Літні люди не здаються: ініціативи для старших українців, що допомагають наближати перемогу та підтримують дух

У чому проблема?

Люди віком понад 60 років становлять близько однієї четвертої всього населення України — це приблизно 10 мільйонів. Війна в Україні суттєво вплинула на їхнє життя: викликала багато деструктивних емоцій — страх, втрату впевненості в майбутньому, відчуття безсилля та пригніченості, побоювання стати тягарем для рідних та суспільства. Погіршився матеріальний стан, а через постійні стреси — і здоров'я.

Яке рішення?

Проте українські пенсіонери не здаються. Щодня в різних куточках України вони доводять — ні війна, ні вік не є перешкодою для тих, хто має намір жити, а не доживати. Попри виклики та проблеми, з якими стикаються сьогодні літні люди, вони продовжують активно діяти, приносити позитив у своє життя та користь громадам. Знаходять нові шляхи для самореалізації та роблять вагомий внесок у нашу Перемогу.

Як це працює?

Волонтерство — це те, що допомагає українським пенсіонерам залишатися активними, бути потрібними та залученими до громадського життя. Сьогодні літні люди беруть участь у волонтерських програмах, благодійних акціях, культурних заходах та спільнотах. Підтримують ЗСУ, переселенців та всіх, хто цього потребує.

Так, черкаські пенсіонери Олександр Заспа та Микола Святенко допомагають проєкту зі збору непотрібної комп'ютерної техніки на підтримку ЗСУ. Збір комп'ютерів, планшетів, мобільних телефонів та комп'ютерних аксесуарів проводять в одній зі шкіл міста Черкаси. 

Микола Святенко двадцять років тому викладав у цьому навчальному закладі, а тепер і сам працює з технікою за шкільною партою — він розбирає та сортує обладнання, що приносять жителі міста. Раніше він ніколи нічим подібним не займався, але впевнений — навчатися ніколи не пізно. А 75-річний Олександр Заспа за фахом — водій, давно на заслуженому відпочинку, але також перекваліфікувався із пенсіонера на волонтера. Таким чином допомагає Україні та Збройним Силам.

Як відзначає черкаський освітянин Григорій Заспа, організатор проєкту "Москалевбивчий мотлох", третина його помічників — теж пенсіонери.

"Пенсіонери — це люди, які мають вільний час, але не можуть допомогти Збройним Силам матеріально, бо мають маленькі доходи. Однак вони можуть зробити великий вклад у нашу перемогу, наприклад, розбираючи техніку. Старі системні блоки, материнські плати, процесори, відеокарти, планшети, смартфони чи кнопкові мобільні телефони — це як баночки для окопних свічок, зазвичай це все в сміття викидали, засмічували природу, а тепер волонтери з них роблять супер потрібний для армії продукт", — каже пан Григорій.

З початку року волонтерам вдалося зібрати близько двохсот тисяч гривень. Гроші спрямовують на допомогу черкаській теробороні. Уже придбали мікроавтобус "Газель" для 118 бригади ТрО, а зараз іде підготовка ноутбуків і комп'ютерів, у яких є нагальна потреба.

Українські пенсіонери володіють не тільки вільним часом, а й незліченими ресурсами досвіду, організаційних та вольових якостей. Людмила Устименко з міста Кам'янське Дніпропетровської області — пенсіонерка за віком, але не по духу. На початку повномасштабного вторгнення жінка хотіла навіть записатися в тероборону, проте за станом здоров'я це виявилося неможливим. Це засмутило пані Людмилу, але ненадовго — жінка вирішила все одно бути корисною та заснувала волонтерський центр "Павутинка".

Там почали плести сітки та кікімори, розробляти викройки та шити для військових підсумки. Потім були аптечки, ноші, чохли для планшетів. Восени шили бійцям водонепроникні плащі. Крім того, допомагають продуктами, одягом та канцелярією переселенцям та багатодітним родинам. За словами волонтерки, до "Павутинки" ті звертаються щодня — за день тут можуть надати допомогу десяткам людей.

Знайти однодумців, які стали частиною команди волонтерського центру, пані Людмилі допоміг досвід роботи інструкторки по туризму. Жінка пропрацювала 40 років з дітьми й досі веде скаутсько-туристичний клуб. Тож комунікувати з людьми їй вдається легко. А ще дуже допомогли соцмережі.

"Починала я з людьми, які в моєму під'їзді живуть. Запитала, чи допоможуть, і вони погодилися. А тоді люди на Фейсбуці прочитали мої пости й відгукнулися. Переселенці, які звертаються до нас по допомогу, теж згодом долучаються", — говорить Людмила Устименко. Волонтерка додає: відпочивати буде вже після перемоги, а зараз — чимало роботи.

Літні люди, які відвідують Маньківський центр соціальних послуг, що на Черкащині, були активними й до війни. Тут давно працюють гуртки за інтересами, проводять екскурсії, новорічні "корпоративи" та спартакіади. Проходять заняття з іноземних мов, історичні факультативи та зустрічі з психологами. А сьогодні жінки ще й готують для ЗСУ та беруть участь у благодійних ярмарках. Вважають, важлива будь-яка допомога, навіть якщо вона маленька. "Робимо те, що можемо", — кажуть пенсіонерки.

Крім того, не забувають і про рідну громаду. На днях літні пані з села Дзензелівка розпочали облаштовувати клумбу в місцевому парку. Прийшли з квітами, садовим інвентарем та гарним настроєм. Все літо іриси, піони та інші квіти тішитимуть своїми кольорами мешканців Дзензелівки.

"Дівчата є дівчата! Ні грамульки посидіти! З такими працьовитими, я вірю, Україна буде швидко відбудована!" — впевнена керівниця КУ ЦНСП Маньківської селищної ради Юлія Панчук.

Пенсіонерка Надія Крупенич з міста Бурштин Івано-Франківської області теж бачить Україну квітучою, родючою та зеленою. На початку квітня жінка за власною ініціативою відправила до Харкова поштою 240 саджанців гібіскусів, пролісків, нарцисів, ірисів та фруктових дерев. Зробила це після того, як почула, що харків'янам потрібна допомога з озелененням міста. Частина саджанців від пані Надії вже знайшли своє місце у сквері на майдані Свободи у Харкові — майже 50 саджанців гібіскусу висадили біля фонтану.

"Я хотіла підняти дух людей", — каже небайдужа жінка.

На осінь Надія Крупенич планує надіслати ще й кущі йошти — гібриду смородини й аґрусу. На знак подяки комунальники Харкова теж відправили пані Надії саджанці квітів.

"Ба і Ді Клуб" — це спільнота з 30 активних людей старшого віку. Проєкт "Ба і Ді" — унікальний, подібного йому немає в Україні. Його засновницею стала Галина Плотницька. До пенсії вона працювала вчителькою, а тепер долає стереотипи, пов'язані з пенсійним віком, і допомагає справитися з цим іншим.

"Пенсійна криза — це другий перехідний вік", — говорить пані Галина. Розповідає, що для того, щоб пройти цю кризу особисто, витратила кілька років. У 60 пішла знову навчатися. І в результаті — створила соціальне підприємство "Ба і Ді Фрилансери", яке працює як агенція нянь. Учасники підприємства, такі ж самі пенсіонери, надають послуги догляду за дітьми — забирають зі школи чи садка, гуляють з дітьми, водять на гуртки та в кіно, роблять разом уроки, читають та малюють. Якщо потрібно — готують і годують, допомагають батькам по дому. Є й послуга "няня онлайн", коли з дітьми спілкуються по відео і в соцмережах, а також догляд за дітьми у хабах "До Ба і Ді" — спільних просторах для дітей, дорослих і людей у віці.

Також, крім піклування про дітей, у переліку послуг соціального підприємства є ще й догляд за хворими, хатня робота, покупка ліків та продуктів, супровід компаньйонами. 

Послуги "Ба і Ді" коштують дешевше, ніж у професійних агенціях. А підхід до роботи — "домашній": старші люди стають друзями своїм одноліткам і названим онукам. Допомагає в цьому "Школа нянь", яку відкрили на базі кафедри психології та дошкільної педагогіки Прикарпатського університету. Навчання для майбутніх фрилансерів проєкту — безплатний.

"Причетність лікує. Якщо ти робиш те, що потрібно комусь, кому гірше за тебе, ти підіймаєшся над своїми негараздами. Це дає тобі силу", — каже  засновниця проєкту Галина Плотницька.

Активні бабусі й дідусі дадуть фору і багатьом молодшим українцям, і це ще раз доводить: молодість — це те, що всередині, цю особливу енергетику неможливо втратити навіть із роками. Попри війну, багато пенсіонерів виявляють захоплення, на які раніше не мали часу чи можливостей. Вони відкривають для себе спорт, літературу, музику, розвиваються у сфері комп'ютерних технологій. Такі заняття не лише приносять їм радість і задоволення, але й підтримують той самий душевний вогонь.

В Городні Чернігівської області попри війну, стреси та хвороби пенсіонерки займаються танцями. Їм від 66 до 77 років. Щотижня вони збираються в Городнянському центрі надання соціальних послуг. Спершу трохи соромилися розповідати, що ходять на танці, а зараз вже пишаються цим. Кажуть: заняття допомагають підтримувати здоров'я й відволікатися від сумних думок про війну.

Танцювальний гурток у Городнянському центрі надання соціальних послуг діє з 2019, пережив пандемію та окупацію. Очолює його 66-річна Наталія Бурась. У юності жінка займалась бальними й народними танцями, а тепер навчає танцювати своїх однолітків.

"Адаптовую танці до нашого віку і стану здоров'я, — розповідає пані Наталя. — Помітила, що дівчата спершу не могли виконати ті чи ті рухи, але після кількох занять їм уже все вдавалося. Танці об'єднують, це дуже важливо у такий непростий час. У когось онук на війні, у мене донька в Харкові залишилася без житла через обстріли. У всіх негараздах ми одна одну підтримуємо".

А в столиці, у підземному переході станції метро "Театральна" люди старшого віку танцюють вже 30 років. Київські пенсіонери, або як їх ще називають "танцівники на Театральній", регулярно приходять на станцію метро, щоб потанцювати, відпочити та поспілкуватися. А можливо — і знайти своє кохання чи друзів. Через повномасштабне вторгнення зустрічі довелося припинити аж на 9 місяців. Проте чудову традицію вбити ворогові не вдалося навіть постійними ракетними атаками по столиці. Війна триває вже понад рік, але попри все на Театральній щосуботи та неділі лунає жива музика і вальсують елегантні пари.

До речі, під час війни у метро проходять не тільки танці, а й тренінги з домедичної допомоги. На один з таких тренінгів потрапив фотограф "Рубрики". Як розповів завідувач підстанції №2 швидкої меддопомоги, на такі навчання зазвичай приходить молодь. Літні люди лише дивляться та швидко йдуть.

Проте того дня Василю Анатолійовичу було особливо цікаво навчати — на станції "Університет" до тренінгу долучилися дві літні жінки. Вони з цікавістю слухали медиків та вже на практиці використовували знання. Впевнені, тепер ці пані не розгубляться у випадку небезпеки й за необхідністю зможуть надати першу допомогу собі та близьким.

У Вінниці пенсіонери відкрили велосезон. Ідея запропонувати пенсіонерам прогулянки на муніципальних велосипедах у територіальному центрі соціального обслуговування виникла торік. Профінансували придбання "двоколісних коней" місцеві меценати та рада. Мета ініціативи — заохотити літніх вінничан не сидіти на місці. Ідею з радістю підхопили місцеві пенсіонери.

Хоча в місті є багато велодоріжок, катаються переважно у скверах та лісопарках — там, де свіже повітря. Аби прогулянки були веселіші, наспівують українські пісні.

"Треба рухатись. Як людина сидить у чотирьох стінах і куняє, то їсть, то спить — це не життя. Це виживання. А треба йти межи люди, кататись. Є чим зайнятись, головне не лінуватись", — розповідає відвідувач територіального центру Микола Сидорук.

Пан Микола — неофіційний лідер команди 60+. На своєму велосипеді він завжди прямує першим — задає напрямок та швидкість для всієї групи.

Пенсіонери влаштовують велопрогулянки чотири рази на тиждень, щонайменше по дві години на день. Головне, кажуть, аби дозволяла погода.

А цим пенсіонерам навіть дощ не заважає. Валентин Дудкін, його дружина та сусіди збираються в одному з київських дворів за будь-якої погоди. Кожного дня о 9-ій ранку, після хвилини мовчання, вони виконують гімн України та пісню "Червона калина". Валентин акомпанує на тромбоні, інші тримають українські прапори та підспівують.

У минулому пан Валентин, житель Донеччини, закінчив Донецьку консерваторію, керував дитячим духовим оркестром. На тромбоні не грав вже 30 років. Говорить, знову взяти тромбон у руки змусила повномасштабна війна. 

Мешканці району відзначають: ініціатива пенсіонерів поліпшує їм настрій та бойовий дух. А самі виконавці кажуть, що таким чином вони "посилають у всесвіт дике бажання перемогти орків". Додають, що співатимуть далі щодня — аж до перемоги.

Гранфлюєнсери — це літні люди з великою кількістю підписників. Цей феномен став дуже популярний на Заході. Бренди залучають їх для привертання уваги серед аудиторії 60+.

Проте віднедавна вони увірвались і в соціальні мережі України. Певно, ви вже бачили на YouTube відеоблоги наших пенсіонерів, присвячені тонкощам приготування українських страв, лайфгакам з городництва або просто картинкам сільського життя. Блоги літніх людей, які діляться своїм досвідом, показують, як вони доглядають за козами чи вирощують капусту, збирають величезну кількість підписників.

У Львові відеоблогерками стали мешканки львівського будинку для літніх людей. Два роки тому вони разом із волонтерами заснували бренд в'язаних речей "Вбрані". Шкарпетки, рукавиці та шапки, зв'язані львівськими бабусями, продаються у соцмережах, мають емблему та спеціальне пакування. Для самотніх літніх людей це не лише розвага, а й заробіток. 

Цьогоріч соціальне підприємство Vbrani пішло далі й запустило YouTube-проєкт, 

у якому літні пані спробували себе у ролі викладачок в'язання. Наразі опубліковані два відео: пані Валентина зі Львова пояснює, як створити шкарпетки методом турецької в'язки, а пані Лариса, яка була змушена переїхати до Львова торік через повномасштабне вторгнення, навчає, як створити підтарільники. У планах — запис уроку про в'язання торбинок.

Ще більше корисних рішень!

Президент України Володимир Зеленський нагородив орденом "За мужність" ІІІ ступеня мешканця Херсонщини Анатолія Майстренка.

Анатолій Віталійович — пенсіонер з Архангельського. Він, ризикуючи власним життям, допомагав людям евакуюватися під час російської окупації. На власному човні за кілька місяців перевіз через річку Інгулець понад 2000 людей, що рятувалися від російських загарбників. А на тимчасово окуповані території доправляв розвідників та гуманітарні вантажі.

Чоловік відзначає, що багато хто в ті складні часи проявив себе дуже гідно. Місцеві підприємства давали техніку для евакуації, в мешканці Зарічного разом зі старостою забезпечували тимчасовий прихисток.

"Такі справи робляться разом. І ми всі об'єдналися, впоралися, бо ми — люди. Мені нерідко ставили питання «Як ти насмілився на цей вчинок?». А я кажу: «Ну добре, якщо не я, не ти — хто тоді?»", — говорить сміливий пенсіонер.