“Я прошу тебе, нікому не кажи”: що робити з харасментом у вишах

"Рубрика" розповідає, що робить харасмент у навчальних закладах особливою проблемою, як діяти, аби захиститися від нього, та що робити, якщо ви стали свідком.

"І тепер почнеться полювання…"

Лютий 2021-го. Майже дванадцята ночі. Месенджер оживає і засвічує екран телефону. На ньому обірвані через обсяг повідомлень сповіщення:

"Марійко, вибачте, що так пізно…"

"Студенток вже четверо і це лише ті, що мені розповіли…"

"Якщо маєте контакти хороших юристів…"

Відкриваю повідомлення і читаю повністю. Усі вони — від викладачки одного з журфаків, з якою нам випало познайомитися кілька років тому. Вона пише — до неї прийшла студентка, вся тремтіла і явно докладала зусиль, щоб не зірватись й не побігти геть. Дівчина розповіла, що один із викладачів до неї чіплявся. Поки говорив щось про приватну зустріч, його рука ковзнула їй під спідницю. Тепер вона боїться і не знає, як йти до нього на пари. Проте заявляти про домагання відкрито не хоче — переживає за навчання.

Викладачка почала говорити з іншими студентками. Дізналася, що це не вперше. І що жодна з постраждалих дівчат не готова писати заяву. Не готова влізати в липку історію ще глибше. 

"Якщо маєте контакти хороших юристів, будь ласка, поділіться. Я не знаю, як допомогти. Керівництво університету мені не повірило. Викладач, якого звинуватили студентки, вже знає, що я знаю. І тепер почнеться полювання. Не думаю, що він зробить вигляд, що нічого не сталося"

Я намагаюсь розпитати ще якісь деталі. Ділюся контактами юристів. І тоді все затихає десь на місяць, доки мені не приходять нові сповіщення:

"У того викладача непогані зв'язки…"

"Дякую за підтримку. Я прошу тебе, нікому не кажи, що я розповіла…"

"На все добре!"

Сексуальна освіта по-злочинному

Харасмент — це сукупність дій або висловлювань, що принижують людину та змушують її почуватись в небезпеці. Найчастіше харасмент має сексуальний характер та проявляється у домаганнях, небажаних дотиках, натяках, пропозиціях. 

Має своє місце харасмент і в освіті. Періодично спалахують низки скандалів про домагання викладачів до студенток. Обрати найгучніші історії складно. Як і об'єктивно уявити, скільки таких випадків лишаються замовчаними. 

Листопад 2017-го. 

Журналістам стає відомо про сексуальні домагання, які роками практикував щодо студенток та викладачок професор і завідуючий кафедрою в Рівненському державному гуманітарному університеті Володимир Годовський. 

На вступних прослуховуваннях викладач лишався з абітурієнтками (часто неповнолітніми) наодинці й оглядав їх як лікар, щоб "роздивитися пахові зв'язки", торкався інтимних зон. А у студенток професор вимагав хабарі та пропонував протекцію за секс. Останнє стосувалося і викладачок. 

За кілька тижнів після виходу журналістського розслідування Годовський звільнився за власним бажанням.

Січень 2019-го.

Студентка Київського національного університету публічно заявляє про домагання доцента, кандидата наук, начальника Канівської практики Петра Романенка.

За словами самої дівчини та інших студенток і студентів, що підтвердили розказане нею, Романенко дозволяв собі торкатися дівчат за сідниці, під час виїзної практики п'яним приходив у їхні кімнати та говорив із ними про оральний секс. Також робив вульгарні компліменти та натяки. 

За півтора місяця Петра Романенка звільнили. 

Серпень 2021-го.

Сценарист Богдан Панкрухін публікує у своєму Фейсбуці допис, де розповідає історії двох колишніх студенток викладача Київського університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Володимира Талашка.

Згодом у мережі з'являються історії інших студенток актора. Як стверджують постраждалі, Талашко спершу тиснув на абітурієнток і студенток морально, тоді під приводом репетицій привозив їх до себе додому, де наливав дівчатам алкоголь, фотографував їх напів оголеними і в окремих випадках намагався затягнути до ліжка. На парах викладач міг змусити студенток відігравати етюди в одній білизні та дозволяв собі небажані дотики.

Міністерство культури України ініціювало службове розслідування і на час його проведення відсторонило Талашка від роботи в університеті. Перевірка триває.

"Винен той, хто розпускає руки і не розуміє слова «ні»", — психологиня

Коли запитую у психологині, чому постраждалі від харасменту у вишах переважно мовчать про це або розповідають лише через багато років, вона говорить, що причин є декілька. Це або страх, або примарні надії, що все і так мине.

"Замовчування відбувається через страх, що ніхто не повірить. Публічного розголосу ситуації та осуду. Відсутність підтримки. Також варто сказати про «магічне мислення», коли жертва думає, що скоро до неї буде втрачено інтерес і знову все буде добре", — говорить психологиня Яніна Танцюра.

А кандидатка юридичних наук, активістка і викладачка Національного авіаційного університету Наталя Семчук розповідає, що мовчати насправді не варто, адже завдяки нещодавнім змінам існує кілька варіантів, як владнати такі ситуації на юридичному рівні.

"Близько року тому законодавець вніс статтю 153 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за дії сексуального характеру, не пов'язані з проникненням. Тобто харасмент сюди входить.

Також Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за дрібне хуліганство, яке включає образливе чіпляння до громадян. Це непристойні висловлювання і кетколінг (вид домагань, що проявляється у присвистуваннях, вульгарних коментарях і тому подібному, — ред.) Через це можна викликати поліцію і складати адмінпротокол", — пояснює Наталія Семчук.

Про правопорушення слід заявляти, але досвід показує, що постраждалим від харасменту морально складно на це наважитись через тиск суспільства і думки про те, що вони могли самі спровокувати небажану поведінку.

"Перше, що варто усвідомити — винен той, хто розпускає руки і не розуміє слова «ні». Якщо справді страшно розповісти про те, що сталось, варто знайти дівчат, що переживали подібне, адже, як свідчить статистика, такі викладачі чи працівники не зупиняються на одній студентці. Слід розповісти про це людині, яка може допомогти. Частіше це батьки, але варто щоб це була людина, яка може надати психологічну професійну допомогу", — радить психологиня. 

Що робити, якщо ви постраждали від харасменту у навчальному закладі

Порушення особистих кордонів зазвичай буває травматичним. Але попри все важливо захищати власне право на безпеку одразу на двох полях — психологічному і юридичному. 

Тим, хто постраждав від харасменту, психологиня Яніна Танцюра рекомендує:

• визнати перед собою, що винен той, хто чинить протиправні дії, а не той, хто потерпає від них;
• поспілкуватися з іншими людьми, що могли також постраждати від харасменту, це допоможе наважитися написати заяву в поліцію, поскаржитися керівництву навчального закладу чи заявити про домагання публічно;
• поділитися тим, що сталося, з батьками, будь-якими іншими близькими людьми, яким ви довіряєте або з психологом;
• звернутися до організацій, що займаються підтримкою та консультуванням жертв харасменту. За словами експертки, це зменшить травмування психіки, якщо дівчині не повірять вдома, або будуть запевняти, що їй здалось чи "сама винна".

Та щоб захиститися по-справжньому, варто протистояти харасменту і на правовому рівні. Це ж допоможе іншим студенткам чи студентам уникнути подібних історій. Якщо ви зіткнулися з харасментом, юристка Наталя Семчук радить:

• за можливості зафіксувати факт харасменту на фото або відео;
• якщо вас домагалися при свідках, попросити їх свідчити на вашу користь (важливо: згідно з законом, кожен, хто бачив ті чи ті правопорушення, не має права відмовлятися давати свідчення);
• якщо два попередні варіанти втілити не вдається, треба максимально детально і чітко письмово зафіксувати все, що сталося, це стане перевагою, якщо обвинувачуваний буде плутатися у власних свідченнях;
• звернутися до керівництва університету, це допоможе добитися дисциплінарних покарань або звільнення/виключення кривдника;
• подати заяву до поліції за фактом дрібного хуліганства або за статтею 153 ККУ.

Як діяти, якщо ви стали свідком харасменту 

Замовчування таких історій виховує підвищену терпимість до них, що лише допомагає кривдникам почуватися безкарними та впевненими у своїх діях. Але в той же час, якщо ви стали свідком харасменту, вам слід поважати право постраждалих на те, аби зберігати мовчання.

Яніна Танцюра радить, як підтримати постраждалих від сексуальних домагань:

• намагайтеся проявляти емпатію — показувати, що ви розумієте почуття того, хто потерпає від харасменту;
• за змоги сядьте поруч, уникаючи контакту очі в очі, краще дивіться з тим або тією, хто ділиться з вами пережитим, в одному напрямку;
• проговорюйте слова підтримки на кшталт "зараз ти в безпеці", "ти сильна, бо змогла проговорити це", "ти не одна", "твій досвід може допомогти іншим, хто також страждає від подібних дій цього викладача";
• контролюйте власну цікавість і не розпитуйте про зайві деталі — це може тільки сильніше травмувати людину.

Побачивши факт харасменту на власні очі, ви автоматично отримуєте певну відповідальність. Як уже йшлося вище, ви не можете відмовитися свідчити про те, що побачили. Також юристка Наталя Семчук інструктує, як правильно діяти, ставши свідком домагань:

• підійдіть до постраждалої і запропонуйте посильну допомогу;
• скажіть, що можете викликати поліцію або свідчити на користь постраждалої;
• запропонуйте провести її у безпечне місце;
• якщо постраждала відмовляється від будь-якої допомоги, не тисніть на неї, але дайте знати, що готові стати свідком. 

На жаль, якщо студентка не готова говорити про пережите ні з поліцією, ні з керівництвом вишу, ні публічно, вирішити ситуацію виключно зусиллями інших (наприклад, свідків або викладачів, яким поскаржилися на неприйнятні дії), неможливо. Тож спробуйте надати посильну підтримку, аби постраждала заговорила і не боялася відстоювати правду.