Подружжя Плещеєвих — Марина та Андрій — служить у 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр". Вони познайомилися вже під час повномасштабної війни, згодом опинилися в одній бригаді, працювали на бойових позиціях. Тепер пара чекає на дитину: Марина готується до декретної відпустки, а Андрій продовжує службу.
До Дня захисників і захисниць України розповідаємо їхню історію, яка також стала частиною благодійної кампанії зі збору на 1 мільйон гривень на FPV-обладнання та автономне живлення для 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" батальйону безпілотних систем Black Raven.
На фото Марина та Андрій Плещеєви. Джерело: horangphoto
Від фінансів до РЕБ
Марині 29 років, за освітою вона фінансистка. Три роки працювала у ПриватБанку, а згодом — фінансовою спеціалісткою в іноземній компанії. Цю роботу вона продовжувала і після початку повномасштабного вторгнення, але наприкінці 2022 року звільнилася. У 2023-му Марина вперше спробувала підписати контракт із військом, однак під час проходження ВЛК з'ясувалося, що спочатку їй потрібно пройти лікування. Лікар порадив зробити це ще в цивільному житті, тож службу довелося відкласти.
Саме в цей період у її житті з'явився Андрій. Вони познайомилися 1 жовтня 2023 року у Харкові на благодійному забігу Kraken Run. Марина бігла 10 кілометрів і посіла друге місце. Андрій вийшов на старт у пам'ять про загиблого друга, який професійно займався бігом, а отриману медаль присвятив йому.
Андрій побачив Марину під час нагородження, згодом знайшов її у соцмережах і написав. Розмова почалася із забігу, але швидко перейшла до тем, які були близькими обом: волонтерства, ветеранів і війська. Ще до знайомства вони окремо допомагали військовим і їздили до 93-ї бригади.
Стосунки теж розвивалися швидко. Познайомилися 1 жовтня, а вже в листопаді Андрій освідчився Марині. Приблизно за пів року він долучився до 93-ї бригади, а Марина почала приїжджати до нього у Костянтинівку та Дружківку. Згодом до тієї ж бригади приєдналася і вона.
Спочатку у війську знадобився її цивільний досвід: Марина займалася звітністю та закупівлями. У 2024 році у бригаді створили офіційний благодійний фонд "Чорний Ворон", щоб централізувати запити та звітність, і Марина працювала зі звітами та частиною закупівель.
Через закупівлі вона почала більше контактувати з військовими, які займалися радіоелектронною боротьбою: купувала комплектуючі для РЕБ, поступово зацікавилася цим напрямом, а згодом перевелася до роти РЕБ і стала операторкою.
Близько року Марина працювала на бойовій позиції. Вона перехоплювала відео та сигнали російських безпілотників, визначала їхнє місцеперебування і передавала інформацію побратимам, які працювали над придушенням управління.
На фото Марина Плещеєва. Джерело: horangphoto
Одна рота, різні позиції
Певний час Марина й Андрій служили в одній роті та виконували схожу роботу, але на одній бойовій позиції ніколи не перебували. Спочатку навіть служба поруч не давала їм можливості часто бачитися: коли один повертався з позиції, іншому вже потрібно було їхати.
Тоді подружжя попросило командування за можливості синхронізувати їхні виїзди. Так вони могли одночасно провести тиждень чи два кожен на своїй позиції, а після повернення мати кілька днів разом. Для Андрія це мало свою ціну: за словами Марини, йому дісталася одна з найскладніших і найнебезпечніших позицій, де він не міг ротуватися так само, як інші.
У ті кілька спільних днів особливого сценарію не було. Подружжя жило у підвалі в Краматорську. Після позицій вони могли просто лежати, дивитися фільми чи виходити на прогулянку. Обоє люблять Україну, природу та знімати відео: Марина веде блог, а Андрій підтримує її у цьому.
Повністю залишити службу "за дверима" у прифронтовому місті все одно неможливо. Найважчими для Марини були моменти, коли Андрій їхав на позицію. Поки він не повідомляв, що дістався, вона хвилювалася: дорога також могла бути небезпечною.
Але у спільної служби була й інша сторона. Їм не потрібно було довго пояснювати одне одному, чому певний день був важким або що відбувається навколо. Вони жили в одному контексті й, за словами Марини, "говорили однією мовою".
На фото Марина та Андрій Плещеєви. Джерело: horangphoto
"Кращих часів не буде, але ми можемо їх створити"
Рішення не відкладати життя Марина пов'язує саме з досвідом війни. Їхні з Андрієм стосунки від самого початку розвивалися швидко, однак із дитиною вони певний час не поспішали. Обоє служили, не мали стабільного дому, а безпека й побут залежали від обставин, які неможливо було передбачити надовго.
На ставлення Марини до батьківства вплинула і смерть її батька. Він також служив у 93-й бригаді, хотів онуків, але так і не встиг їх побачити. У якийсь момент для подружжя питання змінилося: замість того, щоб чекати кращих обставин, вони вирішили будувати життя в тих, які мають зараз.
"Кращих часів не буде, але ми можемо їх створити", — говорить Марина.
Вона не заперечує, що їхнє життя далеке від звичного уявлення про стабільність. У подружжя немає постійного дому, вони багато переїжджають, а роки, які могли б присвятити цивільній кар'єрі чи особистій реалізації, віддали службі. Водночас Марина говорить про інше, що вони можуть дати дитині: любов, тепло, родинну гармонію, вміння жити й адаптуватися до різних обставин. Навіть постійно змінюючи місце, вони навчилися створювати навколо себе відчуття дому.
Про вагітність Марина дізналася там, де ще зовсім недавно проходила значна частина її життя, — на бойовій позиції. Перед цим вони з Андрієм були у відпустці в Італії. Раніше пара вже намагалася зачати дитину, однак безрезультатно. За словами Марини, лікарі пояснювали це, зокрема, постійним стресом: організм у таких умовах більше налаштований на виживання, ніж на репродукцію.
Після відпустки подружжя майже одразу повернулося на позиції. Марина взяла із собою два тести, бо вже мала відчуття, що вагітна. Перший одразу показав позитивний результат.
Ще близько тижня вона залишалася на позиції. Потім повідомила про вагітність командиру, після чого її зняли з бойової роботи. Згодом одну з позицій, яку Марина незадовго до цього залишила, було знищено. Тоді вона подумала про те, що могла б у цей момент перебувати там.
Вагітність поступово змінила і її ставлення до небезпеки. Марина почала більше думати про збереження дитини, намагатися менше занурюватися в негативні новини та заспокоювати себе. Особливо важко, каже вона, тепер сприймати повідомлення про обстріли, в яких гинуть діти та цивільні.
На фото Марина та Андрій Плещеєви. Джерело: horangphoto
Новий етап для двох
Останні близько шести місяців Марина вже не працює на бойових позиціях. Вона повернулася до закупівель, фандрейзингу та звітності у своїй роті й поступово готується до декретної відпустки. Андрій тим часом продовжує служити: згодом він перевівся до батальйону безпілотних систем "BLACK RAVEN" 93-ї бригади, тоді як Марина залишилася у роті РЕБ.
За словами Марини, вагітність проходить відносно легко, але сама зміна ролі для неї відчутна. Вона сумує за військовим життям, дивиться на подруг-військових і часом хоче бути поруч із ними. Водночас тіло, думки й повсякденність поступово перебудовуються навколо іншого завдання — майбутнього материнства.
Так у подружжя з'явилися дві дещо різні реальності. У Марини дедалі більше думок про дитину, пологи й те, як облаштувати подальше життя, у Андрія значна частина щоденного досвіду й надалі пов'язана з війною. Проте Марина не відчуває, що через це вони віддаляються. Вони багато говорять, залишаються в одному контексті й продовжують сприймати себе як команду.
"Я обираю тебе, ти обираєш мене", — так вона описує те, до чого вони повертаються у стосунках.
З появою дитини планування стало необхідністю. Наступного місяця Марина збирається переїхати до Чернівців — ближче до лікарень і пологового будинку та в спокійніші для вагітності умови. Андрій залишатиметься на службі й приїжджатиме, коли матиме відпустку.
Поруч будуть і близькі. Мама Марини працює, але планує приїжджати допомагати. А її 15-річний молодший брат сам запропонував після народження дитини пожити із сестрою та взяти на себе частину побутових справ.
Як саме виглядатиме їхнє життя після народження дитини, подружжя поки не знає. Але до необхідності перебудовувати плани їм не звикати.
"Ми класна команда. Ми адаптуємося абсолютно до всього", — говорить Марина.
На фото Марина та Андрій Плещеєви. Джерело: horangphoto
Бригада, яка стала частиною родини
З 93-ю бригадою пов'язана не лише служба Марини й Андрія. Тут служив і батько Марини. А про його смерть вона дізналася у перший день власної служби.
У той період командування дало Марині можливість працювати з меншим навантаженням. У штабі для неї поставили розкладачку, щоб вона могла займатися звітністю, а за потреби — відпочивати. Пізніше командування так само пішло назустріч їй та Андрію, коли подружжя попросило синхронізувати графіки виїздів, щоб мати можливість бачитися між позиціями.
Для Марини саме з таких речей складається її ставлення до 93-ї. Тут служив її батько, сюди прийшов Андрій, тут вона сама пройшла шлях від звітності та закупівель до роботи операторкою РЕБ на бойовій позиції. За цей час люди у бригаді стали для неї близькими, а саму 93-тю вона називає своєю родиною.
А до Дня захисників і захисниць України Марина і Андрій стали героями благодійної кампанії фонду оперативної допомоги SHIELDS Ukraine та українського косметичного бренду MALEVICH на підтримку 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" батальйону безпілотних систем Black Raven. Мета — зібрати 1 мільйон гривень на FPV-обладнання та автономне живлення для бригади. Долучитися можна донатом або відкривши допоміжну банку, створивши відповідний візуал через чат-бот. Ті, хто збере на своїй банці від 10 000 гривень, отримають місячний набір доглядової косметики від MALEVICH, який спеціаліст бренду підбере індивідуально.
"Я захисниця, і це однозначно мій день"
Перше 1 жовтня, яке Марина зустрічала вже як військовослужбовиця, вона згадує з відчуттям, ніби не до кінця має право називати День захисників і захисниць своїм. Тоді вона займалася переважно штабною роботою і почувалася, за власними словами, "самозванкою". Їй здавалося, що цей день насамперед належить піхотинцям і тим, хто безпосередньо воює на бойових позиціях.
З часом це сприйняття змінилося. Під час служби Марина побачила, скільки різних людей забезпечують роботу війська: армії потрібні не лише ті, хто безпосередньо виконує бойові завдання, а й кухарі, діловоди, люди, які працюють із комунікаціями, медіа, дизайном та багатьма іншими напрямами.
Цього року Марина, ймовірно, зустріне 1 жовтня не на Донбасі, як у попередні роки, і, можливо, не у військовій формі. Але для самої жінки це не змінює зробленого нею вибору.
"Я захисниця, і це однозначно мій день", — говорить вона.
