Пороги, розетки, кути: як правильно облаштувати дім для дитини з інвалідністю

В Україні проживає понад 163 тисячі дітей з інвалідністю, і для кожного з них інклюзія починається не з медичних установ, дитячого майданчика або школи, а з власної кімнати. Звична і зручна для інших членів родини квартира може перетворитися на суцільний лабіринт для малюка, який має порушення зору, РАС, ДЦП чи пересувається на колісному кріслі. Створення безбар'єрного середовища для своєї дитини вдома — надзвичайно важлива задача для батьків, тому що це не тільки про відсутність фізичних перепон та безпеку, а і про розвиток дитини та її соціалізацію. 

Облаштування будинку для дітей з інвалідністю передбачає насамперед  усунення перешкод і підвищення доступності місць та предметів першої необхідності. 

Необхідно переобладнати житлове приміщення таким чином, щоб дитина могла самостійно виконувати більшість побутових операцій. Характер змін завжди індивідуальний і залежить від захворювання, однак існує ряд загальних принципів.

Головні правила

Для тих, хто користується візком, першочергове значення має ширина дверних прорізів. Щоб колісне крісло могло безперешкодно проїхати з однієї кімнати в іншу, дверні прорізи повинні бути не менше 90 см в ширину. При необхідності можна зняти двері або повністю прибрати дверну коробку. У випадку малогабаритної квартири архітектори радять кількість дверей звести до мінімуму. Звичайні двері замінити на розсувні, забезпечивши їх довідниками і зручними ручками, встановленими на висоті приблизно 80 см від підлоги. Особливою проблемою для людини з будь-якою інвалідністю є міжкімнатні пороги. Її можна вирішити, якщо прибрати пороги зовсім, зменшити висоту до 1,3 см.  Ще один варіант — доробити до порогів пандуси, підібравши їх довжину по відчуттю комфорту при подоланні порога.

Ідеальним матеріалом для покриття підлоги є дерево, а також не слизький лінолеум. З килимових покриттів допускається використання ковроліну, яким застилають всю кімнату по периметру і закріплюють під плінтусами. Невеликі килими і килимки необхідно прибрати, адже вони ускладнюють пересування.

Вкрай важливо розширити вихід на балкон, якщо такий є. Для людей, у яких немає можливості регулярно виходити надвір, лоджія стає єдиним місцем, де можна в будь-який момент подихати свіжим повітрям. Тому доступ на балкон повинен бути вільним.

Крім того, слід позбутися зайвих і громіздких меблів у кімнатах, у передпокої і на кухні. Розташування меблів повинно забезпечувати вільний простір не менше 1,5 метра для розвороту колісного крісла. Зекономити простір допоможуть відкидні меблі та меблі-трансформери.

В цілому доступність речей, предметів і необхідного устаткування для людини з інвалідністю визначається висотою їх розміщення. Тому дверні ручки, вимикачі, сантехнічні прилади, побутову техніку та інші важливі предмети побуту принципово важливо розташувати на доступній висоті: не більше 1,1 метра і не менше 0,85 метра від підлоги. Дуже зручними є сучасні сенсорні світильники і вимикачі, до яких не треба дотягуватися і прикладати силу, щоб увімкнути.

Ганна Давиденко, мама хлопця з аутизмом:

"У випадку аутизму індивідуальні потреби в приміщенні можуть бути дуже різними. Мій син має порушення крупної моторики, тому ми прибрали всі гострі кути. Він їх постійно чіпляв та травмувався. Способи використовували різні — на кутах меблів закріпили спеціальні захисні кулі, на стіл поклали додаткові шари скатертин і т.п. Знаю, що дехто використовує розмітку в кімнатах. Наприклад, на підлогу клеють стрілки, які ведуть в туалет, кухню. Це дуже помічні орієнтири, особливо коли дитині раптово потрібно у вбиральню, а вона розгубилася".

Ванна кімната — найнеобхідніше, але й одне з найнебезпечніших місць у квартирі навіть для здорової людини. А для дітей з особливостями розвитку відвідування ванної або туалету взагалі стає випробуванням, тому санвузол потрібно ретельно продумувати. 

• Сама туалетна кімната повинна бути просторою, щоб там було достатньо місця для парковки крісла чи вільного розвороту двох людей: дитини і того, хто їй буде допомагати. Тому в типових квартирах, де туалет з ванною роздільні, їх доведеться об'єднати.
• По периметру сантехнічного вузла, де це необхідно, потрібно встановити поручні. За допомогою їх дитина зможе самостійно сісти, встати, переміститися, не звертаючись за допомогою до рідних.
• Як правило, санвузли для людей з інвалідністю передбачають необхідність встановлення спеціальної моделі унітазу. Він вище звичайного на кілька сантиметрів, але за рахунок форми і конструкції є більш зручним. Можна придбати стілець-туалет, який просто приставляється до звичайного унітазу і взагалі не потребує його переобладнання.
• У раковини не повинно бути ніжки. 
• Всі полички, гачки, тримачі рушників, душ, кран необхідно розміщувати максимально відкрито і внизу (в зоні доступу для сидячої в кріслі людини). Значення має навіть нахил дзеркала у вбиральні, адже якщо ти знаходишся знизу, дуже важко побачити себе у звичайному дзеркалі.
• Вентилі і кнопки зливу. Якщо дитина через свої проблеми зі здоров'ям не може докладати великих зусиль руками, потрібно вжити відповідні заходи. Так, традиційні вентилі замінюють на одноважільні змішувачі. Але якщо і ними важко користуватися, тоді оптимальний вибір — змішувачі з безконтактними датчиками, з якими потрібно просто провести частиною тіла у сенсора, і вода піде автоматично. Через заданий час вода перестане текти, тому не доведеться переживати, чи вимкнув ваш близький воду, коли покидав ванну кімнату. Аналогічно можна зробити і зі зливом унітазу, для чого також розробили сенсорні датчики. 
• Замість ванної повинен бути душ без порогів, зі зливом у підлозі. 
• У душі необхідно передбачити сидіння, причому воно повинно бути з отворами для зливу води, інакше вода буде накопичуватися на ньому і дитина буде ковзати по поверхні, що може призвести до падіння і додаткової травми.

На кухні або в їдальні для дитини на візку слід відвести зручне місце приблизно 85 х 120 см, а краще 90 х 150 см. Важливо, щоб обробний стіл, мийка, плита і раковина знаходилися на одній висоті і до них можна було під'їхати, як і до обіднього столу, ніжки якого за необхідності встановлюються на підпірки. Стандартний чотирикутний обідній стіл краще замінити на овальний або такий, який має закруглені кути. Газову плиту краще замінити на електричну, яка, як відомо, безпечніша в побуті.

Ольга Принцовська, мама хлопця з ДЦП:

"Моєму синові вже 21 рік, у своїй квартирі ми забрали всі пороги та максимально розширили двірні прорізи, змушені були об'єднати ванну з туалетом, щоб була можливість зайти разом з візком, тепер думаємо щодо облаштування душу без кабінки. Також при покупці житла завжди йде мова лише про перший поверх. Якщо говорити про якісь індивідуальні пристосування, в нашому випадку ми завжди кріпимо стіл до стіни, щоб він не рухався та адаптуємо його висоту".

Універсальний дім — дім для всіх

Ідеальним рішенням для сімей, які мають дитину з інвалідністю, міг би стати будинок з універсальним дизайном. Універсальний дизайн або "дизайн для всіх" – концепція, що передбачає проектування житла таким чином, щоб ним могло користуватися якнайбільш широке коло людей. Універсальний дизайн набуває все більшої актуальності у світі, особливо в умовах зростаючого числа літніх людей та людей з інвалідністю у ​​багатьох країнах. В основі філософії універсального дизайну є ідея створення такого середовища, продуктів і послуг, які були б корисні всім, а не тільки людям з інвалідністю. Універсальний дизайн – це дизайн, в центрі уваги якого знаходиться людина і який враховує потреби кожного, незважаючи на його стан здоров'я чи вік. 

В наших умовах це поки що звучить як фантастика — далеко не кожна родина має кошти на спеціально обладнаний будинок, а законодавство України не передбачає надання такого житла людям з інвалідністю. У січні 2020 року Верховна Рада України схвалила Закон "Про внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо посилення захисту осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при здійсненні містобудівної діяльності" № 473-ІХ. Закон дає визначення понять "маломобільні групи населення" та передбачає здійснення конкретних заходів, що дозволяють пристосувати житло та навколишнє середовище до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при здійсненні містобудівної діяльності. Але згідно з законом, допомога держави обмежується облаштуванням засобів безперешкодного доступу тільки до об'єктів житлово-комунального та громадського призначення, зокрема до під'їздів та/або квартир у житлових будинках, тобто все, що знаходиться всередині квартири, у якій мешкає особа з інвалідністю, як і раніше, залишається головним болем виключно її мешканців. Тоді як, до прикладу, у Швеції спеціальні меблі надають людям на візках безкоштовно. 

Кухня для особи з інвалідністю у Швеції

"Універсальний дім", зведений у 2003 році у місті Таубате, Бразилія став прототипом двоповерхового сімейного будинку, створеного для задоволення потреб жителів протягом усього їхнього життя. Цей проект було задумано архітекторкою Сандрою Періто під час підготовки до захисту диплому в архітектурній школі. На той час не існувало жодних національних, державних чи місцевих вимог щодо доступності, тому Сандра Періто, яка тепер займає посаду Президента Бразильського інституту з питань доступності, поставила собі за мету розробити модель житлового будинку, яку можна буде застосовувати у всій Бразилії. Періто розглянула всі аспекти, пов'язані зі зручністю користування та врахуванням принципів Універсального дизайну: від вибору місця для будівництва, внутрішнього та зовнішнього простору до будівельних матеріалів та меблів. В результаті було збудовано естетичне сімейне житло з широким діапазоном повністю інтегрованих інклюзивних функцій, що стало справжнім проривом для цієї країни.

Принципи Універсального Дизайну були застосовані в усіх куточках будинку. Усі двері там ширші за звичайні і оснащені простими у використанні ручками. Вікна розміщені нижче, ніж зазвичай, а розетки — вище. Шафи мають підсвітку всередині. У ванних кімнатах встановлені допоміжні решітки та сидіння. Пороги відрізняються за кольором, а їхня висота зменшена, щоб через них не чіплялися і не падали, є пандуси і місце для встановлення ліфту, якщо виникне така потреба. У будинку створено велику кількість функцій, доступних різним користувачам, як-то зміна висоти раковини на кухні, зручні місця для сидіння біля входу та в місцях приготування їжі на кухні, розумна технологія освітлення та безпеки. Кожний елемент Універсального Будинку доступний усім, навіть тим, хто пересувається на візку. У США, Японії чи ЄС такі речі – не рідкість, але бразильська архітекторка змогла створити чудову модель за невеликі гроші для країни, що розвивається. 

Як допоможе ерготерапія?

Грамотно облаштувати квартиру для дитини з інвалідністю допомагають батькам не лише архітектори, а й лікарі. Як розказала лікарка-ерготерапевтка Інна Ольшанська (Балтімор, США), ерготерапія — це вид діяльності фахівця, який розробляє індивідуальну програму терапії для пацієнта, засновану на його індивідуальних фізичних, емоційних, соціальних, психологічних і когнітивних потребах та цілях. Принцип ерготерапії можна сформулювати як відновлення і набуття навичок для продуктивного, повноцінного і здорового життя.

Ерготерапія означає "лікування дією", цей метод застосовується не тільки для дітей з порушенням рухових функцій, але також з різними неврологічними захворюваннями, після інсультів, при епілепсії, синдромі Дауна, ДЦП, РАС, затримки мовного та психічного розвитку. Допомагають ерготерапевти і дітям, яким після операції встановили протези. Завдання ерготерапевта, який працює з дитиною, вирішити, як максимально ефективно реабілітувати або абілітувати малюка. А також адаптувати навколишнє середовище і методи навчання до особливих потреб дитини, щоб допомогти їй стати самостійною і успішною і вдома, і в навчальному закладі. 

Щоб виявити проблему, лікар може попросити виконати якесь завдання — намалювати малюнок, взяти на кухні ложку або зав'язати шнурки на черевиках. Спостерігаючи за виконанням завдання, ерготерапевт визначає, з якими труднощами і обмеженнями стикається пацієнт. Лікар допомагає дитині і батькам правильно організувати простір, свою повсякденну діяльність і пристосуватися до ситуації, що склалася — в тому числі і психологічно. 

Чим ще займається ерготерапевт:

• Організовує і структурує простір навколо пацієнта так, що тому легко запам'ятати розташування предметів та зручно їх діставати. Наприклад, для дитини з порушеннями зору лікар адаптує стіл з обмежувачами простору — бортами. Розділяє поверхні різними за структурою, формою і розміром килимками: для цукорниці, тарілки і ложки. Малюк запам'ятовує, на якому килимку що стоїть, і може їсти самостійно.
• Складає і вчить використовувати системи нагадувань для пацієнтів з порушеннями пам'яті: розклад, списки, наліпки, тактильні мітки, щоденники; розробляє систему нагадувань: встановлює звукові нагадування в телефоні, коли потрібно прийняти ліки, коли обід, о котрій починаються заняття.
• Вчить використовувати прилади для готовки, для надягання взуття, одежі, шкарпеток, для застібання гудзиків і блискавок; адаптує одяг: замість блискавок, шнурків і гудзиків пропонує липучки, застібки на магнітах, еластичні поясні стрічки.
• Підбирає і адаптує предмети побуту: клавіатуру комп'ютера, посуд, зубні щітки.
• Робить необхідні вимірювання та проби для адаптації візка, ходунців, палиці, сидінь, дає рекомендації щодо виготовлення і встановлення пандуса чи підйомника, адаптації автомобіля. 
• Дає поради щодо облаштування квартири пацієнта. 

В Україні ерготерапія як окрема спеціальність з'явилась зовсім недавно — у 2018 році, тому таких фахівців у нас ще небагато. У європейських країнах, Канаді, США працює велика кількість ерготерапевтів, деякі з них допомагають і українцям. Так, наприклад, Інна Ольшанська співпрацює з українським Центром допомоги дітям з аутизмом "Дитина з майбутнім", а також організовує для української аудиторії лекційні курси та практичні семінари-онлайн з ерготерапії.