Коли реставрація неможлива: чи збереже українську культурну спадщину консервація пам’яток?

У чому проблема?

За час повномасштабного вторгнення росіяни пошкодили або повністю зруйнували 1062 пам'ятки культурної спадщини. Такі цифри озвучувало Міністерство культури та інформаційної політики у квітні цього року. Водночас ще до початку повномасштабного вторгнення майже третина пам'яток знаходилась в аварійному стані.

"У нас сьогодні 30% пам'яток перебувають фактично в аварійному стані — це, як правило, фортифікаційні замкові палаци й комплекси. Але частково проблема ще й у тому, що немає власників таких пам'яток. І це теж закладено в законодавчі зміни, які ми пропонуємо", — заявляла у 2021 році тогочасна заступниця міністра культури Світлана Фоменко.

Тобто ситуація зі збереженням культурної та історичної спадщини була доволі складна і раніше. Чималій кількості пам'яток необхідна була реставрація, а грошей на це завжди не вистачало. І зараз ситуація з фінансуванням тільки погіршилась, але зберігати свою культуру та історію все одно треба.

Яке рішення?

Тріщини, провалені стіни, оздоблення, що втратило свою форму, чи інші дефекти на пам'ятці свідчить, що вона починає руйнуватись. Тоді їй стає необхідна реставрація чи консервація. За звичайних умов варто було б говорити саме про перше. Але наразі таких фінансових можливостей в України часто немає.

Тож "Рубрика" поспілкувалась з директоркою ТОВ "Реставраційно-технологічний центр" та  сертифікованою технологинею-реставраторкою Алісою Святиною, щоб з'ясувати, чи може консервація пам'яток бути тим рішенням, що допоможе зберегти їх в умовах війни.

Як це працює?

Говорячи про захист культурної спадщини, важливо розрізняти "консервацію" та "реставрацію" пам'яток. Перше — це тимчасове рішення, яке дозволяє зупинити руйнацію об'єкта та зберегти його поточний стан.

"Ціль консерваційних робіт — призупинити процеси деструкції об'єкта на певний час та зафіксувати його технічний стан до початку виконання ремонтно-реставраційних робіт в більш глобальному своєму розумінні", — пояснює експертка Аліса Святина.

Натомість реставрація передбачає набагато більший спектр робіт, мета яких — відновити пам'ятку. Зокрема до цього спектра входить і консервація. За нормальних умов її виконують на час розробки науково-проєктної документації. Але в умовах обмежених ресурсів саме консервація може стати довготривалішим рішенням.

Завдяки їй ми можемо відтермінувати реставрацію пам'яток культурної спадщини на декілька років. Але весь цей час вони не продовжуватимуть руйнуватись, а зберігатимуться в одному стані. Це дозволить зменшити обсяг реставраційних робіт в майбутньому.

Експертка пояснює відмінність цих процесів на прикладі такого матеріалу як камінь. Щоб законсервувати його, необхідно лише розчистити його, укріпити та захистити від опадів. Саме це дозволить зафіксувати технічний  стан  об'єкта й уповільнюють його руйнацію на певний визначений час.

Натомість за реставрації каменю обсяг та характер робіт буде значно більший. Також метою буде відновити оригінальний вигляд матеріалу. Для цього можуть виконувати репрофілювання каменю, тобто заповнять його сколи та вибоїни, а потім можуть тонувати його поверхні.

Ця різниця зокрема впливає на швидкість розробки проєктів консервації та реставрації. Перший зробити швидше — через менший зміст проєкту. Залежно від складності робіт розробка триватиме від трьох місяців.

В той час як реставрація потребує більшого переліку проєктної документації — від 9-12 томів. А час розробки може сягати від 4-6 місяців, і це не враховуючи місяця, щоб погодити проєкт, та ще одного, щоб пройти будівельну експертизу. Також необхідно залучати більше вузькоспеціалізованих фахівців.

"У реалізації те ж саме — консервація виконується швидко, реставрація може продовжуватись роками, інколи десятиріччям", — говорить експертка.

Проте основна причина, чому зараз варто говорити саме про консервацію — вартість робіт. Такий варіант буде дешевшим і не тільки через характер робіт, але й через меншу кількість необхідних документів. Проєкти консервації дешевші за проєкти реставрації, бо до них ставлять спрощені вимоги.

"Оскільки консервація — це обмежені прості види робіт, то і вартість її буде меншою в порівнянні з повноцінною класичною реставрацією у своїй реалізації.  Консервація — це дешевший та швидший вид робіт, але з короткостроковим ефектом", — наголошує Аліса Святина.

Як наслідок, час експлуатації об'єкта після реставрації становить понад 10 років. Натомість консерваційні роботи виконують на період від 3 до 5 років. І хоча ця цифра значно менша, вона може зупинити руйнацію пам'яток на час воєнних дій. Але після їхнього закінчення обов'язково має бути й реставрація.

На цьому наголошує й експертка Аліса Святина. Вона говорить, що в умовах обмеженого фінансування консервація краще, ніж взагалі нічого. Утім, навіть так — пізніше реставрація має бути обовʼязково.

Пані Аліса також посилається на українське законодавство, де зазначено, що консерваційні роботи на пам'ятці повинні забезпечувати безпечну експлуатацію пам'ятки лише на період, необхідний для виконання науководослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації та виконання ремонтно-реставраційних робіт.

"Наразі консервації потребують всі памʼятки, які зазнали руйнувань від війни. Але не просто консервацію, а проведення першочергових протиаварійних та консерваційних робіт за умов безпечного перебування фахівців на території пам'яток та відсутності активних бойових дій поблизу", — підсумовує Аліса Святина.