Мікрозелень та їжа в пакетах. Як переселенка розбудовує бізнес в умовах війни

У 2016-му, переїхавши з Донецька до Харкова, пані Тетяна вирішила, що потрібно розвивати власну справу. Що, як і яким коштом — вони з сестрою не знали. Але, врешті, за два роки "виросли" в солідного постачальника мікрогріну в найбільші супермаркети міста.

Плани, перспективи, навчання. Усе це захопило їх і винесло на хвилі підприємництва. Але 2022-й став роком, коли вони вдруге втратили майбутнє через війну. Тоді, у 2014-му, пані Тетяна не вірила, що доведеться їхати. А цього разу — усвідомила всю неминучість і жах реальності.

"Рубрика" розповідає історію переселенки, яка попри друге позбавлення домівки через війну розбудовує бізнес та шукає шляхи розвитку в невеликому селищі на Полтавщині.

Сьогодні Тетяна Чернікова з родиною мешкає в селищі Оржиця на Полтавщині. Переїхала сюди з Харкова після початку повномасштабного вторгнення. А до Харкова — з окупованого Донецька. Війна вже вдруге змушує її шукати новий дім. Тоді, у 2016-му, перебравшись із Донбасу, вона з сестрою Валентиною вирішила, що працювати потрібно тільки на себе. Ні досвіду ведення власної справи, ні капіталу для інвестування у жінок не було. Вони мали тільки бажання розвиватися, стати на ноги та започаткувати сімейний бізнес.

"Родом я з Горлівки. Вийшла заміж, переїхала в Донецьк. Там народилися мої діти, там я працювала керівницею супермаркету. Події 2014-го я взагалі не сприйняла серйозно спочатку. Я була така зайнята: в мене робота, новонароджена дитина. Думала, що наша влада все залагодить, і конфлікту не буде. А потім — коли військові дії вже почали у Слов'янську відбуватися — мені стало тривожно на душі". 

Події розвивалися швидко — війна прийшла і в Донецьк. Сестра з сім'єю майже одразу виїхали до Харкова. А родина Чернікових жила під обстрілами ще два роки. Мережу магазинів, де працювала жінка, закрили. Грошей практично не було. То були скрутні часи. Подружжю доводилося винаймати квартири в різних районах міста — там, де менше стріляють, — і постійно переїжджати. Пані Тетяна згадує:

"У 2016-му році я знову була вагітна. І в якийсь момент зрозуміла, що не хочу, щоб мої діти жили там. Нормою життя стали люди з автоматами на вулицях. Ми не могли вільно себе почувати. Сестра ж розповідала, що в Харкові все зовсім по-іншому — там мирне спокійне життя. Тому відразу після народження другої дитини ми наважилися їхати".

Жінка говорить, що її шокувало, як тепло зустріли їх на новому місці. Люди допомагали, цікавилися, чи щось потрібно, підтримували. Спочатку дві родини облаштувалися разом — сестра з чоловіком прийняли їх на орендованій квартирі. І практично відразу жінки почали думати, чим займатися далі. Їм хотілося започаткувати, хоч і невеликий, але власний сімейний бізнес.

У сестер не було грошей на активний і впевнений старт. Але вони вірили, що фінанси знайдуться, якщо ідея достойна, обґрунтована. І, якщо сильно хотіти втілити її в життя. На той момент Тетяна й Валентина планували вийти на агроринок.

"Отож, ми стали вивчати ринок: що є, хто постачальники, де що вирощується, як споживається. Ходили по ринках, супермаркетах, досліджували й роздріб, і гуртівні — моніторили буквально все. І тоді зрозуміли, що у нас є шанс у сегменті мікрозелені. Подумали, що саме цим продуктом можемо здивувати людей, плюс — поріг входу в ринок не такий високий", — ділиться Тетяна.

Звичайно, сестрам, крім фінансів, не вистачало й знань. Адже до цього моменту жодна з них не мала досвіду відкриття й ведення власної справи. Вони знайшли 10-денну програму, де їм могли допомогти заповнити цю прогалину — і пішли вчитися.

"То була тренінгова програма для підприємців-початківців від одного з фондів. Там ми написали свій перший в житті бізнес-план. Тоді ж ми й зрозуміли, що будемо починати з вирощування мікрозелені — це не так складно й затратно, як інші варіанти сільськогосподарського виробництва. Фінансової підтримки ми не отримали, але нас заохотили до розвитку ментори проєкту. Нам сказали: "Дівчата, все вийде! У вас прекрасна ідея".

Тетяна ділиться, що найскладнішим все ж було питання грошей — у сестер не було фінансової подушки, аби вкласти у бізнес. Крім того, потрібно забезпечувати дві родини: винаймати квартири, якось жити у великому місті. Але так вийшло, що знайшлася подруга, яка запропонувала їм свою невелику теплицю у використання.

"Ми взяли в неї тепличку, орендували під Харковом будинок із земельною ділянкою. Буквально 30 соток землі там було, але вже непогано для початку. І так почали вирощувати мікрогрін. Це було влітку 2018-го".

Згодом жінки виграли грант на будівництво ще однієї теплиці й мали змогу розширити виробництво до більших масштабів. Але технологія виявилася не такою вже й простою — тим паче для початківців без досвіду. Виростити щось одноразово — це одне, а от налагодити стабільне виробництво, підтримувати асортимент, обсяг, безперервність вирощування — це зовсім інша справа. Але з часом сестри опанували цю науку. 

Жінки налагодили цілорічне вирощування мікрозелені: обладнали теплиці системами опалення, впровадили автоматизоване управління процесами освітлення, поливу, обігріву.

Сестри постійно шукали, де і в кого можна повчитися. Поїхали в школу тепличного господарства у Хмельницький. Потім познайомилися з виробником мікрогріну, який поділився досвідом та навчив їх вирощувати мікрозелень у промислових масштабах.

"Коли виробництво продукції уже більш-менш налагодилося, ми пішли до власників харківських ресторанів та запропонували їм нашу продукцію. Вони вже розуміли, що це таке, і замовляли в нас салатні мікси для декору страв. Але нам хотілося більшого — вийти в супермаркети", — говорить пані Тетяна.

Тетяна згадує, як вперше побачила на поличці великого магазину свою продукцію. В голові промайнуло: "Вау! Нас взяв такий крутий супермаркет!" І цей успіх мотивував сестер на подальші кроки.

Підприємиці почали поступово заходити в інші мережі супермаркетів, пропонуючи для продажу салатні мікси з різним складом і смаками. Досить швидко всі великі мережі харківських супермаркетів стали їхніми клієнтами. Крім того, продукція "Green for You" була представлена і в національних мережах продуктових магазинів. 

"Наприкінці 2022-го року ми продавали близько 500 кілограмів продукції на місяць. Для виробника звичайної зелені це — небагато, але для мікрогріну такі обсяги — дуже великі".

Наступним кроком для бізнес-партнерок було розширення асортименту й відкриття лінії з виробництва заправок для салатів. Вони написали бізнес-план та виграли грант від USAID Агро. Їм надали кошти на встановлення професійної кухні для виготовлення ширшого асортименту продукції.

"У 2021-му ми написали заявку, нас підтримали. На початку 2022-го року ми вже почали отримувати обладнання, винайняли приміщення, зробили там ремонт. Були готові до початку виробництва. Але події в лютому все змінили", — розповідає Тетяна.

24 лютого зникли всі плани, знову тріснуло по швах налагоджене життя. Вдруге родини сестер переживали війну. Але жінки швидко зорієнтувалися та почали діяти. Тетяна згадує:

 "Перший день ми перечекали. А на другий поїхали подивитися, що там лишилося. Опалення вимкнули, та все ж теплиця ще не зовсім замерзла. Те, що залишилося, ми стали зрізати, пакувати й повезли в супермаркети. Мені здається, всі там були приголомшені, нам сказали: «Ви перші, хто за весь день приїхав із постачальників»". 

Проте далі вже замовлень ніхто не робив. Але викидати плоди своєї праці сестри не хотіли. Вони збирали урожай під обстрілами, хоч і було дуже страшно, та відвозили його на волонтерські кухні.

"Багато ресторанів — наших клієнтів — стали волонтерськими хабами. Вони почали готувати їжу й розвозити її у бомбосховища, метро, військовим, у лікарні. Їм ми й постачали нашу зелень. Нехай люди їдять вітаміни — можливо, їм стане хоч трохи краще від цього".

Спершу жінки розвозили зелень, а згодом і самі стали волонерити на кухні. Багато хто виїхав — рук не вистачало. Тому вони вирішили так допомагати. Доки Тетяна волонтерила, її діти й мама сиділи в бомбосховищі. Сусіди виїжджали, і все менше людей — особливо з дітьми — лишалося в місті. Тому через два тижні вони теж вирішили евакуюватися з Харкова. Поїхали в селище Оржиця на Полтавщині — там жили знайомі, які допомогли сестрі Валентині у 2014-му виїхати з Донецька.

Так Тетяна з дітьми й чоловіком переїхали на нове місце. Сестра ж із родиною лишилася в Харкові. Валентина й зараз продовжує займатися теплицями та волонтерить. Ще до повномасштабної війни сестри започаткували громадську організацію "Грінландія", яка займається підтримкою родин, де є діти з інвалідністю. Вони навчають дітей із синдромом Дауна вирощувати мікрогрін та готували легкі страви із зелені.

"Коли почалася війна, ми зрозуміли, що це саме той час, коли ми можемо допомагати людям. І Валя залишилася в Харкові — розвиває нашу організацію та підтримує роботу теплиць. А я переїхала до Оржиці й тут налагоджую виробництво".

Приїхавши до Оржиці, Тетяна майже одразу звернулася до місцевого керівництва за допомогою в пошуку приміщення. Вона вирішила перевезти обладнання, яке вони закупили на грантові кошти, й налагодити виробництво тут. Приміщення знайшли та орендували на пільгових умовах. Поставили лінію для виробництва. Але про соуси вже не було й мови — зараз це не на часі. 

"Ми самі переселенці зі стажем, тому чудово розуміємо, як воно живеться під обстрілами, без газу, світла, води. І, коли я думала, яку продукцію виробляти, то вирішила обрати те, що може допомогти людям у такі скрутні часи. Це — готова їжа в пакуванні для тривалого зберігання".

Їжа в реторт-пакетах завдяки стерилізації придатна до вживання тривалий час. Зберігатися може навіть без спеціальних умов. Тетяна говорить, що ці пакети розроблені за військовими стандартами — саме в таких зберігаються й сухпайки.

"Ми доводимо страви до напівготовності, запаковуємо в ці пакети, і далі — через автоклав вони проходять стерилізацію. Таким чином, їжа в них може зберігатися до двох років. По суті, це схоже на домашню консервацію. Наприклад, у нас є лінійка джемів, яблучний сік, кабачкова та бурякова ікра, солоні огірки. Також ми робимо й основні страви: рисова, гречана каші, голубці з грибами та з м'ясом, вінегрет, вареники", — пояснює пані Тетяна.

Green for You. Food зосередилися на традиційних українських стравах. Почали працювати вже з початку літа 2022-го року — коли відкрився сезон овочів, і пішли перші огірки й кабачки. Їх закуповували в населення й тестували технологію, відпрацьовували рецептуру. Далі вже почали виробляти каші, голубці, джеми.

В основному Тетяна орієнтується на благодійні, волонтерські, громадські організації, які закуповують такі продукти, аби роздавати людям як гуманітарну допомогу. Також їжу продають і через власний сайт. Тетяна ділиться, що зараз їхня задача — розвивати маркетинг і розповідати про себе людям:

"Такий продукт має право на те, щоб про нього знали. Ми працюємо з дизайнерами, розвивати сайт, соціальні мережі. Наша задача — вийти на роздрібного покупця. Тому що в сучасних умовах кожен українець шукає можливості для забезпечення себе необхідним для екстремальних умов. А наша продукція саме для цього й створена".

Пані Тетяна планує розширення, запуск нового цеху, налагоджує роботу з торговими мережами. Говорить, що зараз роботи багато, як ніколи. Адже хто допомагатиме українцям, як не ми самі.