Історія відбиття штурму військової частини в Маріуполі: перша перемога Нацгвардії
16 квітня 2014 року сепаратисти атакували частину внутрішніх військ №3057
7 квітня 2014 року в Донецьку була проголошена так звана «Донецька Народна республіка». І першим завданням сепаратисти поставили взяти під контроль всі наявні в Донецькій області запаси зброї та боєприпасів, а також встановити свою владу щонайменше у великих містах-мегаполісах.
З озброєнням на Донбасі все було дуже погано – фактично армійських частин не було зовсім. До 2012 року розформували все можливе, включаючи, наприклад, танкову дивізію. Адже, згідно зовнішньополітичній доктрині, ворога на тому напрямку не було.
Бойовики перед початком штурму
Залишалися тільки частини протиповітряної оборони і внутрішні війська (для охорони численних місць ув'язнення, якими ряснів регіон). Саме ці частини і були атаковані в першу чергу – на той момент це були перейменовані в Національну Гвардію України – в/ч 3004 в Донецьку і 3057 – в Маріуполі.
Найбільш драматично розвивалися події у Маріуполі. Увечері 16 квітня 2014 року учасники мітингу, посилені прибулими з Донецька бойовиками з автоматичною стрілецькою зброєю, спробували взяти штурмом частину Національної Гвардії.
Зібраний на площі «народ» за допомогою виступу пропагандиста Хабарова був грамотно спрямований у бік військових. При цьому звучало, що «армія з народом», що «строковиків, які повернулися з Євромайдану, необхідно розпустити по домівках». Ну і не обійшлося без стандартної «страшилки» того часу – «правосєков», які нібито приїхали в місто, щоб провести штурм міської ради і знищити мирне населення. І нібито вони ховаються на території частини.
При цьому чисельність озброєних людей досягала 300 осіб – крім «донецьких», це були представники місцевого криміналітету, які слідували на легкових машинах за беззбройним натовпом.
«Мирні» митингарі
Натовп зустріли військовослужбовці, командування частини почало переговори, які на той момент здавалися успішними. Так, один солдат строкової служби на прохання батька був відпущений додому у звільнення.
Однак провокатори стали висувати неприйнятні умови – дали 30 хвилин на те, щоб військові здали зброю і видали «правосєков». Після закінчення цього терміну натовп рушив на штурм. Перша спроба відкрити ворота не увінчалася успіхом. Тоді штурмовики проникли в будівлю контрольно-пропускного пункту, однак не зуміли вибити останні двері. Вони повернулися і зняли з петель обидві стулки дверей. Але тут стояли дві вантажівки впритул – причому так, що увірватися було неможливо.
До цього часу вже стало темно, і хтось із мітингувальників кинув в бік машин «коктейль Молотова». Дорога перед машинами і за ними загорілася. У цих умовах військові спробували відігнати мітингувальників, кинувши кілька вибухових пакетів. Це дещо вгамувало запал, натовп почав відходити.
Палаюча машина біля воріт частини
І раптом з-під машин в сторону військовослужбовців був відкритий вогонь із стрілецької зброї – вранці на цьому місці було виявлено понад 70 гільз калібру автоматні 5,45 мм і 7,62 мм, а також пістолетні 9 мм.
В умовах темряви командир частини підполковник Сергій Совінський віддав наказ після попереджувальних пострілів в повітря придушити вогневі точки. Почалася безладна стрілянина.
Крапку в штурмі поставили маневрена група міліції, яка зайшла з тилу і почала хапати митінгуючих та два МіГ-29, які пройшли на малій висоті і ревом двигунів змусили «гарячі голови» тікати.
Результат збройної провокації – двоє вбитих (Олександр Авербах, 1971 р.н. та Андрій Гужва, 1974 р.н., обидва безробітні), 13 поранених і 77 затриманих. З затриманих 90% неодноразово притягувалися до адміністративної, а 15 осіб – до кримінальної відповідальності.
Були реквізовані також три автомобілі, на яких прибула група підтримки: як мінімум, одна машина була зареєстрована на жителя Донецька, друга – за місцевим нелегальним таксистом.
Всі затримані на наступний день були відпущені, оскільки поголовно вказали, що проходили повз і стали «мимовільними свідками» масових заворушень.
Після штурму
Цікаво, що під час спроби штурму в натовпі знаходились кореспондент російського каналу «Life News» Христина Бабаєва та оператор Марія Поваляєва. Пізніше вони висвітлять цю подію в такому ракурсі: матері з Маріуполя прийшли забрати своїх дітей, термін служби яких закінчився. Українські військові не пішли на переговори і без приводу почали стріляти по мирних мітингувальниках, в результаті безліч людей загинуло і було поранено.
Фільм, зроблений на річницю відбиття штурму
Представники «ДНР» в особі «командувача Народною армією ДНР» Ігоря Хакідзянова заявили, що загиблі мирні жителі стали жертвою провокації «Правого сектора», який нібито заманив людей під приводом готовності військових перейти на сторону народу.
Таким чином, події 16 квітня 2014 року в Маріуполі показали, що в початковий період «русской весны» при наявності твердої волі командування цілком можливо було протистояти російській агресії. Правда, без жертв було не обійтися, але в цьому випадку це була б мінімальна плата за те, скільки крові могло б не пролитися на Донбасі в подальшому.
