Інший вимір відбудови: чому комунікація має бути пріоритетом під час відновлення України?

У чому проблема?

Відновлення України стосується не лише відбудови інфраструктури, а й налагодження діяльності різних інституцій — як на територіях поблизу лінії фронту, так і за сотні кілометрів від неї. 

Але як зазначає дослідник "Львівського медіафоруму" Отар Довженко, жителі зруйнованих територій не завжди проінформовані про відновлення та його можливості. Через це між різними ланками громади відсутнє повне розуміння того, що та як треба робити. Ускладнює це все вертикаль органів місцевої влади, закритість ресурсів з інформацією про бюджетні гроші та інші дані, доступ до яких важливий для того, щоб забезпечити прозорість процесів. А нестача фахових менеджерів та комунікаційників стримує доступ громад до можливостей щодо відновлення. Державні програми відбудови не завжди здатні закрити всі потреби людей, через що останні змушені звертатися до міжнародних партнерів, створюючи велику кількість подібних проєктів.

Загалом — наразі не вибудована координаційна платформа, яка зміцнила б та налагодила б зв'язки між учасниками процесів відновлення задля ефективної відбудови з сучасними європейськими практиками. Комунікація не є пріоритетним напрямком у відновленні України, і це йому шкодить. 

Яке рішення?

Ефективне відновлення має відбуватись у команді з органами влади, громадянами, громадами, науковими й експертними установами, неурядовими організаціями, бізнесом, медіа, міжнародними організаціями й іншими партнерами. Це дозволить провести потрібні реформи та побудувати продуктивну роботу інституцій, врахувавши найкращі світові практики. Важливо розуміти, що відновлення — це не лише відбудова будівель, а й встановлення зв'язків між різними установами. Щоб зрозуміти, з чим стикаються громади під час війни та як їм вдається вибудувати комунікацію, експерти провели дослідження "Як комунікувати відновлення України", де розробили рекомендації для стейкхолдерів. 

А громадська організація "Львівський медіафорум" і фундація "Здорові рішення для відкритого суспільства" своєю чергою склали документ — за матеріалами тематичних дискусій на конференції LMF 2023 та інших відкритих дискусій і виступів; опитування голів територіальних громад, представників міжнародних організацій-донорів, неурядових і експертних організацій, журналістів і редакторів медіа, аналізу відкритих джерел і публікацій тощо. Реалізувати цей проєкт вдалося за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Як це працює?

Він полягає в тому, що в процесі відновлення потреби й побажання людей мають бути первинними. Для цього потрібно їх збирати, аналізувати, оновлювати та на основі цього формувати конкретні плани відновлення на певних територіях та в окремих галузях. Важливо, що такі плани мають презентувати та обговорювати публічно. 

"Не держава має вирішувати, що треба людям. Вони мають самі сказати про свої потреби, повідомити органи влади про конкретні можливості тих, хто допомагає на практиці. Власне, в цьому є одна з найбільших проблем комунікації", — пояснює Отар Довженко. 

Людиноцентричний підхід визначає потреби не лише безпекові, матеріальні чи економічні, а й соціальні (можливість самореалізації, повноцінного долучення до суспільства) та психоемоційні (потреба в гідному ставленні, потреба бути побаченими й почутими, потреба в доброті).

"Люди, які мають якісь потреби, замість того, щоб публічно обговорити, їх просто закривають. Один з голів громад розповів: «У школи немає даху, тому я пішов, замовив та поставив, зв'язавшись із фондом». Однак, він міг би не лише відновити дах, а й встановити туди сонячні батареї або ж зробити його з інших матеріалів. У цю мить він про це не думає, бо він ні з ким це не обговорював. Він мав мету й досягнув її таким чином", — зазначає дослідник. 

Натомість обговоривши встановлення даху зі стейкхолдерами, голова громади міг би знайти інші можливості, пропозиції, ідеї та отримати більше опцій. Коли ж голова вирішує все сам, це вибудовує вертикальну комунікацію, спрямовану від центральної влади до людей, громад і локальних організацій. "Таким чином в учасників відновлення формується пасивність, їм бракує відчуття залученості, що створює в них ілюзію цілковитої відсутності координування", — зазначає Отар.

Як розповідає дослідник, ким є стейкхолдери відновлення не завжди очевидно тим, хто вже всередині процесу відбудови. Насамперед це люди або спільноти: наприклад, мешканці будинку, у якому вибило вікна, жителі міста, у якому тепер немає школи, селяни, до села яких розбита дорога тощо. Також це неурядові та громадські організації, органи місцевого самоврядування та бізнес, на який покладається вагома роль під час відбудови. Попри це представники цих груп інколи не розуміють, що від них очікують та як саме вони можуть допомогти.

Під час опитування стейкхолдерів з різних груп у громадах, організацій, які займаються відновленням, державних структур, донорських організацій дослідники стикалися з нерозумінням, хто та що має робити. Отар Довженко зазначає, що положення та документи, пов'язані з відновленням, не визначають комунікацію як пріоритет. Ба більше — про неї навіть не згадано.

"Усе робиться інтуїтивно й зводиться до того, що потрібен план. І очевидно, що коли насправді глобальні плани відновлення існують, вони затверджені й красиво зверстані, вони є в гуглі.  Але в людей, які безпосередньо до цього причетні, все одно відчуття, що плану немає — це означає, що відсутня комунікація, а не план", — додає дослідник.

Отар наголошує на тому, що наше суспільство тяжіє до створення горизонтальних зв'язків, через що виникає проблема множинних рішень без єдиної стратегії, якій немає звідки взятися:

"Від однієї з донорських організацій ми чули таку претензію: нехай українці припинять приходити до нас з сотнями різних ідей, різних варіантів розв'язання однієї й тої ж самої проблеми, нехай вони домовляться між собою, запропонують щось оптимальне".

Ситуація з відновленням часто змушує суспільство брати відповідальність на себе й вибудовувати ці комунікації самостійно, шукати та домовлятися між собою про спільні ідеї. Цьому сприяють рішення влади, які можуть не влаштовувати людей.

Під час відновлення важливу роль відіграють медіа — і як стейкхолдери, і як "комунікатори" потреб і фідбеку. Попри те, що українські ЗМІ мають достатньо власних проблем під час війни, саме вони можуть стати комунікаційним майданчиком відновлення, підкреслює Отар Довженко. Адже медіа,

• можуть збирати інформацію про можливості та потреби стейкхолдерів,
• можуть бути майданчиком для публічного діалогу,
• можуть доносити до центрів ухвалення рішень головні ідеї нагальних запитів громад.

Проблеми, з якими під час війни стикаються самі медіа, часом унеможливлюють їх роботу. А відтак зникає і цей майданчик для комунікації. Як наслідок — стейкхолдери комунікують між собою через соцмережі. Отар Довженко коментує: "Тут я бачу велику небезпеку. Комунікація в соцмережах не впорядкована і може призводити до конфліктів, непорозумінь тощо". 

Окрім цього, соцмережі можуть бути небезпечним майданчиком для комунікації та координації, адже, замаскувавшись, джерелом інформації там може стати будь-хто — включно з російськими пропагандистами. Так, зокрема, у своїх дослідженнях видання "Детектор медіа" викривало мережу російських телеграм-каналів замаскованих під місцеві українські. Тож їхні читачі замість об'єктивних новин про свій регіон, у тому числі й відбудову в ньому, отримували дозу російської пропаганди. Незалежні українські медіа відтак є набагато безпечнішими в ролі комунікаторів.

Втім, наразі далеко не всі медіа висвітлюють процеси відновлення,  розповідає Отар Довженко. За його спостереженнями, матеріали у ЗМІ в цій темі переважно стосуються практичних рішень — як отримати матеріальну допомогу, куди по неї звертатися тощо. Головна причина неповного висвітлення інформації, за словами дослідника, — у закритості реєстрів та інших ресурсів під час дії воєнного стану. 

"Була анекдотична ситуація, коли регіональне видання на відкритих сторінках і через офіційні запити зібрало інформацію про відбудову мостів. Тоді їм написали зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури: «Не публікуйте цього. Цим можуть скористатися вороги». Тобто вороги не можуть скористатися тими самими офіційними джерелами, а люди не мають права знати, що бюджетним коштом відновлюється? Ну і про що ми кажемо, якщо навіть в багатьох громадах закриваються засідання місцевих рад під тим самим приводом. І там ухвалюють невідомі рішення", — підкреслює Отар Довженко.

Отар Довженко радить дотримуватися шістьох принципів, аби зробити комунікацію в громадах, а відтак — і самі процеси відбудови, ефективними:

1. Досліджувати потреби людей у громаді.
2. Проводити публічні дискусії.
3. Відкрити дані, які невмотивовано засекречують під приводом війни.
4. Прозоро ухвалювати рішення.
5. Застосовувати підхід журналістики рішень та інформувати суспільство про організації та можливості відбудови.
6. Стратегічні рішення підкріплювати громадською думкою.