Кейс Бабченка. Як Україна виходить на арену «шпигунської війни»

30 травня наша країна побачила неймовірні події, місце яким, як здається, у шпигунських романах та супергеройських бойовиках (подібний сюжет був, наприклад, у п'ятому епізоді п'ятого сезону популярного серіалу «Arrow», в якому головний герой публічно інсценує свою загибель задля того, щоб вислідити замовників). В результаті блискучої спецоперації, проведеної українськими правоохоронцями, спецслужби перевербували кілера, який отримав замовлення на вбивство Аркадія Бабченка, і вивів їх на організаторів вбивства. Як повідомили представники МВС, задля того, щоб задокументувати замовників і організаторів злочину, якими виявилися представників російських спецслужб та їхні проксі у Києві, їх потрібно було запевнити в тому, що найнятий ними кілер успішно виконав замовлення. Через це СБУ та МВС пішли на небезпечну операцію, яку відразу почали атакувати представники світової преси, які відчули себе «обдуреними».

Унікальним для нашої країни (як би не прикро було це визнавати) у цій операції став той факт, що не трапилося витоку інформації про цю спецоперацію ні до інсценування вбивства Аркадія Бабченка, ні після. Це говорить про те, що українські спецслужби навчилися майстерно воювати на «невидимому фронті» протистояння російським спецслужбам. Як повідомив Генеральний прокурор України Юрій Луценко, все ще тривають слідчі дії для того, щоб здобути більше інформації про замовника. Як заявив Голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар'єв, вже є докази причетності спецслужб РФ до ряду вбивств в Україні.

Сам Аркадій Бабченко описав особливості ситуації та методи знаходження «російського сліду» таким чином: «Злочин скоєно і доведено, тобто всі докази в наявності, і що найголовніше (значить, моє життя зберегли, я ще раз дякую), але найголовніше – запобігти іншим більш масштабним, більш важливим, більш серйозним терактам, тому що там люди готувалися і готувалися серйозно. Те, що тиждень тому або два тижні тому в Росії говорили, що в Києві якийсь ІГІЛ готує теракти перед Лігою чемпіонів, то мабуть, це повинен був бути я, напевно, наскільки я розумію. Ну що вам ще сказати? Як я вже сказав, вся ця справа велася два місяці, але до мене прийшли місяць тому. Люди сказали, що є на тебе замовлення, вже передані гроші. Грошей, наскільки мені відомо, $40 тисяч. Показали мої документи, мої паспортні дані, мою фотографію, яка є тільки в моєму паспорті. Я її робив, коли отримував паспорт, коли там, у 25 років? І цю фотографію, яка є тільки в моєму паспорті і тільки в паспортному столі… Стало зрозуміло, що інформація йде з Росії, що інформація йде з, мабуть, державних служб, наскільки я розумію, тому що цю інформацію могли добути тільки спецслужби і тільки в паспортному столі. […] З того боку тиснули. Тиснули дуже сильно, на виконання цього замовлення дали три тижні, потім стали підганяти, мабуть готували до Ліги чемпіонів. Доводилося якось ухилятися, придумувати якісь відмазки. То я там ногу собі зламав – я її, до речі, не ламав, –  потім довелося нібито кудись виїхати. Все це повинно було бути не вчора  –  те, що вчора відбулося, це так співпало».

Голова СБУ Василь Грицак м'яко зупинив його розповідь: «Я переживаю, що ви розповісте все про кримінальну справу».

Бабченко зрозумів «натяк» спецслужб: «Все окей. Мовчу. Коротше кажучи, вчора все це закінчилося. Половина, значить, справи зроблена. Я свою роботу виконав. Я поки ще живий. Не дочекаються. Дякую».

Подібні операції класифікуються у контррозвідці як «третя група оперативних комбінацій». Такими називають оперативні комбінації з підготовки умов, які сприяють проведенню відкритих запобіжних заходів проти підривної діяльності противника (затримання противника «на гарячому»; «нібито випадкове» виявлення матеріальних слідів підривної діяльності особами, яких можна допитати як свідків; виведення агентів з розгорнутої операції; шифрування оперативних сил і засобів при публічному використанні отриманої з їх допомогою інформації та ін.). Також використовувалися елементи «четвертої групи оперативних комбінацій»: комбінації, які сприяють розширенню наявних або створення нових оперативних можливостей для вирішення контррозвідувальних завдань (операції щодо дезінформації противника, вербування агентів, впровадження їх до супротивника, створення умов для ефективного використання оперативної техніки тощо). Отже, СБУ розіграла «оперативну комбінацію» із «вбивством» Бабченко абсолютно за правилами та настановами роботи спецслужб.

Дії ворожої розвідки можна описати як «outsorcing», що у сучасному світі найчастіше за все відбувається в ході «wetworks» – «мокрих справ», тобто політичних вбивств на території іншої країни. Тобто, задля виконання, власне, злочину, обирається громадянин іноземної країни як «проксі», який отримає терміни замовлення та кошти, які має вже на місті використати для найму місцевих кілерів, щоб, власне, скоїти злочин. Таким чином, у випадку провалу операції та викриття злочину спецслужбами, як трапилося у нашому випадку, під загрозу арешту підпадають не власні громадяни-представники агентств, а місцеві «проксі», інформація яких, звичайно, буде у нагоді для контррозвідки, але меншою мірою може бути використана для офіційного звинувачення країни-замовника. Однак, як повідомляють у СБУ, вони все ж мають широкі докази саме російського впливу та планів подальшої дестабілізації, які надалі вивчаються та будуть представлені нашим союзникам. На даний момент ми знаємо таку інформацію: російськими спецслужбами було поставлено додаткове завдання для громадянина «Г» – це нелегальна закупівля за кошти російських спецслужб зброї та боєприпасів з метою закладення таких баз зі зброєю та боєприпасами на території центральної частини України, замовлення у кількості 300 автоматів Калашникова, сотень кілограмів вибухівки, у великій кількості патронів, боєкомплекти для ГС, мінометні міни. Все це було віддокументовано в межах негласних слідчо-розшукових дій, як повідомив голова СБУ Василь Грицак.

Як ми вже зазначали, агресивні дії російської розвідки на територіях країн Заходу стали в цьому році важливим сигналом для урядів країн та змусили їх розглядати Кремль не лише як джерело конфліктів на периферії «західного світу», але й як загрозу власній національній безпеці. Про це Президент України Петро Порошенко попереджав керівництва США та країн Європи протягом майже всіх зустрічей на вищому рівні з 2014 року. Коментуючи події «операції Бабченко» Президент Порошенко заявив: «Ми нарешті навчилися захищати. Захищати країну, захищати її громадян і робити це надзвичайно професійними зусиллями нової СБУ, яка здатна складати іспити будь-якої складності».

Активні дії СБУ отримали широку підтримку як в уряді, так і серед депутатів та чиновників Сполучених Штатів Америки так і Сполученого Королівства (як висловився один з лідерів Демократичної партії США Скотт Дворкін «Наша союзниця Україна тільки-но розкрила таємний план, підготовлений найбільшим ворогом Америки, Росією, щодо вбивства журналіста. Подумайте про це. Російські спецслужби (на кшталт NSA в США) заплатили $40 тисяч за вбивство журналіста Аркадія Бабченка. Путін не наш друг. Він наш найбільший ворог»). У цих країнах розуміють небезпеку московської шпигунської війни та протягом нещодавніх подій пережили на собі її результати: масштабну співпрацю представників виборчого штабу Дональда Трампа із Кремлем у США, та замах на вбивство родини Скрипалів у Великій Британії. Через це і підтримка українських спецслужб. У Європейському Союзі прокоментували інсценування вбивства журналіста Аркадія Бабченка стриманіше, однак заявили про прерогативу Українського законодавства – як заявила речниця зовнішньополітичної служби ЄС Майя Косьянчич на брифінгу журналістам в Брюсселі: «Як ви знаєте, Україна є у дуже особливій ситуації, яка стосується її безпеки, зважаючи на ситуацію в Криму та конфлікт на Сході країни. У цьому контексті, як і всі країни, Україна має право захищати свій національний інтерес та свою територію. […] Але операція, про яку ви згадали, була операцією служб безпеки, українських служб безпеки. Наша місія не брала в цьому участі».

А от журналістські та громадські організації, так звані «think tanks» західного світу відреагували на «обдурення» негативно: тільки-но почали атакувати українську владу за «нездатність захистити власних мешканців від політичних вбивств», як виявилося, що Україна здатна зробити це та ще й розкрити ворожу організацію. OSCE, Transparency, «Репортери без кордонів» – усі вони висловилися із критикою українців за «розповсюдження брехливих новин», кажучи про те, що такі дії нібито «підривають віру суспільства у владу та репортерів». Такі оцінки здаються некоректними – українські громадяни здебільшого висловлюють задоволення ефективною та швидкою операцією спецслужб, а от віра до репортерів «великого калібру» дійсно спадає – після таких самовпевнених заяв, у яких вони ставлять особисту «професійну етику» вище за життя людей та успішне проведення комбінацій контррозвідки.

Але не лише репортери та громадські організації дозволили собі критику СБУ. Серед «професійної» критики виділімо коментарі історика та аналітика для «Observer», екс-NSA Джона Шиндлера, який заявив: «Нерозумний хід з боку СБУ. Насправді, неймовірно дурний. Є багато шляхів дурити та перемагати російських спецслужб, без виставлення міжнародних ЗМІ дурнями. Київ пошкодує про цю ідіотську гру». Дискутуючи з паном Шиндлером, екс-CIA Джон Сайфер запропонував альтернативний погляд: «Здається я розумію, на що розраховували українці. Так, це підіграє російській пропаганді, але росіяни будуть розповсюджувати дезінформацію, пропаганду та інше лайно так чи інакше. Якщо справді існував ризик інших замахів на журналістів, то врятувати їхнє життя важливіше, ніж турбуватися про образи з боку медіа». Після цього Джон Шиндлер відповів обережніше: «Я розумію це. Однак, я також думаю, що була чудова можливість показати російські спецслужби у жахливому світлі, стосовно замахів у стилі "мокрих справ",  – до чого, нарешті, готові західні ЗМІ після Скрипаля, без жодних негативних наслідків, – які, на жаль, проявилися в цьому сценарії […] Можливо; ми побачимо. Але я більш-менш впевнений, що були інші варіанти розробки операції, окрім тих, які були використані СБУ».

Так чи інакше, дії СБУ та МВС викликали великий світовий резонанс, і навіть у середовищі ЗМІ роздаються голоси, які закликають визнати важливість операції щодо захисту життя людей. Події саме навколо операції українських спецслужб потрапили до прайм-тайм новин у Німеччині, Туреччині, Латвії, Сполученому Королівстві, США. Певна «тріумфальність» прес-конференції спецслужб із демонстрацією живого Аркадія Бабченка була дуже необхідна для підняття духу, надії, почуття сили та захищеності серед народу України, а також задля демонстрації зусиль нашої розвідки та контррозвідки в усьому світі (навіть використовуючи дещо «шоуменські» методи). Під оплески іноземних спецслужб та обурення журналістів світового рівня Україна «з громом» вийшла на арену шпигунської війни. Якщо раніше наші служби здебільшого приймали участь у цих подіях перенаправляючи інформацію агентствам Заходу, то тепер вони публічно показали свою здатність перемагати іноземні заколоти. І хоча є сенс у словах критиків, що можна було уникнути масового обурення іноземних партнерів, але де гарантія, що у такому випадку ті «обурені журналісти» дійсно б висвітлили події операції, а не обмежилися стандартною формою: «У СБУ заявили, що…», яка не викликає забагато довіри у читача? А так – згадали про охоплену війною та ворожим шпіонажем Україну, побачили «на власні очі», як працюють СБУ та Національна поліція, та будуть втричі думати, перш ніж писати, що Україна не захищає своїх мешканців від вбивств.