Квіти замість доріг? Як розвивається інфраструктура на прифронтових територіях

Попасна — одне з прифронтових міст Луганської області, що знаходиться за 7 кілометрів від окупованого Первомайська. Лінія фронту починається одразу за містом, де стоять покинуті бліндажі. 

Містечко Щастя, розташоване майже на лінії фронту, ще нещодавно було однією з найгарячіших точок. По той берег Сіверського Дінця, який оминає Щастя, починаються позиції бойовиків, а за кількасот метрів від житлових будинків — пропускний пункт з територією самопроголошеної "ЛНР". 

Обидва містечка розташовані дуже близько від лінії фронту і під час активних бойових дій зазнавали обстрілів. "Прилітало" навіть на Луганську ТЕС у Щасті, яка продовжує забезпечувати мешканців окупованих територій електроенергією. 

Ми відвідали ці прифронтові громади, щоб побачити, як вони розвиваються після того, як обстріли мирних мешканців припинилися. Свіжі ремонти доріг, укладені тротуари, оновлені сквери та нове освітлення у Попасній дають відчуття, що місто розвивається. 

Натомість у Щасті оновлена лише частина дахів та вікна у житлових будинках в центральній частині міста. Єдине, що у місті з'явилося нового — дорога до КПВВ Щастя, відремонтована спеціально до відкриття пропускного пункту. 

Навіщо розвивати прифронтові містечка?

Для прифронтових містечок особливо важливо розвивати інфраструктуру. Насамперед для того, щоб мешканці, які приїжджають з окупованих територій, могли бачити різницю. 

"Так, іноді чутно бойові дії, але вони відбуваються на вузькій ділянці фронту, який здебільшого розташований в полях та лісосмугах, на відстані від населених пунктів. Якщо тут живуть люди, то їм потрібна нормальна інфраструктура. У 2014 році була популярна теза, що не можна щось будувати в прифронті, адже прилетить бомба і все розвалиться. Саме тому у прифронтових громад забрали можливість відбудови за рахунок коштів з окупованих територій — 4 млрд гривень віддали містам, які і так непогано почуваються і дуже далеко від війни — Краматорську, Сєвєродонецьку, Покровську, Слов'янську тощо", — зазначає Андрій Грудкін, керівник проєкту "На лінії зіткнення", член правління ГО "Сильні громади".

Він переконаний, що така тактика влади — це стратегічна помилка, адже оновлена інфраструктура та високий рівень життя працює краще за російську пропаганду для людей, які приїжджають з окупованих територій.

"Ми повинні будувати успішну Україну одразу за воротами КПВВ і не створювати штучно депресивних регіонів вздовж лінії зіткнення. Це буде лише на руку Росії, стане її зброєю в інформаційній війні проти нас. Безглуздо говорити про небезпеку нових руйнувань. Якщо Путін вирішить напасти, то навряд чи він обмежиться прифронтовими громадами і бомби прилетять у Краматорськ та Маріуполь. Але подивіться на ці міста, там йде колосальна розбудова і розвиток", — каже Андрій Грудкін.

З'явилися дороги, освітлення і тротуари  

До війни у Попасній проживало близько 22 тисяч людей. Під час активних бойових дій у 2014 році місто залишило майже 60% жителів. Частина з них приїхала назад, коли Попасна повернулася під український контроль. 

Крім того, до міста переїхали переселенці із сусідніх, більш «гарячих», Стаханова, Первомайська, Дебальцевого, Горлівки, які зараз окуповані. 

Впродовж 2014-2015 років місто неодноразово зазнавало обстрілів з "Градів" та мінометів. В результаті загинули близько 20 мирних мешканців та ще кілька десятків було поранено. 

Внаслідок бойових дій у Попасній було зруйновано 32 об'єкти інфраструктури, що перебувають у комунальній власності. 25 з них відновили. Також було зруйновано понад півтори тисячі домівок місцевих мешканців. Дві третини житла відновили. Зараз про масові обстріли і руйнування майже нічого не нагадує. 

Для нетутешніх Попасна схожа на середньостатистичне містечко з будь-якої іншої області. В око впадають хіба що свіжо відремонтовані дороги із майже не затертими лініями розмітки, металеві стовпи з лед-ліхтарями для вуличного освітлення та нові тротуари. Однак ті, хто бачив, яким було місто раніше, відзначають, що зміни кардинальні.

"За час війни у нас змінилося дуже багато. Раніше посеред площі стояв Ленін. Зараз тут фонтан. Інший фонтан у парку не працював уже багато років. Його облагородили, відремонтували. З'явився порядок на вулицях, дороги стали нормальні. Місто дуже сильно змінюється. Люди, які були тут у 2014 — 2015 роках, кажуть, що місто стало більш красиве і доглянуте", — розповідає місцева мешканка Аліна, яка працює офіціанткою у нещодавно відкритій кав'ярні збоку від центральної площі міста. 

На вулицях Попасної зустрічаємо багато людей у військовій формі. "Ціміки", як називають тут групу цивільно-військового співробітництва, допомагають місцевим мешканцям, які потрапили у складні життєві обставини. 

Також вони беруть участь у ремонтних роботах та відновленні інфраструктури спільно з місцевими комунальними службами.

Старший лейтенант Віктор Гребенюк, офіцер з питань взаємодії групи цивільно-військового співробітництва каже, що ті, хто був у Попасній у 2016 році і приїхав цього року — дуже сильно вражені, бо інфраструктура міста дуже змінилася. 

"На місці цієї кав'ярні раніше було стихійне сміттєзвалище, — розповідає військовий, показуючи на новий заклад із панорамними вікнами, до якого веде старанно укладена бруківкою доріжка. — Наприклад, по центральній вулиці було складно проїхати. Зараз там зробили дорогу, тротуари, освітлення вулиць і під'їздів". 

Він зазначає, що інші військові, які приїжджають зі Станиці Луганської, Світлодарська та інших міст, порівнюючи, кажуть, що місто стало дуже цивілізованим.

Голова громадської організації "КОМРОЗ" Станіслав Богданов розповідає, що місто змінилося насамперед завдяки активній міжнародній допомозі.

"З 2016 року місто почало активно розвиватись. З'явився громадський сектор, якого раніше не існувало. Наразі є 3-4 громадські організації, які залучають донорські кошти", — каже він, додаючи, що громадський сектор утворився у Попасній не через появу активних людей з ідеями, а через появу грантових коштів. 

"Люди розуміли, що потрібно розбудовувати місто, тому створювали громадські організації та отримували гранти. Громадськість не діяла супроти влади, а співпрацювала. Влада розуміла, що якщо надасть 20% співфінансування, то отримає ще 80% грантових коштів на благоустрій чи інші потреби, тому вони йшли на контакт", — зазначає Станіслав.

За його словами, міські парки, сквери були оновлені та відкриті завдяки міжнародній технічній допомозі та грантовим проєктам. На деяких вулицях за грантові кошти встановили освітлення, пробурили свердловини для питної води. Лише за минулий рік громадськість залучила близько 100 тис. доларів грантових коштів.

Наприклад, ГО «КОМРОЗ», яку очолює Станіслав, зараз реалізовує чотири грантових проєкти. Три з них стосуються розвитку інфраструктури. Зокрема, організація виграла грант на відновлення паркану в Комишувахському НВК, буріння свердловини та облагородження молодіжного саду у смт. Комишуваха. 

Ще один проєкт стосується покращення навчальної бази у Попаснянському професійному ліцеї залізничного транспорту. Активісти виграли грант на придбання міні-трактора з плугом та автомобільного тренажера.

Більш масштабні проєкти, наприклад, ремонт доріг у місті, реалізовували за кошти Державного фонду регіонального розвитку. 

Станіслав Богданов підкреслює, що минулого року за рахунок обласного бюджету, ДФРР та міжнародних донорів фінансування інфраструктурних проєктів збільшилося втричі. Крім того, за його словами, для більшої частини грантових проєктів, що реалізуються в місті, кошти для співфінансування виділяє райдержадміністрація.

Якщо подивитися на статистику, то минулого року власні доходи бюджету складали 20,6 млн грн, а трансферти з держбюджету у вигляді субвенцій та дотацій — 21,5 млн грн.

Схожа тенденція спостерігалася й у 2018 році. Видаткова частина бюджету склала понад 36 млн грн, із яких понад 20,7 млн грн субвенцій та дотацій з держбюджету.

Якщо порівняти видатки на розвиток міста у попередні роки, то навіть без врахування міжнародної допомоги стає зрозуміло, чому зміни стали помітними. 

Ще у 2016 році власні надходження до бюджету міста складали 11,8 млн грн, а субвенції та дотації з держбюджету — 7,3 млн грн. 2014 та 2015 роки місто жило із набагато меншим фінансуванням, періодично зазнаючи обстрілів та руйнувань.

Щастя — розбиті дороги і багато квітів

У 2018 році Щастя мало приблизно такий самий обсяг бюджету, як і Попасна. Власні надходження складали 22,1 млн грн та 18,8 млн грн субвенції і дотації з держбюджету. При тому, що кількість населення в місті майже на половину менша — близько 12 тис. мешканців. 

У 2019 році бюджет міста зменшився суттєво: власні надходження склали близько 15 млн грн, а субвенції та дотації з держбюджету — трохи більше 8 млн грн. За рахунок цих коштів здебільшого фінансуються великі інфраструктурні проєкти, такі як тамонт і будівництво доріг. Саме тому оновлених доріг та тротуарів у місті майже немає.

Цього року у Щасті відкрили КПВВ з лінією розмежування. Новий пункт пропуску знаходиться за сотню метрів від житлових будинків. КПВВ будували з нуля, тож він сучасно виглядає, тут є ЦНАП, який надає 88 адміністративних послуг, відділення банку, Нової пошти, аптека, кімната матері та дитини, сучасні туалети тощо.

До пункту пропуску веде відремонтована дорога. На огляд КПВВ у день відкриття приїжджав президент Володимир Зеленський. Він зазначив, що дуже важливо, щоб люди, які приїжджають з тимчасово окупованих територій, бачили, яка Україна: сучасна, асфальтована, мирна й безпечна.

Однак асфальтована вона лише якщо не звертати ліворуч із нещодавно відремонтованої дороги до Щастя, яке розташоване одразу за воротами КПВВ. Ми ж — заїжджаємо в місто. Там у нас вже домовлена зустріч із двома місцевими активістками Галиною Калініною та Мариною Данилюк.

Щастя — відносно маленьке містечко, в чому ми переконуємося після того, як проїжджаємо кількасот метрів містом і опиняємося поблизу центральної площі. Одразу впадають в око посічені уламками мін стіни житлових будинків, забиті плівкою або фанерою шибки вікон та новий шифер на дахах. 

"Якби не війна, то нам дахи б не поміняли! Усе було пошкоджено. Ці будинки постраждали найбільше", — каже Галина Калініна, показуючи на триповерхові житлові будинки на центральній площі навпроти будинку культури.

Вона розповідає, що у 2015-2016 роках ремонтували дахи та відновлювали пошкоджені житлові будинки здебільшого за кошти міжнародних організацій. Наприклад, вставляли вікна у будинках за кошти фонду NRC (Норвезька рада у справах біженців). Однак частина вікон досі залишаються розбитими.

На відміну від Попасної, грантову допомогу від міжнародних організацій у Щасті використовують не надто ефективно. У цьому, очевидно, не дуже зацікавлена місцева влада.

Наприклад, Марина з Галиною виграли грант на придбання апарату для нанесення дорожньої розмітки та пішохідних переходів. Техніку передали місцевим комунальникам. Але її не використовують.

Марина зазначає, що місцева влада є не дуже публічною та не звітує перед громадою. Ми переконалися в цьому особисто, адже з нами представники влади також не захотіли спілкуватися.

Ремонт доріг і тротуарів у Щасті компенсують квітами. За словами Марини Данилюк, на посадку квітів цього року було витрачено 580 тис грн. 

Ця традиція є незмінною вже десятки років. "У 1976 році, коли я приїхала сюди на роботу, все місто було в трояндах. Зараз їх також саджають дуже багато", — каже Марина Данилюк. 

До відновлення інфраструктури на прифронтових територіях потрібно підходити системно і стратегічно. Через близькість до війни таким громадам складніше використовувати переваги децентралізації та накопичувати достатньо коштів на розвиток інфраструктури.

"Потрібні інклюзивні політики: зменшення співфінансування інфраструктурних проєктів з місцевих бюджетів, фінансування проєктно-кошторисної документації з бюджету області або держави", — вважає Андрій Грудкін, керівник проєкту "На лінії зіткнення".

Це допоможе прифронтовим громадам на рівних боротися за бюджетне фінансування на розвиток інфраструктури з іншими містами.

Здійснення проєкту "На лінії зіткнення" стало можливими завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріал є особистою думкою автора та не відбиває офіційну позицію USAID. 

Фото: Дмитро Торець