Напередодні Нового року на вулиці українських сіл та міст виходить Маланка. Гурт людей, одягнених у маски, кожухи й різноманітні сценічні образи, під музику й гул дзвоників ходять від хати до хати. Бешкетують, веселяться, сповіщають про прихід нового року, а своїми образами відлякують лихих духів. У народних звичаях українців саме Маланка була символом святкування Нового року.
Маланка на вулицях Києва
У чому проблема?
Якщо нашим давнім предкам Маланка відлякувала злих духів, то у період радянської України "злі духи" забороняли будь-яку згадку про цю традицію. Радянські правоохоронці затримували учасників Маланки, забороняли її проведення, а саму традицію нівечили.
"Одного разу під нашим відео про Маланку залишили коментар: «Я певно дуже зіпсований совком, що вбачаю в цьому якісь закарпатські пісеньки й костюми». І як би не звучав цей коментар, але ми маємо пам'ятати, як наші традиції зображали в совку. Їх забороняли й знищували, особливо в містах. Тому й зараз багато хто каже, що містам непритаманні ні коляда, ні Маланка. Совок вимив це, перетворив на шароварщину, сільський нецікавий балаган", — роздумує Альона Дєньга.
росія продовжує нищити наші традиції. Стирає з лиця землі цілі села і міста. А людей звідти, які роками несли генетичний код своєї спільноти, змушує переселятися й асимільовуватися до інших культур. У період війни окремі села відмовляються від святкування, вважаючи, що це недоцільно й "не на часі". І традиції відходять на задній план.
Однак саме вони — культурний ідентифікатор України, її цінностей, історії, суспільної взаємодії.
Яке рішення?
"Гноми з JYSK, Санта Клаус і «Меррі Крісмас» не є нашою культурною традицією", — говорить Альона.
Вона вважає, можна повернути суспільну цікавість до традиційних святкувань, зробити їх туристичною принадою і проводити такі святкування навіть попри глобалізацію.
Разом з гуртом "Київська Маланка" Альона уже вдруге організовує Маланку, щоб зібрати кошти на потреби для благодійного фонду "Гуркіт", який оснащує українських військових. Торік Маланці, Василю, Козі, Діду, Чорту та іншим учасникам дійства вдалося зібрати майже 300 тисяч гривень на Пікап. Цьогоріч збирають на мобільні командні пункти управління БпЛА — ті самі, які допомагають ГУР знищувати цілі на росії. Допомогти їм можна за цим посиланням.
Маланкарі проходять вулицями Києва: у барах, книгарнях, музеях, на дорогах. Співають, грають вистави й об'єднують спільноту навколо спільного святкування.
Як це працює?
"Ми були заручниками Маланки"
У 2016 році Альона вперше вирішила поїхати на Маланку туди, де ця традиція святкується масштабно з року в рік — в село Вашківці, Чернівецької області.
Київська Маланка
"Традиція привабила мене своєю яскравістю, карнавальністю, незвичністю. Її глибина, цікаві образи, зв'язок з давнішими дохристиянськими традиціями й предками. Це особлива енергетика і синергія людей. Вони затягують глядача в цей вир. І зрозуміло, чому традиція досі жива — бо люди кайфують від цього", — згадує дослідниця.
Тоді з подругою вони вирішили зупинитися в Чернівцях як найближчій точці від села, аби після святкування повернутися на таксі додому. Своїми планами вони поділилися з попутниками. Однак ті лише посміялися з них, запропонувавши залишитися у них на ночівлю. Згодом дівчата зрозуміли — як тільки починається Маланка, таксисти слухавку вже не беруть.
"Маланка по всьому селу зупиняє машини, всі куражаться, самогонка ллється рікою. Відмовляти Маланці взагалі не виходить. Ніякі «я не п'ю» чи «я на антибіотиках». І це все тривало до ранку. Ходили з ведмедями й маланкували по хатах. Ми були заручниками Маланки", — сміється Альона. Виїхати з села їм вдалося лише під ранок.
Наступного дня після Нового року святкують День Василя — велике церковне свято. Усі йдуть до церкви, а у Василів — іменини, які вони теж обов'язково відзначають. Однак, як каже одна приказка: "А у нас в селі всі Василі". Тому святкування продовжується.
Улюблена історія Альони, пов'язана з Маланкою, сталася у селищі Красноїльськ, Чернівецької області. Село знаходиться за 10 км від румунського кордону, а проживають там етнічні румуни, тому чи не всі пісні Маланка співає румунською. Це — одна з наймасштабніших Маланок, яка відбувалася в Україні до повномасштабного вторгнення. На вулицях збираються кілька тисяч людей, а самих Маланок — кілька сотень.
Альона з друзями стояли біля натовпу на узбіччі, споглядаючи фестивальне дійство. Ось по дорозі їде вантажна машина, а на ній — імпровізована клітка з написом "поліція". Ураз Маланка несподівано виникає перед гуртом, хапає дівчину і її друзів та саджає їх у цю клітку.
"Вони ловили зівак. Нас возили, поки ми не дали викуп. Був момент, коли нас намагалися викупити музики, почалися торги — «ми вам пісню, а ви нам людей». І вони почали грати Маланці, але Маланка не погодилася, тому прийшлося шукати гроші. Поки не дали гроші, нас звідти не випустили", — згадує Альона.
Урбанізована Маланка
Востаннє дівчина відвідувала Маланку в селах у 2022 році до повномасштабної війни — у селі Космач, Івано-Франківської області. Тоді вирішила — традицію святкування переривати не хочеться, тому буде створювати свою, київську, та ще й зі зборами для ЗСУ.
"Наша київська Маланка, звісно, відрізняється від сільської. Тому що ідея всіх цих традиційних святкувань була довкола місцевої громади, спільноти певних людей. Зараз у місті це вже якісь рудименти (спрощення), атавізми даної традиції (ознаки в нащадків, які були притаманні предкам, — ред.). Тому що це перетворюється в карнавал, показовість", — пояснює дослідниця.
Вона вважає, урбанізація сама по собі витісняє ту взаємодію між людьми в спільноті, яка була в селі і яка є важливою умовою того, що Маланка пройде успішно.
Традиція маланкування носила якусь мету: спочатку це була аграрна магія, щоб всіляко задобрити богів, аби ті дали більше врожаю, приплоду і добробуту. Потім це переросло в шлюбний обряд — шлюбні підкати через Маланку.
Зараз же у великих містах відсутня традиція маланкувати від хати до хати, від господарів до господарів. А це теж важлива частина традиції. Адже Маланку пригощають, задобрюють її не лише грошима, але й накривають стіл у багатьох селах. Є елементи обряду, які пов'язані з відвідуванням хати — господарі дають їй святковий хліб, власноруч спечений напередодні.
"Ми здебільшого ходимо по закладах, тому ця традиція трохи зникає і залишається карнавальна історія, розважальна. Є обдарування Маланки у вигляді грошей, донатів. Також ми намагаємося наслідувати Маланку і, наприклад, робити збитки", — говорить Альона.
Бешкетування і творення збитків — це звична поведінка для Маланки. У деяких селах маланкарі можуть поперевертати щось у хаті чи винести з неї якісь речі. Могли цапа на дах посадити або ж двері чи ворота з петель зняти. І робили це не зі злою метою, а щоби всім було весело.
"І хтось маланкує вже десяток поколінь. А ми, містяни, приїжджаємо і, як сороки, трошки собі беремо того, що нам подобається. Усе, що закладали наші предки в це святкування, уже зараз не має ніякого значення. Бо коли люди це робили, вони вірили в потойбічне життя. Вірили, що якось взаємодіючи, роблячи ритуали, вони можуть повпливати на погоду, природу, прихильність богів. Тому зараз ми лише можемо спробувати пограти в цю гру", — вважає Альона.
У своїй Київській Маланці на початку виступу команда дає короткий екскурс, що ж таке Маланка, аби подальші дії учасників були зрозумілі глядачам. Перед святом репетирують та пишуть сценарій, хоча саме дійство значною мірою будують на імпровізації.
Дівчина каже: "У нас гурт «не професійно-маланковий», але ми робимо. Треба просто з чогось почати. Не чекати, що Маланка прийде в ваше місто чи село, а просто брати й робити самим".
Традиції, що передаються віками
Маланка й обряд "Водіння Кози" були поширені не лише на заході України, а й по всій її території. "Маланка доходить до східних областей, була присутня і на півдні, і на Київщині", — пояснює Альона.
Однак через постійні заборони традиція призабулася. І якщо старші покоління ще могли бачити на власні очі таке святкування, то молодь у певних регіонах зовсім не знайома з нею.
Сама ж Маланка з розвитком української спільноти теж видозмінюється, а певні обряди уже не носять того первинного значення, яке в них вкладали предки. Навіть у селах не всі поділяють захват від Маланки, вважаючи що це "бісовщина", яка має язичні корені.
"Часто люди щось роблять на Маланці й не знають, що це означає. Бо отак робив дід, сказав їхньому батьку, а батько сказав сину. І самі глядачі трактують певні рухи поверхнево.
Наприклад, сексуальні мотиви в Маланці. Дослідники кажуть, що це не просто гра сучасних чоловіків, які хочуть подуркувати. Насправді ця поведінка нормалізована в Маланці ще давніми людьми, для яких сексуальність була нерозривно пов'язана з плодючістю. Тому виникли певні рухи або ж дзвоники, які висять на стегнах, символізуючи геніталії", — зазначає дослідниця.
Вона пояснює, навіть ті обряди, що пов'язані зі збитками, теж мають значення, наприклад, обмазування сажею. Адже сажа була сакральною для наших предків.
Попри все, традиція, в першу чергу, для людей і про людей. Вона об'єднує спільноту, роблячи її одним цілим.
"От до тебе приходять, веселять, якісь сценки грають. І всім це подобається. Відбувається взаємодія. І це дуже круто", — вважає Альона.
Розсилка
Дайджест найцікавіших новин: тільки про головне
