Новий урбан-тренд: як Києву стати містом-садом зі струмками та річками

Ми знайшли архітектора, який пропонує розкопати річку Хрещатик, що протікає в колекторах просто під центральною вулицею столиці. Віктор Білоус розповів, у чому полягає його ідея, як її реалізувати та в яких містах подібне вже зроблено.

Київ вздовж і впоперек пронизаний річками. Колись давно, ще в літописні часи, вони текли ярами між лісистими пагорбами тоді ще незаселеної місцевості — тихо в посушливі часи, а в сезон дощів перетворюючись на бурхливі річки — до нас дійшли згадки про понад півсотню малих річок і струмків. Деякі існують і сьогодні, ми можемо розглянути їх на сучасній топографічній карті, але більшість запроторили під землю. З часом і розвитком міста, річки перетворилися на стічні канави, а коли вони стали не потрібні містобудівникам, їх і зовсім ув'язнили в колектори.

Таких у Києві досить багато: річка Либідь, Сирець, Скоморох, Хрещатик, Клов — усі ці річки течуть колекторами. На карті вони позначені жовтим пунктиром.

«Ув'язнення» відбувалося у різні часи. Наприклад, на цьому фото урбан-експлорера Владислава Вознюка — цегляний колектор, яким тече струмок Хрещатик. Цей колектор був побудований ще 1888 року. Розташовується він у самому центрі міста, просто під Хрещатиком.

У результаті ми маємо широку, в деяких місцях до 75 метрів, вулицю з 25-метровою проїзною частиною, яка звужується з двох боків Хрещатика. Це не тільки призводить до заторів, а й робить цю частину центру міста зовсім не пішохідною: з величезними фасадами, які цікаво розглядати, лише рухаючись зі швидкістю автомобіля.

Тенденція закопувати річки поширилася у всьому світі протягом XX століття, адже сховати струмок у колектор було найдешевшим рішенням, а поява автомобілів створювала потребу у будівництві доріг. Тому одним пострілом убивали одразу двох зайців, хоч і не дуже витонченим та дбайливим до екології та мешканців міста способом. Але тепер, коли архітектори у всьому світі почали ставити собі питання про потреби громадських просторів, де має відбуватися соціальна активність містян, міські річки повсюдно вивільняли з колекторів, а навколо них облаштовували парки. 

Віктор Білоус — небайдужий та талановитий київський архітектор. А ще він — співзасновник громадської організації «Либідь Є» — у співавторстві із Семеном Поломаним архітектори у вільний від роботи час складали проєкти з перетворення міста. Наприклад, на березі річки Либідь біля ТРЦ Ocean Plaza міг би бути громадський простір, схожий на якийсь із Дубайських молів, із тематичними неоновими скульптурами та місцем для відпочинку.

Проєкт Хрещатика був створений у 2014 році та допрацьований у 2016-му, але всі про нього згадали лише зараз. Суть його в тому, щоб підняти річку Хрещатик із колекторів на поверхню. Тому, що про проєкт дізналася колосальна кількість людей, Віктор Білоус здивований і разом із цим радий, що громадськість зацікавилася таким проєктом, який одночасно здається фантастичним, але все ж таки є реальним. Це підтверджує зростальну динаміку інтересу громадськості до урбан-проєктів.

«Великий вплив на формування концепції проєкту справила книга "Малі річки Києва" авторства В. І. Вишневського. З неї я дізнався про однойменну річку, яка й досі тече під вулицею Хрещатик. Для мене це було таким подивом, і, мабуть, на тлі всього, що сталося, картинка в моїй голові склалася за секунду. Я ж можу створити для людей креативний простір сімейних цінностей», — розповів архітектор. 

І Віктор із колегою — Семеном Поломаним, зайнялися розробкою проєкту. Над ним працювала ціла команда із семи осіб, та й розроблявся проєкт не тиждень і навіть не місяць — на створення пішло близько пів року. І не дарма — те, що вийшло в результаті, більше нагадує місто майбутнього, або, як мінімум, зелений аеропорт у Сінгапурі. Запропонований архітекторами проєкт передбачає тотальне перетворення вулиці. Хрещатик може стати зеленим оазисом зі струмком шириною в 4 метри, стати громадським простором, куди можна прийти на пікнік, зайнятися там йогою, провести час із дітьми чи собакою. Величезний парк, довжиною 1200 метрів, — як вам така ідея?

Проєкт передбачає, перш за все, вивільнення струмка Хрещатик із колектора, обладнання зеленої зони навколо нього. Магазини та бутики водночас будуть розміщуватися ніби на «першому» поверсі, на рівні струмка, а зверху — величезне зелене полотно газону з лавочками та місцями для відпочинку. Зазнає змін і Майдан Незалежності. Розділений зараз дорогою, він стане єдиною пішохідною площею:

«Центр повинен бути для людей. Це має бути екологічний, безпечний, комфортний простір, який надихає. І насамперед він має бути для сімей. Влітку ми отримаємо сучасний зелений парк, а взимку — територію для зимових дитячих ігор», — розповідає Віктор Білоус.

Проєкт починається від Бессарабки — там проходило природне річище Хрещатика, в цьому місці струмок «повертає» під вулицю Хрещатик. 

Ще одна смілива ідея – повернути на Хрещатик трамвай. Колись він там був, але після воєнної перебудови його прибрали. В одній із варіацій новаторського проєкту вздовж Хрещатика прокладено трамвайні колії, які мають з'єднувати бульвар Тараса Шевченка та Поділ.

• Якщо кількість автомобільних смуг скоротять, чи не стане на Хрещатику більше заторів?

Новий проєкт передбачає скорочення кількості смуг на Хрещатику до трьох. Автолюбителі, звісно, ​​можуть злякатися такого сміливого рішення. Проте практика показує, що скорочення смуг дорожнього руху не впливає на пропускну спроможність вулиць. 

Нині на Хрещатику 8 смуг. Компанія «А+С Україна» ще у 2015 році, ґрунтуючись на німецькій моделі, розробила кілька моделей руху Хрещатиком, зокрема був варіант із наземними пішохідними переходами, реалізований зараз, а ще — модель, що передбачає лише 4 смуги руху (по 2 у кожну сторону). Як можна подивитися на прикладі, до транспортного колапсу це не призведе. Саме навпаки, рух розвантажиться, а через те, що не буде звужень дороги, як на початку і в кінці Хрещатика, зникнуть затори. 

І це має спрацювати. Коли після землетрусу у 1989 році з експлуатації вивели шосе Ембаркадеро у Сан-Франциско, водії швидко адаптувалися та знайшли інші варіанти об'їзду. Нині Ембаркадеро — приємний бульвар з деревами, тролейбусами та умовами для пішохідного та велосипедного руху. Те саме можна реалізувати й на Хрещатику. 

«Абсолютно безпроблемно ми можемо скоротити кількість смуг на Хрещатику до шести. Тоді там поміститься і струмок, і зелена зона, і велодоріжки, а це ще буде безпроблемно для транспорту», — обіцяє архітектор. 

• На фотографії колектора води дуже мало, а на проєкті — ціла річка. Чи вистачить тиску?

Вистачить. Так стверджує Віктор Білоус і розкриває свої архітектурні секрети.

По-перше, з міркувань безпеки, струмок буде неглибоким: «Це тільки на проєкті він виглядає, як Амазонка», — жартує він. 

Насправді максимальна глибина каналу — пів метра, і це — максимум. До того ж є ще кілька способів збільшити тиск води в такому міському струмку:

1. Зробити його місцями вужчим, ніж на картинці. Два метри замість чотирьох. 
2. Побудувати невеликі дамби, щоб уповільнити течію і збільшити ширину розрізу води. 
3. Поставити додаткові насоси, які додатково закачуватимуть воду в струмок і переганятимуть її по колу. 

Останнім прийомом скористалися в Сеулі — вода у знаменитий струмок Чхонгечхон накачується додатково, щоб він зберігав свою течію. До речі, саме цей проєкт колись надихнув Віктора Білоуса на створення проєкту Хрещатика. Архітектор розповів, як ще у 2000-х роках його батько, від якого він перейняв професію, після візиту до Сеулу привіз із собою буклети з проєктом із відновлення Чхонгечхона — вже тоді Віктор задумав зробити щось схоже і в Києві. І невипадково. 

Історія сеульського Чхонгечхона нагадує долю київського Хрещатика. У далеких 50-х через активне і щільне заселення з обох боків від струмка, канал перетворився на смердючу стічну канаву, що становить біологічну небезпеку. Економічна ситуація у повоєнній країні не дозволяла виділяти величезні кошти на боротьбу за екологічність та будівництво громадських просторів, тому у 1968 році струмок був повністю захований під землю, над ним звели надземну автомобільну трасу. У 2005 році про Чхонгечхон згадали знову, і річище струмка було звільнене, а траса демонтована. 

Тепер на місці траси — величезний громадський простір завдовжки 11 (!!!) кілометрів — майже в 10 разів більший, ніж передбачає проєкт Білоуса та Поломаного! Обійшовся такий проєкт корейцям у 280 мільйонів доларів, натомість тепер став фішкою міста для туристів, місцем для пробіжок та прогулянок сеульців. 

«Головне, щоб була зелена зона, оскільки вона формує людей. І якщо дивитися на візуалізацію, здається, що це дуже дорогий і недосяжний проєкт. Але насправді це не так. Його можна реалізовувати частинами», — коментує Віктор.

Качечки та протести проти каналу в Лейпцигу

Облагоджений простір навколо річки в місті — взагалі не нова ідея, і всі з цим погодяться. Але розкопувати річки, вивільняючи їх із колекторів, можна сказати, — містобудівний тренд! 

Ось, наприклад, кейс із німецького Лейпцигу. Можна назвати його доленосним, адже Лейпциг — місто-побратим Києва. Колись він був відомий своїми каналами, створеними, щоб регулювати наслідки повеней, але протягом 1950-х років понад 3 км каналів сховали у підземні колектори або просто засипали землею. Наприкінці 1980-х у місті народився рух «Новий берег» за відновлення каналів та повернення місту його індивідуальності. До нього входили художники та архітектори, які збирали матеріали, проводили виставки та пояснювали важливість відновлення води у місті. В рамках однієї з акцій на вулицях з'явилися кілочки вздовж колишніх каналів.

У результаті рух отримав загальноміську підтримку і переріс у міський проєкт — у 2000-х почалася безпосередня робота з відновлення каналів на вулицях; нові канали відкривалися кожні 2-3 роки. 

Звичайно, це супроводжувалося хвилею протестів: німці вимагали побудувати паркування для автомобілів або школи, але адміністрація міста твердо стояла на своєму: канали потрібні були не тільки для краси, а ще й для запобігання регулярним повеням у місті. Кому потрібні паркування, якщо всі вони будуть під водою?

Місто не тільки врятувалося від повеней, а й змінилося. Колись промислові будинки переобладнали у скляні офіси, з'явилася нова житлова забудова. Тепер у Лейпцигу є комфортний простір з водою у центрі, додаткові активності, переродження колишніх промислових районів та качечки.

Відновлюють підземні річки й у Гаазі, Нідерланди. Там у колектори вони були закопані в період з 1910 до 1970 року. Проєкт був розроблений жителями міста та місцевими підприємствами за підтримки місцевих спільнот та бізнесів та був представлений у мерії голландському політику та олдермену Будевейну Ревісу.

Пропозиції, що лежать в основі цього безплатного проєкту, змушують нас переосмислити та повірити в те, що архітектори можуть зробити свій внесок у середовище, в якому ми живемо, і що архітектура не є ізольованою сутністю у нашому міському середовищі та міському плануванні; це багато в чому частина нашого повсякденного середовища.

Але не завжди за вдалими прикладами треба бігти так далеко. Проєкт Семена Поломаного з відновлення струмка, ув'язненого в колектор, вже зараз реалізується у Вінниці! Там уже ведуться роботи з відновлення Альтман Скверу — ділянки в історичній частині міста. 

«Знаковим об'єктом скверу протягом попередніх століть була річка Каліча. Історії навколо неї здатні поєднати тему дитинства Альтмана, "Садів" та парку Лазовських. Зрештою, саме річці сквер завдячує своїм існуванням», — сказано в описі проєкту на порталі behance. 

Новий проєкт передбачає вивільнення частини струмка з колектора, збереження старих дерев і водночас побудову нового ландшафту. Семен Поломаний — ландшафтний архітектор, і тому продумав усе до дрібниць: парк буде скомпонований таким чином, щоб вода після дощів не застоювалася, а стікала каскадами, збиралася та зберігалася у підземних колекторах, і пізніше її можна буде використати для поливу. Завдяки дощовим садам та особливому підходу, екосистема буде стійкою, а оновлений сквер послужить функціональним та красивим громадським простором. 

З колектора почали вивільняти й річку Почайна у Києві. «Ув'язнили» її у 30-х роках минулого століття, щоб збудувати станції метро Оболонь та нинішню однойменну з річкою Почайну. У 2016 році Київрада мало не ухвалила детальний план території, який би остаточно поховав історичне річище (між іншим, саме в річці Почайна, за деякими джерелами, князь Володимир хрестив Русь). Згубному рішенню завадили активісти, на чолі яких стояла киянка Аннабелль Моріна, голова ГО «Почайна» — вона буквально боролася за річку, і у 2017 році ділянка річища набула статусу рекреаційної території, а вже цього року — розпочалися роботи з ревіталізації Почайної. 

Передбачається, що річку «дістануть» з колектора та звільнять її від (увага) 900 тонн бетону! Новий парк простягатиметься від проспекту Бандери до парку Наталка. Планують три черги будівництва:

1. перша — від проспекту Бандери до шлюзу неподалік вулиці Вербової;
2. друга — від шлюзу до Набережно-Рибальської вулиці, територія за Блокбастером;
3. третя — безпосередньо дніпровська затока Волковата, де наш парк з'єднається з парком Наталка.

Зараз річку Почайна вивільняють з бетону, Утворюють річище, розчищають берег і прокладають доріжки. Весною висаджуватимуть дерева та чагарники. Проєкт буде реалізовано за кошти з міського бюджету, це коштуватиме Києву 83,5 мільйона гривень. 

Цікавий факт: команду NEXT SPACE architectural team консультували інженери з Сеулу, що ревіталізували річку Чхонгечхон, про яку ви прочитали трохи вище. Саме ті, чий проєкт надихнув автора сміливої ​​ідеї відновлення річки Хрещатик Віктора Білоуса.

Цілком можливо, що за належної підтримки проєкту громадської організації Віктора Білоуса та правильної реакції влади, реалізувати вдасться і проєкт із зеленою зоною на Хрещатику. У такому разі, качечок та чудовий громадський простір отримає і Київ.