Що відбувається у Казахстані після Назарбаєва: вибори без вибору та протести

…Хтось написав би «без Назарбаєва». Однак, як ми зазначали у попередніх матеріалах, колишній президент поквапився щодо збереження потужних механізмів впливу на країну та суспільство. Нинішні президентські вибори у Казахстані це прекрасно демонструють – використання як адміністративного ресурсу, так і особистого іміджу «соратника Нурсултана Абішовича», закріпило за в.о. Президента Республіки Казахстан Касим-Жомартом Токаєвим перемогу. Саме Назарбаєв запропонував партії Нур Отан висунути цю кандидатуру на посаду глави держави на дострокових виборах, а Токаєв влаштував перейменування столиці Казахстану Астани на Нур-Султан на честь попередника. Не дивлячись на всі ці дії задля збереження образу монолітності, непохитності  існуючої влади, фальсифікації на виборах призвели до масових протестів та затримань. Попри старання старої еліти, у суспільстві сформувався запит на зміни.

А починалося все з очікувань економічних негараздів. У перші ж години після оголошення про складання Назарбаєвим повноважень розпочався ажіотаж на валютному ринку, у обмінних пунктах скупили всі долари. Настільки особисто президент вважався запорукою стабільності у Казахстані, що навіть оголошення про порядок в.о. не одразу зупинило паніку. Імовірно, що у Адміністрації Президента прогнозували навіть гіршу ситуацію у випадку неочікуваної хвороби чи смерті керманича. Тому було необхідно розпочати процес обрання нового президента за життя Нурсултана Назарбаєва, з його «благословення», щоб показати єдність владних еліт, попередити будь-які натяки на нестабільність та нові обличчя у політиці.

Чи спрацювала чергова «операція: наступник»?

Оголошення про остаточних 9 кандидатів на посаду президента продемонструвало успішність такого плану. Від початку чуток про відставку Назарбаєва прогнозувалися й інші «спадкоємці», окрім Касим-Жомарта Токаєва: у першу чергу Дарига Назарбаєва, донька казахського керівника та  голова Комітету з міжнародних відносин, оборони і безпеки. Однак вона відразу отримала посаду спікера Сенату, очоливши парламент країни, попередивши будь-які натяки на участь у виборах. Відсутність інших наближених до Назарбаєва осіб у списку кандидатів (раніше ми коротко описали можливих спадкоємців) продемонструвало єдність Нур Отан як політичної сили, небажання її лідерів ризикувати втратою влади. Токаєву була б забезпечена перемога, без  можливих конкурентів із сумірними ресурсами. У кінцевому списку залишилося 7 кандидатів.

Чи виявилося цього достатньо?

Навіть такого контролю за виборчим процесом для казахської еліти виявилося замало. У травні були заблоковані ЗМІ, що висвітлювали підготовку до позачергових виборів президента в Казахстані, ситуацію з активістами, а також писали про мітинги. В очікуванні мітингів на території країни блокували доступ до соціальних мереж Facebook та Instagram, а також відеохостингу YouTube. Незважаючи на це, мітинги змогли охопити столицю та найбільше місто країни, Алмати. У колишній Астані вигукували: «Нур-Султан – не моя столиця», «Токаєв – не мій президент», «Дарига – не моя спікерка сенату», вимагали звільнити політичних в'язнів. Натомість, поліцією було затримано близько 100 протестувальників. Такі дії влади не зупинили протест, учасники якого закликали до бойкоту електорального процесу та проведення нових акцій у день виборів.

У день виборів влада знов намагалася контролювати медіа-наратив та зупинити будь-які повідомлення про порушення чи протести. Речник Міністерства закордонних справ Казахстану Айбек Смадіяров оголосив про відмову в акредитації журналістам «Радіо Свобода» (окрім Радіо Азаттик, Казахської служби Радіо Свобода) на території Казахстану, а також журналістам, що бажали висвітлити хід голосування на території посольств республіки у європейських країнах. Акредитованих журналістів (Радіо Азаттик, Eurasia.Net, AFP) також затримали разом із протестувальниками, що у МВС Республіки Казахстан пояснили «боротьбою із забороненою організацією "Демократичний вибір Казахстану"». Не дивлячись на такі репресивні дії щодо представників преси, користувачі соціальних мереж змогли зафіксувати порушення на виборах, у тому числі додавання пачок бюлетенів, зникаючі чорнила, примусове залучення до підтримки Токаєва студентів та бюджетників. Крім того були зафіксовані провокатори, яких МВС відправляло до натовпу задля отримання приводу для затримання протестувальників та журналістів.

Навіщо ж так багато фальсифікацій, якщо Нур Отан були впевнені у перемозі?

Такі «брудні» дії були пов'язані із тим, що однієї підтримки Назарбаєва виявилося замало для впевненої перемоги Токаєва та «красивого результату». Більше 20% виборців проігнорували вибори (явка склала 77,4%, в той час як на минулих президентських виборах в 2015 році явка виборців склала 95,22%). Аміржан Косанов, якого «призначили» головним опозиційним кандидатом (у ході дебатів він дискутував із «довіреною особою» Токаєва) отримав несподівану підтримку «протестного електорату». На деяких дільницях він зміг отримати абсолютну перемогу над фаворитом виборів. За даними екзит-полів  Косанов отримав 15,39% голосів, що є рекордним для опозиційних кандидатів у країні. Показово, що він не намагався позиціонувати себе як справжнього опозиційного лідера. Напроти, кандидат визнав перемогу Токаєва та негативно висловився про мітинги у свою підтримку, оголосивши протестувальників «псевдоопозиціонерами» та «зарубіжними провокаторами, що підривають нашу незалежність». За словами казахського МВС, було затримано близько 500 осіб.

Про що свідчать такі результати виборів?

По-перше, про незадоволення кандидатурою Касим-Жомарта Токаєва як мінімум третиною суспільства. Незважаючи на маніпуляції, фальсифікації та дискредитацію опозиційного руху, бойкот виборів та протестне голосування призвело до значно меншої кількості голосів у кандидата від влади, ніж було можливо за Назарбаєва. Це показує, що суспільство бажає бути почутим та неготове повністю прислуховуватися до «лінії партії» та слів керманича.

По-друге, про відсутність сильної опозиції. Здається неможливою для України ситуація, у якій найсильніший кандидат від опозиції атакує своїх власних виборців, називає їх провокаторами. Протест вийшов стихійним (хоча й підтриманий закликами опозиціонерів-утікачів) та був легко зупинений. Замість того, щоб мобілізувати електорат на подальші мітинги, Аміржан Косанов відмовився від боротьби задля «рівного діалогу між владою та опозицією». Певно, рівність діалогу такі опозиціонери вбачають у одноголосних призначеннях та перейменуванні столиці на користь колишнього керівника країни…

Яке значення має перемога Токаєва для України?

Касим-Жомарт Токаєв представляв Республіку Казахстан у ОБСЄ, СНД та Шанхайській організації, тож має досвід співпраці як з московськими, так і з китайськими чиновниками, «балансування» між якими є життєво важливим для Казахстану. Новообраний президент не менше 7 років своєї дипломатичної кар'єри провів у Китаї, тож зв'язки із КНР, скоріш за все, будуть визначальними для Казахстану. Економічна допомога КНР є особливо актуальною для початку курсу на нові реформи економіки, через масштабні проблеми з транспортуванням каспійської нафти через російські труби. Україні у такій ситуації важливо підтримувати рух Казахстану подалі від Москви, намагатися залучити казахську сторону до проекту Транскаспійського газогону, закріпивши перші успіхи TANAP. Звичайно, більше ніж на ситуативне співробітництво очікувати не варто – Україна залишається демократією, таким собі «поганим прикладом» для авторитарних режимів Азії. Неочікуваний протест на нинішніх позачергових президентських виборах показує, що казахському керівництву може знадобиться обрати шлях «утихомирення» населення, подалі від прикладів демократичної зміни влади. Українські МЗС та АП мають враховувати цей фактор у будь-яких заявах щодо ситуації у Республіці Казахстан, якщо бажають зменшити московській вплив на цю державу.

Цікавий факт: Президент України Віктор Ющенко свого часу нагородив Касим-Жомарта Токаєва Орденом Ярослава Мудрого ІІІ ступеня, відзначивши його «значний особистий внесок у розвиток українсько-казахстанського співробітництва».