fbpx
Сьогодні
19/03/2019
03:44
курси валют
$26,90/27,30
30,40/31,00
Хроніка
09:33 17 Гру 2018

Останній бій Аніщенка: історія командира сумської «Альфи»

Сьогодні йому би виповнилося 49 років. Короткий життєпис підполковника СБУ, який загинув під Слов’янськом, захищаючи друзів.

Війна на Донбасі розпочалася з окупації Слов’янська. Кінець квітня-середина травня 2014 року були досить непростими для наших військових. Поки «машина війни» тільки розгорталася (підтягувалися частини ЗСУ, знімалася зі зберігання техніка), протистояти російським бойовикам групи Стрєлкова-Гіркіна було фактично нікому.

Тому в ті дні не рідкістю були зведені загони з бійців не тільки з різних підрозділів, а й різної приналежності – насамперед МВС і СБУ. Причому і тут проблем вистачало – адже, наприклад, частина бійців спецпідрозділу “Беркут” брала участь в операції “Бумеранг” – придушенні народного повстання в Києві в кінці 2013 – початку 2014 року. Тому воювали в основному ті, хто свого часу відмовився стріляти в мирних людей на Майдані. Одним з них і був і підполковник Олександр Аніщенко, на той час – виконуючий обов’язки начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні СБУ в Сумській області.

підполковник

Під час Майдану сумську «Альфу» привезли до Києва, Олександр пішов на нараду, де був відданий наказ взяти участь в операції «Бумеранг».

Зі спогадів його брата Сергія Аніщенка: «Мої бійці участі брати не будуть», – заявив Саша. «Тоді нехай всі пишуть рапорти про звільнення», – сказало йому керівництво. «Я відповідаю за цих хлопців, і я подам у відставку. Вони молоді, у них все життя попереду», – відповів мій брат генералу.

 Після цього «Альфа» зібралася і поїхала. Це було не тільки рішення командира, це була загальна думка колективу. Коли «альфовці» вже проїхали Пирятин, Сашкові зателефонували з Києва і сказали: «Людей достатньо, можете їхати». «А ми вже поїхали», – відповів він.

Але по приїзду рапорт про звільнення він таки написав».

Початок його життя був доволі типовим. Народився в Сумах 17 грудня 1969 року, вчився в школі №4, і вже в дитинстві вирізнявся серед своїх однолітків характером. «Навчався він добре, з бажанням, – розповідає про брата Сергій Аніщенко. – Упертий був. Не завжди все виходило, але він завжди розбирався і робив. Вже тоді проявлявся його характер. Якщо була якась проблема, він прагнув вирішити її сам, не перекладав ні на кого. Займався спортом. У нас батьки – спортсмени, і ми брали приклад з них».

Улюбленим видом для Олександра стало плавання на довгі дистанції. Паралельно вивчав єдиноборства: рукопашний бій, карате. Брав участь у змаганнях, виборював призові місця.

В армії служив у внутрішніх військах.

Закінчив факультет фізичного виховання в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка. Пару років (1989-1990) відпрацював вчителем фізичної культури в рідній школі. Але дуже швидко перейшов на державну службу – спочатку пожежником у воєнізованій пожежній частині №7 міста Суми, а з 1993 року – в Службі безпеки України.

З 2008 року – заступник начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області.

Після перемоги Революції Гідності його поновили на службі, він став виконуючим обов’язки начальника відділу.

 Підполковник Аніщенко під час боїв під Слов'янськом

Підполковник Аніщенко під час боїв під Слов’янськом (третій праворуч)

Спочатку було відрядження до Луганська, а в середині квітня в складі зведеної групи сумської “Альфи” (5 чоловік) він відправився захищати стратегічно важливий об’єкт – аеродром в Краматорську.

4 травня начальник Антитерористичного центру Крутов прийняв рішення вивести звідти бійців в Ізюм для переформування в ударну групу. На той момент нападів на військові колони майже не було, хоча дорога з Краматорська в Ізюм через передмістя Слов’янська – Семенівку фактично ніким не контролювалася (ні у бойовиків, ні у нас сил просто не було).

Тому вранці 5 травня бійці на бронетранспортерах вирушили в бік Ізюму. Один з учасників бою – начальник управління спецназу СБУ «Альфа» згодом згадував:

«5 травня ми спільно з підрозділами Нацгвардії під командуванням полковника Асавелюка висунулися з аеропорту Краматорську на Ізюм. Наш маршрут був через Семенівку. Напередодні один з наших підрозділів об’їхав Слов’янськ з боку Червоного Лиману, через Малинове, в районі якого знаходився 4-й блокпост.

 Наша колона також вийшла в район 4-го блокпоста. Там ми зустріли 4 БТРи 8-го полку спецназу ЗСУ. Командир групи повідомив нам, що він виконав завдання з розвідки Семенівки і що противник там не розпізнаний. Розвідка 8-го полку виявити противника не змогла, можливо, їх просто пропустили. Тому наша колона пішла напряму».

Однак ситуація за короткий час змінилася – в район вийшла мобільна група бойовиків, яка і зіткнулася з нашої колоною. Причому група ця була не проста, а так звана рота «Саланг», яку ще в березні 2014 року на території Криму з колишніх бійців кримського «Беркута» і місцевих учасників бойових дій (перш за все, так званих «афганців») формував інший польовий командир – Безлер. Вони разом з Гіркіним-Стрілковим прийшли до Слов’янська і тривалий час складали головну ударну силу гарнізону міста.

Карта місця бою 5 травня 2014 року в Семенівці

«Ми повільно просувалися до переїзду в Семенівці. Пройшли Селезнівку. Наблизилися до мосту перед в’їздом в Семенівку, і в цей момент стався вогневий контакт. Це було о 9.00-9.10. Нас почали обстрілювати зі стрілецької зброї».

Почався затяжний стрілецький бій, де у нас була перевага у вигляді великокаліберних кулеметів БТР, а у противника – станковий кулемет з досвідченим розрахунком.

Фактично поле бою залишилось за нашими бійцями. Але без втрат обійтися не вдалося: були пошкоджені БТРи і загинуло двоє бійців сумської «Альфи» (інструктор Руслан Лужевский та командир Олександр Аніщенко), а також прапорщик 4-ї роти спецпідрозділу «Ягуар» Калиновського полку Національної гвардії України Віктор Долинський з деблокуючої групи.

Була велика кількість поранених, з них четверо важких (поранення, на жаль, призвели до серйозних наслідків і навіть інвалідності). Так, один з бійців втратив око, в іншого куля потрапила під бронежилет, зрикошетила і перебила хребет.

Втрати бойовиків були набагато серйозніше, враховуючи вкрай мізерні людські резерви. Згідно уривчастих даних, на сьогоднішній день можна говорити, що в тому бою загинули п’ять бойовиків, ще дев’ять отримали серйозні поранення. З загиблих, зокрема, один – колишній боєць кримського «Беркута», інший – дезертир з Кримського Управління державної охорони України, третій – «афганець», заступник голови «Союзу десантників» Костянтинівки.

Місце поховання Героя

Місце поховання Героя

Як загинув Аніщенко, розповіла в одному з інтерв’ю в травні 2014 року вдова Алла: «Уже после Сашиной смерти я все время спрашивала у ребят: что там произошло на самом деле, можно ли было спастись? Но мне так никто и не ответил. Я знаю, что Саша не должен был находиться в том БТРе. Мне рассказали: когда начался бой, он сам стал затаскивать в БТР раненых. И не пустил под обстрел ребят. А потом увидел, что на машину наведен гранатомет. Он же был лучшим снайпером Украины, суперпрофессионалом. И тогда он выскочил, закрыв собой технику с людьми. Снаряд разорвал его на части. Когда на следующий день его привезли домой в Сумы, я не узнала Сашу. Сказала: «Забирайте назад. Это не он». И только когда мы вытерли грим, я узнала мужа».

Олександр Аніщенко був похований 7 травня 2014 року на Алеї почесних громадян Центрального кладовища міста Суми.

Посмертно був підвищений до звання полковника, 20 червня 2014 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. А 2 січня 2015 року Указом Президента України № 1/2015 від за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Аніщенку Олександру Григоровичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордену «Золота Зірка».

2 вересня 2014 року за рішенням Сумської міської ради співробітнику Центру спеціальних операцій Служби безпеки України полковнику Олександру Аніщенку присвоєне звання Почесного громадянина міста Суми (посмертно).

Меморіальна дошка

Меморіальна дошка

15 вересня 2014 року у Сумах на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №4, де навчався та працював Герой, йому відкрито меморіальну дошку, а 27 травня 2015 року Сумська міська рада прийняла рішення про присвоєння цій школі імені Героя України Олександра Аніщенко. Ще одна меморіальна дошка Герою була встановлена 6 травня 2016 року на фасаді будівлі Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка.

19 лютого 2016 року розпорядженням міського голови міста Суми, було перейменовано вулицю Антонова на вулицю Олександра Аніщенко.

Читайте також
6461

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: