Фото: Рубрика
40 днів без постачання їжі, в окупації та блокаді, під обстрілами рашистів і з тисячами одиниць техніки в десятках метрах від хат. В такій реальності жили тисячі людей в Іванкові та найближчих селах, які одними з перших зустрілася з «рускім міром» під час повномасштабного вторгнення запорєбрікових.
Після відступу тих росіян, які не встигли в Україні стати «хорошими», в Іванків і найближчі села почала доходити гуманітарка. З одним із таких гуманітарних вантажів від благодійного фонду BGV Charity Fund журналіст "Рубрики" проїхав понад 5 сіл та зібрав загальну картинку того, що відбувалося з ними в окупації.
Вказівник неподалік Іванкова
Аби доїхати до Іванкова, розташованого за 80 км від Києва, доводиться робити значний гак через південь області. Там дорога вільна, а складнощі відчуває лише 20-ти тонна фура, якій не просто проїжджати звивисті блокпости.
Дорогою чіпляємо межу з Житомирською областю — проїжджаємо неподалік Радомишля, а далі вже трапляються артефакти війни. Просто на дорозі стирчить нерозірваний снаряд.
Нерозірваний снаряд на дорозі в напрямку Іванкова
За вікном — розбиті дахи будинків біля залізничного переїзду.
На під'їзді до місця, де фура має розвантажуватися, біля місцевої сільради вже стоїть черга з людей за гуманітаркою. За годину волонтери вже вивантажують їм першу партію їжі.
Люди в черзі за гуманітарною допомогою в селі Шпилі
Село Шпилі. Кілька кілометрів до Іванкова і зовсім близько до траси, де стояли рашисти.
«25-го (лютого) зранку орки вже були тут, на трасі. А пішли дня чотири тому», — каже місцевий житель Віктор.
Розповідає, що коли ті лише почали йти трасою, то чи для залякування, чи для розваги, розстріляли з танка одну з хат, яка стояла на краю села.
Хату залатали господарі. Від більших руйнувань врятував хлів, який повністю зруйнований
«Поставили біля траси свій контрольний пункт. Виходиш на трасу — зразу стріляють. Тих, хто хотів виїхати на машинах, розстрілювали. Сказали, що якщо будемо їм заважати, то приїдуть і спалять село», — розповідає Віктор.
Базуватися орки зайшли в місцевий лісгосп. Там стояли їх танки та інша техніка. А те, що було в самому лісгоспі, розкрали. Позабирали і трактори. Ними вони рили собі траншеї та схованки для танків. А потім, замінували територію лісгоспу.
Вогнева точка рашистів
Володимир, який працює на території лісгоспу, говорить, що ніхто з працівників туди поки не заходив, бояться розтяжок.
«У нас один лісничий хотів пройти через ліс і підірвався насмерть, сьогодні ховали. Мін повно, розтяжок повно. Навіть на кладовищі біля могилок замінували», — каже Володимир.
Залишки гільз від снарядів залишилися там, де стояли орки. Але найстрашніше – міни й розтяжки
Чоловіки розповідають, що вся траса була зайнята технікою окупантів. Коли по колоні били наші військові, згодом прилітали російські вертольоти, ймовірно забирали тіла. У селі говорять, що їх спалювали неподалік. Однак, підтверджень поки немає.
«Вони нас так окупували, що ми з першого дня без їжі. Нам не можна було нікуди виїхати: ні за продуктами, ні в лікарню. Люди повмирали, багато людей. Інсульти, інфаркти… Медикаментів у нас взагалі не було», — говорить ще одна мешканка Шпилів Тетяна.
Тетяна (ліворуч) розповідає про важкі дні в окупації
«Так затисли, що ніяк не виїдеш. А як поїдеш, то кулю в лоб отримаєш», — підхоплює розмову інша жіночка.
Коли одній із жінок у селі потрібно було народжувати, її переправили до Іванкова на човні. За кілька днів так само повернули назад уже з дитинкою. Все минуло успішно.
Місцеві розповідають, що їжею ділилися між собою, а чоловіки ловили рибу в річці і роздавали сусідам.
«Мені внучка каже: «поїдемо в Іванків і купимо багато-багато батонів». Не просить ні цукерок, ні шоколадок. Каже: хочу хліба», — говорить зі сльозами Тетяна.
Мама з донечкою чекають, аби отримати дитяче харчування
Село Феневичі. Траса, на якій стояли орки, проходить майже через усе село. Більшість часу, кажуть місцеві, там стояли буряти та російські контрактники. Ще на початку окупації росіяни вбили кількох мешканців села. А потім вдавались до грабувань. Розікрали місцеву школу та будинки людей.
Зруйнований будинок у Феневичах
Молоду дівчину Оксану батьки ховали в хаті та не дозволяли виходити на вулицю.
«Буряти ходили по селу і казали «дєвочєк нам», — розповідає Оксана.
Оксана (ліворуч) біля сільради у Феневичах
Від тотального мародерства і насильства над людьми, кажуть селяни, Феневичі врятувала староста Галина Козаченко.
«Завдяки нашій старості, Галині Іванівні, у нас була наша влада. У нас над сільрадою, прапор не мінявся», — кажуть місцеві.
Галина Іванівна керує прийомом гуманітарки
І додають, що коли одного вечора над місцевою школою орки повісили трикольорову ганчірку, прийшла Галина Іванівна і повернула на місце український прапор.
Школу ж розграбували. Забрали електричні чайники та термоси. Також у жителів викрадали машини, спалили місцевий магазин.
Дівчина Оксана, з якою спілкуємось, стоїть поблизу черги за гуманітарною допомогою разом з батьком. Їй ніяково. Про це вона каже й сама:
«Дають тобі їжу, і ти почуваєшся якось принижено. У нас є можливість купити, є гроші на карточці, але як ту карточку використати… Просто нема де купити продукти…»
З харчуванням у селах стало простіше, коли пішли гуманітарні вантажі
Далі про свою зустріч із запорєбріковими окупантами розповідає сама Галина Іванівна:
«Мабуть, сила любові до цих людей (показує на чергу біля сільради, — ред.) додала мені сміливості. Я знаю, що вони всі за моєю спиною, що вони всі беззахисні і всі хочуть жити. Мені головне було зберегти їх життя. У нас не було чим воювати. Геройство показувати не було як. Ми його показали тим, що правильно себе вели і залишились живими.
25 лютого я поїхала на велосипеді по селу подивитись, чи всі люди живі, чи нікому не потрібна допомога. Побачила, що по дорозі йде табун російських військових. Я виклала всі свої телефони. Сказала своїм, що якщо не повернусь, то віднесете телефони додому.
Так Галині Іванівні дякують місцеві жителі за її сміливість
Під'їхала до них і кажу: що це у вас тут за зборіщє? У них очі по 5 копійок. Питають: «чєво ви тут єздітє, ви нє боітєсь?» Я кажу: «як ви мене не боїтесь, то і я вас не боюсь».
Почала говорити з їхнім головним. Я кажу так: раз ти головний, то тримай порядок в себе, а це буде моя територія і в село не заїжджайте. Відразу показала йому, що тут я хазяйка. Якось у мене вийшло знайти слова до цих нелюдів, по-іншому сказати не можу. Головний дав слово, що в село вони заходити не будуть, якщо ми їх не будемо чіпати».
Запрутка. Ще одне село, де стояли орки. Навідміну від інших, тут вони були безпосередньо в селі, ходили по хатах, та, кажуть місцеві, вчиняли злочини. Зокрема, згвалтували двох неповнолітніх дівчат. Про це пізніше підтвердить і керівництво Іванківської селищної ради.
Спалена цивільна машина
Пані Ніна переїхала з окупованої Запрутки трохи вглиб на хутір. Сподівалася, що туди окупанти не дійдуть. Але, каже жінка, росіяни ходили по хутору, забирали в місцевих машини.
Та найстрашніше, за її словами, це тотальне знищення прилеглих сіл — Жеревпілля, Тетерівське, Підгайне.
«Їх з літака бомбили. По три літака зранку, вдень і ввечері, як за розкладом. Кожен літак скидав по 2 авіабомби. Всього 6 за раз. За 22 дні я більше трьохсот нарахувала. Вже й перестала рахувати», — каже пані Ніна.
Пані Ніна розповідає про щоденні бомбардування
У селі кілька версій щодо причини такого знищення населених пунктів. За однією з них, орки боялися, що їм переріжуть шлях до відходу. За іншою — просто скидали бомби, аби не бомбити більші населені пункти.
Наслідки бомбардувань
Дітей із найближчих сіл пані Ніна рятувала у погребі будинку, де вона жила. Всього там жили 18 дітей, каже жінка. І це в умовах практично повної відсутності їжі.
«Поки мука була, пекла дітям оладки. А потім мука закінчилась. Діти забігають в хату, кажуть: дай оладку. А я кажу: нема, дітки…», — розповідає Ніна.
За словами пані Ніни, в якийсь момент орки посідали в машини і квапливо залишили Запрудку.
Працівники одного із приватних господарств поблизу розповідають, що техніка окупантів відходила з Київщини 4 доби. Кожного дня по 500-700 одиниць. За весь час це щонайменше 2000 тисячі одиниць, але це мінімальна цифра, насправді більше — кажуть місцеві.
Більшість своєї знищеної техніки рашисти забирали, але не всю
Відступаючи, орки підірвали міст біля Іванкова. Вибух був такої сили, що в деяких найближчих селах повилітали вікна, а осколки знаходили навіть в центрі Іванкова.
Підірваний міст по дорозі до Іванкова
«Їхали завантажені награбованим. Везли килими, мопеди, сантехніку. Бачили навіть, як вони на звичайну гармату причепили легкову БМВ і ось так везли на білорусь», — каже один з працівників господарства.
«Вони не знають, що таке мікрохвильовка, не кажучи вже про БМВ», — додає інший.
Коробки від сухпайків рашистів поблизу траси
Протягом усієї поїздки місцеві розповідали нам про вбивства цивільних людей, згвалтування та викрадення. Дехто повернувся додому, хтось ще досі в заручниках у орків.
Ще одне зруйноване подвір'я
Зафіксувати усі злочини важко — в селах ще немає зв'язку та електрики. Навіть водопостачання в Іванкові ще не поновили.
В Іванківській сільраді підтверджують випадки воєнних злочинів. Кажуть, поліція працює з батьками згвалтованих дівчат та фіксує зникнення людей. Скільки орки забрали цивільних життів у селах поблизу Іванкова поки не знають.
В Іванківської селищної ради дуже багато роботи з відновлення інфраструктури
Зараз, кажуть у громаді, займаються тим, аби забезпечити людей в селах продовольством і поновити критичну інфраструктуру.
Вертаємось. Волонтери дорогою до Києва розмірковують:
– Два дні без інтернету. Може, там вже і путін здох.
– Може…
P.S. Не здох.
Розбираємо, про що йдеться у законопроєкті про поступове підвищення акцизу на тютюнові вироби до 2028… Читати більше
“Алексу” 52. Восени 2024-го він втратив руку в боях у Вовчанську. Але сама ця історія… Читати більше
38-річний Сергій Малечко родом із Чернігівської області. З перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем боронив Україну.… Читати більше
“Рубрика” розповідає про ініціативу, що у всіх сенсах налагоджує зв’язок між поколіннями — і емоційний,… Читати більше
Discover the stars who stood with Ukraine in 2024, raising awareness of Ukraine's fight to… Читати більше
Нічого не хочеться, а речі, які раніше приносили розраду, більше не радують? Сьогодні дедалі більше… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.