“Колір граната” Сергія Параджанова: чому не можна пропустити цю прем’єру у кінотеатрах?
У чому проблема?
Найвідоміший фільм Сергія Параджанова "Колір граната" виходив у радянському союзі двічі у двох різних версіях — "з цензурою" та "зі ще більшою цензурою". А решта світу могла побачити кінокартину лише у піратських копіях, оскільки радянська влада заборонила іноземний прокат фільму. Але жодна з цих версій не була оригінальною.
Вперше "Колір граната" показали у 1969 році в Вірменії. Дехто помилково вважає цю 77-хвилинну версію режисерською, але це не так. Правильніше назвати її компромісом, на який пішов Сергій Параджанов, щоб фільм все ж вийшов у прокат.
Першочергово фільм мав називатись "Саят-Нова" та розповідати про вірменського ашуга Арутюна Саядана, більш відомого під псевдонімом Саят-Нова. Ашуги — це народні співаки й поети, які мандрували світом та зупинялися в містах чи селах і давали вистави в людних місцях. Проте Параджанов був вимушений змінити оригінальну назву фільму.
Радянська влада також змусила режисера видалити всі прямі згадки про поета. Причиною стало те, що керівники Держкіно доволі скептично сприйняли новаторські ідеї режисера. Вони не оцінили метафоричність та алегоричність фільму, а також акцент на вірменській культурі.
"Олексію Романову, голові Держкіно СРСР, фільм не сподобався особисто, і він відмовився дозволити його прокат за межами Вірменії. Тож Параджанов був змушений видалити всі прямі згадки про поета Саят-Нову в головній назві та міжзаголовках на тій підставі, що він дозволив собі занадто багато поетичних вольностей щодо історичної особи", — пише у своєму блозі автор книги "Кіно Сергія Параджанова" Джеймс Штеффен.
Кадри з фільму "Колір граната". Фото: Планета кіно
Так, після вірменської прем'єри фільм чотири роки лежав на полиці, поки до "Кольору граната" не дістався радянський режисер Сергій Юткевич. Він, представник старшого покоління режисерів та двічі лауреат Сталінської премії, мав довіру серед представників Держкіно.
Юткевич захоплювався роботою Параджанова та зокрема сценарієм фільму. Тож вирішив перемонтувати фільм, щоб Романов все ж дозволив прокат і в решті радянського союзу. Він вирізав кілька сцен, частину поміняв місцями та додав пояснювальні титри російською мовою, щоб зробити фільм більш доступним. Так у 1973 році з'явилась 73-хвилинна версія, яку недовго, та все ж показували в усьому союзі.
Сам Параджанов не мав жодного стосунку до нового монтажу. У цей час він сидів у радянських в'язницях. Його засудили за гомосексуальність на п'ять років таборів суворого режиму. Хоча в обвинувальному вироку були також статті і "за спекуляцію", і "за український націоналізм". Насправді так радянська влада покарала Сергія Параджанова за підтримку українського дисидентського руху.
Водночас проблема полягає не тільки в тому, що ми втратили оригінальну режисерську версію фільму і мусимо обирати між "меншою" та "більшою" цензурою. "Колір граната" — це фільм, який пропонує унікальний візуальний досвід. Проте збереженні версії мали доволі низьку якість, яка не передавала задум автора. Цю різницю можна побачити на уривках з чотирьох різних версій.
"Диск Kino, або Films sans Frontières, містять довшу та дещо менш скомпрометовану вірменську версію, хоча обидва мають серйозні недоліки щодо зображення. DVD Ради Російського Кіно з версією Юткевича виглядає дещо краще, хоча все одно не на рівні інших збережених фільмів Параджанова, які були перепаковані різними дистриб'юторами по всьому світу", — більше пише про це Джеймс Штефан у своєму блозі.
Яке рішення?
У 2014 році фонд Мартіна Скорсезе Film Foundation спільно з Cineteca di Bologna відреставрували кінострічку "Колір гаранта". Вони відновили оригінальні кольори фільму та максимально наблизили монтаж до режисерського бачення.
Світова прем'єра цієї версії фільму відбулась у 2014 році на Каннському кінофестивалі. Після цього фільм показували ще на низці кінофестивалів, зокрема в Лондоні, Нью-Йорку та Торонто. На останньому критик Джеймс Квандт описав фільм як "кінематографічний Святий Грааль".
Водночас, коли Мартін Скорсезе презентував відреставровану версію фільму на кінофестивалі в Торонто, він сказав майбутнім глядачам, що вони побачать образи та бачення, "які майже не схожі ні на що в історії кіно".
Кадри з фільму "Колір граната". Фото: Планета кіно
Зараз на честь сторіччя Сергія Параджанова відреставровану версію фільму "Колір граната" вперше можна буде побачити і в українських кінотеатрах. Стрічку покажуть у 20 містах України. Список кінотеатрів, де показуватимуть фільм, доступний на сайті "Артхаус Трафік". Саме ця компанія привезла "Колір граната" в Україну.
А про що фільм?
"Колір гранату" розповідає про життя вірменського ашуга 18 століття із псевдонімом Саят-Нова, що перекладається як цар пісні. Фільм поділений на вісім розділів, що розповідають про життя поета. Проте Параджанов робить це у доволі незвичний спосіб.
Режисер розповідає історію поета через його поезію та внутрішній світ, а не через звичайну оповідь.
Ми бачимо, як поет дорослішає, закохується, йде в монастир і помирає. І всі ці події зображені образами, якими Параджанов сприймав вірші Саят-Нови. У фільмі майже немає діалогів та руху камери, більшість кадрів статичні. Проте динаміку створюють саме візуальні образи. Режисер фактично придумав власну кіномову для цього фільму.
"Якби хтось сів дивитися фільм «Колір гранатів» без жодного контексту, він не мав би жодного уявлення про те, що бачить. Зовсім ніякого. У кожному ретельно скомпонованому зображенні «Гранатів» зашифрований певний сенс, але ключ до його інтерпретації відсутній.
Якщо ви вірменин, який подорожує в часі з 1969 року, ви зрозумієте більше про те, що відбувається у великій візуальній поемі Параджанова, ніж пересічний глядач, але не набагато більше. Не боріться з фільмом, просто дозвольте собі потонути в таємниці його образів", — пише критик Грегорі Дж. Смоллі.
Сам фільм починається словами із вірша вірменського поета: "Я той, чиє життя і душа — муки". Далі ми бачимо поета ще дитиною в селі разом з образами, які супроводжуватимуть його все життя: лютнею, іконографічними текстами Вірменської Апостольської Церкви, сільськогосподарськими тваринами.
Коли хлопець підростає, він одружується, а згодом стає вдівцем. Тож вирішує стати священником, але згодом залишає цю справу, щоб мандрувати та співати у селах і містах. Але врешті його вбивають перси.
"«Колір гранатів» по суті імпресіоністичний і безсюжетний, хоча картини приблизно відповідають хронології життя вірменського поета Саят Нова", — описує фільм критик Грегорі Дж. Смоллі.
Сергій Параджанов за життя неодноразово говорив, що дуже любить цей фільм. Про це свідчить і документальний фільм "Колір вірменської землі", який знімали під час зйомок "Кольору гаранта". Він розповідає, що Параджанов не тільки режисував фільм. Він також працював над костюмами, декораціями та загалом дизайном фільму. Зокрема розробив зелену сукню, яку носить ангел наприкінці фільму.
"Параджанов домінував на локації. Він навіть брав на себе чужі обов'язки. Йому доводилося налаштовувати, підганяти і торкатися кожного предмета на знімальному майданчику. Лише він розумів, що відбувається. Але він нічого не пояснював. Всі просто виконували його вказівки і все" — казав автор фільму "Колір вірменської землі" та близький друг Параджанова Михайло Вартанов.
Сукня, яку розробив Сергій Параджанов. Фото: The Criterion collection
Ще одна цікава деталь цього фільму у тому, що головні ролі грає одна людина. Це відома грузинська акторка Софіко Чіаурелі. Вона грає поета Саят-Нову та водночас його кохану принцесу Анну й виконує ще декілька ролей.
Софіко Чіаурелі в образі Саят-Нови та його коханої принцеси Анни. Фото: The Criterion collection
Попри те, що для багатьох людей "Колір гранату" залишається доволі незрозумілим фільмом, він все одно залишається шедевром світового кінематографа. Не обов'язково розуміти все, що відбувається у фільмі, варто лише прийти у кіно та спробувати насолодитись ним.
"Напевно, крім кінематографічної мови, запропонованої Гріффітом і Ейзенштейном, світовий кінематограф не відкрив нічого революційно нового аж до «Кольору гранатів» Параджанова", — казав про фільм Михайло Вартанов.
