Лиман. З травня 2022 року місто було під окупацією росіян, звільнити його вдалося вже у жовтні. Відтоді місто — під постійними обстрілами окупантів.
У тій частині міста, що найбільш постраждала від російських обстрілів, про це кричить усе.
Зруйновані багатоповерхівки, у яких майже не залишилось мешканців. Побита земля. Забиті вікна.
Дехто й досі живе у своїх квартирах, опалює помешкання електрообігрівачами та за допомогою буржуйок. Але більшість мешкає в підвалах, де обладнали кімнати, зробили печі.
Серед них — Люба та Вова. Вова, попри вік та хвороби ніг, зумів заробити на дрова, що акуратно викладені у дворі.
Люба, його дружина, разом із сусідкою наводить порядок у кімнаті, де вони всі й живуть.
Попри все — тут затишно. Є піч, ліжка, ковдри на підлозі. А ще — дуже чисто. На столі стоїть прикрашена новорічна ялинка.А ще, у них неймовірно смачні гарячі пиріжки. Відмовитися від такого частування просто неможливо.
Юрій теж зараз мешкає в підвалі. Ми зустрічаємо його по дорозі до церкви неподалік — туди чоловік несе воду.
Юрій — паламар і єдиний доглядач за церквою, у яку також влучали російські снаряди. Всередині холодно, температура тут всього +8, втім піч добре гріє воду. Її Юрій, нагрівши, понесе назад у підвал, де його сусідка пратиме речі.
Наш візит у місто короткий, втім, можна скласти уявлення про життя тут — є електрика, працюють декілька магазинів, у банкоматі можна отримати пенсію. Волонтери часто допомагають з їжею та одягом. Та останніх попри всі зусилля все одно не вистачає, особливо теплих зимових речей. У місті дуже багато зруйнованих приватних будинків. Майже всі багатоповерхівки — теж зі слідами ударів окупантів.
Та місто живе. Лиман стоїть. І далі стоятиме.
