"Все, що було всередині, або знищене, або постраждало"
Від станції, до якої приїжджає електричка з Києва, до самого Бобрика лишається ще три кілометри. Це дорога, до якої звикли місцеві й дорога, яку обстрілювали окупаційні російські війська. З початком окупації на дзвіниці Вознесенської церкви облаштувався російський снайпер та коригувальник вогню. Скільки людей постраждали від їхніх пострілів, наразі невідомо.
Біля церкви декілька машин та автобус. Похорон. На нього приїхав настоятель церкви, архимандрит Іоан (Шевченко). Сьогодні, напередодні свята Петра й Павла, він залишається ночувати в селі. Зазвичай Іоан приїздить до церкви на вихідні, коли правиться служба, а в будні живе з іншого боку Києва, в Ірпені.
Знайомлюся з настоятелем. Він просить вибачення, що не може одразу приділити мені увагу. Спершу потрібно виконати чин похорону. Наступні дві години роздивляюся село.
Коли знову зустрічаюся з настоятелем, той показує руйнування, розповідає, що та де постраждало. Внаслідок обстрілу було зруйновано дах та пошкоджено велику частину внутрішнього оздоблення.
Підіймаємося на другий поверх, далі — на дзвіницю. Саме на ній сиділи російські снайпери. Добре видно дорогу, що веде від станції вглиб села.
"Від початку повномасштабного вторгнення ми кожен день служили. 5-го березня нас обстрілювали вже декілька днів, стріляли градами зі сторони Заворичів та Мокреця. І якраз після обіду, десь о першій годині, було два влучення у наш храм. Ми тут стояли на вулиці й це все було на наших очах. Прилетіли дві ракети. Осколки залетіли в хату, загорілась трава. Слава Богу, нікого не поранило.
Можна сказати так, що весь удар на себе взяв храм. Дах був повністю зруйнований, покрівля храму, всередині все впало, все було посічене уламками та осколками. Вибило всі вікна, побило все начиння, весь розпис. Все, що було всередині, або знищене, або постраждало.
Коли попали в храм, я одразу сповістив начальству (в УПЦ МП, — ред.), що у нас прильот, що ми постраждали, що храм розбитий. Лише один раз подзвонила якась жінка від Климента, та й все. А що ми тут їмо, що п'ємо їх абсолютно більше не цікавило", — розповідає отець Іоан.
"Поставили питання про приєднання до Православної церкви України"
Село окупували зранку 8-го березня, через три дні після влучань у храм. До того його кілька днів обстрілювали. Священнослужитель згадує — до храму прийшли близько десяти російських солдатів і влаштували обшук — сподівалися знайти зброю та коктейлі Молотова. А ввечері прийшли російські снайпери, корегувальники вогню й облаштувались на дзвіниці, час від часу замінюючи одне одного.
"20-го березня ми гуманітарним коридором виїхали в Київ. Було дуже важко морально. По-перше, тут залишалися люди. По-друге, і храм, і будівлі… хто його знав, що буде, коли ми виїдемо.
Ми повернулися після деокупації одразу, як нам дозволили. Першу службу я відслужив уже після Благовіщення, вже десь 8-9 квітня. Перше, що ми зробили після деокупації, це поставили питання про приєднання до Православної церкви України.
Згодом владика допоміг нам, знайшов жінку, яка купила нам будівельні матеріали. Зараз нам треба поміняти ще дах над вівтарною частиною, повністю треба демонтувати ту стелю, яка не обвалилася. Тому що її вже не можна відремонтувати, треба тільки знімати й по-новому це все робити", — каже отець Іоан.
Зрештою церква вийшла з-під московського патріархату. Адже тут добре знають — все московське несе лише страждання та смерть. Скільки триватиме відновлення церкви й наскільки вдасться зберегти її автентичність, невідомо.
Станом на 11 травня 2023-го року ЮНЕСКО підтвердила пошкодження 255 культурних об'єктів внаслідок дій росіян:
- 110 релігійних місць;
- 91 будівля історичного та/або художнього інтересу;
- 22 музеї;
- 19 пам'ятників;
- 12 бібліотек;
- 1 архів.
Проєкт документування культурної спадщини від ІМІ та UNESCO. Метою проєкту є висвітлення та документування збитків, завданих культурним об'єктам в Україні, а також живій спадщині та різноманіттю форм культурного самовираження внаслідок війни. Проєкт фінансується за підтримки UNESCO's Heritage Emergency Fund.
