Окуповані території: як визначати колаборантів і як повертати дітей? 

У столиці відбувся дводенний відкритий діалог про те, що відбувається на окупованих територіях і як допомогти тамтешнім людям. Конференцію організувала "Українська Волонтерська Служба" в межах програми "Близькі". Правозахисники, представники влади, люди, які мали досвід полону та окупації, громадські діячі та волонтери, які допомагають людям виживати в окупації й рятуватися з неї, спільно напрацьовували дієві рішення і шукали компроміси щодо болючих питань. "Рубрика" побувала на заході й розповідає про них.

У чому проблема?

Перебування в окупації — суцільна велика проблема. Затримання, обшуки, перевірки на лояльність російському режиму, примусова паспортизація, утримання у фільтраційних таборах, примушення до служби, інформаційна пропаганда і переписування історії, дефіцит ліків та товарів — це неповний список того свавілля, з яким стикалися мешканці тимчасово окупованих територій (ТОТ) у другому півріччі 2023 року, за даними Центру національного спротиву. Станом на початок 2024 року на цих територіях систематично порушують права людей.

При цьому жителі неокупованих територій здебільшого не мають хоч якоїсь достовірної інформації про події на ТОТ і тому можуть ставати вразливими до упереджень та російської дезінформації.

Крім того, на рівні всього суспільства не проговорене питання, кого вважати й кого не вважати колаборантами. Є відповідна нова стаття в Кримінальному кодексі України (111-1 КК), яка передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм, але до неї також є питання.

Час перебування в окупації також є величезним викликом, особливо для нового покоління, яке народилося й росте в просторі несвободи. 

Яке рішення?

Дводенна Національна конференція щодо тимчасово окупованих територій — це можливість для відвертого діалогу за участі зокрема й тих, хто має вплив на ухвалення рішень, а найбільше — тих, хто безпосередньо контактує й допомагає жителям в окупації або ж зазнав такого досвіду.

Результатом панельних дискусій і роботи в групах на тему відбудови довіри на тимчасово окупованих територіях стали пропозиції до органів влади та поради для всіх громадян.

Як це працює?

Учасники дискусійної панелі, на якій порушували тему дітей в окупації, зійшлися на думці: час працює проти нас. 

Навіть дуже свідомі та україноцентричні діти не можуть, роками перебуваючи у викривленому інформаційному просторі, опиратися тиску російських наративів.

Народний депутат України Роман Грищук поділився міркуваннями, які виникли під час роботи з експертами на тему відновлення освіти на окупованих територіях.

"Є діти, які вже зараз у дев'ятих класах російської школи й жодного уроку не відвідували в українській школі. Діти, які повністю виросли в російському середовищі. Аналізуючи російські освітні стандарти, ми ставили собі ціль зрозуміти, яка різниця в освітніх програмах, щоб у випадку деокупації мати уявлення, що можна перезарахувати, який українознавчий компонент додати. Так от: цей підхід не працює", — зазначив нардеп.

Роман Грищук каже: "Завдання системи освіти росії — не навчити, а змінити ідентичність".

З дітьми, які перебували роками в окупаційному просторі, треба буде працювати комплексно. Потрібно буде докласти зусиль на рівні родин, зазначив нардеп.

Але хороша новина, на його думку, в тому, що під час деокупації всі ідейні прихильники "русского міра" виїдуть разом з окупантами, а решта людей буде лояльною до повернення українського простору.

Роман Грищук нагадав: "Люди дуже адаптивні істоти: вони дуже швидко можуть змінювати під впливом обставин свої думки".

Але продумується і конкретне рішення для дітей в окупації. Парламентар повідомив, що зараз на базі "Міжнародної української школи" розробляють систему навчання для дітей з окупованих територій — екстернатну дистанційну асинхронну — безпечну для них.

"Там вони зможуть, по-перше, отримати українознавчий компонент. А по-друге, поспілкуватися з кимось не з цих територій, отримати ментора, це надважливо. Ми маємо як держава створити такий інструмент", — зазначив Роман Грищук.

Таміла Ташева, Постійна Представниця Президента України в Автономній Республіці Крим, розповіла про вкрай складну ситуацію з доступом держави навіть до інформації про українських політичних в'язнів та цивільних заручників, не те що до реальної допомоги у їх звільненні. 

З початком повномасштабної війни українські консули припинили роботу в рф і тепер до наших в'язнів просто немає кому прийти. 

"російська федерація не дала погодження на те, щоб одна з держав, яка виявила таке бажання, могла надавати замість України консульські послуги. Тому це величезна проблема", — наголосила Таміла Ташева.

Вона окреслила можливості нашої держави в цій ситуації: 

• соціальна, юридична допомога самій родині політичного в'язня або цивільного заручника, 
• міжнародний розголос і тиск на російську федерацію.

Пані Таміла пояснила: "Принаймні це дає можливості захисту вже в місцях позбавлення свободи, щоб людину не катували. На жаль, у держави набагато менше можливостей для такої допомоги, і саме волонтерські громадські організації через мережування, в тому числі навіть на території російської федерації, через неформальні зв'язки можуть щось дізнаватися щодо наших людей".

При цьому Таміла Ташева акцентувала: усі мають бути свідомими, що будь-яка публічна інформація — небезпечна. Нині не може бути жодних інтерв'ю про партизанський рух чи подібні теми.

Постійна Представниця Президента України в Автономній Республіці Крим акцентувала на ще одному доступному кожному з нас способі допомоги людям на окупованих територіях: "Не вірити в російські ІПСО про окуповані території".

"Насправді в Криму є люди, які не змирилися з окупацією, в Донецьку є люди, які готові боротися. І навіть якщо це одна людина в Донецьку, ми маємо максимально допомагати, бо це справедливість", — переконана Таміла Ташева.

Вона додала: "Люди виживають там, і ми маємо це пам'ятати. І говорити про те, що вони хочуть спільного з нами майбутнього, а не про те, що їм взагалі все це вже не цікаво".

Учасниця іншої дискусійної панелі Ганна Мамонова, журналістка та документаторка воєнних злочинів проєкту "Свідчить Україна — The Reckoning Project", також нагадала: на окупованих територіях немає зв'язку. Комунікація для цих людей — це небезпека. Ясна річ, це впливає на те, яку інформацію звідти ми можемо отримувати.

У контексті підтримання зв'язку людьми, які опинилися в окупації, міський голова нині окупованого Скадовська Олександр Яковлєв висловився проти припинення пенсійних виплат людям та ТОТ.

Так, вони не можуть скористатися цими коштами, але так в них залишається відчуття, що українська держава не перестає про них дбати, вважає Олександр Яковлєв. 

Діна Уріх, голова відділу прямої допомоги Helping to Leave — ініціативи, яка з початку повномасштабного вторгнення допомагає виїжджати з окупованих територій, розповіла:

"Зараз ми отримуємо десь 350 запитів на місяць від людей на повернення до підконтрольних Україні територій. Це дуже-дуже різні люди, які хочуть виїхати, але не можуть з різних причин".

Зокрема це люди з різними захворюваннями, дуже багато маломобільних людей поважного віку, яким потрібен догляд. Багато людей не можуть виїхати через певні обставини або тому, що вони дуже налякані. Також певна частина людей не може виїхати через заборону на це окупаційної влади.

Як і Таміла Ташева, Діна Уріх запропонувала цілком доступне рішення: допомагати людям, які повертаються з окупації, коли вони вже перебувають на підконтрольній Україні території.

"Ми знаємо, що в окупації певний інформаційний вакуум. Одна з найголовніших ідей, яку транслює російська пропаганда: «Україна про вас забула, ви нікому не потрібні». Але люди, які були в окупації й потім вирішили виїхати, розповідають тим, хто залишився в окупації, як їх зустрічають тут, яку підтримку вони можуть отримати від держави, від суспільства, від громадської організації, що вони відчувають", — перерахувала пані Діна.

Вона переконана, що цей канал зв'язку має неймовірний вплив.

Один з представників волонтерської спільноти, херсонець, який пережив окупацію, Нахмет Ісмаілов наголосив, що держава у виробленні своєї політики щодо окупованих територій має комунікувати з людьми, які реально пережили окупацію і полон, тож зможуть надати інформацію про те, під яким тиском перебувають там люди.

Олександра Романцова, правозахисниця, виконавча директорка "Центру громадянських свобод", дала дві дуже конкретні поради, як кожен може допомогти вже зараз:

1. допомагати родичам полонених українців;
2. надавати розголосу справі кожного цивільного заручника і політичного в'язня росії. Друге правило не поширюється на військовополонених, бо там розголос тільки підвищує ціну людини для обміну.

"Родичі — це ті, хто буде реабілітувати людей за звільнення або нести пам'ять про несправедливість і ті злочини, які росія вчинила щодо їхніх родичів. Їм треба іноді допомогти навіть у суто побутових справах, наприклад, допомогти знайти школу для дитини. Для цього не треба бути державою чи перебувати в громадській організації, а можна просто по-людськи надати підтримку", — зазначила Олександра Романцова.

Щодо другої поради, то, наголошує пані Олександра, "імена цивільних заручників і політичних полонених мають бути відомі всім вашим знайомим і всім за кордоном. Вони мають це поширювати, перекладати й так тиснути на агресора".

А це справді працює?

Питання про колабораціонізм порушували на різних дискусійних панелях.

Народний депутат Роман Грищук вважає, що велика частина роботи має полягати в тому, щоб випрацювати, у чому ми пробачаємо наших співвітчизників в окупації, а в чому ні. Зокрема це дуже болюче питання щодо педагогів.

А Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту, засновник літературного проєкту "Кримський інжир" зазначає:

"Люди, які живуть на окупованих територіях, точно не є об'єктами й ми не маємо права ставитись до них як до об'єктів, мовляв, ми вас зараз розділимо на категорії. Якщо ми хочемо будувати демократичну, вільну країну, то маємо дати людям певну законодавчу та етичну рамку, яку не можна перетинати. На жаль за ці 10 років ми чіткої рамки цим людям не надали, і ми маємо бути свідомі цього", — наголосив Алім Алієв.

Міський голова Скадовська переконаний, що педагоги, які навіюють російську пропаганду українським дітям, мають дістати суворе покарання, так само як і люди, які посідають керівні посади за окупаційної влади, навіть якщо це комунальне підприємство з благоустрою.

Олександр Яковлєв зазначив: "Керівники комунальних підприємств або просто інші люди, які погодились очолити структури, вже створені окупаційними адміністраціями, так звані господарські бюджетні організації, мають нести відповідальність незалежно від виправдань. У тих, хто взяв на себе відповідальність і повів за собою людей, має бути покарання".

А ті люди, які працювали й дійсно їздили на тому сміттєвозі, але не проводили активної агітації, не мають нести покарання, на думку міського голови нині окупованого Скадовська.

Щодо цього питання виникла дискусія, адже навіть у залі була жителька Ізюма, чий батько-комунальник нині перебуває в СІЗО, і вона не згодна з таким станом справ.

Найбільше уваги питанню колабораціонізму у своєму виступі приділила Катерина Котельва, суддя Галицького районного суду м. Львова, викладачка та тренерка Національної школи суддів України.

"Ця тема дуже складна, контроверсійна і багатовимірна, плюс має дуже сильне емоційне забарвлення. Вона дуже глибоко зачіпає всіх і кожного громадянина зокрема", — зазначила пані суддя.

Вона навела статистику: на офіційному сайті офісу Генерального прокурора зареєстровано вже 7 тисяч злочинів за статтею 111-1 Кримінального кодексу України "Колабораційна діяльність". Колабораційна діяльність посідає перше місце серед всіх злочинів проти основ національної безпеки.

Катерина Котельва наголосила, що її виступ є висловленням суто її громадянської позиції, вона не озвучує позицію суддівської спільноти чи Верховного Суду.

Середньостатистичний колаборант — це людина, яка жила на території, що волею долі стала окупованою. Чи зобов'язана ця людина евакуюватися з цієї території? Ні, не зобов'язана, це її право, зазначила Катерина Котельва. Часом у людей дуже поважні причини, пов'язані саме з доглядом за хворими родичами або власними недугами тощо.

"Людина залишається на території, з якої йде одна влада і приходить інша. Наскільки є можливість не взаємодіяти взагалі з цією новою, окупаційною владою? Треба працювати, щось їсти, щось пити. І якщо людина, продовжує займатися бізнесом або зароблятивати гроші на тій же посаді, що до цього, тут починаються проблеми", — зазначила пані суддя.

Стаття про колабораціонізм з'явилась в українському законодавстві у березні 2022 року і містить дуже широке формулювання цього злочину. При цьому не містить жодних імунітетів.

Фактично ця стаття не в усьому узгоджена з нормами Міжнародного гуманітарного права, яке визначає правила ведення війни.

Неофіційне визначення "імунітет колаборанта" означає, що певні види діяльності можуть не підпадати під кримінальну відповідальність. Захищені категорії осіб — це медики, духовенство, рятувальники, комунальники. Загалом ті професії й роботи, які забезпечують просто виживання.

"Це дуже складні питання, тут немає простих рішень, — зазначила Катерина Котельва. — Це площина державної політики. Те, що нам першочергово потрібно — виписати  якісний закон про колабораційну діяльність, бо це питання правової визначеності, коли людина може відрізняти правомірну поведінку від неправомірної і передбачати правові наслідки своєї поведінки".

До слова, вже є проєкт нового кримінального кодексу, який містить положення щодо імунітету колаборантів.

"Виважена державна політика і збалансований підхід — це основна думка мого виступу", — підсумувала Катерина Котельва.

Херсонець Нахмет Ісмаілов, який зазнав досвіду окупації й полону, також зазначає, що в обговоренні змін до законодавства мають брати участь волонтери, які були в полоні й знають все зсередини, ДСНСники, лікарі, які вимушено працювали. Люди, які безпосередньо відчували тиск від окупаційної влади, стикалися з погрозами для життя свого та своїх сімей.