Говорили про корупцію, польоти, уміння ризикувати та перспективи Житомирщини — а там є, чому здивувати!
З Леонідом Крігером ми зустрілися двічі й у двох різних місцях — на території його екологічної котельні, де неперероблюване сміття перетворюють на енергію, і на справжньому аеродромі — шум двигунів і свист від вітру в вухах додавалися. Але і цього було мало, щоб обговорити все, колишньому військовому льотчику і відомому житомирському підприємцеві, власнику та засновнику котлозаводу «Крігер» є чим поділитися. Ми ж поговорили про його екологічні ініціативи, як стати пілотом в Україні, про створення міжнародного аеропорту в Житомирі, про благодійництво та правила життя. Що з цього вийшло — читайте в інтерв'ю.
— На котельні «Крігер» в Житомирі сміття перетворюють на енергію, якої вистачає для опалення цілої обласної лікарні. Розкажіть, як ви прийшли до такого рішення і як це працює? Це ж інноваційна установка.
— Наше обладнання здатне працювати на РДФ — відсортованих твердих побутових відходах, які йдуть в суміші з тріскою в пропорції 25/75. Але надалі ми плануємо перейти на пропорції 50/50. Теплотворна можливість РДФ — 4,5 мегаджоуля, а звичайна тріска дає 2 мегаджоулі. Вдумайтеся, яка велика ефективність. І на сьогодні така котельня здатна забезпечити тепловою енергією 25 тисяч квадратних метрів житла або, наприклад, навчальних, лікарняних установ.
Ми займаємося цим проєктом активно з 2014 року. Застосування РДФ як палива — унікально для України й всього простору СНД. В Європі та Україні утилізація неперероблюваного сміття — це величезна проблема. Утилізація РДФ з отриманням з цих відходів енергії — це відповідь на неї. Одна така котельня може утилізувати 8 тисяч тонн сміття на рік.
До того ж це рішення забруднення навколишнього середовища. В Україні якраз проходять зміни в законодавстві: РДФ визнають одним з видів палива. Це означає, що можна буде почати процес заміщення РДФ-ом вугілля і газу, які негативно впливають на стан навколишнього середовища. А наша установка ще й не забруднює повітря — з труб завдяки системі фільтрації виходить чиста пара.
Так ззовні виглядає котельня, що працює на РДФ та відходах лісоперероблювальної галузі, у Житомирі
— Це великий і дорогий проєкт, що мотивує Вас займатися саме цим?
— Щодо екології все не від влади вже залежить, від нас самих. Як ми до цього ставимося. Якщо ми хочемо мати чисту екологію і розібратися зі звалищами, треба багато чого зробити, але одна з ланок у цьому всьому процесі — це котлозавод «Крігер» і ось такі установки. Наприклад, спочатку необхідно сформувати звичку й інфраструктуру сортування сміття. Поки в Житомирі немає власного сортувального заводу, і РДФ привозять на котельню з Іллінців Вінницької області. Там такій співпраці раді — адже інакше такий продукт сортування, як РДФ, просто ніде утилізувати екологічно.
Україна здатна сама забезпечити себе альтернативними джерелами енергії — і це не такі шалені гроші, про які нам розповідають представники інших держав.
— Ви також переробляє тут медичні, в тому числі «Коронавірусні», відходи. З якими темпами?
— На сьогодні медустанови Житомирської області виробляють до тисячі тонн медвідходів, які раніше ховали звичайним способом: вивезенням на смітник, або ж такі відходи розчинялися по фірмах, які мали ліцензії, але реально установок для утилізації дуже мало в Україні. Наша установка ж переробляє на годину 170 кг медвідходів. Водночас з дотриманням екологічних норм і виробництвом енергії. Сьогодні ми приймаємо медичні відходи з лікарень на території Житомирської області, але готові приймати й з усієї України.
— Наскільки важко отримувати ліцензії для роботи такої котельні?
— Практично неможливо. Перше — це корупція. Друге — низький рівень підготовки. Нині вертикаль влади знаходиться в стані повного розбалансування. Багато законодавчих актів помінялися, взаємини помінялися. Під час заміни міністрів, кожен новий міністр вбудовує нову вертикаль, нові взаємини. Узагалі ж, це корупція. І фахівці середньої ланки в цьому всьому шукають свій інтерес. До того ж різночитання документів дозволяє цим фахівцям придумувати різні варіації й з цього виставляти певні платіжки різного рівня.
— Неофіційні?
— Звісно. Тому що вони нам пропонують сервіс за великі гроші, і ми не стикаємося з бюрократією. Як тільки не йдеш їхнім шляхом, то відразу виникають питання.
— Ви б хотіли назвати конкретні прізвища зі служб, які так роблять?
— Ось у нас останній найсерйозніший випадок — це колишня структура санепідемстанції.
— Житомирської області?
— Ні, центральна.
— Як Ви взагалі прийшли до того, що стали займатися екологічними питаннями?
— Я прийшов в бізнес 1994 року, і 2000-го я купив завод хлібопекарського і харчового обладнання. Цей завод ніколи не випускав котли.
Тоді вже почалася розмова про те, що нафта і газ дорожчатимуть. Під час розвалу системи СРСР, коли з обороту вийшли гроші, то продовжувати газові труби або нарощувати обсяги газифікації стало неактуально і затратно.
А країна ж розвивається, і в ті місця, де немає газу, була потрібна альтернатива. І звідти прийшла ідея котлобудування, що працює на альтернативних джерелах енергії.
Далі, коли вже почали займатися промисловими котлами, стало питання – альтернатива плюс екологія.
— Котли заводу «Крігер» стоять навіть в Чорнобилі.
— Так, стоїть котел, який обігріває практично весь Чорнобиль і забезпечує гарячою водою. Там теж планується більш серйозний розвиток цієї теми, щоб дати людям можливість грітися на альтернативному паливі.
— Яку частку ринку займає зараз компанія «Крігер» саме на ринку котлів?
— Немає такої аналітики, тому що, як правило, ці питання концентруються в Міністерстві економіки. Ми не знаємо. Ми просто випустили більше 3-х тисяч котлів великої потужності, починаючи з 2000 року.
Леонід Крігер
До того ж ми експортуємо наші котли в Європу і в Англію. Раніше експортували до Франції та Бельгії, зараз переважно тільки в Англію.
— Ви прийшли в бізнес після війни, вірно?
— Я прийшов в бізнес, коли звільнився з армії в 1994 році. Шлях мій був від військового пілота, війни в Афганістані, участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Після всього цього і займаюся машинобудуванням, котлобудуванням.
— Але небо і польоти не залишили в минулому?
— Як є, ви ж на аеродромі, а не на заводі (інтерв'ю відбувається на приватному аеродромі «Авіатик» Леоніда Крігера, — ред.). Тут душа і серце.
— Тобто льотчик — покликання, яке залишається на все життя?
— Є льотчики, які літали, щоб заробляти на цій професії. Тобто це професія для заробляння грошей, яка могла в собі поєднувати улюблену роботу і за це отримання доходу. Я так відлітав 20 років, а 23 роки, що залишилися, я працюю, щоб літати. Це трошки інше. Це затратна частина, хобі.
— А розвивати як бізнес-напрямок плануєте?
— Планую. У міжнародний аеропорт, який я планую скоро зробити в Житомирі, потрібні системні вкладення, тому що все потрібно сертифікувати та увідповіднювати з правилами безпеки. Це починає перетворюватися в більш суворе і регламентоване захоплення.
— Свою льотну школу не плануєте відкривати?
— Школи тут є дві. Моє завдання — створити їм умови для комфортного перебування і роботи.
— Ви підтримуєте щорічний авіаційний фестиваль імені Корольова в Житомирі. Чи пов'язано це якось з Вашим баченням міста в цілому?
— Житомир історично завжди був авіаційним містом. У Велику вітчизняну війну аеродром був саме тут. Потім у нас побудувався Озерне, це аеродром для бомбардувальників і винищувачів. І зараз він є одним з чинних аеродромів ВПС України.
А ще тут народився Корольов, і є історична пам'ять, аеропорт імені Сергія Корольова. Зліт, який я роблю вже 14 років, теж названий його ім'ям.
Зараз вже чітко взятий вектор на відкриття міжнародного аеропорту, і найближчим часом це відбудеться. Важливо, що поруч з цим аеропортом місто і область планують зробити серйозний інноваційний індустріальний парк. Це дасть певний інноваційний поштовх. І в планах розширити ім'я Сергія Корольова на всю туристичну галузь. Люди, які приїхали в Україну, повинні розуміти, що Житомир представляє аерокосмічну галузь і музей Сергія Корольова.
— Це питання найближчої перспективи?
— Це питання повністю здійснюється. Ось зараз розроблялася концепція і вже переходимо до фази отримання земельних ресурсів на цю подію. Тобто на аеропорт міжнародного значення й індустріальні парки. Найближчим часом має вирішитися питання з фінансуванням, подовженням смуги, розширенням роботи.
— Як пандемія впливає на ці плани?
— Пандемія, звичайно, наклала певний відбиток, тому що проходження документів навіть з сертифікації аеропорту цього подовжилося в рази. Оборот людей, які бажають просто політати на легкомоторних літаках, пандемія теж зупинила, бо контакт обличчя до обличчя неминучий. У польоті в масці ви ж не будете літати. А дистанцію зберігати складно.
Пандемія наклала відбиток на всі галузі, а на авіацію особливо. Величезні втрати несуть світові компанії, American Airlines, Ганза, французькі авіалінії, Емірати. Це велика біда.
— А як щодо маленьких, приватних літаків?
— Водночас дійсно, розворушився й ожив ринок продажів дрібних літаків. І популяризація професії приватний пілот космічно злітає. Всі льотні школи завантажені. І в кожній школі близько 20-40 курсантів.
— Складно в Україні вивчитися на пілота?
— Вже ні. В Україні близько десяти льотних шкіл. У Житомирі дві льотні школи. Школа «Вулкан» — нова, має нові літаки. А друга українська школа пілотів базується тут на нашому аеродромі («Авіатик», — ред.).
— Скільки потрібно вчитися на пілота?
— Щоб полетіти, потрібно, як мінімум, 3 місяці вчитися в наземній підготовці, а льотна підготовка — це мінімум 4 місяці. 7-12 місяців потрібно присвятити цьому навчанню, щоб піднятися самостійно в повітря. Тобто зробити соло-політ.
— Чимало і трагічних випадків приватного пілотування — як ексміністр Тарас Кутовий, який розбився на вертольоті на Полтавщині. З чим, думаєте, це пов'язано?
— Це процес підготовки випускника не на належному рівні. Завжди ми хочемо навчити людину літати. Але треба розуміти межі того, кого навчають, його можливостей, його досвід. Це перше.
А друге — ще у людей залишається думка, що літак або вертоліт — це засіб пересування. Так, це засіб пересування, але він не допускає помилок. Ціна помилки коротшає. Якщо на автомобільному транспорті це умовно якісь десяті секунди, 9, 8, 15 секунд, але на літальному апараті ціна помилки — 1,5 секунди.
— І все ж навіть у досвідчених пілотів трапляється різне. У Вас бувають ризикові ситуації?
— Часто екстремальні траплялися.
— А скільки разів?
—У моєму житті було 5 авіаційних інцидентів, що межують з серйозними наслідками.
— Ви говорите не про військову службу?
— В цивільній, аматорській авіації.
— Не виникало бажання зупинитися після такого?
— Це спосіб життя. Якщо ви, умовно, лікар і пішли на пенсію, ви ніколи не залишите свою справу, ви все одно будете діагностувати, будете розуміти, намагатися допомагати. Те ж саме і професія льотчика, вона така ж, як і у лікаря. Єдине, що у лікаря діапазон застосування ширше. Він може бути не на посаді, але буде знати й зможе підказати, як вчинити, які обмеження ввести. А льотчику обов'язково потрібен інструмент. Інструмент — це у мене аеродром і мої літальні апарати.
— Якщо ми говоримо про приватне пілотування і популяризацію цієї професії, скільки коштує освоїти таку справу?
— Щоб сьогодні стати льотчиком літака, це бюджет в районі 9-10 тисяч доларів на весь процес.
— А скільки коштує один виліт?
— Все залежить від типу літального апарату, палива та інших параметрів. Легкомоторний літак за годину польоту бере 17-18 літрів автомобільного бензину. Якщо це робиться благодійно з боку власника літального апарату або самого льотчика, ну, вважайте, що каністра бензину — це година польоту. А якщо переводити це в гроші, то середня ціна години польоту на легкомоторному літаку — в районі 120 доларів.
— Як Ви оцінюєте рентабельність проєкту міжнародного аеропорту, враховуючи, наприклад, пандемію?
— Ви знаєте, тут більше грає роль захопленість. А під час пандемії — і поготів. Як ви, припустимо оціните рентабельність стайні? Це більше хобі. Вкладені інвестиції не повернуться ніколи.
— А є якісь перспективи? Можливо, залучення великих перевізників планується?
— Просто зараз набирає обертів оренда приватних пілотів, які можуть виконати чартерний рейс. Як це працює? Ось мій літак, мій час, я тебе відвезу туди-то. Ціна питання — в залежності від взаємовідносин пілота і замовника. Це бізнес. Запит на ринку вже є — люди хочуть мати чартерні польоти на невеликих літаках.
— А як щодо переговорів з авіакомпаніями, лоукостерами, для внутрішнього або міжнародного пасажирського сполучення?
— Не планується. Це велика авіація, і вона не передбачає підвезення до авіаційного судну і до аеродрому малої авіації.
Розширюватися на велику авіацію немає сенсу за визначенням — мій основний бізнес — все-таки котлобудування. Одне із захоплень — це авіаційний клуб, тому будемо розвивати малу авіацію, розвивати Житомир як Мекку малої авіації і як Мекку туристичну, пов'язану з історією аерокосмонавтики через Корольова. Ось такий тренд.
— Це літо та осінь стали часом жахливих лісових пожеж у Житомирській області. Ви добровільно активно допомагали справлятися з цією бідою, вірно?
— Ми патрулюємо і забезпечуємо моніторинг лісів. З цим ми допомагаємо на безоплатній основі. Тоді ми літали маршрутами, позначали точки горіння і повідомляли про це.
— Виходить, мала авіація — дуже важливий компонент в таких умовах?
— Звісно. Тільки з літака можна побачити та проінформувати про масштаби, швидкості розмноження цієї пожежі й точні координати.
Це дуже важливо, тому що з землі зрозуміти місце горіння та оцінити площу складно. А з повітря це набагато простіше.
— Зараз Ви берете активну участь і в нормотворчій роботі нардепів і виконавчої влади з питання лісових пожеж. Яку позицію Ви відстоюєте? Як запобігти таким трагедіям?
— Потрібно міняти системні підходи. Звичайно, все зав'язано на працівниках лісу. Це їх завдання — розробляти заходи щодо зменшення можливості загоряння.
Друга позиція — це ДСНС (Державна служба надзвичайних ситуацій, — ред.). Це їх завдання створювати прецеденти та контролювати робочий процес для лісників. Тут спільна відповідальність — спочатку одні недопрацьовують, а потім інші ліквідують. Тому програми повинні розроблятися спільно.
І, звісно, підключення науки, яка може дати вдвічі більше інструментів, щоб запобігти, відстежити та запрограмувати заходи щодо зменшення ймовірності цієї події.
— А підключення малої авіації тут має сенс?
— Коли виникають масштабні події, то залучати нас можна — є готові пілоти, взаємини між службами. І ми можемо надати точкове розв'язання цієї проблеми.
Хоча лісники, лісова промисловість повинна мати свій авіаційний флот хоча б невеликий, який міг би координувати та виконувати патрульно-аналітичні польоти.
— Після участі в ліквідації надзвичайної ситуації в Житомирській області в цьому році, Ви розумієте, яке технічне забезпечення зараз у ДСНС? Чому Вам довелося давати літаки? Адже це справа держави, а не Вас, залучених на безоплатній основі.
— Забезпечення ДСНС було на нулі. У них забрали всю авіацію, і не було грошей не те що на придбання техніки, а на проведення профілактичних заходів, аналітичних польотів.
Це поки безвихідь. Рішення допомогти було доброю волею наших членів клубу, зокрема й мене. У справі надзвичайних подій найважливіше — територіальність. У нас на сьогодні найбільша область — мільйон гектарів лісу, і ми найближча точка, де є сьогодні якийсь механізм залучення малої авіації.
— Ваші правила життя, топ-3?
— Основний принцип мого життя — максимальне задоволення на одиницю часу. Це перше.
Друге. Найбільші труднощі — вони в нашому майбутньому, тому що ми себе постійно мучимо, шукаємо рішення, шляхи, а реально це трохи ускладнює життя.
Третє, найправильніше, напевно: я ніколи нічого не ідеалізую. Я ставлю завдання і насолоджуюся шляхом досягнення цієї мети. Мета не може бути ідеальна. Обрана мета — це просто маршрут, а маршрут треба робити красиво.
— Яка Ваша мета?
— Моя мета — жити смачно і довго.
— Раніше Ви говорили «У боротьбі народжується сила»
—Це слоган військових вертолітників.
— Виходить, можна жити з задоволенням, але в боротьбі? Як це?
— Найважливіше — це процес. Мудрість грецька: «Не проблема те, що відбувається навколо нас, а проблема — як ми до цього ставимося». Все, що відбувається з людиною — це наслідок його завантаженості і яскравості проживання. Чим людина більше робить подій, тим частіше вона може помилитися. Тому аварійність складається з кількості часу в польоті. Так і в житті. Чим більше робиш — тим більше ризиків.
Фото Євгена Єщенка, "Рубрика"
Дивіться також відеорепортаж Екорубрики, як на Житомирщині сміття і "коронавірусні відходи" перетворюють на енергію.
Цією нагородою було відзначено українське громадянське суспільство “за його відважну діяльність в часи війни” 20-22… Читати більше
Сергій Каліцун з Васильківської громади, що на Київщині. Своє поранення, яке призвело до ампутації ноги,… Читати більше
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.