“Місто добра”: як у Чернівцях волонтери допомагають матерям і дітям у біді

Сотні жінок, які стикнулися з домашнім насиллям, мріють змінити своє життя, почути "Ти не одна!", відчути необхідну підтримку не тільки словом, але і справою. Але, на жаль, часто вони, навіть дійшовши до критичної точки, змушені залишатися у небезпечних для себе умовах, бо тікати "в нікуди" або самотужки виправляти ситуацію, особливо якщо на руках дитина, ресурси є не у кожної.

Буває і така ситуація — у сім'ях, які прийнято називати неблагополучними, жінки просто не розуміють, як поводитися у дорослому житті. Наприклад, випускниці інтернатів чи дівчата, які самі виросли у проблемних сім'ях. Їх ніколи не любили і не пригортали, вони не мають уявлення про нормальні сімейні взаємини, не навчені варити їжу, вести побут, народивши, не вміють піклуватися про маля, не знають типу поведінки "мама-дитина". Ця безпорадність теж нерідко супроводжується психологічним і фізичним насиллям з боку партнера, чи, що ще гірше, партнерів, які змінюються, а модель стосунків у родині — ні. 

"Вчити життю", осуджувати та таврувати просто, підставити реальне плече тим, хто опинився в біді, але не менше за інших має право на нормальне, повноцінне життя, намагаються одиниці.

У Чернівцях мамам з дітьми, які в силу певних, часто незалежних від них обставин, опинилися в скрутному становищі і потребують матеріальної, психологічної, юридичної та інформаційної підтримки, допомагають благодійні фонди "Я майбутнє України" та "Місто Добра".

Не всі історії мам кризового центру виносяться на широкий загал, але історією однієї з мам з нами все ж таки поділилися. 

Однією з перших до "Міста добра" потрапила 25-річна Ніна. Виросла в інтернаті, після випуску пішла у ПТУ, вчитися на кухаря. Познайомилась із хлопцем, закохалась, стали жити разом. Він почав пити, а згодом і піднімати на неї руку. Не зважав навіть на вагітності. Ніна сподівалася, що коли народиться друга дитина, щось зміниться. Та цього не сталося. Ніна ховалася за свекруху, та навіть рідна мати не могла його зупинити. Приїздила поліція, чоловік поводив себе зразково, а після їх від'їзду знов починалося пекло. Одного разу Ніна побачила машину фонду "Я майбутнє України", яка роздавала допомогу, і попросила речі для дітей. Дізнавшись про "Місто Добра", Ніна зібрала дітей та без копійки втекла до центру, добиралася на попутках. Коли тільки приїхала, була вбита морально, мала депресію, не уявляла свого майбутнього, не хотіла жити. Та у центрі пробула зовсім не довго — 5 місяців. За цей час вона розквітла, повірила в себе та зустріла справжнє кохання. Майбутній чоловік відгукнувся на пошук волонтера, що міг би полагодити меблі у "Місті Добра". Так вони познайомилися. Новий батько родини облаштував оселю та скоро перевіз туди і Ніну з дітьми. "Під час випуску, — згадує волонтерка проекту Єлизавета Коренко, —  ми подарували Ніні швейну машинку, на якій вона за час перебування у центрі навчилася майстерно шити. Тепер навіть сидячи вдома з дітьми, вона може заробляти. Ми спілкуємося та слідкуємо за життям родини Ніни, і дуже радіємо її успіхам".

Ми ж дізналися у "Міста добра" про те, як вони допомагають іншим жінкам і коли до них можна звернутися.

Навіщо існує "будинок для мам"?

"Місто добра" — це не тільки один із фондів, співзасновницею яких стала молода чернівчанка Марта Левченко, це ще і назва будинку-прихистку для жінок і мам з дітьми, яким потрібна підтримка, без моралей і осуду. Ошатний і затишний будиночок — не просто кризовий центр. Це місце, де жінки, які хочуть залишитися матір'ю власним дітям, можуть це зробити, змінивши своє життя заради цього назавжди. Місце, де вони отримують комплексну допомогу, і потім з якого виходять у самостійне життя. І, звісно ж, це місце, де можна жити, вчитися новому, спілкуватися з іншими мамами, і все це в атмосфері взаєморозуміння та дружніх відносин.

З самого початку фонд "Я майбутнє України" опікувався дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, причому особлива увага приділялася дітям з інвалідністю та з рідкісними захворюваннями, які вимагають спеціального медобладнання, ліків та догляду. 

Ідея будинку для мам виникла з потреби. "В якийсь момент, — розповідає Марта Левченко, — ми стикнулися з жінкою у безвихідній ситуації — йти із дитям їй було нікуди; потім — з іншою, яку вдома чекав чоловік-тиран, і їй залишалося тільки тікати і ховатися, аби вижити; потім — із тою, яка потребувала нагляду та підтримки 24/7. Всім їм вкрай необхідно було місце для відродження. Так ми зрозуміли, що центру — бути! Спочатку винайняли для цього будинок. Потім, коли вже перестали в нього вміщуватися, почали власне будівництво".

Будувалися самотужки. Усі проекти "Міста добра" та "Я майбутнє України" реалізуються виключно на благодійні кошти, без жодних дотацій з боку держави. До того ж, члени фондів свідомо відмовляються від зв'язку із будь-якою конкретною політичною силою, вважають — там, де мова йде про дітей, не місце для власних кар'єрних амбіцій. Всі, хто хотів допомогти, робили це, як звичайні громадяни, без партійної символіки та знамен. 

"Зазвичай, коли мене питають, як нам вдалося так віднайти чималі кошти на будівництво, люди думають, що я не хочу видавати якийсь секрет, — сміється Марта Левченко, — але це не так. Усе відбувалося і знаходилося просто у процесі. Коли до мене підходили наші будівельники і казали — "треба крити дах, а немає чим, треба щось терміново вирішувати", я відповідала словами з анекдоту — "ви працюйте, а дах буде". Ми починали говорити голосно на всіх платформах, про те, що нам вкрай потрібна дахівниця, починали писати у магазини, які її продають, фірми, які її виготовляють, і завжди, завжди знаходився хтось, хто брався нам допомогти. Так було від самого початку до зараз, бо будівництво навколо будинку ще триває. Мій принцип — вірте і працюйте. Звісно, ми постійно щось робимо, аби більше людей дізналося про "Місто Добра", проводимо акції, беремо участь у заходах, популяризуємо, як можемо. Але я вважаю, що головною ознакою того, що ми робимо правильну справу, є те, що на нашому шляху з'являються ті люди, які нам потрібні. Світ — він великий і іноді страшний, але він повний добрих людей. І якщо вірити в них, то і небеса тебе не залишать. 

Завдяки цьому, я думаю, восени 2020-го і відчинив двері власний будинок "Міста Добра". Тепер ми можемо розмістити до 80 людей одночасно. І продовжуємо будівництво. На фасадній стіні нашого "Міста Добра" висять золоті таблички з іменами тих, хто допоміг нашому будинку з'явитися на світ. Їх стає дедалі більше".

Для кого це місце?

Наразі "Місто добра" приймає жінок із дітьми та літніх бабусь, які не мають де жити. Обмежень дуже мало — треба бути готовою до сумлінної роботи над собою, не вживати алкоголь і наркотики та зробити флюорографію і тест на Torch-інфекції (у карантинний період до мінімального переліку необхідних аналізів додався ще й тест на ковід). Центр не приймає людей із психіатричними діагнозами, бо перебування у ньому налаштоване на виховання самостійності, а надати належний за такими хворими нагляд та постійне піклування волонтерки "Міста добра" змоги не мають. Зате центр адаптований до людей із дуже різними соматичними діагнозами, є в ньому і мами, і діти з інвалідністю. 

"Ми не зважаємо ані на громадянство, ані на наявність документів, ані на релігію, місто чи країну походження. Є в нас мами зі всієї України, і навіть з Гани, що у Західній Африці. Тому жінка просто має до нас звернутися — телефоном, у месенджерах, на пошту, і ми з нею зв'яжемося і будемо намагатися допомогти. Іноді до нас звертаються представники соціальних служб чи лікарень, коли бачать, що жінці потрібна допомога. Іноді про біду нам повідомляють люди, які стали її свідками — сусіди, чи просто перехожі. Намагаємося перевіряти усі такі звернення, і там, де є потреба, допомагати всім, чим можемо". 

Чим допомагають жінкам?

Кризовий центр "Місто добра" надає скривдженим жінкам не тільки ситуаційний захист і дах над головою. Тут, спираючись на ситуацію кожної конкретної жінки, пропонують індивідуальну програму ресоціалізації та готують до самостійного повноцінного життя. Вчать дивитися за дітьми, вести домашнє господарство, допомагають здобути освіту, знайти роботу. З жінками працюють медики, психологи, педагоги, юристи. До прихистку також приходять лікарі, які розповідають, як дбати про себе і дитину, говорять про сексуальну освіту. Поліцейські, які інформують, як поводитися і протидіяти домашньому насильству. Волонтери, які безкоштовно вчать жінок тому, що могло б їм допомогти — шиття, карвінг, кулінарія, виготовлення ляльок, складання резюме, робота на комп'ютері. 

"Мені здається, — ділиться Марта Левченко, — що якщо спробувати не засуджувати інших, а захотіти зрозуміти, чому вони чинять так, як чинять, то автоматично хочеться їм допомогти. Є англійською такий вираз "hurt people hurt people". Тобто люди, яким боляче, роблять боляче і іншим людям. Це не виправдання аби робити комусь боляче. Але це дає можливість простягнути руку допомоги тим, хто її потребує.

У "Місті Добра" ті ж самі принципи. А ще — не байдикувати. У нас всі мами постійно зайняті — мають хатню роботу, із дітьми, навчання, заняття із власного розвитку, надають допомогу іншим, наприклад, готують для безхатьків чи сортують речі. Із заборон —  будь-який булінг. Цькувати когось, навмисне ображати, виміщати злобу на дітях ми не дозволяємо. Тут теж царюють наші прості і універсальні правила:  любов, віра і відсутність осуду".

На сьогодні чернівецький кризовий центр допоміг близько 3 сотням матерів та врятував майже 8 сотен дітей. Строки перебування у центрі завжди різні — від кількох місяців до кількох років. Усе залежить виключно від конкретної ситуації і того, які дії потрібні родині для одужання. Були мами, які потрапляли до будинку-прихистку 4 рази! Жінка приходила до центру, хотіла змін, але це було тяжко, вона йшла і поверталася до старого життя. І так три рази. Але центр жодного разу не відмовив у допомозі, прийняли її і вчетверте. І аж тоді все вдалося! "Ми віримо, — кажуть у центрі, — що тільки любов, прийняття та не-осуд, можуть допомогти людям рости. Тому слідкуємо за всіма нашими контактами і дбаємо про тих, кому потрібна допомога".

За словами Марти Левченко, майже всі випускниці "Міста добра" самі стають волонтерками у різних напрямках. Ще під час життя у "Місті Добра" вони годують безхатченків, допомагають кинутим тваринам та беруть активну участь в іншій діяльності фонду. "А благодійність — це така справа, якщо почнеш, то потім не спинитися. Тому вони часто приходять до нас в гості, допомагають у "Місті Добра", і шукають кожна свій шлях, як і чим віддячити світу навколо за власний другий шанс".

Команда — це всі, хто ладен допомагати

У професійному сенсі команда "Міста добра" доволі маленька: Марта Левченко — голова фондів і ідейний вдохновитель всіх сумісних проектів, шестеро дівчат-волонтерів, водії, бухгалтери і юристи. Усе, що тут організується, координується, виконується, висвітлюється та оформлюється, робить, насправді, дуже невелика кількість людей.

Але в "Місті добра" стверджують — їхня команда величезна! Це всі підписники у соцмережах, які розповсюджують інформацію про прихисток для мам, підтримують, діляться коштами. Українська діаспора, яка збирає гроші і речі у багатьох країнах світу, бізнесмени, які підтримують можливостями і матеріально. Митці і майстрині, які безкоштовно діляться талантом і навчають мам різним професіям. Без кожного з цих людей "Міста добра" би не існувало. Тому всіх, хто будь-яким чином долучається до діяльності фондів, волонтери вважають своєю родиною.

Звісно, фонди співпрацюють і з профільними інстанціями — соціальною службою, поліцією, офісом уповноваженого з справ дитини та іншими. Бо багато питань благодійний фонд і громадські організації вирішить самотужки не можуть.

У благодійних фондів Марти Левченко зараз дуже багато проектів, якими волонтери намагаються охопити всі основні сфери життя. Великим проектом цієї зими став "Голодний карантин", націлений на підтримку родин у час карантинних обмежень. У бідних родин немає "фінансових подушок", і у той же час саме ці люди першими втратили роботу, бо заради виживання працювали на роботах без соціального захисту. Таким родинам в умовах карантину нічим оплачувати комунальні послуги, у них немає коштів на їжу та медикаменти. Адресну допомогу від фондів уже отримали понад дві з половиною тисячі таких родин.

В основних планах — розширити географію кризового центру. На думку Марти Левченко, Україні потрібні принаймні чотири "Міста Добра", а краще — ще більше. У першу чергу розглядають Київ, Одесу та Львів, підбирають місце також і на Сході. "Ми не дивимось зараз на географічне положення наших підопічних, і приймаємо жінок з будь-якого населеного пункту, але якщо їм не треба буде їхати через всю країну, якщо центр буде ближче, їм буде простіше прийняти рішення".  

"Я майбутнє України" і "Місто добра" завжди раді будь-якій допомозі. Кожна людина, дійсно, може змінити чиєсь життя. Тут приймають посилки із чистими речима у гарному стані. Їх розподіляють між нужденними. Часто "Місто добра" потребує волонтерської підтримки професіоналів. Тому якщо ви гарно вмієте щось робити і готові ділитися своїм часом і вміннями — пишіть на сторінки спільноти в Інстаграм та Фейсбук — ваша допомога завжди буде в нагоді. Центр продає ляльок, яких шиють у "Місті Добра" підопічні мами. І якщо ви оберете таку ляльку як подарунок близьким — вони будуть дуже раді. Навіть простий репост у соцмережах може дозволити новим людям дізнатися про діяльність фондів, і допомогти зберегти життя чиєїсь дитині. Тож, один клік — це теж велика посильна поміч, витративши усього кілька секунд, ви зможете бути дотичними до дива. 

"Особисто я, — каже Марта Левченко, — не можу цим не займатися. Мабуть, це і є покликання. Я була у благодійності ще до того, як дізналась про таке слово. Мені з дитинства було до фізичного болю шкода хворої чи голодної дитини, кинутого цуцика, нещасної людини. Я тоді не могла пройти повз і зараз не можу. Моя мама все сподівалася, що я виросту і зрозумію, що всім не допоможеш. Я виросла, і зрозуміла — треба більше старатися, аби всім допомогти".

До речі, саме у "Місті добра" трапилася історія, яка стала відома всій Україні, коли 10-річного хлопчика зі смертельною хворобою прийняли до лав патрульної поліції, щоб здійснити його мрію.

Дивіться також, куди звертатися по допомогу у Києві у випадку домашнього насильства