6 липня на Рівненському полігоні у результаті розриву міномету «Молот» троє військових загинули і дев’ятеро – дістали поранення.
Люди в армії мають розуміти: техніка безпеки при застосуванні зброї – передусім. Без нашої уважності навіть м'ясорубка просто відітне палець. Тому не потрібно лінуватися читати керівництва з експлуатації. Так само на пам'ять треба знати заходи безпеки, виписані в керівництві з бойового застосування, приміром, міномета. З бойовим досвідом до декого приходить ейфорія – це поганий порадник для військового. Гинуть навіть дуже досвідчені…
Навколо трагедії, що мала місце 6 липня на Рівненському загальновійськовому полігоні під час стрільб із міномета «Молот» та подібних їй інцидентів, які ставалися в Україні, точилися і точаться досі гарячі публічні дискусії поміж умовно двома таборами експертів. Один з них вважає, що причиною надзвичайної події із мінометами, причому не лише із «Молотом», є недосконалості систем озброєнь чи використання під час їх виробництва неякісних, невідповідних матеріалів. А от їхні опоненти переконані: попри очевидну вірогідність якоїсь технологічної вади, головною причиною більшості мінометних трагедій є таки порушення правил безпеки під час бойового застосування й загалом експлуатації згаданих зразків озброєнь. Нічого поганого у фаховій дискусії немає, але щоб розумітися в ній, варто, все-таки, глибоко знати предмет. На жаль, чимало українців дослуховуються до поверхово-емоційного, так би мовити, спрощеного аналізу таких ситуацій, зокрема і рівненської драми, де всі «шишки» безапеляційно насипають на «Молот», який вже встигли обізвати «убивчим». Мало хто вірить, що досвідчені військові помилилися і самовбивче відхилилися від інструкції…
Мені вдалося поспілкуватися з кількома фахівцями, які неодноразово брали участь у розслідуванні трагедій, подібних рівненський, і добре знаються на особливостях функціонування мінометів, їх перевагах й недоліках. Напевно, слідчі й далі опитуватимуть учасників події 6 липня, свідків і очевидців. До речі, досудове слідство проводиться саме за фактом порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку, яке спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки (ч.3 ст. 414 ККУ). Але є дані, що свідчать про суттєві суперечності в їхніх показах. Єдиними, хоча й «німими» свідками, яким не обманути законів фізики, хімії, трасології чи термодинаміки, є залишки та осколки міни й міномету, зібрані на місці вибуху. А також такі ж речові докази, які залишив по собі слідчий експеримент 11 липня. Тепер треба «розговорити» і їх.
Наріжний камінь диспуту: «Чому детонував М120-15?», який виробляє столичне ПАТ «Маяк», тепер отримав шанс вийти із трясовини здогадок і версій далеких від експертної сфери блогерів та мережевих дописувачів, які не упустять можливості вчергове про себе заявити. Цей «камінь» тепер в руках експертів – саме від них залежить, у чиєму «городі» він зостанеться назавжди…
Заступник Міністра оборони України генерал-лейтенант Ігор Павловський, який був присутнім на Рівненському загальновійськовому полігоні, коли там 11 липня проводився слідчий експеримент, наступного дня на засіданні парламентського комітету з національної безпеки і оборони заявив: трагедія із «Молотом», який був справним, найімовірніше сталася внаслідок його подвійного заряджання під час стрільб. І тут варто розібратися, як кажуть, по поличкам, чому до такого висновку нині схиляються в оборонному відомстві.
Передусім, є статистика. З початку 2016-го в Україні із 120-мм мінометами було 12 трагічних інцидентів, зокрема із «Молотом» – 8. Причини такі: 3 – через подвійне заряджання, 4 – унаслідок несправного підривача міни, та 1 – як результат боєзіткнення. А в радянського 2Б11В, який дехто вважає кращим «Молота», всі чотири випадки сталися через подвійне заряджання.
Так от, щоб хоч у чомусь розібратися, начальник науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки ЦНДІ ОВТ ЗС України, доктор технічних наук, полковник Михайло Васьківський пропонує для початку коротенький лікнеп, адже не у всіх людей є чітка уява про міномет.
– Це надзвичайно проста, можна сказати, примітивна зброя, – говорить Михайло Іванович. – Фактично, це труба, куди під час заряджання опускається міна і яка потім відносно вільно вилітає із каналу ствола, в якому немає нарізів. Тобто, функціонування снаряду в процесі відстрілу із міномета набагато простіше й легше по навантаженням, аніж, приміром, у гарматі. Найскладніші деталі тут – ударно-спусковий механізм та запобіжник подвійного заряджання. У принципі ударно-спусковий механізм працює в двох режимах – на жало і зі спуска. У першому варіанті міна наколюється на жало й відбувається постріл. Другий дозволяє підготувати постріл й уже за командою, скажімо так, у ручному режимі, регулювати його настання зведенням спускового механізму. Але в будь-якому разі міна від ствола не отримає суттєвого навантаження через критичне тертя, здатне ініціювати підрив снаряду.
«Молот» фактично є продуктом реінженерінгу існуючого міномету М120. Він пройшов визначальні відомчі випробування, отримавши позитивні відгуки й рекомендації до використання в особливий період.
Науково-аналітична група Міністерства оборони України вивчала умови експлуатації і практику бойового застосування першої серійної партії міномета «Молот». Були відпрацьовані, зокрема у межах рекламаційної роботи, рекомендації щодо вдосконалення міномета.
За розробленою ЦНДІ ОВТ ЗС України програмою та методиками проводилися державні випробування дослідного зразка «Молота». Вони тривали доволі довго, фіксуючи окремі недоліки. Зокрема, однією із зупинок у випробуваннях стала потреба виправити недоліки в механізмі запобіжника подвійного заряджання. Виявляли і проблеми в підйомно-поворотному механізмі тощо. Цікаво, що ствол «Молота» підтвердив мінімальний ресурс живучості, успішно витримавши 6 тисяч пострілів.
Розробник спільно з визначеним військовим представництвом за результатами підконтрольної експлуатації першої серійної партії та рекомендацій комісії з проведення державних випробувань мав аналізувати виявлені дефекти й допрацювати конструкцію виробу, а потім довести ефективність вдосконалення. Це, так би мовити, класична схема «вилизування» будь-якої техніки, але, на жаль, натепер вона іще не завершена…
– У складі науково-аналітичної групи я брав участь у дослідженні двох фактів підриву міни в каналі ствола 2Б11 та М120-15, – розповідає полковник Васьківський. – Знаючи ази теорії вибуху та основи трасології будь-який фахівець-інженер може відтворити за вторинними ознаками по тим артефактам (осколкам – авт.), які залишилися після вибуху, висунути гіпотези ходу такої події. Так от, у згаданих випадках ми мали справу із ознаками подвійного заряджання. Підрив міномета відбувався тому, що в ньому вже була міна і його зарядили іншою. Під час одного з досліджень ми відшукали залишок дульної частини без запобіжника. А в іншому навіть не знайшли дульного сегмента, але казенна частина, елементи триноги і підйомне-поворотного механізму були надані на дослідження. Як правило, бійці розрахунку не зізнаються, яких саме помилок вони припустилися. На жаль, в більшості випадків безпосередні виконавці не залишаються живими. І відновити причину збою тоді важко. Тут критично важливо не стільки покарати когось, скільки докопатися до істини задля запобігання таким трагедіям.
Відомо, що перший ґрунтовний аналіз причин підриву мінометів у бойових умовах зробили в 1944 році. Тоді в радянській армії вивчили понад 100 таких інцидентів. Зрештою з'явився наказ №0330 від 26 вересня 1944-го за підписом маршала Георгія Жукова, де основною причиною проблеми у 85% випадків визнається подвійне заряджання. Зазвичай міна залишалася у стволі після попередньої стрільби в перерві у веденні вогню. Коли ж знову надходила команда «вогонь», розрахунок, не оглянувши як слід міномет, досилав іще одну фатальну міну. Словом, ця історія стара як світ. А правильніше – як сам міномет.
Також бувало, що в процесі масованої стрільби розрахунок не розрізняв вистрілив чи ні свій міномет внаслідок осічок. Звісно, останні інколи виникають через проблеми із капсулем детонатора, а найчастіше – внаслідок неповного опускання міни на дно міномета. Також відомі випадки спроб показати вищий «клас» швидкої стрільби, коли заряджаючий вкидав черговий боєприпас до вильоту попереднього. Керівництво з експлуатації міномету говорить про необхідність уважного слідкування за процесом пострілу і регламентує поведінку під час відхилень від штатних ситуацій.
Варто знати, що вибухова речовина міни зроблена на основі тротилу і є слабо чутливою. Пожежі на складах показали, що міни нерідко навіть не вибухають, а просто вигорають. Тому імовірність спрацювання міни без підривача в каналі ствола близька до нуля. Тобто, підривач є єдиним ініціатором її вибуху в системі «міномет-міна». Вірогідність несанкціонованого спрацювання підривача становить приблизно 1 відмову на 1 мільйон пострілів, а після 30 років зберігання – максимум на 100 тисяч пострілів! Найімовірнішою причиною такого підриву міни в стволі міномету було і залишається порушення правил експлуатації: падіння у процесі транспортування, зберігання, застосування, використання на позиції, що призводить до пошкодження підривача.
– Найпоширенішою причиною таких надзвичайних подій є падіння міни, приведеної в кінцево-споряджений вигляд, або інший механічний вплив на підривач. Якщо упустити міну з висоти понад 1 метра, ймовірність її вибуху в каналі ствола зростає доволі помітно, бо внаслідок удару може звестися підривач. У штатній упаковці міни та підривачі при падінні навіть з висоти до 10 метрів безпечні з точки зору вибуху, – пояснює Михайло Іванович. – Інструкція не дозволяє бойове застосування чи навіть навчальні стрільби такими снарядами, – їх можна транспортувати лише для знищення! У житті, звісно ж, відбувається трішки інакше. Особливо під час реального бою…. Отже, рівень культури поводження із підривачами прямо впливає на вірогідність аварійних ситуацій. Також важливо перед застосуванням знімати ковпачки на підривачі, що інколи забувають зробити. Тоді міна не вибухає, а застряє чи занурюється у поверхню до якої долетіла, стаючи смертельно небезпечним «сюрпризом».
Так само мінометники свідомо ризикують, коли додають мішечки із метальним зарядом у мінометний постріл, аби збільшити дальність стрільби. Тоді в каналі ствола збільшується тиск. Проте максимально негативний ефект, як запевняють експерти, тут може бути лише роздуття ствола і різке падіння точності стрільби, але не більше.
Тобто, тут варто говорити і про поведінкові феномени. На кшталт не пояснюваних на перший погляд жахливих ДТП, які вчинили дуже досвідчені водії у простих умовах. Рутина, як не крути, притупляє відчуття небезпеки. Людям властиво уявляти, що вони вже все бачили і в усіх ситуаціях побували.
Директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін зауважив, що його установа проводитиме комплексну експертизу «рівненських артефактів», що має військову, вибухо-технічну, фізико-хімічну та трасологічну складові.
– Нам потрібно міномет і міну, яка вибухне під час експерименту, скласти і порівняти з тими, які ми склали одразу після трагедії, – говорить Олександр Григорович. – Слідчий експеримент повинен встановити причини, від чого сталася ця катастрофа із загибеллю наших солдатів. Вибухо-технічний і фізико-хімічний компоненти досліджень дадуть можливість визначити склад вибухових речовин, металу, з якого виготовлено як ствол міномету, так і боєприпас. А військова компонента оцінить дії керівників під час організації і проведення навчань з бойовими стрільбами. Факторів, які ми досліджуємо, насправді може бути багато. Можу сказати, що в подібних випадках, де ми брали участь як експерти із 2014 року, головною причиною ставало порушення заходів безпеки. Зауважу, що наш єдиний відділ військових експертиз відтоді провів їх майже 10 тисяч, починаючи із збиття нашого Іл-76, подій навколо Дебальцево, Іловайська, Балаклеї, Калинівки, Лозової… Тобто, великі об'ємні дослідження. На жаль, людський фактор у них має лідируючі позиції.
Мене зацікавило, що КНДІСЕ проводить і психологічні експертизи, які дають розуміння, коли саме конкретна людина приймає рішення відкривати вогонь, як вона поводиться у бою, на навчаннях, у різних екстремальних ситуаціях поза зоною комфорту. У такій спеціальній експертизі почасти застосовують поліграф. Так можна довідатися, що вплинуло, приміром, на командира чи бійця, коли той приймав певні рішення або діяв. У бойовій обстановці люди схильні іти на ризик інстинктивно, намагаючись захиститися, бо вони перебувають у стресовому стані. І у цьому інституті є експерти, здатні досліджувати, приміром, випадково чи ні боєць вистрілив із гранатомета.
Насамкінець зазначу, що Міністр оборони України Степан Полторак наказав провести експертизу металу, з якого вироблено ствол міномету М120-15 «Молот», на базі науково-дослідної лабораторії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Зразки вже передані до науково-дослідної лабораторії. Сподіваємося, що варто зачекати на результати від усіх експертних установ, і не поспішати із висновками. Поспішати теж варто за правилами…
“Рубрика” відвідала берег Каховського водосховища та дізналась, як змінилось життя Кушугумської громади після російського теракту… Читати більше
Перетворити власний травматичний досвід спочатку на текст п’єси, а потім поставити її на сцені —… Читати більше
Безпека як основний вектор для трансформацій міської інфраструктури Читати більше
4 вересня росіяни вдарили по Львову дронами та ракетами. 189 будинків зазнали пошкоджень, 60 людей… Читати більше
Останніми роками українським дітям дедалі важче включатися в соціалізацію — пандемія та війна забрали в… Читати більше
Ще у липні 2022 року в розпал бойових дій уряд започаткував грантовий проєкт “єРобота”. Будь-хто… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.