"Єдиний спосіб нормально поспати – це заспокійливе та алкоголь": нардеп Безгін про рік роботи "Слуги народу" в Раді
"Слуга народу" вже рівно рік керує країною. За цей час було як багато позитивних реформ, так і скандалів. Асоціації з партією влади в українців точно різні.
Хтось згадує позитив від надання статусу учасника бойових дій добровольцям, реформу адміністративно-територіального устрою, а хтось — "переговори" нардепа з повією прямо під час засідання парламенту.
Водночас у "Слузі" дуже різношерстні представники народу. Хтось має бізнесову історію, громадську та державницьку, а хтось ще пару років тому не мав жодної уяви про політику. Але так склалося, що наразі всі ці люди несуть повну відповідальність за все, що відбувається в Україні.
Саме тому до річниці роботи монобільшості кореспондент "Рубрики" поспілкувався з нардепом від "Слуги народу" (СН) Віталієм Безгіним, запитав у нього про просте — життєве, та складне — політичне. Як він пережив рік під куполом парламенту, чому не може нормально спати та над чим думає працювати далі — читайте у матеріалі.
Про роботу у Раді, алкоголь та хейт
— Давай почнемо з самого початку. Як ти потрапив до СН?
— Про це вже часто говорив, мабуть. Останні два роки перед парламентом я працював у BRDO (Офіс ефективного регулювання), тобто це не новина, що мене кликав і пропонував Олексій Гончарук, наш експрем'єр-міністр. Чи вплинуло це остаточно на моє рішення? Думаю, що ні, бо парламентаризм і так був в моїх планах, правда в перспективі 6 років, а не прямо зараз.
Я думав, що у 2020 році, на цих місцевих виборах, потрапити до Київської міськради, попрацювати, набратись досвіду, а вже потім іти до парламенту. Але сталося так, як сталося. Звісно, Олексій заохочував мене, але співбесіду я вже проходив з Олександром Корнієнком, з яким ми були знайомі років 5 до цього. Тому, можу сказати, що в мене багатовекторна історія.
— До чого питаю. У мене є друзі, яким також пропонували йти до "Слуги народу", і вони кажуть, що дуже вагалися тоді. Ніхто не розумів, що буде з партією Володимира Зеленського, як вона працюватиме, і чи не буде з часом аналогій з "Партією регіонів", "БПП". Якщо казати по-простому — було "стрьомно" підписуватись.
— Фракція і зараз є великою, різношерстною, є люди з різними поглядами, але це нормально. Питання — йти чи не йти? Це питання про те, що треба брати відповідальність з усіма можливими негативними моментами. Я не вірю, коли кажуть, що політика — це тільки про зміни в державі. Є два кити — бажання робити зміни та персональні амбіції. Я за дужки виношу тих людей, для яких це можливість отримати гроші. У мене ці два кити зіграли свою роль, а боятись чого? Що рейтинги впадуть і всі будуть хейтити? Багато колег та я особисто за рік пройшли шлях від того, що ми "молодці", до того, що ми "злочинна влада".
— Важко було сприймати хейт?
— У плані суспільної реакції на тебе – дуже сильно грубшаєш. Це можно порівняти з тим, коли ходиш босоніж по дорозі, і шкіра грубіє. Спочатку це неприємно, але потім, коли це деструктивний хейт й ти розумієш, що не корупціонер і чесно робиш реформи, а тобі пишуть: "мразь, корупціонер і тд", то ти перестаєш на це реагувати. Ти сприймаєш конструктивну критику, а на все інше тобі вже паралельно.
— А що б'є по тобі сильніше? Особисті образи чи професійний дискурс, де ти розумієш, що не правий?
— Не скажу, шо прямо б'є. Є особисті образи і я розумію, що це дурь. Навіть коли у Facebook іде багато хейту в коментарях, нічого там не чищу. Тільки, можливо, якийсь повний деструктив. Поразки в експертних дискусіях — річ нормальна, тут немає нічого такого. Єдине, що вихарює, коли є псевдо експерти і вони намагаються лізти у дискусії, де прагнуть медійно збити якусь тему.
У них єдина мотивація — хайп, особистий піар, який потім несе шкоду державі. Тим паче такі люди часто не є експертами. Думаю, з цим зіштовхуються всі, хто працює з реформами, нічого ідеального немає. Просто треба не закриватися і адекватно сприймати критику.
— Буквально рік тому пройшли вибори у парламент і ти вже знав, що ось-ось станеш депутатом. Як ти загалом змінився за цей час особисто, у контексті професійних якостей?
— Це забавний момент. Для мене фінальною крапкою стало 17 липня цього року, коли ми нарешті змогли зафіксувати новий адміністративно-територіальний устрій, це ключова для мене історія. Рік тому приїхали експерти, які працювали з минулою владою і пояснювали мені, що треба робити, які наслідки, результати. А у мене тоді ще були поверхневі знання по темі, бо я розумівся у ній загалом, але не думав, що буду реалізовувати саме цю реформу. За цей рік я вже став людиною, яка змогла цю реформу провести. Головне — це результат.
Ще восени, рік тому, нам казали, що реформу адмін. устрою провести неможливо. Що заберемо весь негатив на себе, а ми це зробили та довели до кінця. Тому у мене є професійне зростання, психологічне грубшання і велика втома. Є люди, які думають, що ми ніфіга не робимо тут…
— Але є нардепи, які насправді ніфіга не роблять.
— По-різному буває. Але йде ремарка, мов вони тут отримають велику зарплату… До речі, не вважаю, що у нас велика зарплата. Ці 30 з копійками тисяч гривень…
— А скільки має бути? 100 тисяч гривень на місяць?
— Мало б бути. Я до цього ставлюсь так, шо зараз це буде виглядати як соціальна несправедливість, тому ми не можемо це зробити. Але є суспільне сприйняття, що ви там ніфіга не робите, корупціонери і т.д… А ти працюєш 24/7, зранку у тебе засідання у міністерстві, потім зустрічі, комітети, розмови з людьми, потім виходиш на мітинги. Сивого волосся точно стало більше.
— П'єш пігулки якісь або алкоголь?
— Звісно. Заспокійливе п'ю, у червні збільшив дозу, щоб засинати. Ну і келих джину, або вина. Історія проста, ти повертаєшся додому, накручений, розумієш, шо тобі завтра зранку треба вставати та робити багато справ. Важко заснути, бо стараєшся по-максимуму все це спланувати. Єдиний спосіб нормально поспати — це заспокійливе та келих алкоголю.
— Тобто чесний народний депутат, який працює як треба, може стати алкоголіком?
— Ну, напевно. Воно виснажує. Це не реклама алкоголю, але це спосіб розслабитись. Не кажу, що так добре або погано, але так воно є.
— А як колеги твої розслабляються? Ти з ними розмовляв на цю тему?
— Усі приблизно однаково. Випити келих вина, чи Просекко, або Апероль — це нормально, бо тобі треба якось заспокоїтись, переключитись. Я щиро заздрю нардепам, які можуть після работи спокійно приїхати додому та поспати.
— Який був для тебе найважчий день роботи у Раді за цей рік?
— Наш перший день роботи Ради закінчився десь о 4-й ранку. Усі пам'ятають, скільки усього ми тоді прийняли, включали до порядку денного. Я загалом би розрізняв робочі дні. Наприклад, коли були правки до законопроєкту про ринок землі або по банкам, ми тоді просто нажимали жовту кнопку при голосуванні за однотипні правки. Це марна трата часу, ти сидиш, як ідіот, і тиснеш кнопку, хоча розумієш, що можеш у цей час нормально попрацювати, з'їздити у міністерство, наприклад. Вирішити ж питання у залі ти не можеш, тому що кореспонденти сидять на балконі та фотографують усі переписки. Ми ж не ідеальні, матюкатися вміємо, а це потім записують.
З точки зору емоційного виснаження, то для мене 17 липня був важкий день, коли приймався законопроєкт по районуванню. До цього був тиждень шаленої роботи і тоді ти розумієш — зараз чи ніколи. Ми голосуємо, ти виходиш на пресконференцію і все… Потім вже ти просто ніякий, тебе вбиває. Ми навіть з колегами поїхали відмічати, хтось вітав мене, колег, а я сидів собі ніякий, просто пив водичку…
— О'кей. Після перемоги на виборах була поїздка до Трускавця. Оцінюючи її через рік, чи був від неї якийсь ефект? Чи дізнався там таке, що тобі зараз допомогло? Розумію, що ти підготовлений і тобі було відомо, скільки депутатів працюють у Раді, але все одно.
— Як показують окремі інтерв'ю, до сих пір не всі знають, скільки працює в Раді нардепів.
Трускавець був корисний у першу чергу для тімбілдінгу. 250 осіб, кожен знав десь 10-20 людей, це був перший крок для загальної співпраці. Звісно, робота у залі всіх зблизила, вона межі стирає. Можна бути ідеалістом і сказати, що у нас з деякими колегами протилежні погляди і ми не будемо спілкуватись, але воно так не працює.
— Після початку работи Ради, знову ж таки, восени минулого року, було дуже багато скандалів всередині фракції. Їх обговорювали політики, журналісти, але цікаво почути — як на них реагували всередині фракції?
— Були якісь закиди у колег один до одного, хто був дотичний до цієї ситуації. Але не пам'ятаю жорстких конфліктів. Є косяки, але нічого критичного не було. Я розмежовую, є ситуації по дурості, а є речі, які робилися свідомо, бо для окремих людей це ідеологічні проблеми. І це набагато гірше, ніж факапи по дурості. Але все одно, ми притерлися один до одного і у нас такий шільний інформаційний простір, що кожного дня відбувається щось нове.
— Я восени розмовляв з деяким депутатами, вони казали, що саме тоді був шанс на кардинальні зміни у країни. І тут мова не тільки про парламент, а загалом про команду Зеленського. Бо рейтинг був просто колосальний. Зараз же зробити все набагато важче.
— Я вважаю, що осінній період роботи Ради та загалом минулий уряд були продуктивними. Можливо, в очах громадян не все вдалося. Вони хочуть кардинальних та швидких змін, наповнення гаманця, щоб епоха бідності закінчилась тут та зараз. Багато речей, які робляться, — це більш інституційні, наприклад, як ринок землі. Приватизація, концесія — фундамент, який запрацює у майбутньому. Люди ж хочуть мати картинку з результатом, наприклад, як "Велике будівництво", це можна і руками помацати. У мене є знайомі, які регулярно їздять по країні, вони вражені тим, скільки всього будується.
Чого не вистачило восени? Жорсткості. Треба було нищити систему, байдуже в інституційний спосіб, чи ні. Був шалений кредит довіри. Якщо брати дві революції на Кавказі — "троянд" у Грузії та вірменську — ми скоріше пішли вірменським шляхом, бо у Грузії Міхо ламав усі можливі та неможливі схеми. Ми пішли більш європейським інституційним шляхом, він більш важкий. Чи можна зламати систему, граючи за тими правилами, які вона побудувала? Це важко.
— А це не стратегічна помилка Зеленського? Бо люди за нього голосували в очікуванні кардинальних змін. А система наразі закриває його.
— Ми за правову державу? В Україні бажання задовольнити очікування суспільства та правова держава — дещо різні речі. Володимир Олександрович обрав правовий варіант. Чи можна було піти по "беспределу", всіх пересаджати, щоб народ плескав? Вочевидь можна. Але наскільки би це було в руслі європейської демократичної країни? Не знаю. Він обрав цей шлях і має на це право, бо він є людиною, якій довіряє переважна більшість громадян.
— Ти вже згадував сьогодні Олексія Гончарука. Тому цікаво почути, чому у нього не вийшло на посаді прем'єр-міністра?
— Я не згоден, що не вийшло. Правильно ставити питання — чому не вийшло стати політичним довгожителем.
— Півроку — це дуже мало.
— Якщо ми кажемо, не вийшло, це виходить тотальний фейл. У Миколи Азарова вийшло довго сидіти, але які наслідки для країни були? Тому, з точки зору результату, в уряду Гончарука вийшло багато і він був успішним. Чому не вийшло продовжити політичне життя? Це було про реформи, технократію, але не про політику.
Прем'єр-міністр — політична посада все ж таки. Олексій фокусувався на реформах, але не звертав увагу на комунікацію з парламентом, зовнішнім світом. Це підкошує політика, його сприйняття і довіру. Коли ти робиш такі реформи, неможливо не комунікувати зі світом. Це питання більше політичного досвіду. Треба розуміти, що це був гарний уряд, за який не соромно.
— Чи є у Гончарука політичне майбутнє?
— Звичайно. Він молода та талановита людина.
— Які б ти виокремив 3-4 основних досягнення його Кабміну?
— Ринок землі, приватизація, концесія, анбандлінг "Нафтогазу". Можна по сферам ще далі забігти, але це важливі речі. Вони важливі не для соціалістичного суспільства: увімкнути станок та надрукувати 2-3 тисячі гривень, а про системні зміни.
— Ти займався темою районування, законопроєкт твій був прийнятий. Який буде наступний челендж?
— У цій історії треба купу законодавства адаптувати.
— Так розумію, що зміни до Конституції.
— Це титанічна річ, яку треба робити. Але це не глобальна історія. Зараз потрібно адаптувати судочинство, нотаріат і так далі. Якраз зустрічались з Олександром Корнієнком, хочу йому принагідно подякувати, тому що серпневих канікул у мене не буде. Треба сідати з експертами та писати нові законопроєкти.
— Це буде готуватися вже на вересень?
— Ми повинні написати законопроєкт про адаптацію цього всього під новий устрій до 15 серпня. З 23 липня почнемо зустрічатися з експертами і прописувати майбутні зміни. А наступний челендж для мене — це реформування Державного фонду регіонального розвитку. Це прикра історія для нас, я про це вже говорив, що це єдина із пріоритетних речей, де нам нічого не вдалося зробити. Плюс це історія з ЦНАПами…
Ще один важливий момент буде восени, коли почнеться бюджетний процес. Ми заходили у 2020 рік з тим бюджетом, який готували не ми, і у нас не було досвіду боротьби. За цей рік комітет місцевого самоврядування набрався досвіду, тому на цей раз за інтереси місцевого самоврядування будемо рубатися жорстко та принципово.
Про районування та ефективних нардепів
— Давай поговоримо трохи про районування. Ось основні закиди ваших опонентів. Перший — відстань між центром району та крайнім населеним пунктом — більше норми, 60 км. Є такі випадки, наприклад, у Житомирській області.
— Методика — це основа, але це не акт, а рекомендації. Неможливо все зробити на 100% по методичці. Хлопці, хто каже, що все не так, давайте, зробіть краще. Здебільшого це кажуть люди, які персонально з такими проблемами не зіштовхувались, або хотіли пролобіювати власні "хотєлки", але не вийшло.
Відстань — це про доступність державної влади до людей, але не навпаки. Дійсно, є райони, де не все співпадає з цими рекомендаціями, це нормально.
— Друга претензія — районування може спровокувати скорочення робочих місць. Люди втратять роботу у лікарнях, школах, різних органах. Держава просто таким чином економить кошти на людях.
— Шкіл, лікарень це не стосується, лише юридичних аспектів. Точка входу для громадян не змінюється. Ми розуміємо, що ті ж госпітальні округи нарізались з цікавими моментами, ще до створення нового устрою. Це загалом сюр, як таке можна робити? Але це питання до минулої влади. З приводу скорочення людей, то це торкнеться РДА, бо їхня кількість скоротиться з 490 до 136.
Чи це означає, що якась кількість людей втратить роботу? Так. Але у нас країна покрита громадами, де є дефіцит кадрів. Люди з РДА зможуть без проблем туди перейти працювати. Корупціонери або ті, хто просто проїдав податки, можуть же залишитися без роботи.
— І третє болюче питання — регіони з компактним проживанням нацменшин. Наприклад, болгари в Одеській області, угорці в Берегово, Закарпаття. Багато хто закидав вам, що таке районування може мати негативні наслідки у майбутньому, навіть спроби сепаратизму.
— По Береговому історія виглядала штучно. Як тільки з'явилась інформація, що в урядовому поданні є Берегівський район, а уточню, що він укрупнений, там поєднання двох районів, почалися маніпуляції, що влада створює угорський район.
По-перше, немає такого поняття як румунський, угорський, болгарський райони. Вони — українські. Що нам кажуть? Злочинна влада утворює такий район. Відкривайте Google, там написано, що Берегівський район існував ще за часів незалежності, радянських часів. Влада через загальну концепцію об'єднує його з Виноградівським районом, де 70% населення є етнічними українцями. Виникає питання — де зрада? Ми збалансовуємо тут навіть національно-етнічне питання. Політичні опоненти просто вирішили хайпанути на цій темі.
По Болграду тут окрема історія. Навіть писали про міжнародний скандал. Ми вже казали, що це інспірована історія конкретним народним депутатом, який хотів зберегти Болград як районгромаду, щоб контролювати. А люди хотіли 5 громад і всі вони спроможні. Шкода, що втягнули болгарських колег, але завдяки загальним зусиллям, у тому числі і посольства та МЗС вдалося нівелювати ситуацію.
— Критика по районуванню, як я розумію, пов'язана більше з місцевими елітами, які не хочуть перерозподілу влади?
— Звісно. Є три складові. Перша — недокомунікація. Тут потрібно, щоб вся вертикаль запрацювала. Чи можливо це у великій країні? Ні. Я до того, що парламент, міністерство, голова ОДА мають відпрацювати. Друге — недовіра до влади, нерозуміння. Третя — спротив місцевих еліт. Хто проти? Голови районних рад.
Водила нас якась одна з голів райради, вона розуміє, що більше вона вже не буде головою та в облраду не потрапить, бо у неї погана репутація. Вона втрачає гроші, вплив у регіоні. Звісно, що вона буде підбурювати людей, знаходити спонсорів. Звичайно, такі ситуації є. У нас у країні купа феодальних князівств, які звикли так жити, а тут якесь районування і ти втрачаєш можливість щось там "попиляти".
Інше шкода, що місцевим князькам підіграють політичні партії. Це роблять люди, які 5 років намагалися це зробити, але не хотіли, бо боялися негативу, то це свідчить про те, шо є люди, які не готові робити реформи. Моя позиція простіша — якщо боятись десь втратити електоральні симпатії, то давайте їх загалом не робити. Вмикати станок перед виборами, роздавати гроші, переобиратись, а потім інфляція і "окей, це не наші проблеми".
— Вистачить фракції "Слуги народу" для реформ?
— Стільки всього робити, що не переробити.
— Останній час просто не всі рішення приймаються голосами 226+ від СН.
— Будь-яке голосування — це робота з парламентом, який став суб'єктним.
— Суб'єктним — це точно. Бо ще рік тому Офіс президента не особливо рахувався з вашою думкою, а зараз змушений.
— Це правді не відповідає. А той факт, що за рік ми стали більш суб'єктними, це правда.
— Ще минулої осені писали про конверти. Мов нардепи від "Слуги" отримують щомісяця кошти від партії. Це правда? Чи всі нардепи живуть на зарплату?
— Слухай, за всіх сказати не можу. Чи живуть на зарплату? Думаю, що живуть за рахунок накопичень, які були до діяльності в Раді. Я ж відверто скажу, що цієї зарплати не вистачає. Ти на свою діяльність витрачаєш власні кошти, це служіння.
— Конверти були?
— Та не було. Це історія, яка спекулюється.
— А спроби домовитись?
— Спроби у будь-якій сфері можуть проскакувати. Але якщо ти себе ставиш жорстко і одразу таких людей посилаєш, то ніхто не підходить. По нашій реформі, чи були спроби домовитись явно чи ні? Можливо і були, але всі пішли в сад.
— Часто зіштовхуюсь з думками про те, що у Верховній Раді всі корупціонери, або нічого не роблять. Усіх під одну копірку. Але насправді ж є багато нардепів, які працюють ефективно. Кого би ти виокремив як найефективніших за цей рік?
— Ох, це, можливо, буде некоректно для 400 с чимось людей. Давай так, є ж різні характеристики. Хтось може бути крутим по реформам, результатам, як мажоритарник. Треба виділяти по результатам…
З точки зору результату по реформі, Микола Сольський — красавчик. З точки зору інших сфер, мажоритарник, хоча я проти мажоритарки, це, думаю, буде Лариса Білозір. Вона дуже багато робить для свого округу. Ще з точки зору результатів — Аліна Загоруйко. Можна по-різному відноситись до Виборчого Кодексу, але також треба відрізняти і її особисту позицію. Відпахати двічі такий продукт — це нереально круто.
— До речі, ти називаєш людей, які не є доволі публічними.
— А що публічність дає?
— Давай казати відверто, Білозір, Сольського, Загоруйко знають плюс-мінус тільки ті, хто цікавиться роботою Ради. Усі знають інших депутатів Миколу Тищенка, Юзіка, Давида Арахамію, Олександра Корнієнка.
— Це питання до ЗМІ. На одному з телеканалів говорили про те, що не вистачає комунікації. Це, безумовно, проблема влади. Але сорі, шановні журналісти, коли у вас годинні ефіри присвячуються виступу Олександри Клітіної та обговорюються її груди…
— Так це ж цікаво.
— …замість того, щоб говорити про реформи. Так було завжди, є продукування політики та політиканство. Кожному своє.
— Тут питання до суспільства. Людям цікаві груди Клітіної, а не важкі законопроєкти з усіма поправками.
— Абсолютно. З точки зору хайпу, я вважаю, що Галина Третьякова — чудовий депутат, професіонал…
— Це правда.
— Вона несе офігітельну ідеологію та хоче реформувати сектор. Я її однозначно відношу до результативних нардепів. Про що каже суспільство? Конфлікти з профспілками та вирвані з контексту "неякісні діти".
— Як жити народному депутату, який прийшов чесно працювати у Раду?
— Тобі попри всі умови треба робити своє. Яскравим прикладом був Максим Нефьодов. Зашкварів вистачало, але, як він каже, треба лупати цю скалу. Ти прийшов робити результат, ти його робиш.
Одна моя крута коллега, Олена Шуляк, любить казати: "Що може мотивувати?". Влада на межі слави, гроші та секс. Коли політика про бабки, це фігово, а коли це про владу і славу, то це круто. Тобі має подобатись, що ти увійдеш в історію. Якщо ти прийшов, щоб ходити на токшоу, де ви один одному розриваєте горлянку, то сорі. Я місяці два-три вже нікуди не ходжу. Мені це не цікаво, у чому сенс?
— А якась бабуся біля телевізору скаже: "Ох, який він жорсткий політик!".
— Тут немає практики. Думаю, що не дивлячись на це, якщо будуть перевибори у парламент, я переоберусь.
— Дострокові вибори реальні у найближчий час?
— Є певні ЗМІ, які належать одному товаришу, який точно не проукраїнський. У нього рейтинг росте, йому це вигідно. Питання в тому, чи це вигідно країні? Хто б що не казав, але попри зашквари цей парламент доволі ефективний.
— Закони приймаються, майже завжди з першого разу.
— З точки зору балансу та руху, який є, дострокові вибори можуть мати нищівні перспективи для держави. Знову поляризація — мова, рух у Європу, або у Росію, і так далі. Робимо реформи, рухаємось у Європу. Якщо хочемо залишитися у нинішній орбіті, треба працювати.
Бліц
— Найкумедніший випадок у Раді?
— Не було, не пам'ятаю.
— Найбільша перемога монобільшості за рік?
— Ринок землі.
— Найбільший провал?
— Більше всього мали зробити. Точково сказати не можу.
— Найулюбленіший скандал?
— Що б я згадав… Важко, скандали не можуть бути улюбленими.
— Можливо, про Іллю Киву, як він щось почесав.
— Так, по ньому смішно вийшло. Ще, мабуть, це "собака" Євгена Брагара. Але це не смішно зовсім.
— При зустрічах зі звичайними людьми, що вони тобі кажуть?
— Від подяки, віри, настанов на роботу, до того, що ми корупціонери, продалися, зелена пліснява і так далі. Але о'кей, треба працювати далі.
