Магія перетворення під’їздів: як художниця у Херсоні прикрашає спальні райони

В період карантину переважна більшість людей втратила роботу. Хтось тимчасово, відправившись у вимушені відпустки, а хтось і назавжди – не всі власники невеличких фірм і підприємств мають достатньо ресурсів на подолання кризи і відновлення повноцінної діяльності. 

Карантин і втрата орієнтирів сталися зненацька. Це відбулося з усіма і в усьому світі, кардинально змінити в такому випадку ситуацію важко. Найлегше — зануритися з головою в читання економічних зведень про те, що все пропало, бідкатися на невизначене майбутнє, спілкуватися з песимістично налаштованими друзями, які теж сидять і вбиваються.  А можна цього і не робити. ⠀

Херсонська професійна художниця Анна Волик кілька років співпрацює з однією із столичних фірм, які займаються виробництвом української сувенірної продукції. Меблі, годинники, посуд, прикраси, різноманітні фігурки і статуетки, шухлядки для зберігання — чого тільки не доводилося розписувати Анні на замовлення фірми! Але з введенням карантинних заходів потік туристів перетворився на нуль, сувенірна галузь впала у сплячку, а Анна опинилася у "коронавідпустці".

"Мені було дуже неспокійно, — розповідає Анна, — так сталося, що я єдиний годувальник у родині, на руках двійко дітей, а подальші перспективи з кожним днем карантину набували все густішого туману".

Справжнього творця мало що може зупинити. Щоб остаточно не впасти у відчай, Анна на старенький машинці заходилася шити захисні маски. Але не прості, а з власноруч виробленими трафаретними принтами.

Хапалася за будь яку антистресову діяльність — модні маски на продаж, стандартні маски у допомогу місцевій лікарні, розпис прикрас для благодійного аукціону, наведення ладу у дворі рідної багатоповерхівки разом із сусідами. Під час одного з таких прибирань сусіди запропонували дівчині якось прикрасити двері свого під'їзду.

"Я просто знайшла на балконі залишки господарчих фарб  і намалювала на дверях прості кульбабки. І несподівано вони всім сподобалися. У той момент я зрозуміла, що немає сенсу засмучуватися.  Тому що я ніяк не можу вплинути на те, що сталося. І сенс в моєму сумі взагалі відсутній".

Ширити містом красу

Перші замовлення Анна робила безкоштовно, але після того, як роботи місткині почали розповсюджуватись в соціальних мережах і набувати тисячі вподобань та сотні схвальних відгуків, почали надходити справжні замовлення з інших районів міста.

"Спочатку я не знала, як підступитися до цього виду творчості, — каже художниця, — адже це велика відповідальність перед усіма жильцями-замовниками. Я звикла працювати з традиційними основами і матеріалами, але ж двері — то інше, мало того, що "полотно" незручно велике, так ще й треба, щоб зображення зберігало свій первісний вигляд якомога довше, попри всі погодні негаразди. Довелося студіювати Інтернет та терміново навчатися нових для мене прийомів та технік".

Зараз художниця працює акриловими фарбами, поверхню "картини" покриває спеціальним лаком. Анна стверджує, що таким чином створене зображення  буде приносити задоволення мешканцям під'їзду декілька років. 

Для того, щоб на дверях під'їзду розквітли такі прекрасні квіти потрібно 5-6 годин часу, мистецьке натхнення і гарний настрій. 

Анна говорить, що під час роботи вона отримує неймовірний заряд енергії. Люди посміхаються, говорять приємні слова, намагаються допомогти. Буває, звісно, якась бабуся і побурчить, що розкладені фарби і пензлі заважають пройти, але це ненадовго, бо встояти перед цією красою і в правду нереально.

Напевно, всі бачили у своїх містах написані на асфальті зізнання у коханні або прохання про пробачення. Такі написи є в Херсоні, але буває і по-іншому. 

Ці лілії херсонській місткині замовив хлопець, який посварився зі своєю коханою. І справді, коли дівчина побачила на дверях під'їзду свої улюблені квіти, вона не змогла залишитися байдужою. "Певно, в мене легка рука, — сміється Анна, — вони помирилися, маю надію, все в них надалі буде добре".

За неповний місяць художниця встигла виконати понад 10 замовлень. На звичайних залізних дверях під'їздів в різних районах міста розквітли півонії, кульбаби, бузок, сакура. Черга вже розписана на півроку вперед. 

Роботу та матеріали оплачують замовники. Якщо розкидати суму на всі квартири, виходить зовсім небагато — всього по кілька десятків гривень з кожної.

Такий стрит-арт не потрібно узгоджувати із владою, адже вхід до під'їзду — спільна сумісна власність усіх власників будинку, мешканці разом приймають рішення, як будуть виглядати їхні двері. Часто ініціатором виступає голова ОСББ, тоді згоду на виконання отримує правління, воно ж може і виділити кошти. Але, по факту, вмовляти нікого і не потрібно — від такої краси важко відмовитись, більш того, кожен прагне привнести до картини щось своє.

"Теорія уквітчаних дверей"

У Анни Волик багато власних ідей, але найбільше задоволення від роботи, за словами місткині, вона отримує, коли в творчому процесі приймають активну участь саме ті, хто живе в цьому під'їзді. Люди обмінюються зображеннями, узгоджують між собою нюанси і відтінки, присилають їй на вайбер різноманітні варіанти, пишуть: намалюй нам так, щоб хотілося ЖИТИ.

Присутність у буденному житті частки прекрасного не тільки відволікає від проблем, але і надає бажання щось змінювати навкруги себе самому. У дворі, прикрашеному справжнім живописом, вже не захочеться кинути під ноги недопалок або обгортку від морозива.

У 80-х роках минулого століття після виходу в журналі The Atlantic Monthly статті політолога Джеймса Вілсона та кримінолога Джорджа Келлінга в Америці сформувалася так звана "Теорія розбитих вікон". Автори статті стверджували, що загальний безлад і серйозні злочини нерозривно пов'язані.

"Соціальні психологи та поліція погоджуються, що якщо розбите вікно в будинку лишається неполагодженим, незабаром решта вікон теж буде розбита". Розбите вікно — це сигнал, що всім байдуже, і подальший вандалізм, а то й серйозніші злочини не матимуть наслідків.

"Теорія уквітчаних дверей", запроваджена Анною Волик та небайдужими мешканцями Херсону, навпаки, зможе допомогти навести порядок не тільки в одному, конкретному, дворі, а й в інших дворах міста та на його вулицях. 

Ми часто чуємо вираз: хочеш, щоб щось змінилося — почни з себе.  Хочеться вірити, що фантастичні бузкові або сакурові двері здатні спонукати не тільки містян, а і владу до ремонту стін, облаштування прибудинкових територій, відновлення дорожнього покриття, покращення загального вигляду міста.

На своєму під'їзді Анна намалювала символ Франції — Ейфелеву вежу. Сусіди шуткують — тепер до нас вхід тільки по закордонним паспортам.

"Я дуже мрію побувати в Парижі, — зізнається дівчина, — але поки що подорожую на велосипеді вулицями міста. Зараз весна, все квітне, сповнююся новими враженнями, надихаюся на нові шедеври".

Карантин закінчується, скоро час повертатися до основнї роботи, але антидепресивного хобі Анна обіцяє не залишити. Художниця впевнена: квітуча краса потрібна людям.

 Якщо ви захочете спробувати себе в стилі стріт-арт, варто знати:

1. Вуличне настінне графіті обов'язково треба узгоджувати з місцевою владою, у випадку дверей під'їзду – з мешканцями будинку. Підготуйте ескіз та зберіть підписи у сусідів щодо того, що вони не проти прикрашання дверей. Отримати остаточний дозвіл зробити свій малюнок потрібно в правлінні ОСББ або у комунальних служб міста.
2. За законом заборонено малювати на пам'ятках архітектури.
3. Будьте готові до того, що фінансові витрати ляжуть лише на ваші плечі.
4. Працювати краще у денні години, щоб якомога менше заважати мешканцям.
5. Анна Волик користується для створення своїх малюнків акриловими фарбами. Вони не токсичні, швидко висихають, не мають запаху. Придбати такі фарби можна в будівельному магазині. Вам буде потрібна біла фарба (100грн), та декілька основних барвників (по 40 грн кожний) – червоний, синій, жовтий, рожевий, фіолетовий, коричневий. А також пензлі для роботи, акриловий лак для покриття (100 грн) та малярний валик для лаку.