У Вознесенську запустили швейні курси для жінок: як це допомогло громаді

У чому проблема?

Сьогодні у Вознесенській громаді, що на Миколаївщині, ВПО становлять 10% населення громади. З понад 3 500 переселенців 2 109 — це жінки працездатного віку, які через війну залишилися без роботи.

За словами Юлії Драгнєвої, керівниці БО "Фонд громади Вознесенська", торішнє дослідження, яке провела організація, виявило, що жінки прагнуть освоювати нові професії через підходи неформальної освіти. Їх цікавлять кулінарія, ІТ-технології, SMM, фотографія, швейна справа, дизайн, хендмейд, бухгалтерія та підприємництво.

Однак, дослідження показало також і важливі перешкоди. А саме необхідність їхати на навчання до іншої громади, довга тривалість та висока вартість навчальних курсів, незручний час проведення занять.

Водночас на місцевому ринку праці відчувалася нестача кваліфікованих працівників, особливо у галузі швейного виробництва.

Яке рішення?

"Фонд громади Вознесенська" вирішив допомогти жінкам з роботою. У 2023 році на базі новоствореного "Центру освіти дорослих" фонд запровадив безкоштовні навчання зі швейної майстерності для переселенок. Проєкт, який триватиме три місяці, направлений на підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації жінок ВПО та жінок з вразливих категорій.

Як це працює?

"Наша громада є центром текстильного виробництва. У нас працюють три швейних фабрики та чотири цехи, в яких відчувається кадровий голод у зв'язку з відтоком колишніх працівниць за кордон через бойові дії. Чинний коледж, що готує майбутніх швачок, має застарілу систему навчання, неякісне обладнання, тривалий процес підготовки швачок (три роки) і переважно розрахований на молодь", — говорить Вікторія Бальцер, членкиня правління БО "Фонд громади Вознесенська".

Отже, в громаді з одного боку відчувалася незадоволена потреба у швачках для локального виробництва, з іншого — бажання з боку жінок, в тому числі жінок ВПО, швидко опанувати нову професію і знайти роботу.

Створення навчальної швейної майстерні почалося з пошуку приміщення. Міська рада запропонувала будівлю колишньої їдальні інтернату, яка потребувала ремонту. Крім того, влада виділила 1 млн грн на ремонтні роботи в частині приміщень.

Наступним кроком стало залучення місцевої викладачки швейної справи, технологині легкої промисловості Тетяни Драч. З нею фахівці фонду спільно розробили базовий курс "Швейна справа" та визначили необхідне обладнання для восьми навчальних місць: вісім швейних машин, одна розпошивальна машина, два оверлоки, парогенератор, великий розкрійний стіл та інше.

"Центр освіти дорослих", на базі якого запустили проєкт, отримав гранти та партнерські внески від семи донорів. Загальна сума залучених коштів склала 5,7 млн гривень.

Програма з підготовки швачок розрахована на три місяці. Фокусується проєкт на багатодітних мамах, жінках з малозабезпечених сімей, одиноких матерях, жінках у декреті, пенсіонерках та ВПО. 

Заявок навчатися крою та шиттю було багато — 10 людей на одне місце. Через це організаторам довелося створювати чергу. Заняття для перших двох груп з курсу "Швейна справа" стартували на початку квітня.

"Дівчата просто на шаленій швидкості увірвалися у навчальний процес. Буквально одразу під пильним керівництвом Тетяни Драч самостійно зшили і пішли додому з своїми першими виробами", — розповідає Вікторія Бальцер.

А вже через два з половиною місяці випускниці і випускники курсів — так, слухачами курсів стали і два молодих чоловіка, які вчилися шити, щоб розвивати власні бренди одягу — представили у якості дипломних робіт пошитий власноруч одяг, який вони передали у місцеву лікарню.

За словами викладачки курсу Тетяни Драч, більшість її учениць до цього ніколи не сиділи за швейними машинками, деякі навіть не знали, де знаходиться педаль. Секрет успіху наставниці та її учениць в неформальному підході до викладання і взагалі до навчального процесу.

"Я не роблю акцент на скрупульозності. Я хочу, щоб дівчата, навіть роблячи помилки, швидше отримали результат. Я, буває, навіть допомагаю їм, аби вони скоріше дошили. І ось коли вони бачать саме готовий виріб (а в процесі новачкам часто складно зрозуміти, що повинно вийти), у них просто очі починають світитися. Вони загоряються — а давайте ще це зробимо і ще те! Насамперед я хочу, щоб дівчата впевнилися у собі, швидше засвоїли, що вони можуть щось, а потім вже поступово вони навчаться всього", — говорить Тетяна Драч.

Пані Тетяна шиє близько 20 років і досі не перестає вчитися. Зі своїми ученицями вона радо ділиться як традиційними професійними прийомами, так і лайфхаками, яких не знайдеш у жодній книжці.

Розкриваючи внутрішній потенціал кожної учасниці програми, Тетяна Драч вчить не лише правилам крою та послідовності виконання технологічних операцій, а і як вибирати потрібні матеріали та інструменти, де знаходити необхідну інформацію. Як правильно доглядати за одягом, а також як мінімізовувати залишки матеріалів після шиття. Допомагає знайти свій індивідуальний стиль роботи і зрозуміти, як саме отримані знання та навички можуть допомогти мати додатковий прибуток.

Викладачка швейної справи підкреслює — важливо й те, що під час навчань слухачки, які до того "рік-два-півтора сиділи вдома, нікого не знаючи у місті", знайомляться одна з одною, налагоджують звʼязки та й просто починають ходити разом на каву.

А це точно працює?

Станом на початок серпня курс "Швейна справа"  опанували дві повноцінні групи. Ще чотири групи закінчують навчання. "Рубрика" розпитала слухачок курсів, що саме їм дало навчання.

Анжела Молчанова переселенка з Дніпра. За освітою жінка лікарка, була в декреті, зараз працює неповний день. Про курси дізналася від знайомих, вирішила спробувати, оскільки має трохи вільного часу і рада провести його з користю.

"На курсах дуже сподобалося, приємна, легка, дружня атмосфера, прекрасна викладачка, яка завжди допоможе і порадить (по шиттю і не тільки), сучасне обладнання. Курси допомагають не лише в професійному плані, але й морально/суспільному, тому що зараз війна і нам всім важко, а там ми вчимось, і заразом трішки відпочиваємо, спілкуємося і відволікаємося", — говорить Анжела.

Закінчивши базову програму, жінка продовжила навчання — пішла вчитися пошиттю дитячого одягу.

Юлія Гузенко працює психологинею в інклюзивно-ресурсному центрі Вознесенська, має понад 10 років педагогічного стажу. На курси пішла, щоб опанувати щось нове.

"Я, яка жодного разу у своєму житті не сиділа за професійною швейною машинкою, отримала масу задоволення — у мене виходить щось робити своїми руками! Дуже тішило, що вироби, які ми виготовляли — спеціальні подушки, адаптивну білизну — передавали в госпіталь. Це дало додаткову мотивацію вчитися. В такі моменти розумієш, що можеш хоч трохи допомогти захисникам", — розповіла Юлія.

Змінювати професію Юлія не планує. Каже, працювати психологом і допомагати людям долати негативні стани у неї поки виходить краще. Але для себе вона отримала чудовий досвід, знання, які вже використовує у своєму житті.

Лариса Карауш не з міста, а з Вознесенського району, вона вчителька у сільській школі. Від початку війни проводить уроки онлайн, що за її словами, дуже важко фізично і психологічно. Шиття для Лариси є розрадою. До того, як піти на курси, вона шила інтуїтивно, не маючи досвіду.

"Я дізналася багато цікавих швацьких секретиків, які допомагають мені тепер творити. Атмосфера на курсі була дуже дружньою. Такий набір підібрався, всі цікаві, з почуттям гумору. Особисто я бігла на ті курси не лише пошити, а й поспілкуватися з людьми. То для мене була і психологічна підтримка, якої я на той момент потребувала. Ми працювали на нереально крутих машинках. Я вперше працювала на оверлоці. Тепер хочу і собі придбати маленький оверлок", — ділиться враженнями Лариса.

Тепер жінка має багато творчих проєктів на майбутнє. Новий досвід допоміг Ларисі не лише морально. Коли в її школі дізналися, що вона закінчила швейні курси, пообіцяли з початку нового навчального року додаткові години для гуртка. Так курси допомогли вчительці отримати додатковий дохід.

Алла Салова з Миколаєва з початком повномасштабного вторгнення мусила покинути свою домівку, улюблену роботу та розпочати довготривале "турне" по Україні, рятуючи свою родину від російських обстрілів.

Алла трохи вміє шити — вона самоучка. Під час карантину навіть пробувала організувати щось на кшталт бізнесу з пошиття масок. Жінка сміється: карантин закінчився і бізнес теж. Її мотивація — пізнання чогось нового, протилежного до основного виду зайнятості, отримання нових вмінь і знову ж таки, знайомство з новими людьми.

Жінка радіє, що на курсах навчилась працювати на професійному обладнанні: освоїла оверлок та розпошивальну машину, професійну праску, удосконалила навички роботи на швейній машинці, закріпила знання правильного розкрою та дізналася ще багато корисних нюансів.

"Дуже вдячна за науку викладачці наших курсів, Тетяні Драч. Вона настільки позитивна, професійна і творча особистість, що цікавим було кожне заняття. Просто топчик, як би сказав мій син. Я ще не вирішила, чи буде це моєю новою професією. Поки знання, які я отримала, я використовую для себе та своєї родини, але впевнена — для когось ці курси дійсно стануть початком чогось нового", — каже Алла Салова.

Кожна з жінок говорить з захватом: неформальні заняття проходили завжди затишно і в дружній атмосфері — наче вдома. Різниці між ученицями і викладачкою не відчувалося. Для багатьох з них вона стала подругою, а для декого навіть і психологом, який вміє делікатно вислухати, втішити й дати пораду.

Для жінок такі навчання стали не тільки професійною освітою, а й натхненням, спілкуванням, згуртуванням та психологічним розвантаження.

Ще більше корисних рішень!

Такі відгуки — це стимул працювати далі, — говорять у БО "Фонд громади Вознесенська". В організації тішаться, що частина випускниць вже знайшла роботу на швейних підприємствах міста. Дехто розпочав власну справу з новою професією.

До проєкту активно долучився і місцевий бізнес, допомагаючи у навчанні, обслуговуванні техніки та працевлаштуванні випускниць та випускників. Продукція, виготовлена під час навчань, передається комунальним підприємствам, створюючи додаткову цінність для громади.

"Центр освіти дорослих", який є яскравим прикладом того, як ініціатива місцевої громади може ефективно вирішувати соціально-економічні проблеми, надає нові можливості для розвитку та інтеграції вразливих груп населення, росте і розвивається. В перспективі створення швейного хабу, в який зможуть прийти попрацювати, поволонтерити або навчитися чомусь новому кожен охочий житель Вознесенська. Крім курсів зі швейної справи, започатковані курси й з інших спеціальностей: пекар, бариста, фотограф, СММник. В перспективі гончарна справа, столярний цех, громадські майстерні. А також розвиток партнерства з іншими громадами для обміну досвідом та ресурсами.

"Мені здається, що цей процес нескінченний, тому що ми бачимо дуже великий запит боку громади, — говорить членкиня правління БО "Фонд громади Вознесенська Вікторія Бальцер. — Скажу більше, навички — це вторинне. Сьогодні ми формуємо нову спільноту з певними цінностями та певною культурою. Це люди, які не бояться пробувати щось нове, не бояться змінюватися. Людей, які вірять, що у них все вийде".