Кривавий бій під Сентянівкою – незакінчена війна батальйону «Донбас»
Хроніка фатальної "вилазки" поблизу селища Кримське Луганської області
Історія добровольчих батальйонів у ЗСУ не скінчилась восени 2014 року з реорганізацією більшості батальйонів територіальної оборони в окремі мотопіхотні. Хоча для "Донбасу" і "Айдару" зробили виняток – вони стали окремими – однак більшість бійців зразка літа 2014 року вирішили продовжити свою службу в бойових підрозділах. І як правило, там вони ставали тією "неспокійної основою" для активних дій в умовах позиційної війни.
Місце бою
Яскравий приклад – бій 23 листопада 2017 року під Сентянівкою (до 2016 – Фрунзе). Хоча в цілому він був невдалим, проте дуже яскраво висвітлює роль добровольців у "дивній війні".
Бахмутська траса (офіційна назва – траса Лисичанськ-Луганськ) після важких боїв осені 2014-го залишалася однією з найбільш "гарячих точок" на Донбасі. Тут постійно відбувалися бої місцевого значення. За три роки склалася відносно стабільна лінія фронту і кожна сторона намагалася взяти під контроль так звану "сіру зону". Як правило, це були кинуті через брак особового складу позиції спостережних пунктів по обидві сторони дороги.
І ось вранці 23 листопада 2017 року для взяття одного з таких спостережних пунктів супротивника вирушила штурмова група 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Вона складалася з бійців 3-ої роти – в основному колишніх добровольців батальйону «Донбас».
Що сталося далі – достеменно невідомо, тому я хотів би привести власну реконструкцію події, засновану на вивченні джерел – як з нашого, так і з ворожого боку. Однак я не претендую на повну достовірність з огляду на те, що дані джерел дуже різняться. Наприклад, зі зрозумілих причин офіційно наші військові повністю відкидають версію з вилазкою в "сіру зону" за нашою ініціативою.
Отже, початок був досить вдалим – група непоміченою змогла перетнути Бахмутку і зайняти передові окопи і бліндаж противника. Однак при просуванні далі один з бійців ВСУ (за деякими даними – командир групи старший лейтенант Тюменцев) підірвався на розтяжці, виготовленої з гранати РГД-5.
Це послужило сигналом до висування чергової групи бойовиків, які вступили в бій з групою, яка відходила з пораненим. В результаті загинув і поранений і ще троє бійців.
Для того, щоб витягнути тіла загиблих в бій була кинута ще одна група. Однак вона потрапила в засідку, була відрізана вогнем двох кулеметів. Один боєць – прикомандирований з 203-ї навчальної авіаційної бригади ЗСУ молодший сержант Роман Фурсов – потрапив в оточення і на наступний день пораненим був захоплений в полон.
Сюжет "Військового телебачення":
Ще двоє бійців змогли відійти. За словами офіцера з 58 омпбр на ім'я Сергій: "Двоє вийшли, молодці хлопці, зорієнтувалися в ситуації. Вони діяли професійно, прийняли там локальний бій, замінували навколо себе підходи, замінували "Муху" там. І це вдалося – вона підірвалася, коли їх там хотіли добити, вважаючи полоненими. Потім замінували повторно, і ще один був [бойовик] вбитий. Просиділи до ранку наступного дня, 24 листопада. Зорієнтувалися в ротації тієї групи, яку "сепари" поставили, щоб добивали всіх, хто буде підходити для допомоги пораненим. Додумалися дочекатися ротації – і в той момент чкурнули до траси і вийшли на наш спостережний пункт. Вийшли пораненими".
Момент передачі загиблих
Деякі обставини боєзіткнення досі не зовсім зрозумілі, багато чого міг би розповісти той же Роман Фурсов, але, на жаль, його інтерв'ю автору не зустрічалось у відкритих джерелах.
Таким чином, локальна вилазка коштувала 58-мій мотопіхотній бригаді 4 загиблих, 3 поранених і одного полоненого (дуже швидко обміняний).
Загинули:
– старший лейтенант Олександр Тюменцев («Тюмень») (1978 р.н.). Жив в місті Лубни Полтавської області. Призваний на військову службу за мобілізацією у серпні 2014 року. Воював у складі 831-ї окремої бригади тактичної авіації. Демобілізований влітку 2015 року. З травня 2017 року проходив військову службу за контрактом у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді. Залишилась мати, донька та син.
– молодший сержант Денис Кривенко («Ніндзя») (1981 р.н.). 2014 року пішов на війну добровольцем, воював у складі батальйону спеціального призначення "Донбас" Національної гвардії України, у 2017 році перейшов у 16-й окремий мотопіхотний батальйон 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Залишилась дружина та троє дітей.
– солдат Сергій Шевченко («Шева») (1974 р.н.). З початку війни пішов добровольцем на фронт. Спочатку служив у 1-му батальйоні 92-ї окремої механізованої бригади, потім – у батальйоні спеціального призначення "Донбас" Національної гвардії України. У 2017 році перейшов у 16-й окремий мотопіхотний батальйон 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Залишилася мати, брат, дружина і троє дітей.
Загиблий у тому бою сержант Олександр Сухінін
– сержант Олександр Сухінін («Баня») (1972 р.н.). Родом з Макіївки. У 2014-2015 рр. воював у складі батальйону спеціального призначення "Донбас" Національної гвардії України, 2016-го – у складі Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", з 2017-го – у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Залишились дружина, дочка та син.
25 листопада тіла загиблих бойовики за посередництва представників місії ОБСЄ передали на мосту в районі міста Щастя.
