людина у свій день народження відкриває збір, а я як менеджерка мала написати їй, що цей хлопець загинув. Ми продовжили збір, а кошти передали командиру його підрозділу. Але все одно ти розумієш, наскільки час обмежений. Люди дійсно гинуть. Іноді від того, наскільки ти швидко відкриєш цей збір, залежить не тільки виконання бойових завдань, але і життя", — пригадує дівчина.
Водночас Ангеліна збирає гроші для війська не тільки як членкиня "Пласту". На початку повномасштабного вторгнення вона з подругами організувала волонтерський штаб у Луцьку — "ми зустрілися з друзями, хлопці і дівчата, хлопці поїхали в тероборону, а ми з подругами почали волонтерити".
Їх тоді було близько 15. Вони мали декілька інстаграм-сторінок з великою кількістю підписників. Це були сторінки мистецьких проєктів та спортивних змагань. Завдяки їм розповіли про штаб та почали збирати військовим необхідну допомогу.
"Ми розподілили ролі, хтось займався запитами, хтось пошуком речей. І люди вже в перший день туди почали зносити речі. А я займалася вантажами та пошуком водіїв, зокрема для госпітальєрів. Треба були машини, які можуть перевозити великий вантаж. Тому у мене досі в телефоні є контакт «Микола 11 тонн бус»", — розповідає Ангеліна.
Волонтерський штаб. Фото з архіву героїні
Згодом штаб закрили. Ангеліна й зараз продовжує відкривати власні банки та збирати гроші для військових. Зазвичай збирає на РЕБи, дрони та ремонт автівок. Говорячи про це, пригадує, як їй віддячили військові 46 бригади.
Їй прийшло сповіщення, що на Нову пошту йде посилка від бойової медикині. Це була її з чоловіком спільна знайома. Тому вирішила, що він через медикиню передає якісь свої речі. Він робив так неодноразово, тому Ангеліну це не здивувало. Але коли вона відкрила посилку, то побачила там свічку.
"Цю свічку із запахом степу мені відправили після деокупації Херсона. А ще кільце та листівку з херсонським кавунчиком. Це мені надіслали військові за мою волонтерську допомогу. Це було дуже мило і приємно. Хоча я це все роблю не заради якихось відзнак, мені достатньо простого дякую. Але такий вчинок був дуже приємний і розчулив мене", — розповідає вона.
"Волонтерство — ключ до відновлення деокупованих громад"
Дмитро Дорошок — волонтер із більш ніж 25-річним стажем. Він почав волонтерити, коли працював у Державному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Одним із напрямків його роботи було залучати молодь до участі у соціальних проєктах.
Тоді він з командою подивився на досвід європейських країн, зокрема Німеччини, та вирішив, що треба залучати волонтерів до роботи у соціальній сфері. Так почали організовувати школи волонтерства. А потім створювали волонтерські центри в різних регіонах України — "хтось займався профілактикою негативних явищ, інші працювали з дітьми, також могли ремонтувати щось".
"Так з 98-го року ми почали займатись цим. Тоді ж і з'явилась наша організація — ВГЦ «Волонтер». Але тоді про волонтерство знали мало. Наприкінці 90-х знали лише про такий журнал «Волонтер». Він був з двома кулями на обкладинці, тому дехто плутав волонтерів з найманцями. Потім було два Майдани і після них люди почали розуміти, що таке волонтерство, значно краще", — розповідає чоловік.
Дмитро Дорошок. Фото з архіву героя
Зараз у Центрі "Волонтер" Дмитро працює над різними проєктами. Один з останніх — спільний проєкт з ДСНС. Тоді вони готували волонтерів-рятувальників у Києві та області. Їх вчили надавати домедичну допомогу, розбирати завали, проводити пошукові роботи. Ці люди мали стати допомогою рятувальникам у випадку "прильотів".
Також влітку цього року команда працювала над проєктом громадських пралень, про який вже писала "Рубрика". Їх відкривали у деокупованих громадах Миколаївської та Херсонської областей. Однією з задач цього проєкту було активізувати волонтерський рух у громаді.
"Крім того, що ми відкрили громадські пральні, ми провели ще навчання з написання грантів для волонтерів, які працюють в цих громадах. І вже на сьогодні ми знаємо про кілька проєктів, які люди написали і отримали фінансування. Так, можливо вони не великі, але тепер в громаді за 50-60 кілометрів від лінії фронту і відкрили дитячий центр", — розповідає Дмитро.
Він часто працює саме з деокупованими громадами й нерідко їздить до них у відрядження. Тому впевнений, волонтерство — це ключ до активації громадянського суспільства, а отже і до відновлення деокупованої громади.
"Волонтери — це ініціативні люди, які готові брати на себе відповідальність і саме такі люди формують громадянське суспільство. Саме вони потім починають діалог з владою про те, що їм треба пріоритетно зробити у своїй громаді — відновити водогін, побудувати нову дорогу чи встановити сонячні панелі", — говорить Дмитро.
Чоловік розповідає, що такі громади — це те, що мотивує його займатись волонтерством далі. Він наводить у приклад село, повз яке часто проїжджає під час відряджень. Там відбувались активні бойові дії, населений пункт постійно "переходив із рук в руки", тож майже весь був зруйнований.
Коли Дмитро вперше проїжджав повз нього, то побачив однакову синю черепицю на всіх будинках. Коли під'їхав ближче, побачив, що це синя плівка. Наступного разу там вже були нові дахи, потім у вікнах з'явилось світло, у селі відновили водопостачання, почали ремонтувати будинки.
"Спочатку, коли спілкувались із людьми з цього села, вони казали, що ніхто нічого не робить. А я наступного разу приїжджаю та питаю: «А хто це Вам нову черепицю поклав?». І мені розповідають, що приїхали волонтери й почали відновлювати. А потім до них ще місцева влада підключилась і село потрохи знов зажило", — розповідає волонтер.
"Зараз мене найбільше надихають діти"
Валерія Гладка почала займатись волонтерством, коли вступила в університет та переїхала до Одеси. Там вона доєдналась до команди Burning Volunteers та волонтерила на благодійних забігах.
"Коли я вперше доєдналася, зрозуміла, що це моє. Мені подобається волонтерство, бо ти можеш зустрітися з абсолютно різними людьми. Я волонтерила з мамою і сином, які тримали плакати та вболівали за бігунів. Волонтерила разом з дідусем, який подавав учасникам футболки. І найкраще — це відчувати, що ви об'єднані однією цілю", — розповідає жінка.
Валерія Гладка. Фото з архіву героїні
Проте з часом Валерія почала займатись не тільки спортивним, але й освітнім волонтерством. Вона почала проводити різні уроки для дітей, розповідати про те, чого може не бути у шкільній програмі, а також популяризувати волонтерство серед дітей. Так, за час свого волонтерства Валерія встигла пропрацювати більше ніж з тисячею дітей.
"Діти часто можуть волонтерити вже у п'ятому класі. Вони розповідають, як приносили власні речі для гуманітарної допомоги, як збирали кошти співом, власними поробками чи завдяки ярмаркам", — говорить Валерія.
Вона також пригадує один зі своїх останніх уроків для учнів із різних харківських шкіл. Вони, як зазвичай, говорили про волонтерство. Одна дівчина з сьомого класу почала розповідати свою історію.
Дівчинка любить робити прикраси — дивиться відео в ютубі та повторює. Вона робить їх для своєї родини. Раніше, коли ходила в школу офлайн, то дарувала однокласникам. А зараз хоче продати вироби та передавати кошти на ЗСУ. Проте не може цього зробити, бо у її районі в Харкові часто "прилітає" і вона боїться виходити на вулицю.
"І я слухаю її й розумію, що діти настільки масштабно зараз мислять. А потім вона продовжує: «А я зроблю наперед ці всі прикраси. І коли буде можливість, я їх хочу всі продати біля дому у себе. І всі гроші зможу передати на ЗСУ». І це настільки сумно, чути цю історію. Але це і дуже надихає. Те, як по-дорослому можуть поводитися діти", — розповідає Валерія.
Вона додає, що зараз всі діти такі. Їх цікавлять значно більші проблеми, ніж погана оцінка у школі. Валерія також пригадує, що якось на уроці почали обговорювати проблеми екології у розрізі бджільництва.
"Зараз мене найбільше надихають діти. Дорослі, як ніяк, більш усвідомлені. Так завжди здавалося, вони більше розуміють проблему, причину, як допомогти й вирішити її. Але те, як зараз включаються діти, це дуже вражає. Коли я приходжу на уроки волонтерства, починаю питати про їхнє волонтерство, а їхні історії просто не закінчуються", — говорить Валерія.
