У чому проблема?
Українські міста змінюються, у тому числі змінюються їхні деталі. Деякі з них настільки інтегровані, що ми не звертаємо на них уваги, поки вони не зникають. Ще вчора на улюбленій вуличці ти бачив стару вивіску, а сьогодні її вже немає. Ми рідко вважаємо такі речі частиною міської памʼяті, але саме вони роблять простір навколо нас таким рідним і неповторним.
Яке рішення?
Спадщина може бути різною. Вивіски українською мовою, які попри тотальну русифікацію зʼявлялися на вулицях наших міст у радянські часи — також є нашою історією, — вважає Ярина Короткевич, засновниця ініціативи "Рудименти Львова".
Щоб зберегти цей пласт міської культури, ініціатива "Рудименти Львова" досліджує та обліковує радянські вивіски українською мовою. Команда не лише документує ці артефакти, а й займається їхнім відновленням — зокрема, повертає до життя вивіску магазину "Електротовари", якій вже більше 50 років.
Як це працює?
"Спадщина — це не лише театри й історичні будівлі"
Ярина Короткевич. Фото з архіву героїні
Ярина Короткевич живе у Львові і все своє життя займається культурою та мистецтвом — від власної творчості до організації арт-резиденцій та виставок. Спостерігати за вивісками Ярина почала давно, але рішення дослідити їх глибше виникло під час поїздки до польського міста Вроцлав, де вона відвідала креативний хаб, подвір'я якого було завішане неоновими вивісками 60-70-х років. Зацікавившись питанням, Ярина дізналася, що у Польщі існує цілий рух з порятунку таких вивісок. Активісти збирають їх по смітниках, реставрують за свій кошт та кошти донаторів, колекціонують, створюють музеї та галереї. А у Варшавському музеї неонів не лише зберігають та експонують понад 100 вивісок 60-70-х років, але й займаються виданням книг, а також ініціюють відновлення вивісок тієї епохи на оригінальних локаціях.
Варшавський музей неонів. Фото з архіву Ярини Короткевич
Усе це справило на Ярину дуже сильне враження, тож вона вирішила зафіксувати і свої львівські спостереження у вигляді онлайн-каталогу. Згодом цей задум переріс у проєкт "Рудименти Львова", який сконцентрувався на обліку та дослідженні вивісок саме радянських часів.
"Для мене «рудимент» — це не просто щось зайве чи непотрібне, як наприклад, у медицині, а те, що втратило свою функцію, але все ще існує. І саме так у міському просторі я бачу старі вивіски. На відміну від біологічних рудиментів, в них є потенціал. Моє завдання — показати, що ці вивіски теж можуть бути частиною спадщини, важливим візуальним елементом міста. Головне — ставитися до них дбайливо й позбутися стереотипного мислення, що, мовляв, спадщина — це лише театри й історичні будівлі, а вивіски — ні", — пояснює Ярина Короткевич.
Львівʼянка зазначає, окрім любові до дизайну та історії, для неї цей проєкт ще й фіксація української мови у радянському місті:
"Мені здається важливим, що у публічному просторі Львова збереглося щось із власне українського щодення і побуту, а не лише австрійського чи польського минулого. Втім, за останні рік-два вже зникло чимало вивісок, яким по 30-40-50 і більше років, а скільки таких щезло за останні один-два десятки років, уявити взагалі страшно", — каже засновниця проєкту.
Світлинами своїх знахідок Ярина Короткевич почала ділитися на сторінці проєкту в інстаграм. Серед них була й вивіска магазину "Електротовари". І саме підписники сторінки запропонували ідею з її відновлення.
Зберігати українське
Вивіска "Електротовари" до реставрації. Фото з архіву проєкту
Публікація про вивіску у січні 2024 здійняла ажіотаж. Ярина й сама зізнається, що ця вивіска їй дуже подобається — вона хоча й нетипова, але давно стала впізнаваним символом вулиці. У липні 2024 року проєкт відкрив збір на реставрацію, але перед тим його засновниці довелося провести чималу підготовчу роботу.
Головною перепоною було те, що будинок, на якому розміщено вивіску, має статус памʼятки архітектури. Тож, перед тим, як приступити до реставраційних робіт, потрібно було отримати спеціальні дозволи. До того ж у Львові діє постанова ЛМР №1025, яка регулює правила встановлення вивісок. Протягом весни Ярина Короткевич донесла ідею й отримала погодження від:
- Власниці магазину, вивіску якої збиралися реставрувати.
- Комісії з питань вивісок Львівської міської ради, за участі Адміністративно-технічного управління, Управління охорони історичного середовища та Управління архітектури.
- Також потрапила на прийом громадян до Управління охорони історичного середовища
- Відправила лист-звернення до ЦНАП з описом проєкту та планом робіт.
За словами активістки, переважна частина людей, до яких вона зверталася по консультацію чи з певними запитами, реагували на ідею з теплом та позитивом. І хоч узгодження зайняло досить багато часу, проєкт отримав дозвіл на початок робіт.
Варто відзначити, що далеко не всі читачі сторінки проєкту погоджувалися з тим, що потрібно вкладати сили в реставрацію саме цієї вивіски. Дехто писав, що краще б було й зовсім позбутися цього напису на фасаді історичної будівлі, інші вважали, що було б розумніше відновити якусь вивіску дорадянського періоду.
"Якщо ми реставруватимемо лише елементи польського чи австрійського періоду, то що буде з українським спадком? У Львові є приклад на вулиці Гнатюка — відбитки вивіски міських залізничних квиткових кас. Там український напис 1970-х років накладається на польський, і деякі реставратори пропонують повністю його стерти, залишивши тільки польський. Але тоді що залишиться українського в міському просторі? Коли ми почнемо відновлювати вивіски, створені саме українськими дизайнерами? Так, у ті часи ще не було поняття «шрифтовий дизайнер» чи «предметний дизайн», але це не означає, що їхня робота не варта збереження", — відповідає на це Ярина Короткевич.
Вона додає, що такі вивіски мають велике значення для міста. Вони не лише свідчать про українську рекламну індустрію того часу, але й розповідають про побутове життя українців. Вони не про театр чи інші висококультурні заклади, а про звичайні магазини, аптеки, олдскульні кав'ярні, тобто місця, де люди спілкувалися, проводили свій час, жили повсякденним життям. І ці вивіски — частина цього історичного контексту.
Демонтована вивіска. Фото з архіву проєкту
Щодо того, що вивіска "Електротовари" є чимось недоречним на історичній будівлі, на думку активістки, це питання є сприйняттям різних поколінь. Архітектор цієї споруди Фердинанд Касслер — один із найвідоміших і найвпливовіших зодчих Львова. Але свого часу і його вважали тим, хто втручається у міський простір. Наприклад, він спроєктував львівський Будинок профспілок, який багато хто й досі вважає чужорідним і таким, що дисонує з навколишньою архітектурою. Тобто навіть Касслер, створюючи шедеври, викликав дискусії.
"Я вважаю, що ця вивіска не спотворює будинок. Навпаки, її дизайн було виконано дуже грамотно. Вона ідеально вписується в підбалконну частину, має дуже добре розраховані пропорції та відстані між буквами. На відміну від багатьох сучасних вивісок, ця абсолютно органічно інтегрована в будівлю. Можливо, для людей вона виглядала потворною через зношений вигляд — вона вже кілька десятиліть у такому стані і, ймовірно, провисіла б ще стільки ж. Тому виникає питання: невже краще, щоб вона й далі залишалася в такому побитому вигляді?" — запитує Ярина Короткевич.
А в них точно вийшло?
Стан букв вивіски "Електротовари". Фото з архіву проєкту
Магазин "Електротовари" на Левицького, 26 відкрився у 1972 році, про це свідчить напис у техніці терацо (техніка виготовлення декоративних безшовних наливних підлог, для якої використовують суміш із цементу, кам'яної крихти та різних барвників — ред.) на підлозі закладу. Саме тоді, ймовірно, встановили й вивіску. Тож цей міський артефакт має понад 50 років.
Зберегтися вивісці допомогло вдале розміщення під наріжним балконом, що захищав її від прямих опадів чи сонячних променів. Та цього недостатньо, елементам такого штибу потрібен техогляд, — зазначає Ярина Короткевич.
50 років для пластику — дуже великий термін. Фото з архіву проєкту
Вивіска і справді була у жахливому стані: металеві букви набули іржавого кольору, неони перегоріли, а пластикові вставки розсипалися від найменшого дотику. Попередні підрахунки вартості реставрації сягали 200-230 тис. грн. Втім, за словами авторки "Рудиментів", суму вдалося знизити на 50-70 тис. грн.
"Зменшенню витрат сприяють знижки від партнерів і застосування альтернативних рішень у виконанні робіт. До прикладу, неонові трубки, що оригінально були і зовні по контуру, і всередині літер, ми робитимемо лише назовні. Деякі послуги обійшлися безкоштовно, зокрема демонтаж і креслення нам робили дружні спеціалісти. Також один із підписників дав контакт виробника неонів у Трускавці, що відчутно полегшує логістику, адже попередній підрядник, з яким ми планували співпрацю, знаходився у Києві. Відповідно витрати на транспортування суттєво зменшаться", — розповідає Ярина.
Етапи відновлення
Аби вивіску відновили, своїм внеском доклалися декілька сотень небайдужих з різних куточків України. На реставрацію вдалося зібрати понад 135 тис. грн. А ще люди надсилали архівні та власні фото з цією будівлею та вивіскою, ділилися теплими спогадами, що ще раз переконало — цей проєкт дійсно потрібен.
Початок робіт. Фото з архіву проєкту
- Першим кроком після демонтажу став розбір металевих основ-коробок літер та оцінка їхнього стану. У внутрішній частині букв виявили залишки оригінального яскраво-червоного кольору, що стало несподіванкою для команди проєкту.
"Ми настільки звикли до брудного та вигорілого кольору вивіски, що складно повірити, наскільки яскравою вона була на час встановлення. Обраний нами відтінок свідомо глухіший у порівнянні з оригіналом, адже літери розміщені на пам'ятці архітектури й тут не можна надто агресивно втручатися у міське історичне середовище", — коментує консультант проєкту, архітектор Іван Маркович.
- Другий етап — очищення букв від облупленої фарби та підготовка основи до фарбування. Майстер проєкту пан Михайло дбайливо вистукав поверхню літер, де було потрібно, залатав діри та пошліфував алюмінієвою шпаклівкою. Букви двічі оцинкували перед фарбуванням.
- Третій етап — виготовлення акрилових вкладок. Матеріал обрали молочного кольору, ледь прозорий. Таке рішення команда ухвалила з естетичних міркувань — аби полотно літер пропускало світло діодної стрічки всередині літери і створювало ефект світіння зсередини.
Зараз проєкт впевнено наближається до своєї завершальної частини. Залишилося виготовити кріплення й неонові трубки, що є чи не найочікуванішим етапом для команди, і провести монтаж на локації. Аби втілити все задумане, необхідно зібрати ще близько 50 тис. грн, тож організатори закликають доєднуватися до підтримки реставрації.
Ще більше корисних рішень!
Оновлені букви матимуть такий вигляд. Фото з архіву проєкту
Проєкт з реставрації вивіски "Електротовари" виявився досить тривалим. І це не дивно в сучасних умовах, коли у країні війна, а горизонт планування надто хиткий. Саме тому Ярина Короткевич вирішила розповісти про ідею назовні. Активістка вірить: відкрита комунікація зі спільнотою здатна відкривати нові рішення та партнерства.
Вона планує розвивати проєкт і далі, але поки не завершена реставрація, про нові вивіски мова не йде. Цю хотілося б завершити вже у квітні.
А поки Ярина співпрацює з Управлінням архітектури Львівської міської ради та Управлінням охорони історичного середовища. Ці два управління пішли їй назустріч на всіх попередніх етапах, і зараз також готові до подальшої співпраці.
"Я створюю для них базу вивісок, які ще залишилися в місті. На основі цієї бази будуть ухвалювати рішення щодо їх збереження — чи то взяти їх на баланс, чи створити певні законодавчі інструменти, які дозволять рятувати вивіски навіть без участі власників", — ділиться Ярина Короткевич.
Вивіска занедбаного магазину "Продукти" на вулиці Остроградських. Фото з архіву проєкту
Наприклад, є багато підприємств, особливо промислових, які вже десятками років перебувають у стані банкрутства, або кафе чи інші заклади, які вже зачинені. Їхні вивіски досі існують, але поступово руйнуються. І це, як каже авторка "Рудиментів", якраз той випадок, коли міська рада не має юридичного права взяти під охорону таку вивіску, оскільки власників немає. Але якщо вивіску визнають елементом, що підлягає охороні, її можна буде врятувати.
Команда проєкту також думає над створенням простору, де такі вивіски можна було б експонувати. У майбутньому також хотілось би створити майстерню, яка б займалася реставрацією на постійній основі, але впевнено про це говорити зарано.
"Я не думаю, що у поточних умовах це було б зрозуміло для суспільства. До того ж, зараз, під час війни, будь-які додаткові витрати з міського бюджету заморожені. Тому будемо дивитися, як розвиватиметься ситуація. А ще в мене в планах нарешті засісти в архіви і попрацювати над цим предметніше і довше", — резюмує авторка "Рудиментів".
До слова, у своїй комунікації проєкт завжди наголошує, що донати на вивіску — тільки після підтримки військових зборів й самі долучаються до зборів на ЗСУ. Але якщо й ви хотіли б підтримати проєкт, банка на реставрацію тут. А все про перебіг проєкту можна знайти на сторінці "Рудименти Львова".
