Як ЗСУ «взяли» натовське село… українським борщем. Інтерв’ю з легендою ДАПу «Майком»
У країні, що воює, інтерес до стану справ у своїй армії має неабиякий практичний сенс. Чимало люду готові ділитися останнім, аби тільки рідне військо могло не лише захищатися, а й давати ворогу добрячої прочуханки. Уже ні в кого не виникає сумніву, що український вояк нині краще підготовлений, ліпше нагодований та екіпірований. Те, наскільки окріпла наша оборонна потуга і змінилося сприйняття вітчизняних Збройних Сил, показали змагання «Combined Resolve Х» у Німеччині.
Домовлятися краще на повний шлунок
У згаданих навчаннях у ФРН перебував зведений підрозділ ЗСУ (танковий взвод 14 ОМБр і рота 79-ї бригади ДШВ), який створив там справжній фурор. Те, як вони діяли у процесі тривалих маршів та рейдів ворожим тилом, застосовували танки і різноманітні несподівані тактичні прийоми, як влаштовували систему оборони визначених об'єктів викликало непідробне захоплення колег з армій інших держав та керівництва навчань. Один із американських комбатів назвав українців фантастичними. І недаремне, бо навіть до своєрідного військового театру-полігону, яким є «Combined Resolve», вони ставилися як до справжнього поля бою. І не важливо, що цього разу нашим танкістам та десантникам дісталася роль «поганих хлопців». Головне, що їм вдалося виконати шалено важливу стратегічну місію, яка полягала в тому, щоб нас таки сприймали за своїх і оцінили досягнення України в оборонній сфері.
Озброєння, форма, підходи в управлінні, культура поведінки, креативність у вирішенні повсякденних і повсякчасних завдань – все перебувало у фокусі уваги. Військові – люд спостережливий і найменші зміни – особливо якщо вони на краще й відбуваються в сусідів, не залишаються непоміченими. Так сталося і з українцями на «Combined Resolve Х».
Ці зміни проявлялися буквально в усьому. Навіть у тому, що жоден шлунок українського вояка – учасника цих навчань не постраждав від тривалого харчування за польовим раціоном.
– І в чому ж секрет? – запитую в Максима Миргородського.
– Перші три дні ми споживали американські сухі пайки. Вони легкі і мають калорійне наповнення. Кожен набір розрахований на один прийом їжі – зауважу, добряче приправлений спеціями та соусами, – розповідає заступник комбрига. – Але ми звикли до іншого меню, тому дехто відчув дискомфорт. Інша справа – наш новий пайок із добовим раціоном, де передбачені перші страви – борщі й супи та ситні каші, які можна розігріти. У наших партнерів такого справді смачного похідного пайка немає. Був дуже цікавий випадок, пов'язаний із ним. На полігоні існує умовне селище Убенсдорф, де роль його жителів – звичайних бюргерів, депутатів, поліцейських, кримінальників тощо – грали спеціально набрані 150 акторів. Судячи з усього, їм платили за те, щоб вони заважали нам виконувати завдання з оборони селища. Ці люди влаштовували «демонстрації», розтягували барикади й навіть крали наші міни. У них були хороші інструктори, котрі контролювали і коригували їхню поведінку. Ми зрозуміли, що із громадою треба домовлятися. У дружній бесіді із її лідерами ми пообіцяли надати безплатну меддопомогу всім, хто її потребує. А ще влаштували пригощання національним блюдом із сухого пайка – борщем. Що мало просто чарівний ефект! Відтоді ми спокійно встановлювали мінні поля й відновлювали барикади. Жодних конфліктів із «убенсдофцями» не виникало. Головний інструктор навчального містечка зізнався, що за 10 років «погані» хлопці ніколи тут нічого подібного не робили. Потім за борщем до нас приходи іноземні військові – навіть виникали невеличкі черги.
Максим Миргородський
Донбас навчив мислити нестандартно
– Донбас навчив нас мислити нестандартно, – продовжує «Майк». – Історія із пайком є елементом креативної тактики… Натовці ніяк не могли второпати, навіщо роздавати сухпай акторам. Якби вони знали, що це буквально рятує людські життя в умовах реальної війни! Комунікація із місцевими, від яких треба отримувати інформацію та заслужити їх прихильність, багатого важить… Людяність військових допомагає налагоджувати контакт із будь-якою громадою.
Не лише українцям до смаку такий набір харчування, що нагадує домашню їжу. Натовці зізнавалися: наші «сухі» страви насправді смачні й легко переносяться організмом при тривалому вживанні. Тому без якихось суттєвих проблем на пайку ЗСУ можна якісно виконувати бойові завдання в автономних умовах. Але до такого компактного і якісного формату довелося йти певний час. Колись бійці, обираючи поміж громіздкими банками із консервами та зайвими пачками із патронами у власному рюкзаку, нерідко надавали перевагу набоям. Їжа не повинна заважати сучасному військовому виконувати його місію. Особливо це актуально для ДШВ чи спецпідрозділів, де все, що мусить нести боєць, зважують майже до граму.
Прогрес дійшов до появи в сухпаях таких немислимих раніше складників, як ізюм, курага, шоколадні плитки і батончики. Вони невеличкі, але енергетично місткі. Приміром, коли цілодобово чатувати, нести службу вночі, навіть трьох повноцінних прийомів їжі буває замало – потрібен якийсь перекус. От саме ці додаткові «енергобонуси» і додають достатнього тонусу.
Якщо воювати, то до перемоги…
– На навчаннях ми показали себе достойно, адже тільки наша армія серед європейських нині веде повноцінні бойові дії. Ми не воюємо проти груп аматорів, – наш супротивник має танки й артилерію. Колеги постійно розпитували як ми воюємо із російськими танками. Вони не завжди могли второпати, як це у нас виходить, – каже підполковник Миргородський. – Ну от скажіть, який повинен бути досвід у бійця, щоби він біг із гранатометом на одразу три «Абрамси», яких ніколи не бачив, і зрештою «підбивав» їх?! Важко зрозуміти, звідки в українця такий запал енергії та неймовірно емоційна радість від досягнутого. Саме так дається взнаки бойовий досвід. Проте на війні потрібно весь час учитися: практики багато ніколи не буває, бо ворог теж не стоїть не місці і його не варто недооцінювати. Кожен бій, кожна операція по своєму унікальна й повчальна. Виграний бій не гарантує перемоги у війні. Треба виграти іще 10 чи й більше таких битв, де ти отримуватимеш новий досвід і використовуватимеш щось із уже накопиченого практичного багажу.
Максим Миргородський сказав, що вдячний закордонним інструкторам, які за ці роки допомогли серйозно підняти рівень тактичної медицини, навчили операторів БПЛА, вишколили снайперів. Але на «Combined Resolve Х» нас недооцінили… І мало знали про нашу війну. Ця недооцінка призвела до того, що у змаганні більшість програвала в окремих аспектах українцям, які просто виконували свою рутинну солдатську роботу.
– По інакшому, аніж по справжньому, наші хлопці не вміють – якщо воювати, то до перемоги. Ми відчуваємо підтримку держави, – каже офіцер. – Наскільки було приємно бачити, як до наших бійців підходили натовські військові і просили «махнутися» взуттям – наскільки їм сподобалися нові літні берці від «Талану». Чудово проявила себе бойова сорочка, яка в пилу-жару боїв відводила піт та вологу від тіла, швидко висихала. Так само заслуговує на схвалення і осучаснений бронешолом «Каска-1М». Завдяки системі підзатяжки ви можете чудово відрегулювати каску під себе і тоді навіть під час карколомних падіннях з бронетехніки, стрибках з вертольоту, чи дії вибухової хвилі, шийний відділ хребта у вас перебуватиме під контролем і стабільним захистом. Я сам переконувався, що цей шолом на відмінно тримає кулю та рикошети. Звісно, нам потрібно осучаснювати наше озброєння та техніку, але сподіваюся, що це справа найближчого часу…
Фото Михайла Шаравари
