Говорити про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не соромно: як справлятися з травматичним досвідом

У чому проблема?

"Вони (росіяни, — ред.) відчувають безкарність, коли це роблять. І вони можуть це зробити з будь-ким: жінкою, чоловіком, дитиною. Це ми бачимо зі свідчень потерпілих. Роблять це у різний спосіб і роблять тому, що хочуть і можуть", — говорить Олена Лазарєва, членкиня організації SEMA Ukraine, яка об'єднує жінок, постраждалих від насильства під час збройного конфлікту.

Коли почалася війна, пані Олена, за фахом лікарка-анастезіологиня, працювала у Донецьку. Там разом з чоловіком вона потрапила в полон і була звільнена лише у 2019 році під час великого обміну цивільних. Через деякий час вона доєдналася до SEMA, аби допомагати постраждалим від СНПК (сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом). 

Це лише одна з організацій, які надають допомогу постраждалим від СНПК. Хто ще їх підтримує та куди звертатися по допомогу — розповідаємо далі.

За даними Офісу Генпрокурора від початку повномасштабного російського вторгнення зафіксували 349 випадків сексуального насильства, вчиненого проти українців та українок. Однак ця цифра може бути значно більшою, адже люди, які залишилися на окупованих територіях або перебувають в полоні, не можуть свідчити про злочини росії.  Окрім цього, багато постраждалих часто закриваються в собі й не розповідають нікому про те, що з ними трапилося: через страх, недовіру, біль або інші особисті причини.  

Також,  не завжди потерпілі розуміють, що щодо них вчиняють насильство. Зазвичай під сексуальним насильством розуміють зґвалтування — і це є найбільш поширеною формою. Однак, важливо пам'ятати, що до СНПК відносяться всі небажані дії сексуального характеру:

• примус до статевого акту;
• непристойні розмови чи жести;
• калічення статевих органів;
• примусова вагітність;
• примус до публічного роздягання тощо.

На питання, чому випадки СНПК стали настільки поширеними під час воєнних конфліктів, психотерапевтка онлайн-платформи "Аврора" та співзасновниця Асоціації психологів і психотерапевтів, які є експертами у сфері протидії і подолання наслідків сексуального насильства (зокрема під час війни), Тетяна Звенігородська пояснює:

"Є декілька факторів, які відрізняють СНПК від сексуального насильства в мирний час. Перше — це наявність ворога, який використовує зброю і насильство як спосіб підкорити суспільство. У мирний час зазвичай насильник — це людина з близького оточення, рідко це випадковий перехожий. А тут це ворог, який має мету.

Друге — це масовість явища. І третє — акт геноциду, акт знищення, в тому числі, щоб потерпілі не могли народжувати дітей. Насильство під час війни — це справа цілого суспільства, колективна травма, про яку будуть згадувати й говорити". 

Учиняючи насилля під час війни, злочинці в багатьох випадках хочуть переконати потерпілих, що це вони винні в тому, що з ними сталося, викликати сором, змусити мовчати. 

Яке рішення? 

В Україні діють організації та ініціативи, які надають постраждалим комплексну та безоплатну юридичну, психологічну, медичну та соціальну допомогу. Звернутися до них може кожен та кожна, хто потребує такої підтримки. 

Інформацію про сервіси підтримки та програми допомоги можна знайти на Платформі допомоги врятованим. Це урядова ініціатива, створена на початку повномасштабної війни для забезпечення українців доступною, перевіреною та зрозумілою інформацією. На Платформі містяться не лише контакти для отримання первинної допомоги, а також освітні та економічні можливості для постраждалих від війни та насильства.

Безпосередньо за консультацією можна звернутися до Центрів допомоги врятованим, які працюють у 12 українських містах за підтримки UNFPA: Запоріжжі, Львові, Дніпрі, Києві, Чернівцях, Мукачеві, Кропивницькому, Одесі, Полтаві, Харкові та Сумах. Окрім цього на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської та Херсонської областях працюють три мобільні Центри допомоги врятованим.

Контакти Центрів допомоги врятованим. Фото: UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні

Кваліфіковані спеціалісти та спеціалістки нададуть необхідну соціально-психологічну, правову чи інформаційну підтримку комплексно та в одному місці. Адреси та контактні телефони можна знайти на Платформі допомоги врятованим за посиланням. 

У Центрі допомоги врятованим. Джерело: UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні

Також для підтримки постраждалих працюють і місцеві громадські організації, такі як SEMA Ukraine, ГО "Нумо, сестри!", Alumni, ГО "29 грудня".

Однак важливо розуміти, що шлях до відновлення починається не лише з доступу до допомоги, а й із внутрішнього рішення не мовчати.

"Кривдники порушують морально-етичний закон суспільства. І відчувати провину чи сором є природною реакцією на ненормальну ситуацію. Але це провина і сором тих, хто вчинив насильство, а не постраждалих, — говорить пані Тетяна Звенігородська, психотерапевтка онлайн-платформи "Аврора".

На онлайн платформі "Аврора" від UNFPA ви можете самостійно обрати свого терапевта/тку та безплатно отримати допомогу. Це повністю анонімно та доступно з будь-якої точки світу. 

Тетяна Звенігородська. Фото з архіву психотерапевтки

"Кабінет психотерапевта — це місце, де можна поділитись своєю історією анонімно. Ви можете не називати власного імені, не описувати в деталях все, що відбувалося. Ця інформація є конфіденційною. Бо ми не на допиті й не збираємо докази для міжнародного суду. Наша задача — допомогти подолати наслідки та покращити ментальне здоров'я", — додає фахівчиня.

Якщо у вас немає сил чи бажання розповідати про пережите, це теж нормально. Проте говорити про пережите — також означає мати можливість домогтися покарання для кривдника. 

"Ми на власному прикладі переконуємо їх (потерпілих, — ред.). Говоримо — ми такі самі, як ви. Ми також постраждали від насилля під час воєнного конфлікту. Але ми про це говоримо, тому що хочемо відновити справедливість. Це не соромно. Бо якщо ми мовчатимемо, світова спільнота не дізнається про злочини, які коїть країна-агресор", — переконана Олена Лазарєва, членкиня організації SEMA Ukraine. 

Олена Лазарєва. Джерело: SEMA Ukraine

Як це працює?

"У нас є жінка з Херсонської області, пані дуже поважного віку, яка постраждала від насильства. Вона постійно ходила і плакала. Коли вона познайомилася з нами й зрозуміла, що може розповісти все, що з нею сталося, і ніхто не буде сміятися, тикати пальцем і казати «сама винна», вона розквітла", — каже пані Олена.

SEMA Ukraine — це спільнота жінок, які пережили сексуальне чи гендерно зумовлене насильство та об'єдналися, щоб підтримувати інших. ГО "Нумо, сестри" створює програми для соціальної, правової та економічної підтримки постраждалих, допомагає з реабілітацією після полону, організовує тренінги та форуми для постраждалих. Alumni — мережа чоловіків, які пройшли через полон і тортури та організовують зустрічі за принципом "рівний рівному", ведуть правозахисну діяльність і співпрацюють з фахівцями, що надають медичну та психологічну допомогу. ГО "29 грудня" — об'єднання колишніх полонених і родичів полонених, що захищає права постраждалих від СНПК та воєнних злочинів.

На жаль, будь-хто може зазнати сексуального насильства. І в жодному випадку це не вина потерпілих. 

"Людина не винна, що постраждала від насильства. Це сталося не тому, що вона одягла коротку спідницю або зробила яскравий макіяж. Не тому, що хтось себе вів зухвало. А тому, що злочинці це роблять, бо хочуть і можуть це робити", — говорить пані Олена. 

Саме тому важливо не мовчати й не залишатися наодинці. Коли поруч є люди, які розуміють, підтримують і не засуджують — з'являється простір для зцілення. 

Що робити, якщо ви зазнали сексуального насильства?

• Подбати про свою безпеку. 

У першу чергу, знайдіть місце, де вам нічого не загрожуватиме, та уже звідти телефонуйте в правоохоронні органи й медичну службу. 

Куди можна звернутися по допомогу:

1. Платформа допомоги врятованим — перевірені контакти сервісів підтримки;
2. 102 (поліція) і 103 (швидка допомога);
3. 15–47 — урядова лінія з питань протидії торгівлі людьми та домашньому насильству;
4. 23–45 — гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків;
5. 116–123 — національна гаряча лінія з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації;
6. 0 800 213 102 — безоплатна правнича допомога.
7. Звернутися по медичну допомогу і провести фізичний огляд.

Сексуальне насильство несе різні наслідки. Серед фізичних: зараження вірусними захворюваннями (зокрема ВІЛ), небажана вагітність, пошкодження органів тощо. Важливо звернутися до лікаря якнайшвидше. 

"Минулого року ми зустрічали дівчат, які довгі сім років перебували у полоні так званої ДНР. Ми зустрічали їх після звільнення з полону, знайомилися, спілкувалися з ними на всіх етапах їхньої реабілітації. Ми надаємо підтримку за принципом рівна рівній", — наголошує пані Олена.

Джерело: UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні

• Звернутися по психологічну допомогу.

Насильство впливає на психологічний стан людей по-різному, залежно від того, при яких обставинах і як це сталося. Як зазначає психотерапевтка Тетяна, також наслідки залежать від життєвого досвіду людини і того, як вона долає виклики. Психологічні наслідки насильства: пригнічений стан або ж навпаки гіперзбуджений, розлади сну та інші посттравматичні стресові розлади. 

Обрати можна і терапевтичний метод, який буде вам до вподоби. Один з них — травмотерапія. Пані Тетяна пояснює, як це працює:

"Цей метод допомагає здолати наслідки травми. Травма сексуального насильства — це шокова травма. І внаслідок певних інтрузій (повторюваних спогадів), флешбеків, вона з'являється у свідомості: часті прокидання, кошмари.

Людина не може жити звичайне повноцінне життя, бо воно розділяється на до і після. І потрібен час, щоб мозок зрозумів, що небезпека минула. Травмотерапія допомагає розділити, відреагувати й асимілювати цей досвід, тим самим зменшити наслідки. Це заспокоює психіку, робить її більш-менш стійкою". 

Також за психологічною допомогою ви можете звернутися до організацій/сервісів, зібраних на "Платформі допомоги врятованим" у розділі "Психологічна підтримка". 

• Пам'ятати, що ніколи не пізно і не соромно попросити про підтримку. 

Після пережитого насильства буває складно заново повірити людям. Для цього й потрібні групи підтримки, де вас вислухають без осуду і нададуть простір для відновлення.

На сайті Платформи допомоги врятованим ви знайдете перелік різних інструментів допомоги врятованим, ключові сервіси та детальні відповіді на різні питання, що можуть хвилювати вас.

Також ви можете звернутися до Центрів допомоги врятованим та отримати консультація та підтримку від кваліфікованих фахівців.

• Зафіксувати злочин, якщо ви готові про це засвідчити. 

Сексуальне насильство в умовах війни — це міжнародний злочин та порушення міжнародного гуманітарного права. Такі злочини не мають строку давності та розслідуються не лише правоохоронцями всередині держави, але й міжнародними кримінальними судами. 

Саме тому важливо розповісти про те, що з вами сталося правоохоронним органам, задокументувати злочин, якщо ви до цього готові. Ці свідчення можуть допомогти покарати винних. Для цього можна звернутися за контактним телефонами, вказаними нижче: 

• 102 — поліція;
• +38 096 755 02 40 — Офіс Генерального прокурора України;
• +38 044 253 75 89 або 0 800 501 720 — гаряча лінія Уповноваженого з прав людини.

Також постраждалі від СНПК в Україні можуть отримати невідкладні проміжні репарації, що виплачуються у межах Пілотного проєкту за підтримки Global Survivors Fund. Це спільна ініціатива українського уряду, міжнародних та громадських  організацій. Хто має право на виплату, можна знайти у відповідному законі.

Станом на 10 березня 2025-го репарації виплатили 548 постраждалим. Сьогодні уряд разом із партнерами працює над тим, аби Пілотний проєкт якомога швидше став загальною практикою в державі. Деталі про репарації можна дізнатися за номером Global Survivors Fund — 093 505 75 42. 

Як сім'я може підтримати своїх близьких, які пережили СНПК? 

Найважливіше — дати людині виговоритися і слухати її без докорів. Якщо ж людина не готова говорити, важливо бути поруч і підтримувати фізично — проявляти свою небайдужість та відкритість допомогти. 

Не варто розпитувати та змушувати згадувати деталі пережитого сексуального насильства. Водночас питайте: "А як ти почуваєшся?" чи "Чого б ти хотів/хотіла просто зараз?".

Джерело: UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні

Пані Олена нагадує, часто люди, які перебували в полоні або пережили травматичні події, віддаляються від своїх рідних — їм треба заново вчитися розуміти одне одного. У такому разі можна спробувати сімейну психотерапію. 

"Навіть подружжя, які разом були в полоні. Їх тримають окремо один від одного. Кожен з них розуміє, що інший пережив жахливі речі, але які саме — може тільки здогадуватися. І, звісно, це важко, коли ти уявляєш, що могло статися з твоєю половинкою, а не знаєш, як про це поговорити і чи варто", — додає фахівчиня. 

Водночас пані Тетяна вважає, інколи родичам може бути ще гірше, ніж самим постраждалим. Це називається травмою свідка, або вторинною травматизацією. Людина, яка проживає травматичну ситуацію, має певні механізми, за допомогою яких психіка і фізичні відчуття знеболюються. Завдяки цьому людина стає менш чутливою до цього досвіду. 

"Без цих механізмів людині було б важко справлятися з цим жахом. А люди, які не мали такого досвіду захисту, домислюють, дофантазовують ці картинки. І це їх сильно травмує. Тому зазвичай потрібна допомога не тільки людині, яка постраждала від насильства, а і її близькому оточенню", — додає психотерапевтка.

Вона переконана, в деокупованих населених пунктах таку психологічну роботу потрібно проводити з усією громадою, щоб наново вчити їх взаємодіяти одне з одним, довіряти навколишнім. 

Постраждалі ніколи не винні — винні насильники

Однією з причин, чому постраждалі від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, не хочуть розповідати про пережите — це страх, що їм не повірять і засудять. У такі моменти людина вразлива та потребує підтримки. 

Однак в Україні, на жаль, ще можна спостерігати, що суспільство часто засуджує постраждалих, а не кривдників. 

"Простіше ж бути на стороні кривдника, чи не так? Легше зайняти сторону того, хто сильніший. Ми можемо більше пояснювати, в чому різниця і чому насильство — це зло, та чому ті, хто його підтримують, стають такими самими злочинцями. Ми можемо діяти шляхом інформування", — вважає пані Тетяна. 

Не реагувати на суспільну думку складно. Тому й існують групи підтримки та організації, які готові допомогти вам, щоб ви не справлялися з труднощами самотужки, а ставали сильнішими разом. Не залишайтеся наодинці зі своїм досвідом — довіртеся фахівцям, що допоможуть з ним впоратися.