Коронавірусна епідемія заскочила нас зненацька, та все ж у світі таке відбувається не вперше. Віспа, дизентерія, іспанка — розповідаємо, як людство перемогло ці та інші хвороби. Гарні новини є: принаймні, ми живемо не у Середньовіччі.
Пітер Брейгель, картина "Триумф смерти" (1562)
Епідемія COVID-2019 стала неочікуваною для сучасного «ситого» Заходу, який вже встиг забути, що таке карантин і як жити без «вічного двигуна» постійно прибуткової економіки. Лише найстаріші в країнах Європи згадують про епідемії холери, чуми, «іспанського вірусу». В Україні все ще намагаються зрозуміти масштаби розповсюдження епідемії – хоча офіційні дані все ще «некритичні», системи моніторингу показують, що неминуче зростає кількість «осіб із підозрою, які очікують обстеження».
У таких умовах актуальним буде подивитися на минулі кейси епідемій у Європі, коли людство у своїх розсудах керувалося в першу чергу не науковим методом, а релігійними традиціями. Незважаючи на міфи про «дурнуватість» середньовічної людини, розглядаючи кейси тогочасних епідемій ми бачимо так знайомі сучасній людині проблеми: нехтування карантином, сподівання на самолікування, віра в «теорії заколоту». Також варто поглянути на пізніші епідемії, яким чином людство використало накопичений за століття досвід та як побороло хворобу.
А ви знали? Термін «карантин» (лат. quarantine) походить саме з часів Середньовіччя, зі спроб боротися з Чорною Смертю в Рагузі (нині Дубровнік, Республіка Хорватія). Походить від слова «quarantena», що означає «сорок днів», вживалося у мові Венеціанської республіки в XIV–XV ст. На цей час всі кораблі в порті повинні були бути ізольовані, перш ніж пасажири та екіпаж могли вийти на берег під час епідемії «Чорної смерті». Попередня карантину міра називалася «трентіно» – тридцятиденний період ізоляції, вперше з'явився в 1377 р. саме в Рагузі, пишуть британські історики.
Які ж були найгірші, найстрашніші епідемії, від яких страждали наші пращури?
Коротко розглянемо найпоширеніші кейси. Деякі з них можуть виявитися дивними для сьогоденної людини.
Хвороба вперше торкнулася життя європейців у 1490-х рр. та негайно викликала велику тривогу та страх. Це захворювання, що передається статевим шляхом, приблизно еквівалентне хворобі, яка нині відомо як сифіліс, спричиняло біль та непривабливі набряки, могло поширитися на ніс та обличчя. Сучасники пов'язували це з поширенням сексуальних послуг у містах. Проблеми з'явилися, коли через схожі симптоми невірно кваліфікували інші хвороби (в тому числі власне натуральну віспу, яку англійці називали «малою віспою» – «smallpox»).
Вперше з'явилася: близько 3000 р. до н.е.
Інкубаційний період: 21 день (в середньому)
Ризик швидкого поширення: 8/10
Як перемогли? Сифіліс залишається небезпечною хворобою і сьогодні. Лише у XX ст., коли і мікробіологія, і фармакологія сильно прогресували, сифіліс, як і багато інших інфекційних захворювань, перестав буди страшною і спотворюючою таємничою «великою віспою». Пеніцилін був виявлений у 1928 р., а ефективність лікування пеніциліном була підтверджена у випробуваннях у 1943 р., сьогодні він є основним методом лікування. Натуральну ж віспу перемогли значно раніше. До XVIII століття був поширений один метод запобігання натуральній віспі – варіоляція (метод раннього небезпечного щеплення) яка тягнула за собою серйозні ризики, в тому числі можливість розвитку тяжкої форми хвороби та смерті щепленого. Наприкінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер винайшов вакцину, яку потім було застосовано в Європі та усьому світі масово. Разом з деякими іншими заходами всесвітня кампанія вакцинації призвела до зникнення натуральної віспи до 1980-го р.
Одна з найвідоміших хвороб середньовіччя. Безумовно, проказа більше за інші хвороби лякала сучасників, судячи з популярності її зображення в середньовічній літературі, мистецтві, житіях святих. Як не дивно, порівняно небагато людей страждали від прокази, оскільки вона не дуже заразна (що уможливило карантинування постраждалих у спеціальних лікарнях – лепрозоріях), але ті, хто її отримав, гинули чи зазнавали шкірних болячок, викривлення обличчя, гноїння плоті, іноді сліпоти.
Вперше з'явилася: 1550 р. до н.е.
Інкубаційний період: 5 років (в середньому)
Ризик швидкого поширення: 2/10
Як перемогли? Карантин хворих на проказу до кінця життя в лепрозоріях поступово привів до витіснення хвороби з території західноєвропейських країн уже до XV ст. Її практично повне зникнення з Європи в XVII–XVIII ст. відбулося не через зменшення вірулентності збудника, а внаслідок переходу на більш збалансовану їжу та набуття населенням генетичної стійкості до збудника.
"Проказа царя Озії", Рембрандт
У пізньосередньовічній Англії повідомлялося про спалах епідемічної хвороби, відомої як «кривавий пронос» або «дизентерія». Ця кишкова інфекція, що викликає діарею в супроводі з кров'ю, проявляється особливо в брудних умовах залюднених міст. Хоча цілком неприємно і смертельно, спалахи дизентерії відбувалися набагато рідше, ніж епідемії чуми.
Вперше з'явилася: ІІ–V с.
Інкубаційний період: 1-4 дні (в середньому)
Ризик швидкого поширення: 8/10
Як побороли? Вакцинація проти збуджувача, бактерії Shigella, все ще у розробці і сьогодні. Проте в Європі у цілому перебороли хворобу шляхом поступового підвищення гігієни. Навіть сьогодні основні поради ВООЗ щодо боротьби з дизентерією – миття рук та забезпечення придатності харчових продуктів під час подорожі в районах високого ризику.
Відома як «англійська пітниця» та достеменно недосліджена, ця хвороба була майже виключно обмежена Англією. За 1485–1551 рр. сталося п'ять масових епідемій. Страждальці відчували велику спрагу, сильне потовиділення та високу температуру; вони зазвичай гинули протягом приблизно п'яти годин. «Англійська пітниця», як не дивно, впливала на більш заможні верстви суспільства, при чому юнаки були особливо вразливими. У ситуації, схожій з прикладом COVID, хвороба поширювалася в ході «світських зустрічей» британської знаті.
Вперше з'явилася: 1485 р.
Інкубаційний період: невідомий
Ризик швидкого поширення: 9/10
Як побороли? Це досі невідомо. Останній спалах епідемії стався в 1551 р., після чого захворювання ніби зникло. Поява симптомів була раптовою, смерть часто наставала протягом години. Причина епідемії залишається невідомою, хоча припускають, що невідомий вид хантавірусу несе відповідальність за хворобу.
Чумний лікар в захисному костюмі. Гравюра 1656 року
Найстрашніша з хвороб середньовічної Європи. Конкретно «Чорна смерть» 1347–1351 рр. була безпрецедентною, і в певних районах знищила більше половини населення. Після чергової епідемії у 1360-х рр. В Англії, Франції, Італії та інших місцях, навіть у XVII–XVIII ст., виникали періодичні спалахи чуми. Основні механізми передачі інфекції — контактний (між людьми) та трансмисівний (реалізується через бліх Xenopsylla cheopis, що живуть на гризунах).
Вперше з'явилася: 541–750 рр.
Інкубаційний період: 2-6 днів (в середньому)
Ризик швидкого поширення: 10/10
Як перемогли? «Чорна смерть» змусила людей звернутися до масового виробництва й продажу оцту для дезінфекції як продуктів, так і рук: найвідомішим рецептом став легендарний «оцет чотирьох ворів» або «Марсельський оцет». Хоча процес пастеризації був ще не обґрунтований науково до XIX ст., середньовічна людина розуміла, що «пиво та вино менш заразне, аніж чума». Багато хто в Європі вважав чуму «Божою карою» та «кінцем світу» та здавався боротися з нею «земними» методами. Такі люди не слухали докторів, порушували карантин, подорожували містами займаючись «флагелланством» та розповсюджуючи хворобу й інші інфекції. Тим часом у мусульманських державах чуму розглядали як хворобу, що треба лікувати. На думку Ібн Сини, легендарного Авіценни, причиною хвороби були як уплив навколишнього середовища, так і рух небесних тіл – проте це не заважало йому рекомендувати необхідність дотримання самоізоляції та обмеження економічної діяльності задля нерозповсюдження чуми.
Різновид грипу, спричинений вірусами, пристосованими до птахів. Тип з найбільшим ризиком – високопатогенний пташиний грип. Найпоширенішою датою початку зареєстрованої історії пташиного грипу була 1878 р., коли хвороба була диференційована від інших захворювань, які спричинили високий рівень смертності птахів. Між 1959 та 1995 роками було зареєстровано 15 випадків появи вірусів високо патогенного грипу у птиці, але втрати були мінімальними. Між 1996 і 2008 роками спалахи траплялися щонайменше 11 разів, і 4 з них залучали мільйони птахів. У 1990-х рр. кількість свійських птахів зросла на 76% у країнах, що розвиваються, і на 23% у розвинених країнах, що сприяло зростанню поширеності пташиного грипу Інфекції людини вперше були зареєстровані в 1997 році в Гонконгу. Починаючи з 2003 р., понад 700 випадків захворювання на азіатський високопатогенний пташиний грип було зареєстровано ВООЗ у понад 60 країнах.
Вперше з'явилася: 1870-ті рр.
Інкубаційний період: до 8 днів
Ризик швидкого поширення: 5/10
Як побороли? Хвороба продовжує залишатися джерелом економічних витрат у світі, проте ризики пандемії серед людей невеликі. Люди, які регулярно не контактують з птахами, не мають високого ризику захворіти на пташиний грип. До людей з високим ризиком належать працівники птахофабрики, працівники з контролю тварин, біологи дикої природи та орнітологи, які працюють з живими птахами. Зграї свійських птахів повинні бути ізольовані від диких птахів, та їх відходів; транспортні засоби, що використовуються навколо стада, повинні регулярно дезінфікуватися і не ділитися між фермами; а птахів з каналів забою не слід повертати на ферму. Для майбутніх загроз пташиного грипу ВООЗ пропонує план у трьох фазах, 5 частинах.
Пандемія грипу, більш відома як «азіатський грип» або «російський грип», була смертельною пандемією грипу, від якої загинуло близько 1 мільйона людей у всьому світі. Це була остання велика пандемія 19 ст. Її не слід плутати з епідемією 1977–1978 років, спричиненої грипом A/СРСР/90/77 H1N1, яку також називали російським грипом. Найбільші зареєстровані наслідки пандемії мали місце у жовтні 1889 р. – грудні 1890 р., пізніше у березні – червні 1891 р., листопаді 1891 р. – червні 1892 р., зимою 1893–1894 рр. та на початку 1895 р.
Вперше з'явилася: 1889 р.
Інкубаційний період: до 3 доби
Ризик швидкого поширення: 8/10
Як побороли? З хворобою боролися шляхом карантину та стандартного лікування при грипі, та через невідомий підтип вірусу не могли знайти ефективне лікування аж доки жертви не досягли мільйона осіб. Довгий час штамом вірусу вважали підтип вірусу грипу A H2N2. Зовсім недавно штам хвороби 1890-х рр. був затверджений як підтип вірусу грипу H3N8. У 1957 р. відбулася нова епідемія «азійського» чи «російського» грипу, проте нинішні дослідження ексгумації тіл показують, що епідемія 1950-х рр. була викликана вірусом H2N2 (що й спровокувало плутанину).
Хвороба, яка супроводжувалася пандеміями від самого свого початку. Вперше була ідентифікована під час пандемії грипу 1918 року, коли свині захворіли одночасно з людьми. Протягом наступних 60 років штами свинячого грипу були майже виключно H1N1. Між 1997 і 2002 рр., нові штами трьох різних підтипів та п'яти різних генотипів виникли як причини грипу серед свиней Північної Америки.
Вперше з'явилася: 1918 р.
Інкубаційний період: до 3 діб
Ризик швидкого поширення: 7/10
Як побороли? Існують вакцини проти різних видів свинячого грипу. Американська адміністрація з контролю за продуктами харчування та ліками затвердила нову вакцину проти свинячого грипу для використання у США 15 вересня 2009 р. Дослідження Національних інститутів здоров'я показують, що одна доза створює достатню кількість антитіл для захисту від вірусу протягом приблизно 10 днів.
«Іспанський грип» (пандемія грипу 1918 р.) був надзвичайно смертельною пандемією грипу. З січня 1918 р. та до грудня 1920 р. вона заразила 500 мільйонів людей – приблизно чверть населення світу на той час. За оцінками кількість загиблих становила від 17 до 50 мільйонів, і, можливо, навіть до 100 мільйонів, що робить «Іспанку» однією з найбільш смертельних пандемій в історії людства. Для підтримки моралі цензори Першої світової війни мінімізували ранні повідомлення про хвороби та смертність у Німеччині, Великобританії, Франції та США. Газети могли вільно повідомляти про наслідки епідемії в нейтральній Іспанії, наприклад, про важку хворобу короля Альфонсо XIII, і ці історії створювали помилкове враження про Іспанію як центр епідемії.
Вперше з'явилася: 1918 р.
Інкубаційний період: до 3 діб
Ризик швидкого поширення: 10/10
Як побороли? Після смертоносної другої хвилі в кінці 1918 р. нові випадки різко впали – майже до нуля після піку другої хвилі. Наприклад, у Філадельфії за тиждень з 9 по 16 жовтня, померло 4597 людей, але на 11 листопада грип майже зник з міста. Одним з пояснень швидкого зниження летальності захворювання є те, що лікарі стали більш ефективними у профілактиці та лікуванні пневмонії, що розвивалася після того, як потерпілі захворіли на вірус. Однак Джон Баррі у своїй книзі "Великий грип" 2004 р. заявив, що дослідники не знайшли жодних доказів на підтвердження цієї позиції. Поодинокі фатальні випадки продовжувались у березні 1919 р., вбивши одного гравця-хокеїста у фіналі Кубка Стенлі. Ще одна теорія стверджує, що вірус 1918 р. надзвичайно швидко мутував до менш летального штаму. Це поширене явище з вірусами грипу: існує тенденція, що патогенні віруси з часом стають менш летальними, оскільки господарі більш небезпечних штамів, як правило, вимирають.
Історія цих хвороб показує нам, що епідемії могли продовжуватися століттями, аж доки не з'являлася ефективна універсальна вакцина, або кардинально змінювалися умови у суспільстві, роблячи ризик інфекції мінімальним. «Раптові» хвороби, такі як «іспанка» особливо змушують задуматися над майбутнім розвитку COVID19. Чи обмежиться хвороба трьохрічним періодом (захворювання попередніми штамами коронавірусу помічали у КНР та Республіці Корея з 2017 р.), чи буде продовжуватися щорічно (як відбувається з «верблюжою хворобою» – близькосхідним штамом коронавірусу). Досвід точно вказує лише на одне – до появи вакцин чи ліків необхідно ізолюватися та забезпечувати дезінфекцію.
Тисячі українців, як військових, так і цивільних, приносять додому гільзи, патрони, гранати, частини снарядів і… Читати більше
Рішення для розбудови комьюніті, комфортних міст, українського підприємництва та інклюзивності суспільства. Читати більше
“Рубрика” відвідала берег Каховського водосховища та дізналась, як змінилось життя Кушугумської громади після російського теракту… Читати більше
Перетворити власний травматичний досвід спочатку на текст п’єси, а потім поставити її на сцені —… Читати більше
Безпека як основний вектор для трансформацій міської інфраструктури Читати більше
4 вересня росіяни вдарили по Львову дронами та ракетами. 189 будинків зазнали пошкоджень, 60 людей… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.