Жінка в IT: як просувати е-реформи, ламаючи стереотипи. Історія Яніки Мерило

Яніка Мерило — українська громадська діячка, реформаторка, радниця міністра цифрової трансформації Михайла Федорова і міністра інфраструктури Владислава Криклія. У минулому програмістка, спеціалізується на інноваційних технологіях, займала керівні посади в інвестиційних фондах. У 2015 році Google і Financial Times назвали Яніку одниією зі 100 новаторів, інновації яких змінюють світ. Вона є частиною команди, яка з 2013 року впроваджувала в Україні е-рішення.

Незважаючи на таку величезну кількість досягнень, на сотні прочитаних книг і десятки успішних угод, їй досі доводиться боротися зі стереотипами. Вона згадала про це в одному зі своїх постів на Facebook. Нашу редакцію це настільки зачепило, що ми вирішили трохи краще дізнатися, хто ж така Яніка Мерило і з чим їй доводилося боротися на своєму шляху.

Інтерв'ю пройшло в "карантинному" режимі — по відеозв'язку. Зараз Яніка вдома, з сином і матір'ю, але до епідемії їй доводилося курсувати між кількома містами. До слова про карантинні обмеження: "Карантин, звичайно, заважає, але працювати з дому набагато зручніше, — вважає Яніка. — Багато хто зрозумів, що особисті зустрічі не обов'язкові, — всі питання можна обговорити по відеозв'язку. Мені вдалося перенаправити всіх у Zoom, я дуже сподіваюся, що в такому форматі можна буде працювати і після карантину".

Перед нашою онлайн-зустріччю я хвилювалася. Знаючи, що по той бік екрану знаходиться реформаторка, стартаперка, філантропка і радниця відразу декількох міністрів, десь на підсвідомому рівні я уявляла собі сувору, педантичну і неухильну людину. Але виявилося, що це не так.

Хто така Яніка Мерило?

Яніка дуже відкрита, моментально викликає прихильність до себе і зачаровує своєю посмішкою. Вона пише вірші, обожнює готувати (головна фішка — різотто), любить дивитися старі фільми, а ще — читати. Всупереч моїм очікуванням, замість підручника з економіки, зараз Яніка читає Юнот Діас "This is How You Lose Her" ("Ось як ти її втрачаєш"). У підлітковому віці Яніка захопилася психологією мас і розвитком пострадянських країн. Півтора року вивчала теологію в університеті Тарту, а пізніше отримала освіту з менеджменту в англійському університеті.

– Розкажіть, як у цій історії з'явилося ІТ? 

– Це завжди було частиною мого життя. Вийшло так, що у мене все друзі — хлопчики, і всі в ІТ. У 13-14 років замість того, щоб ходити по клубах, ми ходили в комп'ютерні класи, грали і вивчали програмування. І не дарма кажуть, що нас формує оточення. Так вийшло, що і я почала програмувати. Це був 1997 рік, все кафедри були старотипні, такої ІТ-освіти, як ми бачимо її зараз, ще не було. Усі вчилися на своїх і чужих помилках і більшість ІТ-шників у той час були самоучками. Так я почала програмувати. На другому робочому місці, в Olivetti Systems, вже доводилося створювати інтернет-банки: справжнє програмування [сміється] — потрібно було писати руками код. Так я плавно зайшла в сферу IT і перебуваю в ній до цих пір… Тільки код руками вже не пишу".

Потім Яніка переїхала до Фінляндії, де провела 5 років. Крім роботи в ІТ, вона вела колонку про ринки і біржу Росії, України, інших країн, для старих банкірів консервативної Фінляндії:

"У мене вже з років 16 був інтерес до розвитку пострадянських країн. Це економіка, фінанси, внутрішні процеси, управління масами. Я цікавилася переломними процесами, які відбувалися в Україні, Прибалтиці, Росії — це моє хобі, я живу цим, і я живу роботою".

Після цього протягом 5 років вона була членом правління фонду з 350 мільйонами доларів, брала участь у створенні фонду Венчурних і Прямих Інвестицій (UVCA) і пізніше керувала нею в перебігу 2 років.

– Так багато різних посад. Важко було переходити з однієї посади на іншу?

– Я завжди була в IT, в різних форматах. Спочатку я програмувала, потім перейшла в управління фондами, які роблять інвестиції. Там я працювала вже не з боку того, хто пише код, а з боку того, хто стежить за трендами, впроваджує сучасні технології. Думаю, що я до сих пір "там же" — намагаюся знайти щось нове і масштабувати це. Цим я займаюся і в Україні.

Україна та IT — як відбувається цифровізація?

У 2015 році ми не мали жодної електронної послуги. Тепер, через 5 років роботи в Україні, Яніка звітує про виконану роботу:

• Smart City Expo вибрав Дніпро як кращий приклад цифрової трансформації міста;
• В Україні прийняли закон про е-квиток і запустили електронну оплату в міському транспорті;
• Створено проект i-Gov — держпослуги в електронному форматі;
• Впровадили проекти Mobile-ID і Bank-ID;
• Запуск пілотного проекту е-вибори у Львові та Дніпрі — можливість електронного підрахунку голосів;
• eHealth — запис до лікаря через інтернет;
• прийнятий Закон "про приватний космос" — до минулого року розробками з серії космосу могла займатися тільки держава, тепер же право на таку діяльність надали приватним компаніям.

І це — тільки частина проектів. Героїня нашого інтерв'ю брала участь в кожному з них:

"Справа в тому, що просто взяти і впровадити, наприклад, електронний квиток не можна. На рівні державних органів українське законодавство працює за принципом "Все, що не дозволено — заборонено". Тобто, якщо можливість оплачувати проїзд електронним квитком не визначена в законі, користуватися ним не можна. Тому кожне е-рішення вимагало внесення певних змін до законодавства. А за кожен проект доводилося боротися.

Тому все, що здається логічним — Mobile-ID, електронний квиток, цифровий підпис — все це ми робили через бій і закони. А далі запускалися технології. Всі мої проекти були спрямовані на те, щоб допомагати і сприяти тим, хто хоче "робити інновації". Я для себе вирішила — не потрібно відкривати 3 стартапи, краще створити середовище, де інші зможуть їх реалізувати. У цьому полягає моя робота тут".

– Усі ваші проекти дуже різні. Звідки беруться ідеї?

– Деякі речі здаються абсолютно елементарними — вони є скрізь, але їх немає в Україні. Наприклад, прототип електронного уряду i-Gov був в Естонії — там проект вже давно працював. Проект "Приватний космос" — це настільки явно! В Україні ж можуть розробляти рішення для космосу, і це не просто стартапи — є круті ракети, які в наступному або навіть в цьому році будуть запускатися в Техасі, можливо, під українським прапором.

Я дуже сподіваюся, що вмію відчувати тренди і руху. Якщо рішення вже є, а у нас є запит на це рішення, є конкурентна ніша і здатність цей проект реалізувати — то чому ні?

Яніка пояснює, що процес цифровізації в Україні добігає кінця, адже багато проектів, які були запущені у 2013-2014 роках, прекрасно функціонують без сторонньої допомоги:

"Наприклад, i-Gov, який робився волонтерами, зараз — Міністерство цифровий трансформації, але ж це величезний організм. Електронний квиток теж живе своїм життям — масштабується, його запускають в містах. Проект з космосом теж завершено — закон є, він працює. Ми увійшли у ту стадію, коли "діти" починають жити своїм життям".

– Які проекти ви би ще хотіли реалізувати?

– Я б дуже хотіла реалізувати 112. Це єдиний номер виклику швидкої допомоги, поліції і пожежників. Якщо трапилася аварія, ти набрав лише один номер — 112. І тоді до тебе висилають необхідну допомогу. Здається, до чого тут технології? Але вони становлять дуже велику частину — це карти, розрахунок маршрутів, взаємодія через планшети, це програми. Ще хотілося би трохи доробити електронний квиток. Щоб його брали і маршрутки — щоб це впровадити, потрібно трохи змінити законодавство. Але це — вже доопрацювання тих процесів, які були розпочаті.

– Чим плануєте займатися після завершення цифровізації України?

– Я відчуваю, що не хочу бути радником, який займається теорією — потрібно робити щось своїми руками, щось прикладне, адже все "велике" вже запущено. На даному етапі у мене є кілька місяців, щоб визначитися, чим я буду займатися далі.

Перспективи на 10-20 років у мене немає. Не думаю, що 10 років тому я могла вгадати, де я буду зараз. Мені здається, що я думаю 5-річками, і якщо подивитися на моє резюме, ця теорія підтверджується. Швидше за все — це нові технології, стартапи — все, що крутиться навколо штучного інтелекту, кібербезпеки, екології, data science. Можливо, це буде фонд-платформа для підтримки і розвитку нових проектів

Складнощі: стереотипи

В одному з постів Яніка писала про те, що часто стикається з проблемою стереотипного мислення. Жінок у бізнесі все ще не хочуть сприймати всерйоз. Наскільки відомо, в Європі рівноправність відстоюється в більшій мірі.

– Чи відчувається в Україні гендерна нерівність?

– Так. Відчувається дуже точно, тому що це робиться не приховано. По-перше, дуже багато зауважень, які робляться тут, в європейському суспільстві вважаються некультурними. Мені здається, що навколишнє середовище починає мінятися не тоді, коли з'являються заборони, а коли соціум буде сприймати це в штики. Тут, навіть на вищому рівні, серед депутатів і міністрів, звучать образи на базі "ти жінка".

Це може змінитися, якщо люди почнуть категорично ставитися до подібних висловлювань — засуджувати це і в житті і в соціальних мережах. Тоді в якийсь момент виникає критична маса таких точок зору, яка говорить, що будь-яке приниження, дискримінація, забобони — НЕ окей. У європейському суспільстві така маса вже виникла, в Україні це відчувається не так сильно.

Частина нашого суспільства поки що вважає це нормою. Є навіть ті, хто впевнений, що це круто. Ось у Європі таких вже ну дуже мало. Образливий шовінізм вважається показником рівня розвитку людини — не дуже високого. На жаль, в Україні це більше видно і менше засуджується, але з часом мислення змінюється.

Щоб допомогти жінкам справитися з подібними труднощами, надати їм підтримку у розвитку власної справи, Яніка Мерило всіляко підтримує проекти, які спрямовані на те, щоб допомогти жінкам у бізнесі. Серед таких — Wtech — міжнародне ком'юніті для жінок-стартаперок, керівників і топ-менеджерів технологічних компаній, представниць е-commerce бізнесу; Women in Technology — об'єднання жінок, які будують кар'єру в технічній галузі. Вона бере участь як ментор і член-журі в хакатонах, які також спрямовані на жінок-підприємців. Щоб отримати підтримку, нові бізнес-можливості, регулярно обмінюватися дослідами і заводити нові знайомства, можна подати заявку і стати частиною команди цих ком'юніті.

Своїм прикладом Яніка продовжує доводити, що немає неможливих речей. Немає рамок і обмежень, і якщо у тебе достатньо сміливості, знань і наполегливості, можна домогтися всього, і навіть — зробити державу цифровою.