У великий спорт — у 42 роки. Як Ігор Євтушенко став чемпіоном світу з джиу-джитсу?

Днями шкільний двірник з Херсона Ігор Євтушенко здивував усю країну: він став чемпіоном світу з бразильського джиу-джитсу. Кошти на участь у чемпіонаті, що проходив в Об'єднаних Арабських Еміратах, збирав через соцмережі, а займатися цим спортом почав аж у 42 роки! Про те, чому вік не перепона спорту та новим захопленням, як досягти мети своїми силами і чому не варто слухати скептиків, "Рубрика" запитала у самого переможця.

Вважається, що професійні спортсмени починають набувати майстерності ще в дитинстві, і найчастіше це справді так. Але що робити, якщо бажання стати спортсменом з'явилося вже в дорослому віці? Невже двері спорту вже зачинені?

Насправді ні. Існує багато видів спорту, займатися якими можна почати будь-коли, чи то в 30, 40, або навіть 50 років. І навіть досягти неабиякого успіху і стати чемпіоном! Інша річ, що для цього потрібно буде добряче попрацювати. 

Звісно, лежачі на дивані, вдачу за хвіст не вхопиш, для цього як мінімум слід хотіти щось змінити у своєму житті. Історія спорту знає безліч прикладів, коли люди, зовсім далекі від будь-яких амбіцій, приходили в спорт у дорослому віці і згодом ставали переможцями світових змагань. Але навіть якщо ви не плануєте досягти подібних висот, все одно — вимикайте телевізор, відкладайте цукерки і чипси, і мерщій до спортзалу — хоча б задля того, щоб покращити свою фізичну форму. А там, хтозна, можливо і ваше фото ще не раз з'явиться на перших шпальтах усіх спортивних видань.

49-річний Ігор Євтушенко, який працює двірником херсонської школи №57, розпочав тренування з бразильського джиу-джитсу, коли йому виповнилося 42. Через сім років він виборов золоту медаль на чемпіонаті світу-2021 в Об'єднаних Арабських Еміратах.

Спортсмен став відомий всій Україні завдяки посту-проханню в соціальних мережах щодо збору коштів на дорогу в ОАЕ. Небайдужі українці допомогли — і отримали нового чемпіона і рольову модель! А ми розпитали Ігоря, як йому це вдалося і з чого все починалося.

А почалося все з того, що Ігор Євтушенко, який 14 років працював водолазом у державній рятувально-водолазній службі в Херсоні, залишився без роботи — структуру розформували. Професію довелося змінити, а разом з тим змінилося і тіло. Робота водолаза дуже важка; навантаження, що тримали чоловіка у гарній фізичній формі, зникли, і Ігор почав різко набирати вагу.  

"Моя рідна вага 62-63 кг, — розповідає спортсмен. — Я став важити 85-88. М'язи заклякли, з'явилося черево, я навіть не міг нормально зав'язати шнурки. Взагалі став відчувати себе руйновищем. Вирішив зайнятися собою і почав бігати. Стало нудно, вирішив записатися в якийсь клуб єдиноборств і ходити туди. Я розумів, що там будуть серйозні навантаження, і це допоможе мені привести себе у норму".

Перше оголошення, яке трапилося Ігореві, було запрошенням до клубу бойового самбо. Чоловік займався у клубі 9 місяців, там йому вдалося скинути вагу, повернувши собі колишню форму. Але цікавості самбо не викликало. Можливо, просто не пощастило з "клубом", у якому ніхто нікого не вчив — мовляв, ми відкрили зал, а ви як хочете, так і займайтеся. Якось чоловік поїхав із сином у справах до Києва, де вони випадково потрапили на тренування з бразильського джиу-джитсу. Цей вид спортивної боротьби захопив, тож коли повернулися додому, взяли у оренду підвал і стали тренуватися самотужки. 

"Тренера у мене не було. Всьому, що я вмію, я навчився сам"

Пошук рішення для себе і робота над собою, навіть без тренера, — ось, як це спрацювало для Ігоря Євтушенка. Спочатку батько з сином дивилися у YouTube записи боїв, вивчали прийоми і техніки, потім почали аналізувати змагальні сутички топових борців. 

Через пару місяців після початку тренувань, наважилися з'їздити на перші змагання. 

"Звісно, ми їх програли, — згадує Ігор. — Та й потім було багато як поразок, так і перемог — вони і стали моїми вчителями. Також я провів тиждень у міжнародному тренувальному таборі в Данії, куди мене запросили і оплатили дорогу та проживання. Там було багато майстрів з усього світу, у яких я теж вчився, а точніше боровся — з усіма без розбору. Чи було тяжко? Та в принципі ні. Все було нормально — мені просто подобається цим займатися". 

Згодом у зал, де займалися джиу-джитсу, потягнулися інші люди, для яких Ігор Євтушенко став наставником. Тренував сам себе і всіх, хто до до нього приєднався. Так всі разом росли і розвивалися, створюючи дружну команду, без "зарозумілості, пафосу та понтів". "За це виганяю одразу", — каже тренер. 

Молодшому з його учнів 9 років, старшому 49. Тобто весь віковий діапазон — діти та дорослі.

На питання чи є у джиу-джитсу якась особлива філософія, пан Ігор знизує плечима і посміхається: "Та немає у нас, як у кіно, ніякої філософії. Ми просто дружимо, відзначаємо разом свята, боремося. В нас супер-колектив. Ми як сім'я — ось і вся філософія".

Перед тим, як вибороти золоту медаль на чемпіонаті в ОАЕ, Ігор Євтушенко встиг стати чемпіоном України та Європи. А його син Сергій — двічі чемпіоном України.

Серед учнів маестро теж є переможці. Крістіна Назарова стала чемпіонкою Румунії. Костянтин Булюченко піднявся на вищі сходинки чемпіонатів з джиу-джитсу в Румунії та Швеції та став срібним призером України.  

У світових змаганнях наш герой мріяв взяти участь давно, але на поїздку завжди не вистачало коштів. На поїздку в Емірати було потрібно 700 доларів. "Для мене ця сума непідйомна", — писав Ігор Євтушенко на своїй сторінці у Фейсбук (зарплата двірника — 4800 грн). Саме Крістіна Назарова і порадила тренерові звернутися по допомогу до користувачів соцмереж. 

Необхідну суму зібрали за два дні, і спортсмен виправдав довіру людей, які його підтримали — 15 листопада він став чемпіоном світу у ваговій категорії до 69 кілограмів у віковій категорії від 45 років, а українські видання замайоріли заголовками про перемогу "український двірника".

"Люди занадто приділяють увагу тому, що я працюю двірником. Це звичайна робота. Двірником я працюю за потребою. Моя основна професія — тренер з джиу-джитсу. Бізнесмен з мене не дуже, тому джиу не приносить мені прибутку; всі кошти, які отримує наш зал, йдуть на комуналку та оплату оренди. До того, як влаштуватися у школу, я намагався працювати на різних роботах. Скрізь графік такий, що я не встигаю на тренування, а робота двірником дозволяє раніше закінчувати і спокійно встигати до своїх учнів. Я нічого в цьому принизливого не бачу. Просто у людей в головах багато стереотипів".

"Що стоїть за цією медаллю? — написав Ігор Євтушенко на своїй сторінці у Фейсбук. — Чуйність простих людей! Дякую величезне та низький уклін кожному, хто мене підтримав, не важливо, подумки чи матеріально. Ми зробили це разом!"

Мрія чемпіона — поїхати потренуватися в Бразилію, куди його запрошує його друг та майстер з джиу-джитсу, він тренує безкоштовно бідних дітей у Ріо-де-Жанейро, тому теж не має грошей, щоб оплатити другові переліт. Усе, що він може запропонувати — це моральна підтримка і своє житло. Але Ігор Євтушено впевнений: мрії можуть здійснюватися, тому ставить перед собою наступну мету — отримати перемогу ще й на чемпіонаті Бразилії.

"Що порадити іншим? Не слухайте скептиків і не бійтеся чужої думки, — каже Ігор Євтушенко. — Це головна причина всіх бід. Багато хто мріє, але боїться осуду. Не переймайтеся цим, живіть так, як вам подобається. Головне — не завдавати шкоди та болю оточуючим. Вірте у себе і свої мрії. Ніхто не народжується переможцем, всі колись починають з нуля".