Олег Тягнибок: На президентських виборах українці матимуть єдиного кандидата від націоналістів
Олег Тягнибок / Фото: rubryka.com
Олег Тягнибок – «ветеран» української політики. Колись його особистий рейтинг зашкалював і тягнув за собою всю партію, зараз Всеукраїнське об'єднання «Свобода» має значно сильніші репутаційні позиції, ніж її лідер. Це результат багаторічної роботи розгалуженої структури і нерідко – сильних місцевих команд. Попри дрібнення націоналістичного табору на «Правий сектор» і «Нацкорпус», «Свобода» лишається найбільш системною партією з найдовшою історією. Поки одні клеймлять Олега Тягнибока за нібито дискримінаційні заяви і популізм, інші його «по старій пам'яті» підтримують. «Жорсткий» рейтинг зараз невеликий – за даними останнього соціологічного дослідження фонду «Демократичні ініціативи», лише до 2-х відсотків виборців готові віддати голоси за нього на даний момент. Однак «Свобода» вміє дивувати, а ці вибори обіцяють бути сповненими сюрпризів. «Рубрика» відвідала партійний офіс найбільшої націоналістичної партії, розташований у тихому закутку Подолу, і запитала Олега Тягнибока про готовність до перегонів та ставлення до заяв навколо нього.
– Україна вступає у передвиборчий рік, і вибори 2019 року стануть вашим третім походом на Банкову. Плануєте йти особисто?
– ВО «Свобода» цього року виповниться 27 років. І ми вже давно ухвалили рішення, що в будь-яких виборах, які відбуватимуться в Україні – строкові чи дострокові, президентські чи парламентські, чи до місцевих органів влади – будемо брати участь.
– Чи плануєте об'єднання з іншими кандидатами націоналістичного табору?
– У нас підписаний Маніфест між «Свободою» та іншими націоналістичними організаціями, зокрема «Правим сектором», «Національним корпусом», «Конгресом українських націоналістів», «Організацією українських націоналістів» щодо координації наших дій. Через півтора року після його створення, вважаю, що наша співпраця є досить успішною. І дуже позитивно, якщо на наступних виборах, «Свобода» разом з нашими партнерами буде йти разом.
– Тобто така можливість розглядається, але єдиного кандидата в президенти ще не визначено?
– Це влада може собі дозволяти за рік до виборів вивішувати бігборди, розказувати про своїх кандидатів, вести виборчу кампанію. З метою, щоб покращувати собі імідж, вони наймають піарників в державні структури, витрачають державні кошти на особисту рекламу. Зарано ще говорити. Прийде час і ми озвучимо свою позицію і від «Свободи», і наших партнерів. Я сподіваюсь, що це буде єдина позиція. Впевнений, що на президентських виборах українці матимуть за кого голосувати — за єдиного кандидата від націоналістів.
– Традиційні питання у спецпроекті "Кандидати в кандидати": хто спонсор, яка програма, хто команда? Одним зі спонсорів «Свободи» називають Ігоря Кривецького, можете ще назвати?
– Наша політична сила – одна з небагатьох, якщо не єдина, є ідеологічною партію. Відповідно, програма, яку ми сповідуємо, не пишеться перед виборами. Вона була написана 27 років тому, детально, по напрямках, як ми бачимо розвиток держави. Було проведено більше 500 консультацій з людьми по всій Україні. Потім почуте класифікувалося, адоптувалося до ідеології соціального націоналізму, який ми сповідуємо. Так з'явилася програма «захисту українців».
Щодо спонсорів, то зрозуміло, що ніяка політична сила не може існувати, а особливо в теперішніх українських умовах, без відповідної фінансової і матеріальної допомоги. Щоправда, є у нас ухвалений закон, який фінансує парламентські політичні партії з державного бюджету, що я вважаю абсолютно безглуздим. Адже якщо і требо було когось фінансувати, то не тільки парламентські, а й ті партії, які на наступних виборах можуть претендувати на участь в парламенті. Тим більше, в середньому вони мають від 60 до 100 млн гривень. Така система просто перетворить наступну виборчу кампанію в конкуренцію грошових мішків, а не конкуренцію ідеологій.
Наша партія черпала свої ресурси з внутрішніх можливостей. Після виборів 2006 року, коли ми вперше як окрема політична сила, без блоків, взяли участь у виборах, нам стало очевидно, що потрібно відповідне фінансування. Тоді було ухвалене рішення про створення Економічної ради, яка є своєрідним клубом за інтересами. До неї входять представники нашої політичної партії, які є підприємцями, і залучають туди і інших людей. Ця Економічна рада створена практично у всіх регіонах, кожній області, і вона якраз відповідає за забезпечення діяльності наших організацій і центрального апарату. Ми кожного місяця, кварталу, року здаємо звіти в НАЗК з приводу нашого фінансування, де розписані деталі.
Керівником Економічної ради є дійсно Ігор Кривецький, це людина, яка вже 15 років є членом нашої політичної сили. Він – «свободівець» за своїми політичними переконаннями. І його завданням, як керівника Економічної ради, є власне організувати таких же підприємців і фінансування партії. Кривецький підзвітний політраді партії, партійному з'їзду, як заступник голови партії і керівник Економічної ради. Власне в його завдання і входить матеріально-фінансове, господарське забезпечення діяльності ВО «Свобода».
– А які ще прізвища можете назвати?
– Це будуть прізвища, які я вже неодноразово називав. Бо коли журналістам говорю, то на наступний день люди вже мають проблеми з відповідними контролюючими державними структурами. Ми ж не є владною партією, ми є партією-опозиції. Тих людей, які є успішними, їх попереджають про недоцільність фінансування нашої партії. У противному випадку вони будуть мати проблеми різного характеру контролюючими структурами, прокуратурою.
– Також депутата Київради Олега Гелевея називають Вашим особистим спонсором, чи це є так?
– Що значить "особистим"? Він же не купляє мені футболки чи ще щось. Гелевей є лише одним з членів Економічної ради Києва.
У кожній області маємо осередки Економічної ради, які відповідають за процес фінансування.
– А щодо команди, яка буде йти на парламентські?
– Її буде визначати з'їзд. Якщо ви проаналізуєте списки «Свободи» за минулі та позаминулі вибори, то побачите, що там люди тільки з партійного середовища. Тим більше, що вибори до парламенту будуть тільки в жовтні – до них ще півтора року. Так виглядає, що закон залишиться той самий. І фактично частина людей піде в список, частина – за мажоритарними округами. Це вже внутрішньопартійна кухня, яка робиться заради більш ефективної участі у виборах і кращого результату.
– Наскільки Україна зараз покрита вашими партійними організаціями?
– Наші організації є в кожній області. Не можу сказати, що в кожному районі, але кожна область має свої представництва. І, звісно, що зараз, чим ближче є вибори, ми будемо перепрофільовувати партію на штабні елементи роботи. Керівником загальноукраїнського штабу партії призначений мій заступник Руслан Кошулинський. В його сфері повноважень є формування місцевих штабів.
У нас є близько 2 тисяч депутатів по всій Україні. Практично у кожній області у нас є депутати місцевих рад, є фракції в 15 обласних радах по Україні, у тому числі у місті Київ, в 16 містах обласних центрах. Кілька десятків міських голів. Тобто є досить солідне наше представництво.
– Але «Свобода» вже не така монолітна, як 2014 року. По вас вдарило створення нових націоналістичних організацій в Україні?
– Ви помиляєтесь. «Свобода» завжди була монолітна. А те, що потік людей, то він є у кожній партії, хтось приходить, хтось йде, хтось не витримує напруження, політичної боротьби, хтось є активніший, хтось – пасивніший. У когось є особисті питання, а когось і виключають з партії. Після 2014 року у нас була серйозна внутрішньопартійна люстрація – більше 1000 людей ми тоді виключили з партії. Але це абсолютно робочий, нормальний процес. І дуже швидко прийшли нові люди в партію, це процес постійного оновлення партії, це є нормальним.
– Як Ви ставитеся до мовного конфлікту з Угорщиною? Ви нещодавно у себе у Facebook писали з приводу того, що Угорщина вирішила створити посаду міністра розвитку Закарпатської області. Як будувати відносини з нашим сусідом?
– Перш за все, позиція Угорщини викликана слабкістю української влади. Пригадую, коли угорці приїжджали на Майдан під час Революції Гідності, то ніхто з них навіть близько не висловлювали тих претензій, які є зараз. Бо вони шанували єдину націю, яка демонструвала своє прагнення побороти зло та несправедливість і добитися тут цивілізованої, справедливої держави. А після Революції вони побачили, що чиновники крадуть, влада наскрізь корумпована, а Україною і далі керують олігархи. Зрозуміло, що прагматично для себе вони вирішили – можна атакувати і отримати в перспективі позитиви від можливого розвалу України. Це не зважаючи на те, що угорці є членом ЄС, підписували відповідні договори щодо неподільності кордонів в Європі. Мені шкода, що на призначення фактично "гауляйтера" – міністра у справах Закарпаття, дуже мляво відреагувала українська сторона.
Угорці вмішуються у нашу внутрішню політику. Наприклад, їх протест щодо рішення Конституційного суду про скасування закону Ківалова-Колєсніченко – це зухвальство. Або вони висловлюють своє незадоволення нашим законом про освіту. Тут мені незрозуміла ситуація. Давайте спитаємо у угорців, скільки у них є шкіл з навчанням українською мовою? Нуль. Ми не проти того, щоб угорська національна меншина могла навчати своїх дітей мови своєї нації. Але для того існують недільні школи, додаткові заняття. А якщо ти є громадянином України, то повинен навчатися українською. І тому реакція Угорщини є дуже перебільшеною. А цього року відбувся Чемпіонат світу з футболу невизнаних держав і Угорщина фактично спорядила команду Закарпаття, яка грала разом з командами «ДНР» і «ЛНР». Це так дружня країна себе поводить, коли Україна веде війну з московським агресором і зупиняє російську навалу перед всією Європою? Українська зовнішня політика мала б зовсім по-іншому реагувати на такі кроки, але, на превеликий жаль, наша влада є безхребетною, не вміє захищати своїх інтересів і не розуміє, що у світі поважають сильних.
– Останніми місяцями в Україні відбулася серія нападів на табори ромів. Також у випадках сутичок з представниками ЛГБТ винними називають членів націоналістичних об'єднань. Ви є лідером націоналістичного табору, тож як ставитесь до подібних нападів?
– Перш за все, я вважаю, що подібні речі є спровокованими владою. Ви кажете про напади на сексуальні меншини, а я цього року бачив напади на людей, які захищають традиційні сімейні цінності. Я не бачив ніяких нападів на сексуальні меншини. Я знаю, що прихожани протестантської церкви, католики, православні прийшли для того, щоб продемонструвати свою позицію, і були грубо, жорстоко, з переломленими руками, розігнані. Це зухвалі і неадекватні методи влади.
Все, що відбувається – це через владу, яка неадекватно розставляє свої пріоритети. Ми є політичною партією, яка виступає за традиційні, сімейні цінності. Ми за те, щоб подібні збочення, подібні марші були офіційно заборонені. Як ви думаєте, якби по телевізору показували наркомана, який протягом 10 хвилин в прямому ефірі колов собі якісь наркотичні засоби і казав, як це класно, як би на це діти реагували? Це називається провокація. Мені байдуже, чим займаються люди у себе в хаті, за закритими шторами. Мені байдуже у що вони там вдягаються. Але мені небайдуже, коли це починають агресивно нав'язувати дітям і молоді.
Другим провокатором виступає наше Міністерство освіти, яке, наприклад, у 2015 році створило Антидискримінаційний комітет. Він починає продукувати зовсім якісь збочені речі. Наприклад, проаналізували підручники. І на ілюстрації, де є тато, мати, хлопчик та дівчинка – вони пишуть: "ознаки дискримінації за сімейним станом". А на ній зображена класична повна родина, що є одним з найбільш вживаним у підручниках штампів. А в реальному житті, – вони пишуть, – діти походять з абсолютно різних за складом сімей.
– Так, це ж правда. У нас є різні родини. Матері-одиначки, наприклад.
– Вони хіба тут матерів-одиначок мають на увазі? Ні, вони говорять про родини, де є, наприклад, два тата. Але у нас є Конституція України, де чітко і ясно написано, що таке є шлюб. Це союз між чоловіком і жінкою. Якщо інше, то це вже є антиконституційно.
Я за те, щоб такі Антидискримінаційні комітети розпустити і притягнути до відповідальності тих, хто починає нав'язувати такі речі.
Відповідальність лежить і на правоохоронних органах, які неадекватно застосовують силу, на владі, яка не проводить правильних заходів, яка намагається з кимось загравати всупереч Конституції.
– А які "правильні" заходи, на вашу думку, мають бути?
– Виховання дітей. До речі, Міністерство освіти потім робило все, щоб оправдати це безглуздя, мовляв, "ви не так зрозуміли". Але вони мають виконувати ті обов'язки, які на них покладає держава і ми, як платники податків.
Ми ж все прекрасно розуміємо. Вони позапускали сюди різні грантові фонди, які отримують фінансування невідомо звідки і невідомо як. Я хотів би, щоб у нас такі питання вирішувалися, як в Польщі, Угорщині, країнах Балтики. Вони ж все-таки не дозволяють подібних речей.
Щодо таборів ромів – аналогічна ситуація. По тій історії на Лисій горі в Києві – були численні звернення людей, що у національному парку з'явилися незрозумілі особи, які зрізують столітні дуби, розвели бардак, навколо під'їздів валяється купа шприців. З'явилися торгівці наркотиками, люди, які займаються крадіжками та інше. Мешканці почали звертатися до поліції. Я бачив ролики, коли людина на камеру зв'язується з поліцією, каже, що я є свідком порушення закону, будь ласка, приїдьте. Проходить година, друга, а поліція не їде. Тому якщо держава не реагує, рано чи пізно будуть реагувати активісти. Поліція має виконувати свої обов'язки. І саме через те, що вони цього не роблять, відбуваються подібні непорозуміння. От у середині червня подібна історія була у Франції. Мешканці Ніцци звернулися до поліції з приводу того, що в парку розбили табір біженці з Сирії та циган. Протягом доби поліція зачистила той табір і проблем ніяких не виникло.
21 квітня представники націоналістичної організації С14 повідомили, що вигнали ромів з табору на Лисій горі, спалили їхні намети та речі
– У ваших словах є узагальнення, а це дискримінація етнічних меншин.
– А це нічого, що за 4 роки цигани вбили декілька десятків українців? То не є дискримінація українців? У мене таке враження, що якщо в Україні і хтось дискримінований, то це – етнічний українець. Тому що від нас починають вимагати якихось неможливих речей. Ми ж за те, щоб в Україні всі нації жили в дружбі та щасті, тільки виконуйте, будь ласка закони Української держави.
– Гордон навесні цього року в ефірі одного з телеканалів заявив, що на Вас лежить провина за окупацію Криму росіянами, тому що Марчук і Смешко у 2014 році наполягали на тому, щоб міністром оборони став Радецький, але за квотою «Свободи» був призначений Ігор Тенюх, який не зміг дати відповідь атаці Росії на нашу територію. І наче у критичний момент Ви відмовили. Як прокоментуєте?
– Я не збираюся коментувати пустопорожнє балабольство всіляких гордонів. Максимум на що спроможні ці аферисти — втридорога втюхувати бабусям свої пірамідки від усіх хвороб.
Якщо ж вас цікавить призначення та діяльність Тенюха на посаді во міністра оборони, готовий відповісти.
– Окей, чим займався Тенюх на посаді в той момент, коли Росія напала?
– Перше. Це не була квота Свободи, просто Тенюх був єдиним проукраїнським генералом, який не побоявся взяти на себе відповідальність і погодився. А всі ці «герої» і диванні воїни в той час сиділи тихенько в кущах, а на світ вилізли через три роки після початку війни.Друге. Усі ці псевдоексперти Тенюху в ноги мають вклонитися, за те що вони пишуть і озвучують свої пасквілі в українських змі, а не в ефірах кісєльових. Бо це Тенюх зумів запобігти і зупинити повномасштабне вторгнення московитів на материкову Україну на півдні, сході і півночі. Тому перш ніж судити Тенюха, треба вивчити факти. Просто вивчіть його кроки і накази на посаді во міністра оборони.
Щодо Криму. У Росії є медалі «За возвращение Крыма». До речі, такою медаллю нагородили тестя Клімкіна, нашого міністра закордонних справ. Так ось на ній чітко зафіксована дата початку окупації Криму – 20.02. А Тенюх був призначений міністром 27-го числа.
Хто б не був на тій посаді в той час, він би робив теж саме, що і Тенюх. Ще зауважу, що армією керує начальник генерального штабу. Міністр оборони є більш господарсько-політичною посадою. І Тенюх у той час ні кроку не міг би зробити без рішення РНБО і виконуючого обов'язків Турчинова.
Якщо вже говорити про відповідальність за якісь промахи, то вона лягає, в першу чергу, на політичне керівництво держави, яке ухвалювала рішення – воювати чи не воювати, виводити війська чи ні. Зараз же відомо багато фактів. Тенюх був представником тієї групи, яка хотіла воювати, і вони "отримували по шапці" від людей, які були при владі і пропонували " з високо піднятою головою, без зброї вийти з Криму".
І ще один момент – той, хто служив у війську знає, що є Статут Збройних Сил України, в якому чітко і ясно зафіксовано, що повинен роботи офіцер чи солдат на бойовому чергуванні. Він не повинен чекати вказівок ніякого міністра, а має захищати ввірений йому об'єкт, чи то корабель, чи то військова частина. Причому чітко прописано, як. Він має сказати: «Стій, хто йде, стріляти буду». Потім зробити попереджувальний постріл у повітря, а потім – на ураження. Це зобов'язаний робити кожен. І тому не треба звинувачувати Тенюка – він і не повинен був давати якихось наказів. А які давав – і ті не виконувалися.
І після того, як його позиція не отримала підтримки у політичного керівництва держави, він вийшов на трибуну у Верховній Раді і сказав, що йде у відставку.
А що ж тоді Радецького не призначили? Це все абсурдні звинувачення, висмоктані з пальця.
– Поговоримо про ідеологію. Багато звинувачень, що ваша риторика полівішала – багато прокламацій про справедливість, закликаєте до акції проти тарифів. Чому ви, права партія, вдаєтесь до такого заграванням з виборцем?
– Ми соціал-націоналісти. Ми 27 років виступали за соціальну і національну справедливість. 27 років тому у нас в програмі був чітко розписаний економічний блок. До речі, він і на сьогодні є одним з найкращих в Україні. А наші політичні опоненти розповідають небилиці, що ми тільки мовою займаємося.
– Якщо коротко, що ви пропонуєте? Дійсно є проблема, що державний борг зростає, обслуговування його є дорогим, бо відсотки великі. Як вибратися з цієї економічної пастки?
– Не красти те, що вже взяли в борг і не набирати нових боргів.
Я вам приведу приклад. Зараз наша влада просить мільярд у Міжнародного валютного фонду. А ви знаєте, що за часи незалежності України, за найскромнішими розрахунками, 154 млрд доларів було вивезено з України і сховано в офшорах?
Є законопроект ВО «Свободи», де розписано механізм, як повернути кошти з офшорів назад в Україну. Він є частиною Антиолігархічного пакету докорінних перетворень, який зареєстрований з 2012 року. А чого його не ухвалюють? Чи не краще 154 млрд доларів почати повертати в Україну, і тоді не треба ні до кого ходити і нікого просити?
Якщо говорити про державний борг, давайте подивимось, як це роблять інші держави. Ізраїль себе поставив таким чином, що зараз різні міжнародні фінансові інституції у них просять. За останні роки він став однією з небагатьох країн у світі, яка щороку скорочує свій держборг на 2-3% від ВВП. Тепер банки і фонди вмовляють Ізраїль позичити гроші під жалюгідні відсотки. Нещодавно Ізраїль позичив 250 мільйонів доларів під 0,05% річних у Китайського Народного Банку. При цьому вони взагалі не беруть короткострокових кредитів і не випускають коротко- і середньо- термінові облігації – з тієї ж причини: аби не брати дорогих грошей в борг.
Ми маємо розуміти ще один важливий момент. МВФ – це є США. Якщо б в України сьогодні були правильні відносини з США, то питання з МВФ, ми могли би вирішувати через політичні стосунки з цією державою. Але Україна грубо втручалася у вибори президента США. Пам'ятаєте, це коли українська делегація на чолі з Порошенко приїжджала і розповідала, кого їм потрібно обирати, вони робили ставку на Хіларі Клінтон. Пам'ятаєте, коли у нас міністри, голови фракцій у своїх Фейсбуках писали, що якщо Трамп стане президентом – це буде катастрофа. А коли Трамп став президентом, вони підло всі ті дописи видаляли у себе з Фейсбуку. Вони, що думають, що їх ніхто не бачив? У міжнародній політиці особистісний фактор грає значущу роль, і Трамп про це пам'ятає.
Після Революції ми мали такий позитив у світі, у тому числі, у стосунках зі США, що потрібно було тоді домовитися про списання того боргу. Наприклад, як вони зробили щодо Греції. Чому не домовились? Відповідальність за ті всі позичання хто буде нести? Коли прийде націоналістична влада, всі ті, хто необґрунтовано позичали, відповідатимуть. Усі ті перемовники, які їздять до Міжнародного валютного фонду. Нам вони втирають, що продати землю, стратегічні підприємства, зменшити пенсії зменшити, підняти тарифи та ціни на газ – це вимоги МВФ. А ви зайдіть на сайт МВФ – там пишуть лише «Пропозиції України». Тобто основне, що вимагає МВФ, кредитуючи інші держави – у вас має бути баланс бюджету. Що кажуть наші? «Ми зробимо бездефіцитний бюджет». МВФ питає «як»? «А ми продамо землю і стільки-то грошей отримаємо від її цього». МВФ каже: «Хочете, продавайте. Головне, щоб був баланс». А ми ціни на газ підвищимо для населення! Та нема питань, ось ваші розрахунки, хай буде.
Тобто ще раз наголошую, це не МВФ нам умови ставить, це влада не бачить далі своєї кишені. Їх цікавить лише вкрасти, а на національні інтереси цій влади наплювати. І вони у перемовинах з МВФ просто здають Україну.
– На Вашу думку, коли можна буде зняти мораторій на продаж землі? Україна – одна з небагатьох країн світу, де це заборонено.
– У Канаді за офіційною статистикою державної землі 93%. Бельгія, Данія, Німеччина – державної землі приблизно 60%. В Ізраїлі – лише 9% у приватній власності. У США зараз також поставили собі завданням скуповувати приватну землю у власність держави.
«Свобода» не проти приватної власності на землю, але ми проти того, щоб, по-перше, взагалі щось продавати в Україні під час війни. Бо і відповідний інвестор під час війни не прийде, і все знецінено. Ніхто не захоче покупати щось поки тут йдуть військові дії і невідомо, чим то все завершиться. По-друге, «Свобода» виступає за те, щоб земля сільськогосподарського призначення, якої залишилося 26% не була об'єктом купівлі-продажу. Вона повинна залишатися у власності громади. Земля, яка була розпайована після розвалу колгоспів, паї, які люди отримували у свою приватну власність, вона повинна трактуватися, як власність селян, але цю землю можна буде продати, у нашому баченні, лише державі в особі Державного земельного банку, і то після того, коли буде проведена оцінка землі, скільки вона насправді коштує. Тому що зараз українську землю скуповують в 100 разів дешевше, ніж, наприклад, у Німеччині чи Франції. А наша земля є набагато родючіше. Має бути чіткий закон, де розписано по регіонам: Полісся – стільки-то коштує, Поділля – стільки, на Слобожанщині – стільки то. І за фіксованою ціною не іноземцям, не особам без громадянства, а тільки державі. Присадибну земельну ділянку люди можуть продавати будь-кому. А ті 26% земель сільськогосподарського призначення держава повинна здавати у довгострокову оренду, наприклад, на 49 років, з правом родинної спадщини. Так як і в Німеччині, де держава є власником землі. Але і в оренда вона вам просто так цю землю не дасть. Ви маєте скласти іспит перед державою на знання агронома, потім раз на півроку до вас приїжджає інспектор, який дивиться, що ви на тій землі посадили. І якщо щось не так, мало того, що у вас заберуть ту землю, вас ще й оштрафують на величезну суму. Ось так я хочу.
Ви знаєте, що за час незалежності України було продано 29 тисяч підприємств? Їх навмисно доводили до банкрутства, потім за копійки чи через підставних людей, продавали. За логікою ми вже мали в раю жити, але насправді їх здали на металолом, знімають касу і все.
– Чому депутати-«свободівці» не голосували про закон про реінтеграцію?
– Тому що це є антиукраїнський закон. Під час обговорення жодна наша пропозиція не була врахована. В цьому законі дуже багато проблематичних норм, починаючи від того, що війна не названа війною. Не зафіксовано, хто є стратегічний ворог України, не вказана дата окупації. Про Крим – тільки в преамбулі. Чітко, коли почалася окупація Донбасу та Криму, не вказано. В тому законі фактично узаконена торгівля на крові, прибрали парламентський контроль над діяльністю війська. Натомість функції президента занадто перебільшені. Якщо детально вивчити той закон, то він не відповідає національним інтересам України, тому і депутати «Свободи» не голосували.
Там взагалі за цим законом кожний солдат буде боятися воювати. А як ви думаєте, чому зараз такий відтік з армії? А я думаю, у тому числі, через ухвалення того закону. Бо на тебе нападає ворог, ти раз у нього вистрелиш і ти потім зі штабу не будеш вилазити, бо писатимеш рапорти, чи мав підстави використовувати зброю, коли тебе вже атакували та стріляли, чи ні. Тобто вони поставали українських захисників у невигідні умови.
– Припустимо Ви стали президентом України, як будете вирішувати питання Донбасу та Криму? Чи маєте стратегічну відповідь на це питання? Військовий шлях чи політико-дипломатичний?
– Мікс. Трохи того, трохи того. Є наша програма, був з'їзд партії, який ухвалив чітке рішення, що потрібно робити з Кримом та Донбасом. Всі ті, хто «Путін, прийди», мають за це відповісти. Всі ті, хто повернеться в Україну, мають довести лояльність до держави. Я б і зараз усі ці пенсії, які вони виплачують, не виплачував би, а збирав в окремий накопичувальний фонд. А після повернення Донбасу в Україну, якщо цей пенсіонер доведе свою лояльність до Української держави та отримає паспорт, то він отримає свою пенсію за всі ці роки в повному обсязі. А якщо він сепаратюга, кричав «Путін, прийди», навіщо його фінансувати?
– І який ваш меседж виборцеві?
– Хочу побажати віри, не опускати руки ні в якому випадку і, нарешті, усвідомити, хто ми є, чийого ми роду і куди ми прагнемо іти. Наша мрія, мрія українських націоналістів – зробити так, щоб наше покоління стало останнім поколінням, яке бореться за Україну, щоб наші діти і внуки, всі наступні покоління українців щасливо жили на своїй Богом даній землі.
