Вижила на вулиці, яку охопило вогнем: Лариса з Бучі пережила важкий танковий бій та дві зустрічі з окупантами

Фото однієї з вулиць у Бучі з понад десятком російських танків, які згоріли, облетіли мережу. На них видно, як колона російської техніки стояла просто в житловому районі між двома рядами приватних будинків. Багато людей тоді вже залишили місто, але дехто лишився. 

Журналісти "Рубрики" побували в Бучі та поспілкувалися з 72-річною Ларисою Савенко, яка на все життя запам'ятала події 27 лютого, а також діалоги з російськими окупантами. 

Задрижала земля 

Колона російських танків сунула вулицею Вокзальною в бік Ірпеня та Києва. Того дня, 27 лютого, ще фактично на початку повномасштабного вторгнення росії, Лариса відчула, як дрижить земля від великої кількості техніки. Її окупанти розташували вздовж хат.

Згодом, коли зрозуміли, що через річку вони переправитись не зможуть — українські військові підірвали міст, окупанти розвернули техніку. 

В цей час двоє російських військових зайшли на подвір'я до Лариси. Вона ж весь час ховалася в погребі разом з сином та безхатьком, якому допомагала житлом і їжею. 

"Я тоді вийшла з погреба, щоб бодай кави зварити. І тут ідуть два автоматника. Я їм кажу: хлопці, тут нікого немає. А вони кажуть: що ти тут робиш, ану йди звідси, зараз буде бій… Мені головне було, щоб вони хлопців не побачили. Я ж не знаю, як вони б до них поставились, може б розстріляли…" — каже Лариса. 

Того ж дня техніку російських окупантів розстріляли ЗСУ. Жінка припускає, що для цього застосували байрактари. 

"Уся вулиця була у вогні", — каже Лариса. 

"Якби прийшли інші, то стріляли б відразу по ногах"

Після цього росіяни зібрали трупи своїх, і почалася друга хвиля бою. 

"Я сиділа на ґанку, читала, і бачила, як ракети пролітають в одну і в іншу сторону", — згадує Лариса Савенко. 

А 5-го березня окупанти знову прийшли до неї. Цього разу увірвалися вже до будинку. 

"До нас прийшли 5 автоматників. Хлопцям було десь по 19 років, а командиру від сили близько 30. Вони зайшли до нас в будинок, подивилися і сказали: ви небагато живите. Я кажу: ми багаті на тварин. У нас 5 котів та дві собаки. Але грабувати в нас дійсно було нічого. Зате з інших будинків на вулиці винесли все, що змогли. А нам сказали: «вам пощастило, що ми до вас прийшли. Інші відразу по ногах стріляють»", — розповіла Лариса. 

Тоді окупанти поставили за її будинком свій БМП та дві доби вели вогонь, прикриваючись цивільними. Пані Лариса разом із сином та чоловіком, якому допомагала, 2 дні просиділи в сараї, не виходячи з нього. 

"Ми не могли вийти ні на хвилину, весь час гатили. Просиділи дві доби. Було холодно, звісно, 5 градусів, але ми все це витримали", — зі сльозами ділиться жінка. 

"Є тільки одне питання: за що?"

Всі ці дні Лариса не наважувалася виходити за межі свого двору. І лише через місяць після тих подій вийшла подивитися на наслідки та жахнулася: купа зруйнованих подвір'їв, розбиті та пограбовані хати сусідів. 

Будинок пані Лариси також постраждав: пошкоджені дві кімнати, а на дах прилетів снаряд, який не вибухнув — його зняли рятувальники. 

"Я хочу сказати одне: ми, звісно, переможемо, ми все витримаємо. Україну перемогти неможливо. У мене лише одне питання до цих росіян: за що? За що ви так ненавидите Україну? За те, що ми не хочемо бути цим стадом овець, як ви?" — звернулася пані Лариса до окупантів. 

Наостанок вона додала, що вважає себе щасливицею і що їй дивом вдалося вижити як від обстрілів, так і від зустрічі з окупантами. Бо, каже жінка, багато інших жителів цю зустріч пережити не змогли… 

Фоторепортаж "Рубрики" з Бучі: