Останній бій Аніщенка: історія командира сумської «Альфи»

Війна на Донбасі розпочалася з окупації Слов'янська. Кінець квітня-середина травня 2014 року були досить непростими для наших військових. Поки «машина війни» тільки розгорталася (підтягувалися частини ЗСУ, знімалася зі зберігання техніка), протистояти російським бойовикам групи Стрєлкова-Гіркіна було фактично нікому.

Тому в ті дні не рідкістю були зведені загони з бійців не тільки з різних підрозділів, а й різної приналежності – насамперед МВС і СБУ. Причому і тут проблем вистачало – адже, наприклад, частина бійців спецпідрозділу "Беркут" брала участь в операції "Бумеранг" – придушенні народного повстання в Києві в кінці 2013 – початку 2014 року. Тому воювали в основному ті, хто свого часу відмовився стріляти в мирних людей на Майдані. Одним з них і був і підполковник Олександр Аніщенко, на той час – виконуючий обов'язки начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні СБУ в Сумській області.

Під час Майдану сумську «Альфу» привезли до Києва, Олександр пішов на нараду, де був відданий наказ взяти участь в операції «Бумеранг».

Зі спогадів його брата Сергія Аніщенка: «Мої бійці участі брати не будуть», – заявив Саша. «Тоді нехай всі пишуть рапорти про звільнення», – сказало йому керівництво. «Я відповідаю за цих хлопців, і я подам у відставку. Вони молоді, у них все життя попереду», – відповів мій брат генералу.

 Після цього «Альфа» зібралася і поїхала. Це було не тільки рішення командира, це була загальна думка колективу. Коли «альфовці» вже проїхали Пирятин, Сашкові зателефонували з Києва і сказали: «Людей достатньо, можете їхати». «А ми вже поїхали», – відповів він.

Але по приїзду рапорт про звільнення він таки написав».

Початок його життя був доволі типовим. Народився в Сумах 17 грудня 1969 року, вчився в школі №4, і вже в дитинстві вирізнявся серед своїх однолітків характером. «Навчався він добре, з бажанням, – розповідає про брата Сергій Аніщенко. – Упертий був. Не завжди все виходило, але він завжди розбирався і робив. Вже тоді проявлявся його характер. Якщо була якась проблема, він прагнув вирішити її сам, не перекладав ні на кого. Займався спортом. У нас батьки – спортсмени, і ми брали приклад з них».

Улюбленим видом для Олександра стало плавання на довгі дистанції. Паралельно вивчав єдиноборства: рукопашний бій, карате. Брав участь у змаганнях, виборював призові місця.

В армії служив у внутрішніх військах.

Закінчив факультет фізичного виховання в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка. Пару років (1989-1990) відпрацював вчителем фізичної культури в рідній школі. Але дуже швидко перейшов на державну службу – спочатку пожежником у воєнізованій пожежній частині №7 міста Суми, а з 1993 року – в Службі безпеки України.

З 2008 року – заступник начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області.

Після перемоги Революції Гідності його поновили на службі, він став виконуючим обов'язки начальника відділу.

Спочатку було відрядження до Луганська, а в середині квітня в складі зведеної групи сумської "Альфи" (5 чоловік) він відправився захищати стратегічно важливий об'єкт – аеродром в Краматорську.

4 травня начальник Антитерористичного центру Крутов прийняв рішення вивести звідти бійців в Ізюм для переформування в ударну групу. На той момент нападів на військові колони майже не було, хоча дорога з Краматорська в Ізюм через передмістя Слов'янська – Семенівку фактично ніким не контролювалася (ні у бойовиків, ні у нас сил просто не було).

Тому вранці 5 травня бійці на бронетранспортерах вирушили в бік Ізюму. Один з учасників бою – начальник управління спецназу СБУ «Альфа» згодом згадував:

«5 травня ми спільно з підрозділами Нацгвардії під командуванням полковника Асавелюка висунулися з аеропорту Краматорську на Ізюм. Наш маршрут був через Семенівку. Напередодні один з наших підрозділів об'їхав Слов'янськ з боку Червоного Лиману, через Малинове, в районі якого знаходився 4-й блокпост.

 Наша колона також вийшла в район 4-го блокпоста. Там ми зустріли 4 БТРи 8-го полку спецназу ЗСУ. Командир групи повідомив нам, що він виконав завдання з розвідки Семенівки і що противник там не розпізнаний. Розвідка 8-го полку виявити противника не змогла, можливо, їх просто пропустили. Тому наша колона пішла напряму».

Однак ситуація за короткий час змінилася – в район вийшла мобільна група бойовиків, яка і зіткнулася з нашої колоною. Причому група ця була не проста, а так звана рота «Саланг», яку ще в березні 2014 року на території Криму з колишніх бійців кримського «Беркута» і місцевих учасників бойових дій (перш за все, так званих «афганців») формував інший польовий командир – Безлер. Вони разом з Гіркіним-Стрілковим прийшли до Слов'янська і тривалий час складали головну ударну силу гарнізону міста.

«Ми повільно просувалися до переїзду в Семенівці. Пройшли Селезнівку. Наблизилися до мосту перед в'їздом в Семенівку, і в цей момент стався вогневий контакт. Це було о 9.00-9.10. Нас почали обстрілювати зі стрілецької зброї».

Почався затяжний стрілецький бій, де у нас була перевага у вигляді великокаліберних кулеметів БТР, а у противника – станковий кулемет з досвідченим розрахунком.

Фактично поле бою залишилось за нашими бійцями. Але без втрат обійтися не вдалося: були пошкоджені БТРи і загинуло двоє бійців сумської «Альфи» (інструктор Руслан Лужевский та командир Олександр Аніщенко), а також прапорщик 4-ї роти спецпідрозділу «Ягуар» Калиновського полку Національної гвардії України Віктор Долинський з деблокуючої групи.

Була велика кількість поранених, з них четверо важких (поранення, на жаль, призвели до серйозних наслідків і навіть інвалідності). Так, один з бійців втратив око, в іншого куля потрапила під бронежилет, зрикошетила і перебила хребет.

Втрати бойовиків були набагато серйозніше, враховуючи вкрай мізерні людські резерви. Згідно уривчастих даних, на сьогоднішній день можна говорити, що в тому бою загинули п'ять бойовиків, ще дев'ять отримали серйозні поранення. З загиблих, зокрема, один – колишній боєць кримського «Беркута», інший – дезертир з Кримського Управління державної охорони України, третій – «афганець», заступник голови «Союзу десантників» Костянтинівки.

Як загинув Аніщенко, розповіла в одному з інтерв'ю в травні 2014 року вдова Алла: «Уже после Сашиной смерти я все время спрашивала у ребят: что там произошло на самом деле, можно ли было спастись? Но мне так никто и не ответил. Я знаю, что Саша не должен был находиться в том БТРе. Мне рассказали: когда начался бой, он сам стал затаскивать в БТР раненых. И не пустил под обстрел ребят. А потом увидел, что на машину наведен гранатомет. Он же был лучшим снайпером Украины, суперпрофессионалом. И тогда он выскочил, закрыв собой технику с людьми. Снаряд разорвал его на части. Когда на следующий день его привезли домой в Сумы, я не узнала Сашу. Сказала: «Забирайте назад. Это не он». И только когда мы вытерли грим, я узнала мужа».

Олександр Аніщенко був похований 7 травня 2014 року на Алеї почесних громадян Центрального кладовища міста Суми.

Посмертно був підвищений до звання полковника, 20 червня 2014 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. А 2 січня 2015 року Указом Президента України № 1/2015 від за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Аніщенку Олександру Григоровичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордену «Золота Зірка».

2 вересня 2014 року за рішенням Сумської міської ради співробітнику Центру спеціальних операцій Служби безпеки України полковнику Олександру Аніщенку присвоєне звання Почесного громадянина міста Суми (посмертно).

15 вересня 2014 року у Сумах на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №4, де навчався та працював Герой, йому відкрито меморіальну дошку, а 27 травня 2015 року Сумська міська рада прийняла рішення про присвоєння цій школі імені Героя України Олександра Аніщенко. Ще одна меморіальна дошка Герою була встановлена 6 травня 2016 року на фасаді будівлі Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка.

19 лютого 2016 року розпорядженням міського голови міста Суми, було перейменовано вулицю Антонова на вулицю Олександра Аніщенко.